11 лютого 2026 року м. Київ
Справа №761/23713/23
Апеляційне провадження №22-ц/824/2744/2026
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Желепи О.В., Поліщук Н.В.
за участю секретаря Липченко О.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва, ухваленого під головуванням судді Осаулова А.А. 20 серпня 2025 року в м. Київ, у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» про визнання незаконним наказу про призупинення дії трудового договору, поновлення дії трудового договору, стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
В липні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вищевказаним позовом, в якому просила:
визнати незаконним та скасувати наказ Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №39к від 27.04.2022 в частині призупинення дії трудового договору з 28.04.2022 з ОСОБА_1 , головним спеціалістом відділу реалізації контрактів №3 Регіонального управління №3 Державної компанії «Укрспецекспорт», якого включено до Списку працівників Державної компанії «Укрспецекспорт», дія трудових договорів яких призупиняється з 28.04.2022 до відновлення можливості надання та виконання роботи, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану, відповідно до положень ст. 13 Закону України від 15 березня 2022 року №2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (додаток 4 до наказу Державної компанії «Укрспецекспорт» «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №39к від 27.04.2022).;
зобов'язати Державну компанію з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» поновити з 28.04.2022 дію трудового договору з ОСОБА_1 , головним спеціалістом відділу реалізації контрактів №3 Регіонального управління №3 Державної компанії «Укрспецекспорт», з яким було призупинено дію трудового договору на підставі наказу Державної компанії «Укрспецекспорт» «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №39к від 27.04.2022;
стягнути з Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу (час призупинення дії трудового договору) за період з 28.04.2022 по 20.03.2023;
стягнути з Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 9 невикористаних днів щорічної основної відпустки за період роботи з 17.09.2021 по 16.09.2022 та грошову компенсацію за 12 невикористаних дні щорічної основної відпустки за період роботи з 17.09.2022 по 20.03.2023, а всього за 21 день невикористаних днів щорічної основної відпустки у розмірі 27 168,33 грн;
визнати незаконним та скасувати наказ Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» від 20.03.2023 №154 к «Про звільнення ОСОБА_1 »;
поновити ОСОБА_1 на роботі в Державній компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» на посаді головного спеціаліста відділу реалізації контрактів №3 Регіонального управління №3 з 20.03.2023;
стягнути з Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 20.03.2023 по день поновлення на роботі.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що наказом Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» №39к від 27.04.2022 (надалі - Наказ від 27.04.2022) було призупинено дію трудового договору з ОСОБА_1 , головним спеціалістом відділу реалізації контрактів №3 Регіонального управління №3 Державної компанії «Укрспецекспорт», з 28.04.2022 до відновлення можливості надання та виконання роботи, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану, відповідно до положень ст. 13 Закону України від 15 березня 2022 року №2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (додаток 4 до цього наказу)
Позивач вважає, що призупинення дії укладеного з нею трудового договору відповідно до виданого відповідачем наказу від 27.04.2022 № 39-к «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» відбулося незаконно.
Звертає увагу, що дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Умовами призупинення трудового договору з працівником є абсолютна неможливість через збройну агресію: роботодавцем надати роботу, а працівником - виконувати її. Законодавець передбачив одночасне настання як неможливості роботодавцем надати роботу, так і неможливість виконувати цю роботу працівником. наявність правової норми, яка передбачає право сторін призупинити дію трудового договору, не є достатньою. Для сторін мають наступити відповідні наслідки за наявності обставин, що передбачає така норма права
Натомість в Наказі від 27.04.2022 не зазначено підстав прийняття рішення про тимчасове призупинення з позивачем трудового договору, а лише є посилання на ст. 13 Закону №2136-ІХ, не вказано про виключення можливості надання та виконання роботи позивачем, тобто не вбачається одночасної наявності двох умов, за яких можливе призупинення дії трудового договору.
Позивач у період з 28.04.2022 та до дня звільнення мала можливість виконувати роботу відповідно до вимог її посадової інструкції, в тому числі і дистанційно, з використанням засобів телекомунікацій; ніколи не зверталася до керівництва ДК «Укрспецекспорт» з ініціативою щодо призупинення дії її трудового договору, а також не отримувала від керівництва подібних пропозицій та не погоджувалася з ними.
Позивач вважає, що за наявності об'єктивних можливостей надання роботи, відповідач скористався ними вибірково та суб'єктивно, трудові договори згідно з Наказом від 27.04.2022 були призупинені лише щодо 12 працівників Регіонального Управління №3, а загальна кількість працівників Регіонального Управління №3 становила 37 осіб.
Крім цього, у зв'язку з призупиненням відповідачем дії трудового договору з позивачем було припинено виплату їй заробітної плати. Призупинення трудового договору з працівником відповідно до положень статті 13 Закону № 2136-ІХ хоча і не припиняє трудових відносин і не є звільненням у розумінні положень КЗпП України, проте фактично позбавляє працівника роботи і належного йому заробітку, який би він отримав, коли б працював на своєму робочому місці чи виконував покладені на нього трудові обов'язки.
Позивач перебувала у вимушеному прогулі з 28.04.2022 по 20.03.2023, що становить 240 робочих днів, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток без вирахування податків за цей період.
Крім цього період призупинення дії трудового договору не було зараховано до стажу роботи позивача для щорічної основної відпустки. У випадку не призупинення дії трудового договору з позивачем, загальна кількість днів щорічної відпустки за період з 17.09.2021 по 16.09.2022 мала б становити 24 календарних днів. Відповідачем було виплачено позивачу грошову компенсацію за 15 календарних днів невикористаної відпустки, а тому з відповідача підлягає стягненню на користь позивача компенсація за 9 календарних днів невикористаної відпустки. Крім цього, у випадку не призупинення дії трудового договору з позивачем, кількість невикористаних днів щорічної відпустки за період з 17.09.2022 до 20.03.2023, мала б становити 12 календарних дні. Тому з відповідача підлягає стягненню грошова компенсація за 21 день невикористаних днів щорічної основної відпустки у розмірі 27 168,33 грн.
Крім цього, наказом відповідача від 26.11.2022 № 115 ШР «Про зміни в штатному розписі» підрозділ, у якому працювала позивач (Регіональне управління № 3), та посаду, яку обіймала позивач (головний спеціаліст), було скорочено. 20.03.2023 позивача було звільнено із займаної посади відповідно до наказу відповідача від 20.03.2023 №154 к «Про звільнення ОСОБА_1 » згідно з пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, скороченням чисельності і штату працівників. При звільненні позивачу було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні відпустки та вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку.
Позивач вважає своє звільнення з посади незаконним, оскільки відповідач порушив установлений законом порядок її звільнення, а саме не виконав обов'язок щодо її подальшого працевлаштування, не встановив факту неможливості переведення її на іншу роботу за новим штатом.
Звертає увагу, що функції підрозділу, де працювала позивач, за новим штатним розписом покладено на Управління із забезпечення експорту ДК «Укрспецекспорт», яке складалось з 4 відділів. Жодної з посад в Управлінні із забезпечення експорту ДК «Укрспецекспорт», в тому числі у новоствореному відділі контрактної роботи №4 позивачу запропоновано не було, на які вона могла бути прийнята відповідно до її кваліфікації. При цьому позивач могла бути прийнята на будь-яку із наявних у відділі посад.
Оскільки позивача було звільнено із займаної посади незаконно вона підлягає поновленню за рішенням суду на посаді, з якої її було незаконно звільнено з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з дня звільнення 20.03.2023 по день поновлення на посаді.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 серпня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» про визнання незаконним наказу про призупинення дії трудового договору, поновлення дії трудового договору, стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишено без задоволення.
Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 фактично покинула територію України до дня призупинення дії її трудового договору і на момент прийняття відповідачем оспорюваного наказу №39-к від 27.04.2022 не перебувала в службовому відрядження у Федеративній Республіці Німеччина, та як наслідок - не могла виконувати свої посадові обов'язки.
Крім цього, суд прийняв до уваги поведінку позивача, яка, перебуваючи за кордоном, на звернення відповідача не реагувала, та з моменту виїзду за кордон лише 11.01.2023 звернулась до відповідача з заявою про запровадження дистанційної роботи з 01.02.2023. При цьому, доказів проявлення ініціативи ОСОБА_1 щодо оформлення службового відрядження матеріали справи не містять. Відтак, призупинення трудових відносин із позивачкою зумовлено об'єктивними обставинами, а тому підстави для визнання незаконним та скасування наказу Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №39к від 27.04.2022 в частині призупинення дії трудового договору з 28.04.2022 з ОСОБА_1 відсутні.
Позовні вимоги про стягнення середнього заробітку та компенсації за невикористані дні відпустку за час призупинення дії трудового договору є похідними від вимоги про визнання незаконним та скасування наказу №39к від 27.04.2022, а тому вони також не підлягають задоволенню.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимогпро визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не порушив вимоги трудового законодавства при звільненні позивача, а тому підстав для визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд не вбачав.
Не погодилась із зазначеним судовим рішенням позивач, її представником подана апеляційна скарга, в якій він вказує на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, та таким, що підлягає скасуванню, оскільки було прийняте з порушенням норм матеріального та процесуально права.
Представник позивача зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тій обставині, що з матеріалів справи не вбачається неможливість відповідача у зв'язку з військовою агресією РФ проти України надати позивачу роботу. Оскаржуваний наказ від 27.04.2022 не містить взагалі причини призупинення дії трудового договору з позивачем, а також не містить будь-якого обґрунтування у чому саме полягає неможливість обох сторін виконувати свої обов'язки.
Всупереч зазначеному, внаслідок неналежної оцінки, що є порушенням норм процесуального права, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку, що відповідачем правомірно зупинено дію трудового договору з позивачем з врахуванням положень ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Суд першої інстанції також не звернув увагу на те, що у відділі реалізації контрактів №3 Регіонального управління №3, де працювала позивач на посаді головного спеціаліста, дія трудового договору була призупинена лише з двома працівниками , інші працівники, в тому числі 6 головних спеціалістів відділу продовжили виконання роботи, що свідчить про вибірковість та суб'єктивний характер такого призупинення.
Суд першої інстанції не врахував, що відповідачем не було надано жодного доказу, що відповідач був позбавлений можливості оформити в установленому законом порядку позивачу службове відрядження до Федеративної Республіки Німеччина, як це передбачено п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 26.04.2022 №481.
Щодо відмови в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то представник позивача вказує на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тій обставині, що відповідачем не було надано позивачу пропозиції щодо зайняття новостворених вакантних посад у новоствореному відділі контрактної роботи №4 протягом двомісячного терміну з моменту повідомлення про звільнення і до дня звільнення. Доказів зворотного матеріали справи не містять , як не містять і доказів відмови позивача від переведення на іншу роботу в компанії. Крім того, вказані вище посади були запропоновані іншим працівникам. Таким чином, відповідач у порушення ч.3 ст. 49-2 КЗпП України не виконав обов'язку по працевлаштуванню позивача.
Представник позивача також зазначає, що під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачем будуть понесені витрати на професійну правничу допомогу, а саме участь представника в судових засіданнях, докази понесення вказаних витрат будуть надані в порядку визначеному ч.8 ст. 141 ЦПК України.
На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Голиця Т.І. підтримала апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, та просила її задовольнити.
Представник відповідача - Сокур С.О. заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суд першої інстанції без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Судом апеляційної інстанції встановлені та підтверджуються матеріалами справи наступні обставини.
Щодо визнання незаконним наказу про призупинення дії трудового договору, поновлення дії трудового договору, стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Сторонами визнано, що вони перебували у трудових відносинах і ОСОБА_1 з 19.06.2020 займала посаду головного спеціаліста відділу реалізації контрактів №3 Регіонального управління №3 Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» (далі ДК «Укрспецекспорт»), що підтверджується трудовою книжкою. (т.1, а.с.244-247)
ДК «Укрспецекспорт» 21.03.2022 був виданий наказ №51 про особливості роботи ДК «Укрспецекспорт» в умовах воєнного стану, відповідно до якого:1) змінювалися адреси робочих місць більшості працівників (п. 2);2) спрощувалася система документообігу (п. 3, 6);3) зобов'язано керівників структурних підрозділів у строк до 25.04.2022 подати до управління роботи з персоналом списки працівників, трудові договори з якими можуть бути призупинені відповідно до ст. 13 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" та пропозиції щодо оголошення простою не з вини працівників відповідно до статей 34 та 113 КЗпП України (п. 7.2); 4) зобов'язано управління роботи з персоналом на підставі пропозицій керівників структурних підрозділів у строк до 27.04.2022 підготувати та подати на розгляд та затвердження проекти відповідних наказів (п. 8). (т.1, а.с.166-168)
Наказом ДК «Укрспецекспорт» №39к від 27.04.2022 було затверджено список працівників, дія трудових договорів з якими призупиняється з 28.04.2022 до відновлення можливості надання та виконання роботи, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану, відповідно до ст. 13 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану". В додатку №4 міститься ОСОБА_1 - головний спеціаліст відділу реалізації контрактів №3 Регіонального управління №3 Державної компанії «Укрспецекспорт». (т.1, а.с.17-26)
В силу частини першої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України № 2102-IX від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє до цього часу. Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.
Відповідно до частини другої, третьої статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Частиною другою статті 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що у період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті 32 та статтею 103 КЗпП України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов.
Відповідно до статті 13 Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.
26 квітня 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №481 "Деякі питання організації роботи працівників суб'єктів господарювання державного сектору економіки на період воєнного стану", якою регламентовано окремі питання організації роботи працівників суб'єктів господарювання державного сектору економіки на період воєнного стану.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 Постанови № 481 на період воєнного стану для працівників суб'єктів господарювання державного сектору економіки (далі - суб'єкт господарювання) за рішенням виконавчого органу або керівника суб'єкта господарювання може запроваджуватися дистанційна робота за наявності організаційної і технічної можливості для виконання їх обов'язків.
Пунктом 2 Постанови №481 робота працівників, членів виконавчого органу та керівників суб'єктів господарювання за межами України допускається лише у разі службового відрядження, оформленого в установленому порядку.
Наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 31 березня 1998 року за № 218/2658, затверджена Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон.
За визначенням пункту 1 розділу I вищевказаної Інструкції, службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника державного органу (поїздка державного службовця - за розпорядженням керівника державної служби), підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі - підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).
Наказом ДК «Укрспецекспорт» від 31.12.2021 №77 затверджено Положення про фінансове забезпечення службових відряджень працівників в межах України та за кордон.
Відповідно до вказаного положення службовим відрядженням вважається поїздка працівника Відповідача на підставі наказу Відповідача на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем постійної роботи (п. 1.1)
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05.05.2025 у справі № 758/4178/22 вказав на те, що сам по собі факт військової агресії проти України не є безумовною підставою для призупинення роботодавцем дії трудового договору. Формулювання положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», що дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, й використання сполучника «та» дозволяє зробити висновок, що саме настання цих двох обставин одночасно дозволяє використовувати призупинення трудового договору з працівником як тимчасову виключну подію.
Обов'язковість одночасного настання обставин неможливості роботодавця надати роботу і неможливості виконувати роботу працівником для застосування положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є визначальною, оскільки можливість продовження виконання умов трудового договору хоча б однією із сторін та пов'язані з такою можливістю правові наслідки для іншої сторони - не породжують правові наслідки у зв'язку із призупиненням дії трудового договору, й в кінцевому результаті нівелюють необхідність/можливість застосування цієї норми закону.
У постанові від 25.06.2024 у справі № 500/4416/19 Верховний Суд зазначив, що дії учасників трудових правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Справедливість - це одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Для приватного права є притаманною також є така засада як розумність.
З наведених обставин справи вбачається, що сторони перебували у трудових правовідносинах.
У зв'язку із введенням Україні воєнного стану у відповідача суттєво змінились обсяг та напрямками господарської діяльності, про що вказує зокрема наказ від 21.03.2022 №51.
Стороною позивача визнано, що з початку введення в Україні воєнного стану позивач виїхала за межі України та станом на час видання оспорюваного наказу про призупинення дії трудового договору (27.04.2022) перебувала за кордоном, до здійснення повідомлення про майбутнє звільнення його не оскаржувала, здійснила звернення до відповідача з заявою про запровадження дистанційної роботи з 01.02.2023 тобто також після отримання повідомлення про майбутнє звільнення.
Враховуючи специфіку діяльності відповідача, а також положення Постанови Кабінету Міністрів України №481 робота працівників відповідача допускається лише у разі службового відрядження, оформленого в установленому порядку.
А отже твердження позивача про можливість оформлення відповідачем їй дистанційної форми праці не можуть бути прийняті до уваги суду в якості підстав для скасування оскаржуваного наказу.
В доводах апеляційної скарги позивач вказує на те, що відповідач мав оформити їй службове відрядження. Проте виходячи з наведених вимог законодавства, оформлення службового відрядження є правом роботодавця, яке може бути здійснено у відповідності з вищевказаними положеннями та інструкціями. Даних про наявність у відповідача службових доручень в країні місця перебування позивача і у зв'язку з цим необхідності оформлення службового відрядження матеріали справи не містять.
Таким чином слід погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що призупинення трудових відносин із позивачем зумовлено об'єктивними обставинами, а тому відсутні підстави для визнання незаконним та скасування наказу відповідача №39к від 27.04.2022 в частині призупинення дії трудового договору з 28.04.2022 з ОСОБА_1 .
Позовні вимоги про стягнення середнього заробітку та компенсації за невикористані дні відпустку за час призупинення дії трудового договору, з огляду на викладені у позові підстави, мають похідний характер від вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення трудових відносин, а тому оскільки не встановлення незаконність останнього, відсутні і підстави для стягнення середнього заробітку за час призупинення дії трудового договору, нарахування за цей період днів відпустки та компенсації за них.
Щодо визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Судом встановлено, що штатний розпис відповідача станом на 25.11.2022 передбачав загальну кількість посад 413, і зокрема, Регіональне управління №3 - 12 штатних одиниць, з яких 2 посади головного спеціаліста відділу реалізації контрактів №3. (т.1, а.с.50-54)
Наказом ДК «Укрспецекспорт» від 26.11.2022 № 115?ШР «Про зміни в штатному розписі», згідно з якими загальна кількість посад по підприємству визначена 264, зокрема, скорочено Регіональне управління №3, в якому працювала ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу реалізації контрактів №3. (т.1, а.с.48-49)
З вказаним наказом позивач була ознайомлена 18.01.2023, що підтверджується актом, за яким в телефонній розмові повідомлено ОСОБА_1 про скорочення її посади, попереджено про наступне вивільнення 20.03.2023р., проінформовано про відсутність іншої роботи, яку б вона могла виконувати з урахуванням її освіти, кваліфікації, досвіду. (т.1, а.с.189)
Працівниками відповідача були складені акти від 06.12.2022, 07.12.2022, 21.12.2022, 28.12.2022, 17.01.2023 про відсутність зв'язку з ОСОБА_1 та неможливість повідомлення про скорочення її посади (т.1, а.с.181-188)
Повідомлення від 11.01.2023 про скорочення посади та наступне вивільнення з наказом направлялось також на поштову адресу ОСОБА_1 (т.1, а.с.199-208)
ОСОБА_1 звільнено із займаної посади відповідно до наказу ДК «Укрспецекспорт» від 20.03.2023 №154?к «Про звільнення ОСОБА_1 » згідно з пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, скороченням чисельності і штату працівників. При звільненні Позивачу було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні відпустки та вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку. (т.1, а.с.196)
Право власника або уповноваженого ним органу визначати чисельність працівників і штатний розпис закріплено у статті 64 ГК України, згідно з якою підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.
Частиною другою статті 65 ГК України передбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною 2 ст. 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Згідно з ч.ч. 1,3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч.3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, та яка з'явилася на підприємстві протягом цього періоду і яка існувала на день звільнення.
Близький за змістом висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17.
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного суду України у п. 19 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06 листопада 1992 року, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
При вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці в першу чергу підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині другій статті 42 КЗпП України. За змістом статті 42 КЗпП України коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду.
Аналогічні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2023 року у справі № 295/11190/21, від 06 грудня 2023 року у справі № 519/617/21-ц.
В порядку ч.ч.1-3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.ч.1,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З наведених обставин справи вбачається, що в ДК «Укрспецекспорт» дійсно відбулись зміни в організації виробництва і праці, скорочення штату працівників, на що вказує кількість посад на підприємстві.
За загальним правилом, підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, чисельність працівників і штатний розпис. Структура та штатний розпис підприємства затверджені належним чином. Вказане дає підстави висновку, що рішення керівництва відповідача про зменшення кількості таких посад було прийнято в порядку визначеному законом.
Відповідач, як роботодавець, у встановлений ч.1 ст.49-2 КЗпП України строк персонально попередив позивача про її наступне вивільнення на підставі п. 1 ч. 1ст. 40 КЗпП України, що нею не заперечується.
Судом встановлено, що з 18.01.2023 і до дня її звільнення 20.03.2023 робота за відповідною професією чи спеціальністю, або інша робота, які б відповідали освіті, кваліфікації та досвіду позивача, не були їй запропоновані з огляду на те, що у вищевказаний період часу у відповідача така робота була відсутня.
Так, після видання наказу ДК "Укрспецекспорт" № 115-ШР від 26.11.2022, на підставі якого було скорочено посаду Позивача, і по 20.03.2023 (дата звільнення Позивача) на роботу в ДК "Укрспецекспорт" було прийнято працівників на наступні посади: інженер енергетик, радник генерального директора (3 посади), начальник відділу телекомунікацій та технічного захисту інформації. На вищезазначені посади Позивач не могла бути працевлаштована з огляду на те, що вона не відповідала кваліфікаційним вимогам до роботи на вказаних посадах та не мала стажу та досвіду роботи за відповідними спеціальностями.
Судом першої інстанції також детально проаналізовано здійснене відповідачем переведення інших працівників та констатовано, що в порядку визначеному ст.42 КЗпП України відповідачем проведено оцінку кваліфікації та продуктивності праці працівників, що підлягають скороченню та визначено, що позивач підлягає звільненню у зв'язку з скороченням.
Слід також погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що право на залишення на роботі, передбачене частиною першою статті 42 КЗпП України, не застосовується для працевлаштування в новоутворених структурних підрозділах (при зміні організаційної структури), а тому у позивача відсутнє переважне право на залишення на роботі в порівнянні з працівниками, які були переведені у відділу контрактної роботи № 4 Управління із забезпечення експорту ДК "Укрспецекспорт.
При цьому, відповідач у відзиві на позов та заперечені надав інформацію стосовно освіти, стажу, кваліфікації та досвіду працівників, які були переведені до новоствореного відділу контрактної роботи № 4 Управління із забезпечення експорту ДК "Укрспецекспорт, які підтверджують вищу кваліфікацію і досвід роботи.
Посилання позивача щодо більшого стажу роботи в порівнянні в ОСОБА_2 , суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги, оскільки більший стаж роботи позивача не стосується визначення продуктивності праці та не може бути єдиною підставою для надання їй переваги перед іншим, більш кваліфікованим працівником.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги позивача висновки суду першої інстанції не спростовують, суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, надав їм належну правову оцінку, вірно застосував норми матеріального права та поршень норм процесуального права допущено не було. А тому апеляційний суд приходить до висновку, що в порядку визначеному ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 серпня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: О.В. Желепа
Н.В. Поліщук
Повний текст постанови складений 13 березня 2026 року.