Київський районний суд м. Полтави
Справа № 2-2618/08
Провадження № 4-с/552/9/26
10.03.2026 Київський районний суд м. Полтави в складі:
головуючого судді - Самсонової О.А.,
секретар судового засідання - Хрипунова Т.В.,
за участю представника скаржника - адвоката Мирка Романа Олексійовича,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в приміщенні суду скаргу стягувача боржника ОСОБА_1 на дії/бездіяльність Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, -
Адвокат Мирко Р.О. звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 зі скаргою звернувся до суду зі скаргою на дії/бездіяльність Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Свою скаргу обґрунтовував тим, що рішенням Київського районного суду м. Полтави від 16.12.2008 у справі № 2- 2618/08 було задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 . Стягнуто кошти в розмірі 7000 грн., що були нею сплачені на виконання договору, пеню за прострочення зобов'язання у розмірі 34200 грн., а також 5000 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди та 30 грн. сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення, всього стягнути 46230 грн.
З метою примусового виконання вказаного рішення суду було видано виконавчий лист № 2-2618/08 від 20.02.2009.
На підставі постанови державного виконавця Октябрського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції від 13.07.2009 про арешт майна боржника у ВП № 11903049 зареєстровано обтяження його майна.
На адвокатський запит Шевченківський ВДВС у м. Полтаві СМРУ Мін'юсту надав відповідь від 12.01.2026 № 2909 у якій повідомив, що виконавче провадження № 11903049 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2618/08 від 20.02.2009, виданого Київським районним судом м. Полтави, про стягнення боргу з боржника на користь ОСОБА_2 в розмірі 46 230,00 грн з 11.03.2009 перебувало у відділі на примусовому виконанні.
13.07.2009 державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника.
21.04.2010 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу.
При цьому обтяження з майна скаржника не знято.
За повідомленням Шевченківського ВДВС у м. Полтаві правові підстави для зняття арештів у Відділу відсутні, оскільки такий може бути знятий лише на підставі рішення суду з урахуванням положень частини 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження».
Тому скаржник просив суд визнати неправомірною бездіяльність посадових осіб Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у місті Полтаві Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції стосовно не зняття арешту з усього майна ОСОБА_1 , який накладений в рамках виконавчого провадження № 11903049.
Також просив зобов'язати державного виконавця або іншу посадову особу Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у місті Полтаві Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зняти арешт із усього майна ОСОБА_1 , який накладений в рамках виконавчого провадження № 11903049, а саме обтяження за реєстраційним номером: 9309659; тип обтяження: арешт нерухомого майна; зареєстровано: 03.12.2009 12:14:35 реєстратором: Полтавська філія державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України на підставі постанови про арешт майна боржника, ВП № 11903049, 13.07.2009, Октябрський ВДВС Полтавського МУЮ; Об'єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно; Власник: ОСОБА_1 , Код: НОМЕР_1 ; Обтяжувач: Октябрський відділ державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції, Код: 34963066.
В судовому засіданні представник скаржника ОСОБА_3 скаргу підтримав в повному обсязі та просив її задовольнити.
Сторони виконавчого провадження та державний виконавець (представник Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у місті Полтаві Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції) в судове засідання не з'явились.
Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 450 ЦПК України неявка сторін виконавчого провадження та виконавця не перешкоджає розгляду скарги, суд вважає за можливе провести розгляд скарги за відсутності осіб, що в засідання не з'явились.
Суд, заслухавши представника скаржника, дослідивши зібрані по справі докази, приходить до наступних висновків.
Встановлено, що заочним рішенням Київського районного суду м. Полтави від 16 грудня 2008 року у справі №2-2618/08 позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 кошти в розмірі 7000 грн., що були нею сплачені на виконання договору, пеню за прострочення зобов'язання у розмірі 34200 грн., а також 5000 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди та 30 грн. сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення, всього стягнуто 46230 грн.
Також стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави державне мито у розмірі 462 грн.
За вказаним судовим рішенням 20 лютого 2009 року видано виконавчий лист.
Як вбачається з інформації, наданої на адвокатський запит адвоката Мирка Р.О. Шевченківським відділом державної виконавчої служби у місті Полтаві Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 12 січня 2026 року за вих. №2909, на примусовому виконанні у відділі перебувало виконавче провадження про стягнення боргу з ОСОБА_1 , а саме: виконавче провадження № 11903049 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2618/08 від 20.02.2009, виданого Київським районним судом м. Полтави, про стягнення боргу з боржника на користь ОСОБА_2 в розмірі 46 230,00 грн.
11.03.2009 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
13.07.2009 державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника.
21.04.2010 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу (відомості щодо підстав повернення відсутні).
На момент надання відповіді виконавчі документи, зазначені вище, стягувачем повторно до Відділу для примусового виконання не пред'являлися.
Надати більше інформації та копії документів є неможливим, оскільки відповідні матеріали знищено.
Правові підстави для зняття арешту з майна боржника наразі відсутні (а.с.105-106).
Умови і порядок виконання судових рішень, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час видачі виконавчого листа від 20.02.2008 року у справі №2-2618/08, пред'явлення його до виконання та накладення арешту на майно боржника були врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21 квітня 1999 року, який втратив чинність 05 жовтня 2016 року (надалі в тексті ухвали - Закон № 606-XIV).
Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Аналогічна за змістом норма закріплена у частині першій статті 48 Закону «Про виконавче провадження» № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року.
Згідно із частиною другою статті 57 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на момент накладення арешту на майно боржника) арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Схожі за змістом приписи містяться у статті 56 Закону № 1404-VIII.
Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом.
Отже, правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.
Термін «завершення виконавчого провадження» застосовувався у нормі статті 30 Закону № 606-XIV як узагальнююче поняття процесуальної стадії виконавчого провадження.
Відповідно до частини першої статті 30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно з статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно з статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно з статтею 48 цього Закону.
У Законі № 1404-VIII (чинний на момент розгляду скарги) відсутня норма, аналогічна нормі частини першої статті 30 Закону № 606-XIV. Закон № 1404-VIII не містить такого поняття, як «завершення виконавчого провадження», водночас окремо врегульовує виконавчі дії щодо закінчення виконавчого провадження у статті 39 та щодо повернення виконавчого документа стягувачу в статті 37.
Частина перша статті 47 Закону № 606-XIV визначала, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: 1) є письмова заява стягувача; 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення; 4) стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа; 5) у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника); 6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом має передати стягувачу, або майно, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами Національної поліції, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку; 8) коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно; 9) наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Аналогічні підстави для повернення виконавчого документа стягувачу визначені і в подальшому в частині першій статті 37 Закону № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року.
Правові підстави для повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, у статті 48 Закону № 606-XIV визначались так: виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, повертається до суду, який його видав, у разі відновлення судом строку для подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, та прийняття апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню) (частина перша цієї статті); виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягувачем є держава, у випадках, передбачених частиною першою статті 47 цього Закону, повертається до органу, який пред'явив виконавчий документ до виконання (частина друга цієї статті).
У Законі № 1404-VIII на відміну від Закону № 606-XIV повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, не визначається як окрема підстава завершення виконавчого провадження, а є правовою підставою для закінчення виконавчого провадження (пункт 10 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII).
Виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 3-1) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; 6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; 7) визнання боржника банкрутом; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа. У випадках, передбачених пунктами 1-6, 8, 9, 11-13 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав (частини перша та друга статті 49 Закону № 606-XIV).
Підстави для закінчення виконавчого провадження на момент розгляду справи визначені у частині першій статті 39 Закону № 1404-VIII.
Отже, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного (приватного) виконавця не проводяться (див. подібні висновки у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 569/6234/22).
Як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та відповідно різні правові наслідки.
Закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження. Зміст правових підстав для закінчення виконавчого провадження, визначених частиною першою статті 49 Закону № 606-XIV (частиною першою статті 39 Закону № 1404-VIII), свідчить про об'єктивну неможливість виконати відповідне рішення у примусовому порядку. На відміну від обставин, що зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження, не перестануть існувати в майбутньому.
З наведеного слідує і формування наслідків закінченого виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків передбачених законом (частина перша статті 40 Закону № 1404-VIII).
Водночас частиною п'ятою статті 47 Закону № 606-XIV визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (аналогічна норма міститься в частині п'ятій статті 37 Закону № 1404-VIII).
Повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється останнім у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Разом з цим повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то останній може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення.
Наслідки завершення виконавчого провадження визначені статтею 50 Закону № 606-XIV.
Відповідно до положень частин першої, другої статті 50 Закону № 606-XIV у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Схожі за змістом норми містяться у частинах першій, другій статті 40 Закону № 1404-VIII.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов'язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:
- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);
- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
Законодавством не передбачено обов'язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.
Як роз'яснила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2025 року у cправі № 2/1522/11652/11, провадження № 14-137цс24, законодавець у Законі № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року, передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (частина третя статті 37 Закону № 1404-VIII).
Враховуючи наведене, повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за винятком випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII).
З наведеного вище вбачається, що законодавство про виконавче провадження передбачає зняття арешту майна боржника, накладеного у виконавчому провадженні: 1) виконавцем; 2) начальником відділу державної виконавчої служби; 3) судом.
Випадки, за яких державний (приватний) виконавець зобов'язаний зняти арешт з майна боржника, досліджувались у попередньому розділі цієї постанови. Зокрема, виконавець знімає арешт з майна боржника у разі закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа до суду, який його видав (частина перша статті 40 Закону № 1404-VIII). Подібні положення містяться у частині першій статті 50 Закону № 606-XIV. Також виконавець знімає арешт з майна боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 11 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII.
У незакінченому виконавчому провадженні виконавець знімає арешт з майна боржника у випадках, визначених частиною четвертою статті 59 Закону № 1404-VIII, з-поміж яких: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; отримання виконавцем документів, що підтверджують повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно тощо.
Також виконавець знімає арешт з майна боржника, якщо після повернення виконавчого документа стягувачу встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню (частина четверта статті 40 Закону № 1404-VIII).
Відповідно до частини третьої статті 60 Закону № 606-XIV з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом (аналогічні положення містить частина третя статті 59 Закону № 1404-VIII).
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина п'ята статті 60 Закону № 606-XIV; частина п'ята статті 59 Закону № 1404-VIII).
Отже, визначення посадової особи, яка має повноваження зняти арешт з майна боржника, накладеного у виконавчому провадженні, залежить від конкретних обставин і підстав зняття такого арешту.
Як вже встановлено судом, 11.03.2009 державним виконавцем Октябрського ВДВС м.Полтави винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
13.07.2009 державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника у виконавчому провадженні №11903049, якою накладено арешт на все нерухоме майно ОСОБА_1 , невизначене майно.
Зазначений арешт майна ОСОБА_1 є чинним на час розгляду скарги боржника.
При цьому матеріали виконавчого провадженя з примусового виконання виконавчого листа № 2-2618/08, виданого Київським районним судом м. Полтави від 20.02.2009 року, знищено, оскільки його строк зберігання збіг.
07.01.2026 року адвокат Мирко Р.О. в інтересах боржника ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського ВДВС у місті Полтаві Сумського МУЮ з адвокатським запитом, у якому, крім іншого, просив в разі наявності можливості припинити (зняти) арешти нерухомого майна за реєстраційними номерами обтяжень: 1802524, 9309659, 11285944 (а.с. 114-115).
Зазначена вимога відділом ДВС залишена без задоволення.
10 лютого 2026 року адвокат Мирко Р.О. в інтересах боржника ОСОБА_1 звернувся повторно до Шевченківського ВДВС у місті Полтаві Сумського МУЮ з заявою про зняття арешту з майна ОСОБА_1 , накладеного в межах виконавчого провадження №11903049 (а.с. 127-128).
На час розгляду скарги вказана заява органом ДВС не розглянута, арешт не знято.
21.04.2010 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу, але документи, якими підтверджуються обставини та підстави завершення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-2618/08, від яких залежить як задоволення заяви боржника про зняття арешту, так і визначення посадової особи, яка уповноважена зняти такий арешт, в матеріалах справи відсутні.
Разом із тим нормою пункту 16 розділу VІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень (в редакції від 01 листопада 2022 року) визначено, що у разі якщо виконавче провадження, за яким подано заяву про зняття арешту з майна боржника або скасування інших заходів примусового виконання рішення, знищено у зв'язку із закінченням строку його зберігання, виконавець вживає заходів щодо відновлення матеріалів виконавчого провадження за допомогою відомостей автоматизованої системи та інших документів, інформації, одержаних ним, у тому числі від сторін виконавчого провадження.
Отже, отримавши заяву ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 про скасування арешту, накладеного у межах знищеного виконавчого провадження, Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Полтаві Сумського міжрегіонального управління юстиції повинен був вжити заходів з відновлення матеріалів виконавчого провадження, за результатами їх розгляду встановити конкретні підстави завершення цього провадження (проваджень) та після цього прийняти рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 .
Крім того, при розгляді даної скарги суд має вивчити матеріали відновленого виконавчого провадження, встановити підставу завершення цього виконавчого провадження.
Вказані висновки суду ґрунтуються на правовій позиції, сформульованій Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 травня 2025 року у cправі № 2/1522/11652/11, провадження № 14-137цс24.
Тому суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення скарги та вважає за необхідне зобов'язати Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Полтаві Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції відновити виконавче провадження з примусового виконання рішення Київського районного суду м.Полтави у справі №2-2618/08 згідно виконавчого листа, виданого в даній справі Київським районним судом м.Полтави 20.02.2009 року (попередній номер виконавчого провадження 11903049), в межах якого розглянути заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мирко Роман Олексійович, про зняття арешту з майна.
В задоволенні решти вимог скарги слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 447, 451 ЦПК України, суд, -
Скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Зобов'язати Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Полтаві Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції відновити виконавче провадження з примусового виконання рішення Київського районного суду м.Полтави у справі №2-2618/08 згідно виконавчого листа, виданого в даній справі Київським районним судом м.Полтави 20.02.2009 року (попередній номер виконавчого провадження 11903049), в межах якого розглянути заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мирко Роман Олексійович, про зняття арешту з майна.
В задоволенні решти вимог скарги відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали.
Повний текст ухвали складено 13.03.2026.
Головуючий О.А.Самсонова