іменем України
11 березня 2026 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 748/2570/25
Головуючий у першій інстанції - Хоменко Л. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/754/26
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Висоцької Н.В.,
суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.,
із секретарем - Зеляк Ю.Г,
учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського районного суду Чернігівської області від 30 грудня 2025 року про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» про захист прав споживачів,
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Чернігівської філії ТОВ «Газорозподільні мережі України», у якому просила:
визнати порушенням ТОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Чернігівської філії ТОВ « Газорозподільні мережі України» ст. 1 Протоколу першого (994_535) до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, через незаконне втручання відповідача у права позивача/споживача мирно володіти майном (у тому числі грошовими коштами);
визнати незаконність вимог ТОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Чернігівської філії ТОВ «Газорозподільні мережі України» до ОСОБА_2 щодо надуманої заборгованості за розподіл газу в період з грудня 2023 року по травень 2025 року;
заборонити дії: пред'являти вимоги шляхом надсилання листів з вимогами, здійснення дзвінків, надсилання смс, надсилання листів на електронну адресу щодо стягнення за розподіл стосовно ОСОБА_1 у відповідності до ст. 16 ЦК України;
заборонити ТОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Чернігівської філії ТОВ «Газорозподільні мережі України» проводити самовільне без рішення суду відключення газу за адресою позивача у примусово-шахрайський спосіб.
У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просила зобов'язати ТОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Чернігівської філії ТОВ «Газорозподільні мережі України» негайно відновити газопостачання за адресою позивача ( АДРЕСА_1 ) та заборонити відповідачу здійснювати будь-які відключення газопостачання за адресою позивча до розгляду справи по суті.
Ухвалою Чернігівського районного суду від 30.12.2025 в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, відмовлено.
В обґрунтування ухвали суд першої інстанції зазначив, що подана заява про забезпечення позову не містить обґрунтованих мотивів та посилань на докази, на підставі яких, суд міг би дійти висновку щодо доцільності та необхідності забезпечення позову шляхом негайного відновлення газопостачання за адресою АДРЕСА_1 та заборони відповідачу проводити будь-які самовільні відключення газопостачання за адресою позивача до розгляду справи по суті.
За висновком суду, оскільки заявницею не доведено співмірності заявлених заходів забезпечення позову позовним вимогам, а також заявником не доведено суду того, що невжиття саме таких заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, отже в задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
Не погодившись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Чернігівського районного суду від 30.12.2025 і постановити нову ухвалу, якою задовольнити завяву про забезпечення позову, а саме: зобов'язати ТОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Чернігівської філії ТОВ «Газорозподільні мережі України» негайно відновити газопостачання за адресою позивача та заборонити відповідачу здійснювати будь-які відключення газопостачання за адресою позивача до розгляду справи по суті.
За доводами апеляційної скарги, ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, та такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права.
В обґрунтування доводів скарги, заявниця посилається, що суд першої інстанції не заперечував факту відключення газопостачання, проте не надав належної правової оцінки наслідкам такого відключення, зокрема: відключення здійснено у зимовий період; житло опалюється виключно газом; відсутність газопостачаннч створює реальну загрозу життю та здоров'ю, що має самостійне юридичне значення.
Вказує, що згідно сталої практики Верховного Суду при вирішенні питання про забезпечення позову суд зобов'язаний оцінювати ризик настання незворотніх наслідків, а не досліджувати справу по суті, проте суд першої інстанції фактично підмінив стадію забезпечення позову оцінкою обґрунтованості позовних вимог, що прямо заборонено процесуальним законом.
Як стверджує заявниця, заявлені заходи забезпечення позову безпосередньо пов'язані з предметом спору, а саме: правомірністю вимог щодо оплати послуг з розподілу газу; правомірністю дій відповідача щодо відключення газопостачання; захистом прав споживача від самовільного втручання у користування житлом.
Також заявниця посилається, що суд першої інстанції не врахував, що відновлення газопостачання не вирішує спір по суті, не позбавляє відповідача права доводити правомірність своїх дій, проте запобігає заподіянню шкоди, яка є реальною та не врахував, що спірні правовідносини виходять за межі виключно майнового спору та безпосередньо стосуються право на повагу до житла, гарантованого ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як вказує заявниця, суд першої інстанції не здійснив оцінки пропорційності вручання, не з'ясував чи було відключення газопостачання необхідним та чи існували менш обтяжливі засоби досягнення заявленої відповідачем мети.
На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи.
У поданому відзиві представник Чернігівської філії ТОВ «Газорозподільні мережі України» Кобища М.О. просить залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а ухвалу Чернігівського районного суду від 30.12.2025 - без змін. В обґрунтування посилається, що позивачем не було доведено співмірності заявлених заходів забезпечення позову позовним вимогам, а також не доведено того, що невжиття саме таких заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Зазначає, що вимога заборони проводити самовільне відключення газопостачання суперечить вимозі негайного відновлення газопостачання у будинку, оскільки газопостачання до будинку позивачки на даний момент припинено, тому будь-які дії щодо відключення газопостачання за адресою позивачки проводитись не можуть. Також вказує, що позивачка в позовній заяві стверджує, що не споживає природний газ і відмовляється за нього сплачувати, а в апеляційній скарзі стверджує, що будинок опалюється виключно газом і просить негайно відновити газопостачання. Вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку доводам заявниці, перевірив наявність передбачених законом підстав для забезпечення позову та дійшов мотивованого висновку про відсутність підстав для його задоволення. Посилається також, що факт незгоди позивача з постановленою ухвалою не може свідчити про порушення принципу ефективного судового захисту, оскільки даний принцип означає надання особі реальної можливості захистити своє право, а не обов'язкове задоволення її вимог.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За матеріалами справи, у серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Чернігівської філії ТОВ «Газорозподільні мережі України», у якому просила:
визнати порушенням ТОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Чернігівської філії ТОВ « Газорозподільні мережі України» ст. 1 Протоколу першого (994_535) до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, через незаконне втручання відповідача у права позивача/споживача мирно володіти майном (у тому числі грошовими коштами);
визнати незаконність вимог ТОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Чернігівської філії ТОВ «Газорозподільні мережі України» до ОСОБА_1 щодо надуманої заборгованості за розподіл газу в період з грудня 2023 року по травень 2025 року;
заборонити дії: пред'являти вимоги шляхом надсилання листів з вимогами, здійснення дзвінків, надсилання смс, надсилання листів на електронну адресу щодо стягнення за розподіл стосовно ОСОБА_1 у відповідності до ст. 16 ЦК України;
заборонити ТОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Чернігівської філії ТОВ «Газорозподільні мережі України» проводити самовільне без рішення суду відключення газу за адресою позивача у примусово-шахрайський спосіб.
У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просила зобов'язати ТОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Чернігівської філії ТОВ «Газорозподільні мережі України» негайно відновити газопостачання за адресою позивача ( АДРЕСА_1 ) та заборонити відповідачу здійснювати будь-які відключення газопостачання за адресою позивача до розгляду справи по суті.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, ОСОБА_1 посилалась на положення ст. 149-153 ЦПК України, ст. 11, ч. 2 ст. 13, 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що подана заява про забезпечення позову не містить обґрунтованих мотивів та посилань на докази, на підставі яких, суд міг би дійти висновку щодо доцільності та необхідності забезпечення позову шляхом негайного відновлення газопостачання за адресою АДРЕСА_1 та заборони відповідачу проводити будь-які самовільні відключення газопостачання за адресою позивача до розгляду справи по суті.
За висновком суду, оскільки заявницею не доведено співмірності заявлених заходів забезпечення позову позовним вимогам, а також заявником не доведено суду того, що невжиття саме таких заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, то в задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає вимогам чинного законодавства.
Відповідно до вимог ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених статтею 150 цього Кодексу, заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Відповідно до роз'яснень, викладених у Постанові Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді справ про забезпечення позову» № 9 від 22 лютого 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Також заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально- правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.
Вказане вище узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, під час використання механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 201/9686/23.
Частиною першою статті 150 ЦПК України визначено перелік видів забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується, в тому числі, забороною вчинення певних дій та іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Апеляційний суд враховує, що положеннями ч. 1 ст.151 ЦПК України передбачено, що у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено зокрема: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Як убачається із матеріалів справи, предметом позову є захист прав споживача, зокрема, визнання незаконними дій відповідача в частині самовільного відключення газопостачання за адресою позивача; визнання незаконними вимоги відповідача про стягнення заборгованості за розподіл газу за період з грудня 2023 року по травень 2025 року; заборони відповідачу проводити самовільне без рішення суду відключення газу за адресою позивача.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 12, ч. 2 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 5, 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У даному випадку, позивачем, всупереч вимог ст. 12, 81 ЦПК України, не доведено належними і допустими доказами, що невжиття заходів забезпечення позову (заборона відключення будинку від газопостачання та його негайного відновлення) може унеможливити або істотно ускладнити виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Крім того, забезпечення позову шляхом заборони відповідачу проводити самовільне без рішення суду відключення газу за адресою позивача фактично є тотожніми частині позовних вимог, разом з тим під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції сторони визнавали, що газопостачання до будинку за адресою: АДРЕСА_1 , припинено.
Апеляційний суд враховує, що такі вимоги щодо забезпечення позову є тотожними тим вимогам, які зазначені заявником в позовній заяві.
Тотожність позовних вимог заходам забезпечення позову має наслідком відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі 754/4437/18, від 22.09.2021 у справі №752/24015/20.
Не містять матерали справи і даних щодо належності позивачеві на праві власності будинку за адресою; АДРЕСА_1 .
Крім того, апеляційний суд враховує, що вимога про заборону відповідачу здійснювати будь-які відключення газопостачання за адресою позивача до розгляду справи по суті, з урахуванням майбутніх дій відповідача під умовою, є неналежним способом забезпечення позову у розмінні положень ст. 150 ЦПК України.
Більш того, вжиття такого виду забезпечення позову, про який просить позивач, фактично обмежить право відповідача здійснити відключення від постачання природного газу будинку позивача увипадках передбачених чинним законодавством, і в разі аварійного стану газорозподільної системи.
Апеляційний суд враховує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Враховуючи викладене та на підставі належним чином оцінених доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується і апеляційний суд, про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки заявницею не доведено обґрунтованість припущення, що невжиття заходів забезпечення може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення та правильно встановив відсутність правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Доводи апеляційної скарги про те, що не вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони вчиняти будь-які дії спрямовані на припинення газопостачання за адресою завниці, є необгрунтованими, оскільки заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах заявлених вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами, однак заява про забезпечення позову у даній справі цим критеріям не відповідає, що свідчить про відсутність правових підстав для її задоволення.
Посилання завниці на те, що обраний спосіб захисту шляхом заборони вчиняти будь-які дії спрямовані на припинення газопостачання не суперечить закону, проте як було встановлено на момент розгляду справи у суді апеляційної інстанції газопостачання було вже припинено 06.11.2025 року, згідно пояснень позивача, отже зазначені посилання не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, не доведено також чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову враховуючи предмет і підстави позову, чого в рамках даної справи також не встановлено.
Доводи апеляційної скарги про існування між сторонами спору та необхідності застосування заходів забезпечення позову саме у визначений заявником спосіб, є безпідставними, оскільки заявник не позбавлений права звернутися із заявою про забезпечення позову у спосіб, який буде відповідати вимогам статті 150 ЦПК України.
Твердження заявниці щодо безпідставної відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для заявниці, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову у цій справі, є необґрунтованими та не спростовують правильність висновків суду, викладених у мотивувальній частині ухвали, тому не приймаються апеляційним судом та не підлягають задоволенню.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, судом додержано вимоги процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Чернігівського районного суду Чернігівської області від 30 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 12.03.2026.
Головуючий Судді: