справа №757/46070/25-к Головуючий у І інстанції - ОСОБА_1 апеляційне провадження №11-сс/824/2719/2026 Доповідач у ІІ інстанції - ОСОБА_2
10 березня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючий суддя: ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_5
представників: ОСОБА_6 , ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу представників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 25 вересня 2025 року щодо арешту майна у кримінальному провадженні №42025000000000564 від 16 липня 2025 року, за підозрою ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 28, частиною першою статті 111, частиною другою статті 28, частиною другою статті 111, частиною другою статті 369-2 КК України та за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 110-2, частиною другою статті 111, частиною другою статті 332, частиною першою статті 263, частиною другою статті 364 КК України,-
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 25 вересня 2025 року клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у сфері протидії організованій злочинності Департаменту нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, та захисту інвестицій Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10 про накладення арешту на майно - задоволено.
Накладено арешт на майно, вилучене під час проведення обшуку за місцем тимчасового перебування ОСОБА_8 у купе №4, вагоні № 14, потягу «Київ-Хелм», який знаходився на залізничній станції «Ягодин» (с. Римачі, Ковельського р-ну, Волинської області), а саме:
- мобільний телефон марки «Iphone» із сім-картою оператора «Київстар», який перебуває у постійному користуванні ОСОБА_8 із логічним паролем захисту - 130202;
- планшет «Ipad Pro», який перебуває у постійному користуванні ОСОБА_8 .
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою представники ОСОБА_6 , ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 подали до суду апеляційну скаргу, в якій просять оскаржувану ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на майно відмовити.
Уважає, що оскаржувана ухвала слідчого судді є незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню, оскільки слідчим суддею допущено неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Апеляційну скаргу мотивують тим, що з моменту вилучення 08 вересня 2025 року під час обшуку майна та до подання прокурором 19 вересня 2025 року клопотання про арешт майна минуло 12 днів, однак за цей час не було проведено жодного огляду вищезазначеного мобільного телефону та планшета, а також прокурором не було додано до матеріалів клопотання жодного документа, який підтверджував би, що вказаний мобільний телефон та планшет мають якесь реальне доказове значення для кримінального провадження чи є знаряддям вчинення кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється досудове розслідування, а також що мобільний телефон та планшет, які на праві приватної власності належать ОСОБА_8 , містять на собі якісь відомості, які могли б бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
На переконання захисників, долучені до клопотання про накладення арешту на майно письмові документи не відносяться до категорії доказів у розумінні частини першої статті 84 КПК України, а є лише процесуальними рішеннями сторони обвинувачення, які не мають жодного значення для предмету доказування у цій справі; у матеріалах клопотання відсутні відповідні процесуальні документи, на підставі яких були проведені негласні слідчі (розшукові) дії, що свідчить про недопустимість відомостей, які містяться у відповідних протоколах та неможливість слідчого судді посилатися на них при ухваленні судового рішення; фактично прокурор намагався обґрунтувати накладення арешту на майно протоколами огляду, які є неповними та не містять додатків, які є їх невід'ємною частиною; у матеріалах, доданих до клопотання про накладення арешту, відсутній технічний носій інформації, на якому була б зафіксована проведена слідча дія - обшук, а з постанови від 08 вересня 2025 року взагалі не вбачається у зв'язку з чим слідчий дійшов висновку про наявність достатніх підстав уважати, що вказане майно, вилучене в ході обшуку, відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України.
Зазначає, що органом досудового розслідування не було додано клопотання про надання дозволу на проведення обшуку, і зв'язку з чим існують об'єктивні сумніви щодо його законності та відповідності вимогам КПК України.
Окрім того, зауважують, що слідчий суддя в ухвалі та прокурор у клопотанні не зазначили щодо існування будь-яких ризиків, що не накладення арешту на вилучені речі може призвести до вжиття ОСОБА_8 заходів щодо їх пошкодження, псування, знищення, перетворення з метою неможливості використання як речових доказів у кримінальному провадженні.
Наголошують, що ОСОБА_8 було добровільно надано паролі доступу до мобільного телефону марки «Iphone» із сім-картою оператора «Київстар» та планшета «Ipad Pro».
Посилаються на те, що у ОСОБА_8 відсутній статус підозрюваного у даному кримінальному провадженні, навіть відсутній статус свідка.
Вказують, що до клопотання не додано жодного документу чи іншого доказу, чи письмового обґрунтування щодо того, кому належать вилучені речі, інші конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження вказаним майном.
Уважають, що органом досудового розслідування не було дотримано імперативно визначений частиною п'ятою статті 171 КПК України строк звернення з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна, у зв'язку з чим воно підлягало негайному поверненню, однак слідчим суддею вказана обставина була проігнорована.
Прокурор у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, про причини неприбуття у судове засідання не повідомив.
З урахуванням положень частини четвертої статті 405 КПК України, колегія суддів уважає за можливе проводити апеляційний розгляд у відсутності прокурора.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення представників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 , які вимоги апеляційної скарги підтримали та просили скаргу задовольнити, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як убачається з наданих суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, міжвідомчою слідчою групою Головних слідчих управлінь Державного бюро розслідувань і Служби безпеки України за процесуального керівництва прокурорів Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42025000000000564 від 16 липня 2025 року за підозрою ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 28, частиною першою статті 111, частиною другою статті 28, частиною другою статті 111, частиною другою статті 369-2 КК України та за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 110-2, частиною другою статті 111, частиною другою статті 332, частиною першою статті 263, частиною другою статті 364 КК України.
Досудовим розслідуванням установлено, що у період з 2021 року по теперішній час нинішні та колишні службові особи АТ «Укрзалізниця», діючи за попередньою змовою групою осіб між собою та з представниками суб'єктів господарської діяльності у сфері залізничних перевезень, шляхом зловживання службовим становищем, діючи всупереч інтересам служби, отримували неправомірну вигоду за виконання послуг, чим спричинили тяжкі наслідки для держави.
Так, установлено, що член правління АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_8 , зловживаючи своїм службовим становищем всупереч інтересам АТ «Укрзалізниця» організував протиправний механізм, який полягав у створені сприятливих умов для ефективної та безперебійної роботи підконтрольних останньому компаніям-експедиторам шляхом забезпечення їх рухомим складом, наданням тарифних знижок на найбільш прибуткових маршрутах, тощо, що в майбутньому надавало можливість підконтрольним ОСОБА_8 комерційним структурам отримувати надприбутки.
На виконання свого злочинного умислу, ОСОБА_8 пролобіював призначення на ключові посади в структурі АТ «Укрзалізниця» довірених йому осіб, зокрема:
- ОСОБА_11 - на посаду директора «Центра транспортної логістики» АТ «Укрзалізниця»;
- ОСОБА_12 - на посаду директора департаменту комерційної роботи АТ «Укрзалізниця»;
- ОСОБА_13 - на посаду першого заступника регіональної філії «Одеська залізниця»;
- ОСОБА_14 - на посаду керівника проєкту в філії «Центр Управління Рухом» АТ «Укрзалізниця»;
- ОСОБА_15 - на посаду менеджера відділу організації автотранспортних перевезень апарату управління філії ЦТС «Ліски» АТ «Укрзалізниця».
Надалі, ОСОБА_8 з метою отримання прибутку та контролю над вантажними перевезеннями познайомив вищезазначених осіб зі своїми довіреними особами ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , представляючи, їх як осіб, які будуть здійснювати негласний нагляд за діяльністю АТ «Укрзалізниця» в частині вантажних перевезень.
Так, ОСОБА_17 був залучений до вищеописаної протиправної схеми для проведення бесід із представниками комерційних підприємств та вимагання з останніх неправомірної вигоди за усунення перешкод у пересуванні їх рухомих складів.
У свою чергу, досудовим розслідуванням установлено, що ОСОБА_16 , з 2006 по 2014 обіймав посаду голови правління ПАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ», з 2014 по 2015 перебував на посаді начальника головного управління майнових та земельних ресурсів АТ «Укрзалізниця», а у період з 2017 по 2024 перебував на посаді заступника генерального директора ТОВ «Новітнє обладнання».
Також установлено, що до можливої протиправної діяльності ОСОБА_16 залучив своїх синів ОСОБА_18 (є власником групи компаній, пов'язаних із ОСОБА_16 ), ОСОБА_19 (з 2012 року працює на різних посадах в АТ «Укрзалізниця») та службових осіб підконтрольного йому суб'єкта господарської діяльності ТОВ «Новітнє обладнання», а саме засновника ОСОБА_20 , засновника та кінцевого бенефіціарного власника ОСОБА_21 , директора-розпорядника ОСОБА_22 та керівника вищевказаного товариства ОСОБА_23 .
Так, ТОВ «Новітнє обладнання» підконтрольне ОСОБА_16 та має фінансово-господарські відносини з ТОВ «Транспортна логістична компанія», яка в свою чергу має прямі контракти з АТ «Укрзалізниця».
08 вересня 2025 року до Головного слідчого управління СБ України з ГУ «Д» ДЗНД СБ України надійшло повідомлення №14/1/4-12324 від 08 вересня 2025 року про те, що речі та документи, що мають значення для досудового розслідування та викриття винних, знаходяться за місцем тимчасового перебування ОСОБА_8 у купе №4, вагоні № 14 потягу «Київ-Хелм», який знаходиться на залізничній станції «Ягодин» (с. Римачі, Ковельського р-ну, Волинської області), які можуть бути знищені або переміщені до іншого місця.
У період з 04 години 34 хвилини 08 вересня 2025 року по 05 годину 10 хвилин 08 вересня 2025 року у зв'язку з невідкладним випадком та реальною загрозою знищення майна - окремих речей, предметів, документів, що зберегли на собі сліди злочину або містять інші відомості, які можуть бути використанні як докази фактів та обставин, що встановлюються в ході кримінального провадження, було проведено обшук за місцем тимчасового перебування ОСОБА_8 у купе №4, вагоні № 14 потягу «Київ-Хелм», який знаходився на залізничній станції «Ягодин» (с. Римачі Ковельського району Волинської області), в ході проведення якого було виявлено та вилучено:
- мобільний телефон марки «Iphone» із сім-картою оператора «Київстар», який перебуває у постійному користуванні ОСОБА_8 із логічним паролем захисту - 130202;
- планшет «Ipad Pro», який перебуває у постійному користуванні ОСОБА_8
08 вересня 2025 року вилучені під час обшуку предмети визнані речовими доказами у кримінальному провадженні.
09 вересня 2025 року з метою дотримання вимог КПК України в частині строків, передбачених на звернення до слідчого судді з клопотанням про надання дозволу на проведення обшуку, який 08 вересня 2025 року проведений у відповідності до частини третьої статті 233 КПК України та з метою дотримання законності проведення такого обшуку, а також арешту вилученого майна слідчим в ОВС ГСУ СБУ ОСОБА_24 , за погодженням із прокурором, подано до Шевченківського районного суду м. Києва клопотання про надання дозволу на проведення обшуку від 08 вересня 2025 року.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 15 вересня 2025 року надано дозвіл на проведення обшуку за місцем тимчасового перебування ОСОБА_8 у купе №4, вагоні №14 потягу «Київ-Хелм», який знаходиться на залізничній станції «Ягодин» (с. Римачі Ковельського району Волинської області) з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення.
19 вересня 2025 року до Печерського районного суду м. Києва надійшло клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у сфері протидії організованій злочинності Департаменту нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, та захисту інвестицій Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №42025000000000564 від 16 липня 2025 року, за підозрою ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 28, частиною першою статті 111, частиною другою статті 28, частиною другою статті 111, частиною другою статті 369-2 КК України та за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 110-2, частиною другою статті 111, частиною другою статті 332, частиною першою статті 263, частиною другою статті 364 КК України.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 25 вересня 2025 року клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у сфері протидії організованій злочинності Департаменту нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, та захисту інвестицій Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10 про накладення арешту на майно - задоволено.
Накладено арешт на майно, вилучене під час проведення обшуку за місцем тимчасового перебування ОСОБА_8 у купе №4, вагоні № 14, потягу «Київ-Хелм», який знаходився на залізничній станції «Ягодин» (с. Римачі, Ковельського р-ну, Волинської області), а саме:
- мобільний телефон марки «Iphone» із сім-картою оператора «Київстар», який перебуває у постійному користуванні ОСОБА_8 із логічним паролем захисту - 130202;
- планшет «Ipad Pro», який перебуває у постійному користуванні ОСОБА_8 .
З таким висновком слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно статей 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до частини першої статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно частини другої статті 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до частини п'ятої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Згідно частини третьої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
За змістом частини десятої статті 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Відповідно до статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Як установлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на майно, а саме: мобільний телефон марки «Iphone» із сім-картою оператора «Київстар», який перебуває у постійному користуванні ОСОБА_8 із логічним паролем захисту - НОМЕР_1 , планшет «Ipad Pro», який перебуває у постійному користуванні ОСОБА_8 , вилучене у період з 04 години 34 хвилини 08 вересня 2025 року по 05 годину 10 хвилин 08 вересня 2025 року під час проведення обшуку у зв'язку із невідкладним випадком та реальною загрозою знищення майна - окремих речей, предметів, документів, що зберегли на собі сліди злочину або містять інші відомості, які можуть бути використанні як докази фактів та обставин що встановлюються в ході кримінального провадження за місцем тимчасового перебування ОСОБА_8 у купе №4, вагоні №14 потягу «Київ-Хелм», який знаходився на залізничній станції «Ягодин» (с. Римачі Ковельського району Волинської області), з тих підстав, що зазначені речі мають суттєве значення для досудового розслідування цього кримінального провадження, а також можуть бути використані як докази факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідають критеріям, передбаченим статтею 98 КПК України.
Дослідивши матеріали поданого клопотання про накладення арешту на майно колегія вважає, що прокурором у клопотанні наведено вагомі доводи, які свідчать, що вказане у клопотанні майно має відношення до кримінального провадження та може бути використано як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, та для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні вказаного майна до встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке слідчий просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів уважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на вищезазначене майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що незастосування арешту на вилучене майно може призвести до його пошкодження, псування, знищення чи відчуження.
Таким чином, колегія суддів уважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 132, 170-173 КПК України, наклав арешт на вищезазначене майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого частиною першою статті 170 КПК України.
Сукупність долучених до клопотання прокурора матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Доводи скаржника про те, що прокурором не було додано до матеріалів клопотання жодного документа, який підтверджував би, що вказаний мобільний телефон та планшет мають якесь реальне доказове значення для кримінального провадження чи є знаряддям вчинення кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється досудове розслідування, а також що мобільний телефон та планшет, які на праві приватної власності належать ОСОБА_8 , містять на собі якісь відомості, які могли б бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, є безпідставними, оскільки встановлені слідчим фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні містять сукупність підстав та розумних підозр уважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку, що вилучені 08 вересня 2025 року під час проведення обшуку мобільний телефон марки «Iphone» із сім-картою оператора «Київстар», який перебуває у постійному користуванні ОСОБА_8 із логічним паролем захисту - НОМЕР_1 , планшет «Ipad Pro», який перебуває у постійному користуванні ОСОБА_8 , мають суттєве значення для досудового розслідування цього кримінального провадження, а також можуть бути використані як докази факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідають критеріям, передбаченим статтею 98 КПК України, що згідно частини третьої статті 173 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.
Аргументи апеляційної скарги про те, що слідчий суддя в ухвалі та прокурор у клопотанні не зазначили щодо існування будь-яких ризиків, що не накладення арешту на вилучені речі може призвести до вжиття ОСОБА_8 заходів щодо їх пошкодження, псування, знищення, перетворення з метою неможливості використання як речових доказів у кримінальному провадженні, не є самостійною підставою для скасування оскаржуваної ухвали та відмови у задоволенні клопотання про арешт майна, зокрема з огляду на те, що в абзаці 2 частини першої статті 170 КПК України визначено, що завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Зважаючи на обставини, що розслідуються у межах цього кримінального провадження, можливість приховування, пошкодження, псування, знищення мобільного телефону, планшету та/або інформації, що міститься на вказаних пристроях, є обґрунтованою.
Окрім того, прокурор, звертаючись з указаним клопотанням, обґрунтовував необхідність накладення арешту на вказане майно необхідністю збереження речових доказів.
При цьому, вказані мобільний телефон та планшет визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №42025000000000564 від 16 липня 2025 року, про що була винесена відповідна постанова.
Посилання представників про те, що з моменту вилучення 08 вересня 2025 року під час обшуку майна та до подання прокурором 19 вересня 2025 року клопотання про арешт майна минуло 12 днів, однак за цей час не було проведено жодного огляду вищезазначеного мобільного телефону та планшета, а також, що органом досудового розслідування не було додано клопотання про надання дозволу на проведення обшуку, і зв'язку з чим існують об'єктивні сумніви щодо його законності та відповідності вимогам КПК України, також не є безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді.
Досудове розслідування у кримінальному провадженні №42025000000000564 від 16 липня 2025 рокутриває, органом досудового розслідування здійснюється збирання доказів та встановлення усіх обставин кримінального правопорушення.
До того ж, такий запобіжний захід як арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження та матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів.
При цьому, наявність у матеріалах судової справи клопотання про надання дозволу на проведення обшуку не є необхідним та вирішальним про розгляді клопотання про арешт майна.
Аргументи скаржника про те, що долучені до клопотання про накладення арешту на майно письмові документи не відносяться до категорії доказів у розумінні частини першої статті 84 КПК України, а є лише процесуальними рішеннями сторони обвинувачення, які не мають жодного значення для предмету доказування у цій справі; у матеріалах клопотання відсутні відповідні процесуальні документи, на підставі яких були проведені негласні слідчі (розшукові) дії, що свідчить про недопустимість відомостей, які містяться у відповідних протоколах та неможливість слідчого судді посилатися на них при ухваленні судового рішення; фактично прокурор намагався обґрунтувати накладення арешту на майно протоколами огляду, які є неповними та не містять додатків, які є їх невід'ємною частиною; у матеріалах, доданих до клопотання про накладення арешту, відсутній технічний носій інформації, на якому була б зафіксована проведена слідча дія - обшук, є передчасними та підлягають встановленню під час судового розгляду, а також такими, що не спростовують висновків слідчого судді про наявність у даному кримінальному провадженні визначених законом підстав для накладення арешту на вказане майно, клопотання прокурора та ухвала слідчого судді містять вказівки на правові підстави, зазначені у статтях 171, 173 КПК України, для накладення арешту на вказане майно, а саме з метою забезпечення зберігання речових доказів.
Підстави вважати постанову слідчого в ОВС 3 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління Служби безпеки України від 08 вересня 2025 року про визнання речей, предметів та документів речовими доказами у кримінальному провадженні, такою, що не відповідає вимогам статті 110 КПК України, у колегії суддів відсутні, а тому доводи апелянта у цій частині є безпідставними.
Також не заслуговують на увагу суду посилання скаржників на те, що у ОСОБА_8 відсутній статус підозрюваного у даному кримінальному провадженні, навіть відсутній статус свідка, а також, що до клопотання не додано жодного документу чи іншого доказу, чи письмового обґрунтування щодо того, кому належать вилучені речі, інші конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження вказаним майном, оскільки з огляду на положення КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Окрім того, самі представники під час розгляду апеляційної скарги не заперечували факт належності мобільного телефону марки «Iphone» із сім-картою оператора «Київстар», із логічним паролем захисту - НОМЕР_1 та планшету «Ipad Pro» ОСОБА_8 та користування ними останнім.
Як убачається з положень частини сьомої статті 236 КПК України, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення володільця майна, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися ним до вирішення судом питання про арешт майна або його повернення, або ж його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом.
Тимчасове вилучення майна може здійснюватися під час затримання особи, обшуку, огляду.
Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони:
1) є засобами чи знаряддям вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди;
2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення;
3) є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом;
4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.
Разом з тим, заборонено вилучення (виїмка) матеріальних носіїв інформації, пов'язаних із веденням Центральним депозитарієм цінних паперів та депозитарними установами системи депозитарного обліку цінних паперів, облікової системи часток і внесенням змін до них.
Тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп'ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку для вивчення фізичних властивостей, які мають значення для кримінального провадження, здійснюється лише у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі суду.
Забороняється тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп'ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, або якщо такі об'єкти отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення чи є засобом або знаряддям його вчинення, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов'язаний з подоланням системи логічного захисту. Слідчий чи прокурор може зробити та вилучити копію інформації, що міститься на вищезазначених носіях, або ж якщо вилучає носії інформації - на вимогу володільця має лишити йому копію відповідної інформації.
Таким чином, зважаючи на те, що необхідність в арешті майна виникла з тих підстав, що зазначені речі можуть бути використані як докази факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідають критеріям, передбаченим статтею 98 КПК України, що згідно частини третьої статті 173 КПК України дає підстави для їх арешту як речових доказів з метою збереження, при цьому постановою слідчого від 08 вересня 2025 року вказані у клопотанні речі визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №42025000000000564 від 16 липня 2025 року, необґрунтованими є посилання скаржника на те, що ОСОБА_8 було добровільно надано паролі доступу до мобільного телефону марки «Iphone» із сім-картою оператора «Київстар» та планшета «Ipad Pro».
Доводи представника про те, що органом досудового розслідування не було дотримано імперативно визначений частиною п'ятою статті 171 КПК України строк звернення з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна, у зв'язку з чим воно підлягало негайному поверненню, однак слідчим суддею вказана обставина була проігнорована, не є самостійною підставою для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді та відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Крім того, права власника майна відновлені під час апеляційного розгляду.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень статей 170, 172-173 КПК України.
Ухвала слідчого судді відповідає вимогам частини п'ятої статті 173, статті 372 КПК України та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів уважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись статтями 170, 171, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу представників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 25 вересня 2025 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4