12 березня 2026 року
м. Рівне
Справа № 569/11758/25
Провадження № 22-ц/4815/365/26
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Шимківа С.С.,
суддів: - Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М.,
секретар судового засідання - Хлуд І.П.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Гефест",
відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Басюком Олександром Петровичем на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 жовтня 2025 року (ухвалене у складі судді Кучиної Н.Г.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Гефест" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-
09 червня 2025 року ТзОВ "Фінансова компанія "Гефест" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яким просить стягнути солідарно з відповідачів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гефест» 367 910,61 гривень - 3% річних та інфляційні втрати за невиконання грошового зобов'язання за заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області у справі № 2-1112/2009 від 21.09.2009, а також стягнути пропорційно з них на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гефест» судовий збір в сумі 4 414,93 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 40 500,00 грн. та повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «ФК «Гефест» надміру сплачений судовий збір в сумі 1 103,73 грн..
В обґрунтування позову вказує на те, що 04.12.2006 між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 014/53-05/56172, відповідно до якого Банк надав кредит в сумі 40 000,00 Євро зі строком до 02.12.2016, та зі ставкою за користування кредитом в розмірі 14 % річних.
З метою забезпечення виконання зобов'язання за Кредитним договором 04.12.2006 між Банком та ОСОБА_3 укладено Договір поруки № 014/53-05/56172-п, згідно якого ОСОБА_3 поручається перед Банком за виконання ОСОБА_1 зобов'язання за Кредитним договором.
21.09.2009 Рівненським міським судом Рівненської області ухвалено рішення у справі № 2-1112/2009 про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за Кредитним договором № 014/53-05/56172 від 04.12.2006 в сумі 557 157,65 грн. та судові витрати.
30.05.2019 між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та АТ «Оксі Банк» укладено Договір про відступлення прав вимог № 114/2-8, відповідно до п.2.1 якого, на умовах, встановлених цим Договором та відповідно до ст. 512-519 Цивільного кодексу України, Первісний кредитор (ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») передає Новому кредиторові (АТ «Оксі Банк») за плату, а Новий кредитор приймає належні Первісному кредитору Права Вимоги до Боржників та Поручителів, вказаними у Реєстрі Боржників.
Додаток №1 до Договору № 114/2-8 про відступлення права вимоги від 30.05.2019, містить інформацію про передачу прав вимоги до ОСОБА_1 , що виникли на підставі Кредитного договору № 014/53-05/56172 від 04.12.2006.
Додаток №6 до Договору № 114/2-8 про відступлення права вимоги від 30.05.2019, містить інформацію про передачу прав вимоги до ОСОБА_3 , що виникли на підставі Договору поруки № 014/53-05/56172-п від 04.12.2006 30.05.2019 між АТ «Оксі Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Гефест» укладено Договір № 30052019 відступлення права вимоги, відповідно до п. 2.2. на умовах, встановлених цим Договором та відповідно до ст. 512-519 Цивільного кодексу України, Первісний кредитор (АТ «Оксі Банк») передає (відступає) Новому кредиторові(ТОВ «ФК «Гефест») за плату, а Новий кредитор приймає належні Первісному кредитору Права Вимоги до Боржників та Поручителів, вказаними у Реєстрі Боржників наведених у Додатку №1 до цього Договору.
30.05.2019 між АТ «Оксі Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Гефест» укладено Договір № 30052019 відступлення права вимоги, відповідно до п п. п. 2.2. на умовах, встановлених цим Договором та відповідно до ст. 512-519 Цивільного кодексу України, Первісний кредитор (АТ «Оксі Банк») передає (відступає) Новому кредиторові (ТОВ «ФК «Гефест») за плату, а Новий кредитор приймає належні Первісному кредитору Права Вимоги до Боржників та Поручителів, вказаними у Реєстрі Боржників наведених у Додатку №1 до цього Договору.
Додаток №1 до Договору № 30052019 відступлення права вимоги від 30.05.2019 містить інформацію про передачу прав вимоги до ОСОБА_1 , що виникли на підставі Кредитного договору № 014/53-05/56172 від 04.12.2006.
Додаток №6 до Договору № 30052019 відступлення права вимоги від 30.05.2019 містить інформацію про передачу прав вимоги до ОСОБА_3 , що виникли на підставі Договору поруки № 014/53-05/56172-п від 04.12.2006. Станом на дату подачі позову, вищезазначене рішення не виконано.
Враховуючи те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді 3% річних та інфляційних втрат не є санкцією передбаченою умовами договору за неналежне виконання умов договору та не входять до складу основного зобов'язання, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Грошове зобов'язання, на яке нараховується фінансова санкція виникла на підставі рішення Рівненського міського суду Рівненської області № 2-1112/2009 від 21.09.2009.
Просить позов задовольнити.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 28 жовтня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК "ГЕФЕСТ" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Гефест» суму в розмірі 367 910,61 грн., а саме: 3% річних та інфляційні втрати за невиконання грошового зобов'язання за заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області у справі № 2-1112/2009 від 21.09.2009.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Гефест» судовий збір в сумі 2 207,46 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Гефест» судовий збір в сумі 2 207,46 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції керувався тим, що відповідачами не виконано рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21.09.2009 у справі №2-1112/2009 про солідарне стягнення з них 557 157,65 грн. заборгованості за кредитним договором. 3% річних та інфляційні втрати за невиконання грошового зобов'язання, що підлягають стягненню складають 367 910,61 гривень. Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді 3% річних та інфляційних втрат не є санкцією передбаченою умовами договору за неналежне виконання умов договору та не входять до складу основного зобов'язання, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Басюк О.П. оскаржив його в апеляційному порядку.
У поданій апеляційній скарзі зазначає, що пред'явлення до виконання рішення суду в справі № 2-1112/2009 від 21.09.2009 мало бути здійснене до 21.10.2010 включно.
Однак, ні первісним кредитором - ПАТ «Райфайзен Банк Аваль», ні новим кредитором - ТзОВ «ФК «ГЕФЕСТ» не було розпочато процедуру виконання судового рішення. Жодних даних про те, що рішення суду було звернуто позивачем до виконання не надано.
Пред'явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3% річних та інфляційних втрат, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику у випадку спливу позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред'явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто, складається ситуація коли зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3% річних та Інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до неї.
Позивач набуваючи статус кредитора, мав врахувати, що первинний кредитор не реалізував своїх прав на звернення у встановлені законом строки до примусового виконання, рішення суду щодо стягнення заборгованості за кредитом, у зв'язку з чим втратилось право вимоги на примусове виконання відповідачами своїх зобов'язань за рішенням суду (строк пред'явлення до виконання рішення суду).
Тому, у даному випадку зобов'язання відповідачів, що виникло на підставі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21.09.2009 у справі №2-1112/2009 є задавненим, у зв'язку з чим набуло характеру натурального зобов'язання.
Зважаючи на відсутність в матеріалах справи інформації та документів, які б підтверджували примусове виконання рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21.09.2009 у справі №2-1112/2009 заявлені позивачем позовні вимоги вважає безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.
Також покликається на незаконність ухвали Рівненського міського суду Рівненської області від 23.10.2025 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення провадження у даній справі до закінчення перегляду судових рішень в справі №754/511/23 Великою палатою Верховного суду.
З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
У поданих на апеляційну скаргу поясненнях, представник позивача просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення місцевого суду залишити без змін, а також стягнути з відповідачів на користь ТзОВ «ФК «ГЕФЕСТ» 18000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, апеляційний суд приходить до висновку про її задоволення, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 04.12.2006 між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 014/53-05/56172, відповідно до якого Банк надав кредит в сумі 40 000,00 Євро зі строком до 02.12.2016, та зі ставкою за користування кредитом в розмірі 14 % річних.
З метою забезпечення виконання зобов'язання за Кредитним договором 04.12.2006 між Банком та ОСОБА_3 укладено Договір поруки № 014/53-05/56172-п, згідно якого ОСОБА_3 поручається перед Банком за виконання ОСОБА_1 зобов'язання за Кредитним договором.
21.09.2009 Рівненським міським судом Рівненської області ухвалено рішення у справі №2-1112/2009 про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за Кредитним договором №014/53-05/56172 від 04.12.2006 в сумі 557 157,65 грн. та судові витрати.
30.05.2019 між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та АТ «Оксі Банк» укладено Договір про відступлення прав вимог № 114/2-8, відповідно до п.2.1 якого, на умовах, встановлених цим Договором та відповідно до ст. 512-519 Цивільного кодексу України, Первісний кредитор (ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») передає Новому кредиторові (АТ «Оксі Банк») за плату, а Новий кредитор приймає належні Первісному кредитору Права Вимоги до Боржників та Поручителів, вказаними у Реєстрі Боржників.
Додаток №1 до Договору № 114/2-8 про відступлення права вимоги від 30.05.2019, містить інформацію про передачу прав вимоги до ОСОБА_1 , що виникли на підставі Кредитного договору № 014/53-05/56172 від 04.12.2006.
Додаток №6 до Договору № 114/2-8 про відступлення права вимоги від 30.05.2019, містить інформацію про передачу прав вимоги до ОСОБА_3 , що виникли на підставі Договору поруки № 014/53-05/56172-п від 04.12.2006.
30.05.2019 між АТ «Оксі Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Гефест» укладено Договір № 30052019 відступлення права вимоги, відповідно до п п. п. 2.2. на умовах, встановлених цим Договором та відповідно до ст. 512-519 Цивільного кодексу України, Первісний кредитор (АТ «Оксі Банк») передає (відступає) Новому кредиторові (ТОВ «ФК «Гефест») за плату, а Новий кредитор приймає належні Первісному кредитору Права Вимоги до Боржників та Поручителів, вказаними у Реєстрі Боржників наведених у Додатку №1 до цього Договору.
Додаток №1 до Договору № 30052019 відступлення права вимоги від 30.05.2019 містить інформацію про передачу прав вимоги до ОСОБА_1 , що виникли на підставі Кредитного договору № 014/53-05/56172 від 04.12.2006.
Додаток №6 до Договору №30052019 відступлення права вимоги від 30.05.2019 містить інформацію про передачу прав вимоги до ОСОБА_3 , що виникли на підставі Договору поруки № 014/53-05/56172-п від 04.12.2006. Станом на дату подачі позову, вищезазначене рішення не виконано.
Звертаючись із даним позовом у червні 2025 року, ТзОВ "Фінансова компанія "Гефест" просить стягнути з відповідачів 367 910,61 гривень - 3% річних та інфляційні втрати за невиконання грошового зобов'язання за рішенням Рівненського міського суду Рівненської області у справі № 2-1112/2009 від 21.09.2009, які були нараховані на підставі положень ст. 625 ЦК України.
Суд першої інстанції такі вимоги задовольнив, адже відповідачами не виконано рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21.09.2009 у справі №2-1112/2009.
З таким висновком колегія суддів погодитися не може.
У статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою. Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя.
Обов'язок держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов'язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.
Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) є здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
ЄСПЛ у своїй практиці широко тлумачить наведений принцип, основним у якому є доступ до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
У Законі України «Про виконавче провадження» поняття «виконавче провадження» розуміється як завершальна стадія судового провадження (стаття 1).
Наведене узгоджується з практикою ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції, яка гарантує право на справедливий суд.
Так, у рішенні від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції, заява №183571/91» (Case of Hornsby v. Greece) ЄСПЛ зазначив, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалось невиконаним на шкоду одній зі сторін.
Водночас ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання.
У своїй практиці ЄСПЛ сформував підхід, відповідно до якого встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинне застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, необхідно звертати увагу на обставини справи [справи «Белле проти Франції» (Bellet v. France), «Ільхан проти Туреччини» (Ilhan v. Turkey), «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» та інші].
Установлення законом строків передбачено з метою дисциплінування учасників спірних правовідносин та своєчасного виконання ними певних процесуальних дій. Інститут строків у цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в цивільно-правових відносинах, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
ЄСПЛ у своїй практиці наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має кілька важливих завдань, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти росії»).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов'язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом.
Стадія виконавчого провадження як завершальна стадія судового процесу має встановлені законом строкові межі. Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, оскільки якщо цей строк пропущено, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання (пункт 2 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»). За пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла до набрання 05 жовтня 2016 року чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження») пропуск встановленого строку пред'явлення документів до виконання визначався як підстава для відмови у відкритті виконавчого провадження.
Тобто за межами цього строку (строку пред'явлення виконавчого документа до виконання) виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження як завершальної стадії судового процесу спливає одночасно зі строком пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Строки пред'явлення виконавчих документів до виконання, підстави переривання строку давності пред'явлення виконавчого документа до виконання, право стягувача, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання на звернення із заявою про поновлення такого строку до суду визначені у статті 12 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження».
До 05 жовтня 2016 року положення щодо строків пред'явлення виконавчих документів до виконання, підстави переривання строку давності пред'явлення виконавчого документа до виконання, право стягувача, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання на звернення із заявою про поновлення такого строку до суду визначались у статтях 22-24 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження».
Одним з елементів забезпечення прав учасників справи на стадії виконання судового рішення є встановлена статтею 433 ЦПК України можливість поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання в разі його пропуску з причин, визнаних судом поважними.
Метою застосування статті 433 ЦПК України є захист інтересів добросовісного стягувача, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа для виконання з поважних причин. Поважними вважаються зокрема, причини, які не залежали від волі стягувача.
Наявність судового рішення про відновлення прав на грошові суми не змінює правової природи правовідносин учасників спору, оскільки за своєю юридичною природою рішення суду не породжує нових прав та/або обов'язків, а як спосіб захисту порушеного права на їх отримання лише трансформує та/або підтверджує існуючі зобов'язання з їх виплати у спосіб, обраний позивачем.
Водночас можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред'явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено судом в установленому законом порядку.
Оскільки право на примусове виконання обмежене строком пред'явлення виконавчого документа до виконання, то в разі пропуску такого строку та за умови, що суд відмовив у його поновленні, право на примусове виконання судового рішення вважається остаточно втраченим. Держава більше не забезпечує реалізацію цього рішення через виконавчу службу. Це означає, що рішення стає таким, яке не можна виконати примусово. У такому випадку за загальним правилом судове рішення про стягнення боргу не припиняє самого зобов'язання (борг як цивільно-правовий обов'язок формально продовжує існувати), але реалізація цього зобов'язання неможлива через примусове виконання.
Кредитор не може повторно пред'явити виконавчий документ на виконання (строк пропущено, а в його поновленні відмовлено), повторно звернутися до суду про той самий борг (наявне судове рішення щодо цього боргу), вимагати виконання через державні механізми. Боржник уже не зобов'язаний повертати борг через примус і може посилатися на остаточну втрату можливості виконання рішення.
Однак це не виключає можливого погашення боргу боржником добровільно, що не буде вважатися безпідставно отриманим майном.
У такій ситуації зобов'язання не є задавненим, оскільки позовна давність застосовується до звернення з позовом, а тут уже є судове рішення, яке набрало законної сили.
Водночас втрата права на примусове виконання судового рішення, припинення можливості його реалізації через пропуск строку пред'явлення виконавчого документа до виконання і відмову у його поновленні судом свідчить про неможливість захисту такої вимоги в примусовому порядку.
У зв'язку з пропуском строку пред'явлення виконавчого документа до виконання та відмовою суду в його поновленні право стягувача на примусове виконання судового рішення є остаточно втраченим, а можливість виконання такого рішення - припиненою.
Сплив строку пред'явлення виконавчого документа до виконання не є формальністю, а є самостійною підставою для припинення можливості примусового виконання судового рішення. Відмова в поновленні строку судом означає остаточність правової ситуації, відсутність будь-яких подальших процесуальних механізмів виконання судового рішення, а отже, відносини щодо примусового виконання стають стабільними.
З наведеного вбачається, що хоча формально позовна давність не застосовується, фактично зобов'язання втрачає юридичну примусовість, вимога за цим зобов'язанням стає такою, що не може бути захищена в примусовому порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном.
Ігнорування кредитором обставин закінчення строку пред'явлення рішення суду до виконання щодо стягнення заборгованості призвело б до надання стягувачу можливості безпідставно уникнути законодавчої вимоги щодо встановлених законом строків та призвело б до безпідставного перебування боржника у невизначеному стані понад установлений законом строк, що порушило б принцип правової визначеності як один з основоположних аспектів верховенства права.
Cплив строків пред'явлення виконавчого листа до виконання є законним правом боржника уникнути притягнення до цивільно-правової відповідальності після закінчення певного періоду після видачі судом виконавчого документа.
Ці строки забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав боржників.
Суд гарантує право на справедливий суд як стягувачу, так і боржнику, оскільки має враховувати не лише майнові інтереси стягувача, а й захищати права та інтереси боржника, який у такому випадку правомірно протягом тривалого періоду міг розраховувати на відсутність загрози примусового виконання рішення та притягнення до відповідальності за його невиконання.
Отже, зобов'язання зі сплати боргу, яке засвідчене судовим рішенням про його примусове стягнення, строк пред'явлення виконання за яким пропущено і в поновленні такого строку суд відмовив, а можливість його виконання втрачена, не може вважатися припиненим у матеріально-правовому сенсі (може бути виконаним добровільно боржником).
Таке зобов'язання вважається тим зобов'язанням, вимоги за яким позбавлені примусового захисту, проте добровільне виконання яких визнається належним.
У такому випадку до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не можна застосовувати правила частини другої статті 625 ЦК України.
За протилежним (іншим) підходом буде складатися нерозумна ситуація, за якою після втрати права на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу і припинення можливості його реалізації, зокрема у зв'язку з пропуском строку пред'явлення виконавчого документа для виконання і відмови в поновленні цього строку судом, за обставин неможливості виконання захисту основної вимоги (про стягнення основної суми боргу) кредитор зберігатиме можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, що суперечитиме принципу правової визначеності.
До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 11 лютого 2026 року (справа № 754/511/23, провадження №14-63цс25).
У ході апеляційного провадження даної справи не було встановлено відомостей, що рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21.09.2009 року перебуває на примусовому виконанні чи може бути скероване у даному порядку з дотриманням встановлених для цього строків, у зв'язку з чим до встановлених ним грошових вимог не можна застосовувати правила частини другої статті 625 ЦК України, адже надання стягувачу можливості постійно пред'являти вимоги до боржника про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, буде суперечити принципу правової визначеності.
Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції підлягає до скасування з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Басюком Олександром Петровичем задовольнити.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 жовтня 2025 року скасувати.
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Гефест" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Гефест" на користь ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції у розмірі 3311,19 грн..
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий-суддя Шимків С.С.
Судді: Гордійчук С.О.
Ковальчук Н.М.