Справа № 346/1943/25
Провадження № 22-ц/4808/296/26
Головуючий у 1 інстанції Сольський В. В.
Суддя-доповідач Максюта
05 березня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,
суддів: Пнівчук О.В., Василишин Л.В.,
секретаря Шемрай Н.Б.,
з участю особи, яка подала апеляційну скаргу, позивача ОСОБА_1 , прокурора Верешка М.І., представника управління Національної поліції в Івано-Франківській області Веселовської С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами керівника Івано-Франківської обласної прокуратури та ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 12 грудня 2025 року, ухвалене суддею Сольським В.В. в м.Коломия, у справі за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, Державної казначейської служби України, Головного управління Пенсійного фонду України про відшкодування моральної шкоди, заданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду,
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до Івано-Франківської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, Державної казначейської служби України, Головного управління Пенсійного фонду України про відшкодування моральної шкоди, заданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
Позов мотивував тим, що 21 серпня 2013 року його було заарештовано і пред'явлено обвинувачення за ст. 115 ч. 1 КК України, в подальшому перекваліфіковано склад злочину на ст. 115 ч. 2 п.6, ст.187 ч.4 КК України.
10 вересня 2024 року він був звільнений із слідчого ізолятора у зв'язку з відбуттям строку покарання.
Постановою Верховного суду України від 23 січня 2025 року справа щодо нього закрита на підставі ст. 284 ч. 1 п. 3 КПК України у зв'язку із невстановленням доказів доведення його винуватості та вичерпанням можливості їх отримати.
Таким чином, у зв'язку із незаконними діями працівників органів досудового слідства та прокуратури він був незаконно позбавлений волі протягом шести років шести місяців, загальний час кримінального переслідування тривав з 21 серпня 2013 року по 23 січня 2025 року, тобто 11 років 5 місяців та два дні, внаслідок чого йому завдано моральної шкоди.
Моральна шкода полягає у неможливості отримання освіти та реалізації планів працевлаштування за спеціальністю.
Крім того, він тривалий час утримувався під вартою, перебуваючи при цьому в молодому віці, без належного харчування, доступу до належного медичного забезпечення. В нього погіршився стан здоров'я, що негативно вплинуло на його зовнішній вигляд та самопочуття.
Перед ув'язненням він був приватним підприємцем, однак після звільнення не зміг відновити свою діяльність, через незаконні звинувачення та недовіру з ним відмовлялись співпрацювати.
Крім того, йому незаконно нараховано пеню та штрафні санкції за несплату єдиного соціального внеску, він втратив страховий стаж, в ході виконавчого провадження його рахунки були заблоковано та він не міг скористатися банківськими послугами.
Незаконне ув'язнення та звинувачення негативно вплинули не лише на нього, а й на його матір, яка виховувала його одна, витрачала кошти на передачу йому продуктів харчування та необхідних речей, а також на відвідування судів.
Внаслідок незаконного переслідування та звинувачень він постійно повинен був доводити оточуючим свою невинуватість.
Посилаючись на зазначене, просив стягнути з Державного бюджету України завдану моральну шкоду у розмірі 26 680 181 грн, зарахувати йому трудовий стаж за час перебування під слідством та відбування покарання в УВП-12 та ВК-41 з 21 серпня 2013 року по 19 травня 2020 року.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду
Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 12 грудня 2025 року позов ОСОБА_1 до Івано-Франківської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, Державної казначейської служби України, Головного управління Пенсійного фонду України про відшкодування моральної шкоди, заданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, задоволено частково.
Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 2 000 000 (два мільйони) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Судові витрати щодо сплати судового збору віднесено на рахунок держави.
Рішення мотивовано тим, що з урахуванням встановлених обставин у справі, а також усталеної практики Європейського суду з прав людини, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності і справедливості, враховуючи ступінь страждань від безпідставного обвинувачення позивача у вчиненні злочину, тривалість обмеження його конституційних прав, суд дійшов висновку про необхідність визначення компенсації в рахунок відшкодування моральної шкоди позивачу у сумі більшій за мінімальний розмір та визначив її в розмірі 2 000 000 грн (що складає 40 278 Євро та орієнтовно 14 600 грн на місяць, і ця сума є співмірною до розміру справедливої сатисфакції, яка присуджується ЄСПЛ та близькою до середньої заробітної плати в Івано-Франківській області у 2025 році (21 тис грн), бо саме такий розмір буде відповідати характеру та обсягу страждань позивача та не буде свідчити про його безпідставне збагачення.
Позивачем не надано суду доказів звернення його до органів Пенсійного фонду України для вирішення питання про призначення пенсії та зарахування йому до трудового стажу часу перебування його в місцях відбування покарання у зв'язку з незаконним засудженням та відсутня відповідна відмова органів Пенсійного фонду, тому у задоволенні позовних вимог у цій частині суд відмовив.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги
Не погодившись із вказаним рішенням суду, керівник Івано-Франківської обласної прокуратури та ОСОБА_1 подали апеляційні скарги.
Керівник Івано-Франківської обласної прокуратури у поданій ним апеляційній скарзі вважає, що рішення суду про задоволення вимог позивача в частині стягнення на його користь коштів у сумі 2 млн грн є необґрунтованим та таким, що постановлено без урахування всіх фактичних обставин справи.
Зокрема, зазначає, що лише за наявності обставин, передбачених положеннями ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» в особи виникає право на відшкодування шкоди в порядку ст. 2 та 3 вказаного Закону.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 13 вказаного Закону відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Керівник прокуратури стверджує, що у спірних правовідносинах у ході розгляду справи судом не встановлено додаткових обставин, які б давали підстави для стягнення на користь позивача коштів у значно більшому розмірі, ніж це передбачено законодавством. В основу прийнятого судом рішення фактично покладено виключно рішення суду касаційного інстанції про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1 .
Вказує, що як вбачається із матеріалів справи, єдиною підставою позову у цій справі є закриття провадження в порядку п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв'язку із невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Стверджує, що неправомірність дій посадових осіб органів дізнання, прокуратури та суду, розмір завданої позивачу шкоди ним не доведено, а судом першої інстанції не встановлено.
За наведених підстав просить рішення суду першої інстанції в частині стягнення коштів у сумі 2 000 000 грн скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в зазначеному розмірі.
Позивач ОСОБА_1 у поданій ним апеляційній скарзі не погоджується із визначеним судом розміром компенсації (2 000 000 грн) та відмовою у зарахуванні періоду незаконного позбавлення волі до трудового стажу, оскільки це не відповідає масштабам і тривалості порушень, практиці Верховного Суду, стандартам Європейського суду з прав людини та конституційному принципу повного відшкодування шкоди.
Вказує, що судом встановлено такі обставини: 21.08.2013 його затримано за ст. 208 КПК України; 22.08.2013 повідомлено про підозру за п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України; 23.08.2013 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою; 04.06.2014 ухвалено обвинувальний вирок (13 років позбавлення волі); 18.11.2014 вирок скасовано; 30.09.2015 ухвалено повторний обвинувальний вирок (13 років позбавлення волі); 14.12.2015 вирок скасовано; 17.10.2018 ухвалено третій обвинувальний вирок (13 років позбавлення волі); 31.10.2019 Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду; 11.02.2020 скасовано вирок, змінено запобіжний захід на особисте зобов'язання; 26.01.2024 ухвалено черговий обвинувальний вирок (13 років позбавлення волі); 10.09.2024 його звільнено у зв'язку з відбуттям покарання; 23.01.2025 Верховний Суд остаточно скасував усі вироки та закрив провадження за п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку з невстановленням доказів винуватості. Фактично: реальне позбавлення волі складає 6 років 6 місяців 2 дні (78 місяців); загальна тривалість кримінального переслідування - 137 місяців 2 дні.
Вказує, що повне відбуття незаконного покарання є кваліфікуючою обставиною, а він повністю відбув незаконне покарання, що є однією з найтяжчих форм втручання держави у права людини. ЄСПЛ у справі Assanidze v. Georgia (№ 71503/01, 08.04.2004) прямо зазначив, що повне відбуття незаконного покарання є особливо грубим порушенням статті 5 Конвенції та вимагає підвищеної компенсації, а не мінімальних сум. Верховний Суд у постанові від 09.10.2024 у справі № 554/654/22 наголосив: «У випадках повного відбуття незаконного покарання формальний підхід до компенсації є неприпустимим». Суд першої інстанції цієї правової позиції не врахував.
Зазначає, що 78 місяців тримання під вартою без доведення вини - це пряме порушення п. 1 ст. 5 Конвенції. У справах Kharchenko v. Ukraine, Shulgin v. Ukraine, Kudla v. Poland ЄСПЛ наголосив, що: незаконне позбавлення волі не легітимізується тривалістю; компенсація має бути реальною та ефективною, а не символічною. Переслідування тривало понад 11 років, що саме по собі є самостійною підставою для підвищеної компенсації. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17 прямо зазначила, що надмірна тривалість порушення не потребує додаткового доказування шкоди.
Вказує, що оціночні твердження державних органів про «завищеність» компенсації є відірваними від реальності, оскільки орган, який не зазнавав багаторічного позбавлення волі, об'єктивно не може звести такі страждання до арифметичного мінімуму. Ізоляція, розрив соціальних зв'язків, втрата здоров'я, професійної реалізації та страхового стажу формують якісно інший рівень моральної шкоди, ніж звичайні процесуальні обмеження.
Наводить арифметично обґрунтований розрахунок. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» мінімальна заробітна плата з 01.01.2026 - 8 647 грн. Навіть за мінімальних підходів: 78 міс 10 МЗП = 6 708 000 грн; 59 міс 5 МЗП = 2 537 000 грн. Тому базова сума: 9 245 000 грн. Вважає, що з урахуванням повного відбуття покарання, тривалості переслідування, загрози довічного ув'язнення, відсутності добровільного відшкодування, справедлива компенсація становить 15 000 000 грн.
У справі № 554/654/22, що розглядалася Верховним Судом, особа перебувала під вартою 3 роки 4 місяці і Верховний Суд визнав допустимим понад 10 млн грн компенсації, навіть попри попередню виплату ЄСПЛ. У цій справі реальне позбавлення волі - 6 років 6 місяців; переслідування - 137 місяців. Застосування нижчих підходів порушує принцип пропорційності та єдності судової практики.
Щодо зарахування періоду незаконного позбавлення волі до трудового стажу, вказує, що відповідно до ст. 7 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» час незаконного тримання під вартою та відбування покарання обов'язково зараховується до трудового стажу. Стверджує, що він не просив призначити пенсію, а просив встановити юридичний факт, що прямо допускається в межах цивільного провадження. Тому відмова суду першої інстанції є неправильним застосуванням норм матеріального права.
Вказує, що відповідно до ст. 56 Конституції України, ст. 1176 ЦК України відповідальність держави є безвинною, тому аргументи про «законність дій на момент їх вчинення» не мають юридичного значення. Недостатня компенсація нівелює відповідальність держави, заохочує системні порушення, суперечить статтям 5 і 13 Конвенції.
Враховуючи зазначене, просить скасувати рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та ухвалити нове рішення, яким стягнути з Держави Україна 15000000 (мільйонів) грн моральної шкоди, зарахувати період незаконного перебування під вартою та відбуття покарання до трудового стажу.
Позиція інших учасників справи
ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, подану керівником Івано-Франківської обласної прокуратури, в якому вказує, що вона не містить доводів щодо неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, а, отже, не створює правових підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції. Крім того, зазначає, що апеляційна скарга відповідача не може бути використана як інструмент для погіршення становища позивача. Стверджує, що 2 000 000 грн - це мінімальний поріг відшкодування моральної шкоди, а не завищений. Верховний Суд у справі №554/654/22 у постанові від 09.10.2024 року присудив понад 10 млн грн, попри наявність компенсації ЄСПЛ, за менший строк позбавлення волі, ніж у цій справі. Вважає, що застосування нижчих підходів тут порушило б принцип пропорційності та єдності практики.
Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги керівника Івано-Франківської обласної прокуратури, не допустити зменшення розміру компенсації, визначеної рішенням суду першої інстанції.
Головним управлінням Національної поліції в Івано-Франківській області подано додаткові пояснення у справі, зміст яких зводиться до обґрунтованості апеляційної скарги, поданої керівником Івано-Франківської обласної прокуратури.
На вказані додаткові пояснення у справі ОСОБА_1 подав заперечення, в яких просить додаткові пояснення не приймати до уваги.
Позиція Івано-Франківського апеляційного суду
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції (в режимі відеоконференції) позивач ОСОБА_1 підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити та заперечив щодо задоволення апеляційної скарги керівника Івано-Франківської обласної прокуратури.
Прокурор Верешко М.І. підтримав апеляційну скаргу керівника Івано-Франківської обласної прокуратури та заперечив щодо задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Представник управління Національної поліції в Івано-Франківській області Веселовська С.В. вважала обґрунтованою апеляційну скаргу керівника Івано-Франківської обласної прокуратури та заперечила щодо задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Представники Державної казначейської служби України та Головного управління Пенсійного фонду України в судове засідання не з'явилися, хоча ці державні органи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а їх неявка відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення в апеляційному порядку.
Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Вислухавши пояснення учасників справи, доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга керівника Івано-Франківської обласної прокуратури не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, зважаючи на таке.
Фактичні обставини справи
Судом встановлено, що слідчим СУ УМВС України в Івано-Франківській області здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12013090020000833 від 19 серпня 2013 року за ст.ст. 115 ч. 2 п. 6, 187 ч. 4 КК України.
21 серпня 2013 року ОСОБА_1 затримано в порядку ст. 208 КПК України, 22 серпня 2013 року йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 115 ч. 2 п. 6, 187 ч. 4 КК України.
Слідчим суддею Івано-Франківського міського суду підозрюваному ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який неодноразово продовжувався.
28 листопада 2013 року обвинувальний акт стосовно ОСОБА_1 у кримінальному провадженні про обвинувачення за ст. ст. 115 ч. 2 п. 6, 187 ч. 4 КК України передано до Коломийського міськрайонного суду.
Вироком Коломийського міськрайонного суду від 04 червня 2014 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 115 ч. 2 п. 6, 187 ч. 4 КК України, та призначено покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі строком на тринадцять років з конфіскацією майна.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 18 листопада 2014 року вказаний вирок суду щодо ОСОБА_1 скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції.
Вироком Коломийського міськрайонного суду від 30 вересня 2015 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 115 ч. 2 п. 6, 187 ч. 4 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на тринадцять років з конфіскацією майна.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 14 грудня 2015 року вказаний вирок суду щодо ОСОБА_1 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
17 жовтня 2018 року Коломийським міськрайонним судом знову ухвалено обвинувальний вирок у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 за ст.ст. 115 ч. 2 п. 6, 187 ч. 4 КК України та призначено покарання у виді тринадцяти років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 09 січня 2019 року вирок залишено без змін.
Постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 09 січня 2019 року скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року вирок Коломийського міськрайонного суду щодо ОСОБА_1 від 17 жовтня 2018 року скасовано та призначено новий судовий розгляд у суді першої інстанції. Вказаним рішенням обвинуваченому змінено запобіжний захід з тримання під вартою на особисте зобов'язання.
26 січня 2024 року Снятинським районним судом Івано-Франківської області ухвалено вирок у вказаному кримінальному провадженні, яким ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ст.ст. 115 ч. 2 п. 6, 187 ч. 4 КК України та призначено покарання - тринадцять років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 13 травня 2024 року вирок Снятинського районного суду від 26 січня 2024 року залишено без змін.
Згідно з довідкою про звільнення серії І-ФР № 09847 від 10.09.2024 року, ОСОБА_1 перебував під вартою на підставі вироку Снятинського районного суду від 26.01.2024 року в період з 23 серпня 2024 року по 10 вересня 2024 року та був звільнений у зв'язку з відбуттям строку покарання (т.1 а.с. 26).
Остаточною постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду від 23 січня 2025 року вирок Снятинського районного суду від 26 січня 2024 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 13 травня 2024 року щодо ОСОБА_2 скасовано. Кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 115 ч. 2 п. 6, 187 ч. 4 КК України, на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України закрито, у зв'язку із невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливостей їх отримати (т.1 а.с.27-32).
Строк перебування ОСОБА_1 під слідством і судом становив 11 років 5 місяців і 3 дні, тобто 137 місяців і 3 дні - з 21 серпня 2013 року (день затримання) до 23 січня 2025 року (день набрання законної сили постановою Касаційного кримінального суду).
При цьому, строк перебування ОСОБА_1 у місцях позбавлення волі (під вартою та відбуття покарання у виді позбавлення волі) становив 6 років 6 місяців і 10 днів, тобто 78 місяців і 10 днів - з 21 серпня 2013 року по 11 лютого 2020 року (дата зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на особисте зобов'язання) та з 23 серпня 2024 по 10 вересня 2024 року (строк відбування покарання за вироком Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 26 січня 2024 року).
Згідно з відповіддю з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач з 03.02.2010 року до 19.05.2020 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець, види економічної діяльності: 52.62.0 роздрібна торгівля з лотків та на ринках (основний) (т.2 а.с.91).
Застосовані норми права та мотиви, з яких виходив суд апеляційної інстанції
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Відповідно до ч.1 ст.1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Частиною 2 статті 1176 ЦК України передбачено, що право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Рішенням Конституційного Суду України від 03.10.2001 року по справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) встановлено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.
Відповідно до ч. 5 ст. 9, ч. 6 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.
Європейський Суд з прав людини в рішенні по справах «Світлорусов проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Корнейкова проти України», «Мироненко і Мартенко проти України» констатував порушення пункту 5 статті 5 Конвенції з огляду на неможливість для заявників отримати відшкодування шкоди, завданої національними органами у контексті провадження в їхніх кримінальних справах.
Порядок відшкодування шкоди регулюється Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Пунктом 2 статті 2 вказаного Закону визначено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконних дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1, пунктом 2 частини першої статті 2, пунктом 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» винесення органом досудового розслідування постанови про закриття кримінального провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 КПК України (у зв'язку з невстановленням достатніх доказів винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати) надає право фізичній особі на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбачених цим Законом.
Такий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.04.2019 р. у справі № 236/893/17, від 25.03.2020 р. у справі № 641/8857/17.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблений висновок про те, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.
Відповідачами по справі не заперечується факт незаконного засудження ОСОБА_1 , а закриття кримінального провадження щодо позивача у зв'язку із невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати надає йому відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбаченому цим Законом, зокрема і на відшкодування моральної шкоди за пунктом 5 статті 3 вказаного Закону.
Відповідно до ст.4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Встановлення правильного періоду перебування особи під слідством і судом впливає на правильність визначення мінімального розміру моральної шкоди, який не може бути зменшено, однак суд може його збільшити з урахуванням конкретних обставин справи.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що строк перебування ОСОБА_1 під слідством і судом становив 11 років 5 місяців і 3 дні, тобто 137 місяців і 3 дні. При цьому, строк перебування позивача у місцях позбавлення волі становив 6 років 6 місяців і 10 днів, тобто 78 місяців і 10 днів.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено з 1 січня 2025 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 8000 гривень.
Враховуючи період перебування ОСОБА_1 під слідством та судом, розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим, ніж 1 096 774 грн (8000*137 місяців 3 дні).
Законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.
Визначаючи розмір відшкодування, необхідно керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення (постанова ВС від 21 травня 2025 року у справі № 757/47970/16-ц).
Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).
Обвинувачений в кримінальному провадженні має право на розгляд його справи належним чином; стаття 6 в кримінальному провадженні застосовується, щоб не допустити особу, яку звинувачено, залишатись тривалий час у стані невизначеності щодо своєї долі (справа «Нахманович проти росії»).
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що розмір гарантованого мінімуму за час перебування під слідством і судом з утриманням під вартою не в повному обсязі компенсує завданої позивачу шкоди.
Позивач довів належними та достатніми доказами факт заподіяння йому моральної шкоди, причинний зв'язок між незаконністю рішення органу державної влади, наявності шкоди завданої йому тривалим перебуванням під вартою, слідством та судом, за обвинуваченням у вчиненні злочинів за ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України, тоді як докази його вини були відсутні, що призвело до моральних страждань позивача, зумовлених порушенням його звичайного укладу життя, перебуванні у напруженому психологічному стані, розлучення з членом сім'ї (матір'ю), погіршенні відносин з оточуючими людьми та втраті поваги та ділової репутації. В загальному ОСОБА_2 перебував під слідством та судом більше 11 років. Позивачу завдана моральна шкода, яка полягає у порушенні його конституційних прав, переживаннях через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, порушення у зв'язку з цим нормальних життєвих зв'язків, вимушених змінах в організації його життя. Так, до початку кримінального переслідування позивач був молодою особою (28 років), займався підприємницькою діяльністю, яку у зв'язку з перебуванням під вартою не міг здійснювати, що зумовило ще й негативні фінансові наслідки для нього у вигляді фінансових санкцій з боку фіскального органу, очікуючого сплати податків.
Протягом тривалого періоду позивач утримувався в місцях позбавлення волі, у приміщеннях з недостатністю простору, перенаселенням, браком свіжого повітря, йому не було забезпечено належних умов харчування, належного медичного забезпечення, що також підтверджується констатованими у рішенні ЄСПЛ від 20 березня 2025 року у справі Хоменко та інші проти України (заява № 37710/23) фактами щодо умов утримання в місцях несвободи в Україні.
Оцінивши усі обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що внаслідок вищевказаних подій, позивач зазнав сильних душевних переживань та страждань, що є підставою для покладення на державу обов'язку відшкодувати позивачу, завдану йому моральну шкоду у зв'язку з незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у розмірі більшому за мінімальний розмір, визначений законом, а саме у розмірі 2 000 000 грн.
Однак суд апеляційної інстанції вважає, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди, є недостатнім для компенсації завданої позивачу моральної шкоди незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду, та підлягає збільшенню до 5 000 000 грн, з огляду на таке.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17 прямо зазначила, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування, неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.
У справі № 554/654/22, у якій Верховним Судом прийнято постанову від 09.10.2024 року, особа перебувала під вартою 3 роки 4 місяці, і Верховний Суд визнав допустимим понад 10 млн грн компенсації, навіть попри попередню виплату ЄСПЛ.
У цій справі, що розглядається апеляційним судом, строк реального позбавлення волі позивача ОСОБА_3 склав 6 років 6 місяців, а строк перебування під слідством і судом - 11 років 5 місяців.
ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні двох злочинів: за частиною 2 статті 115 КК України (умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю), за вчинення якого передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі, з конфіскацією майна у випадку, передбаченому пунктом 6 частини другої цієї статті, а також за частиною 4 статті 187 КК України (розбій, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень), за вчинення якого передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років із конфіскацією майна. Ці обидва злочини відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України відносяться до особливо тяжких.
Чотири рази суди ухвалювали вироки та призначали ОСОБА_1 покарання у вигляді позбавлення волі строком на 13 років. Це покарання позивач відбув у повному обсязі.
Ці обставини є значущими для визначення розміру моральної шкоди, оскільки є очевидно тяжкими, посилювали у ОСОБА_1 тривогу, страх за його майбутнє, відчуття невизначеності, приниження людської гідності, відчуття безпорадності, несправедливості, психологічний біль, сильні емоційні переживання та душевні муки. При цьому ОСОБА_1 утримувався в місцях позбавлення волі майже протягом семи років, тобто позивач перебував в умовах ізоляції від суспільства, а кримінальне переслідування тривало взагалі більше одинадцяти років, що перевищило строки кримінального провадження, передбачені законом. Отже ці переживання тривали протягом величезного проміжку часу у житті позивача у молодому віці, що позбавило його можливості реалізувати свої плани на життя, а зайняття підприємницькою діяльністю взагалі унеможливило, порушило стосунки з оточуючими людьми, членами сім'ї, друзями, приятелями. Після звільнення з місць позбавлення волі позивач і надалі відчуває наслідки незаконного засудження, оскільки це вплинуло на його психологічне здоров'я, соціальні зв'язки, репутацію та можливість повноцінно працювати і вести звичний спосіб життя.
Пережиті моральні страждання є тривалими та значними, а їх інтенсивність обумовлена характером протиправних дій, пов'язаних з обмеженням основоположного права людини на свободу.
При визначенні розміру моральної шкоди, оцінивши усі докази в сукупності, слід врахувати наявність у ОСОБА_1 комплекс негативних психічних змін (моральні страждання) внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності у поєднанні з обвинуваченням у двох особливо тяжких злочинах, затриманні та утриманні під вартою протягом майже семи років, загрозою довічного позбавлення волі, повного відбуття покарання, позбавлення можливості у реалізації трудової діяльності та всіх негативних наслідків, які виникли у зв'язку із обмеженнями у занятті підприємницькою діяльністю, що потягло за собою накладення штрафів фіскальним органом і відкриття виконавчих проваджень, втрату трудового стажу, обмежило розвиток підприємницької діяльності позивача, а порушення соціальних зв'язків ,погіршення можливостей позивача у реалізації своїх звичок і бажань.
Враховуючи зазначене, визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди, завданої позивачу незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду, підлягає збільшенню до 5 000 000 грн, що буде відповідати характеру та обсягу страждань позивача, обставинам справи та судовій практиці.
Суд першої інстанції вірно відмовив у зарахуванні позивачу трудового стажу за час перебування під слідством та відбування покарання в УВП-12 та ВК-41 з 21 серпня 2013 року по 19 травня 2020 року, оскільки законом встановлений інший порядок зарахування такого стажу відповідно до статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та п. 12 Постанови Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» у даному випадку, на підставі довідки суду про закриття кримінального провадження з реабілітуючих підстав. Така довідка відповідно до ст.ст. 11 та 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» має видаватися судом першої інстанції, що розглядав справу. І лише у разі відмови органами Пенсійного фонду України зарахувати час перебування під слідством і судом до трудового стажу, такий спір може бути розглянутий судом.
В силу частини першої статті 7 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» термін перебування під вартою, термін відбування покарання, а також час, протягом якого громадянин не працював у зв'язку з незаконним відстороненням від роботи (посади), зараховується як до загального трудового стажу, так і до стажу роботи за спеціальністю, стажу державної служби, безперервного стажу.
Аналогічна норма передбачена і пунктом 19 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого спільним Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України № 6/5/3/41 від 04.03.1996 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 6 березня 1996 року за № 106/1131.
Статтею 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що громадянам, необгрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.
У пункті 12 Постанови Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» визначено, що час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та час перебування в засланні і на примусовому лікуванні зараховується до стажу роботи за наявності документів про реабілітацію (довідки суду, органів прокуратури чи досудового розслідування про закриття кримінального провадження або довідки суду про ухвалення виправдувального вироку).
У разі відсутності документів, зазначених в абзаці першому цього пункту, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та час перебування в засланні і на примусовому лікуванні реабілітованих осіб може бути встановлено в судовому порядку
За змістом частини 1 статті 11, частини першої статті 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до статті 2 цього Закону орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, дізнавач, прокурор або суд зобов'язані роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди. Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.
Отже, у частині відмови у зарахуванні позивачу трудового стажу оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим.
Враховуючи, що суд першої інстанції неправильно визначив розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню на користь позивача, оскаржуване рішення у цій частині підлягає зміні.
Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
На підставі викладеного, керуючись ст. 374, 376, 381- 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу керівника Івано-Франківської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Змінити рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 12 грудня 2025 року в частині стягненого розміру моральної шкоди.
Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 5 000 000 грн (п'ять мільйонів гривень) в рахунок відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий І.О. Максюта
Судді: О.В. Пнівчук
Л.В. Василишин
Повний текст постанови складено 13 березня 2026 року.