про відмову у відкритті касаційного провадження
13 березня 2026 року
м. Київ
справа №320/36053/23
адміністративне провадження № К/990/53908/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Кравчука В.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 травня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року
у справі №320/36053/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної гвардії України
про зобов'язання вчинити певні дії,
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної гвардії України, в якому просив:
- зобов'язати відповідача вчинити дії щодо отримання позивачем грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення на підставах у межах норм відповідно до вимог встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку визначеному Кабінетом Міністрів України;
- стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у сумі 500000,00 грн.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22 травня 2025 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року, відмовлено у задоволенні позову.
Не погодившись з рішеннями судів першої і апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 22 грудня 2025 року звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 30 грудня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 було залишено без руху з мотивів її невідповідності вимогам статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки касаційну скаргу подано з пропуском процесуального строку; статті 330 КАС України, у зв'язку з несплатою судового збору та встановлено заявнику десятиденний строк для усунення вказаних недоліків з дня отримання копії ухвали, протягом якого особа має право надати суду обґрунтовану заяву про поновлення процесуального строку та документ про сплату судового збору.
Копію ухвали від 30 грудня 2025 року позивач отримав нарочно 30 січня 2026 року.
04 лютого 2026 року позивач звернувся до Суду із заявою про поновлення строку на касаційне оскарження та клопотанням про звільнення його від сплати судового збору.
У клопотанні ОСОБА_1 просить Суд звільнити його від сплати судового збору на підставі положень пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року №3674-VI (далі - Закон №3674-VI), оскільки вважає, що судовий збір не підлягає справлянню за подання ним касаційної скарги у даній справі, враховуючи, що він є особою з інвалідністю II групи.
Вирішуючи подане клопотання, колегія суддів виходить з наступного.
Так колегія суддів зазначає, що за змістом частин першої, другої статті 132 КАС України судовий збір входить до складу судових витрат, а його розмір та порядок сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом №3674-VI.
Відповідно до статті 1 Закону №3674-VI судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Таким чином, судовий збір - це обов'язковий грошовий платіж на користь суду за розгляд справи в суді або за окремі процесуальні дії, вчинені судом. Метою запровадження судового збору є, зокрема, встановлення законодавчого обмежувального заходу для регулювання доступу до суду, а також захист суду від перенавантаження у зв'язку із поданням необґрунтованих або безпідставних позовів та апеляційних і касаційних скарг.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону №3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема, особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору на підставі положень пункту 9 частини першої статті 5 Закону №3674-VI, оскільки він є особою з інвалідністю II групи.
Водночас на обґрунтування поважності підстав пропуску строку ОСОБА_1 зазначає, що копія постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року отримана ним лише 04 грудня 2025 року, що підтверджується відповідною відміткою на судовому рішенні.
Перевіркою обґрунтованості наведених у заяві доводів колегія суддів дійшла висновку, що пропуск позивачем строку на касаційне оскарження у зв'язку з несвоєчасним отриманням копії оскаржуваного рішення підтверджується належними і допустимими доказами.
Враховуючи викладене, а також положення частини другої статті 329 КАС України, згідно з якими учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення, Суд вважає, що підстави пропуску скаржником строку на касаційне оскарження є поважними, у зв'язку з чим такий строк підлягає поновленню.
Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного.
Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
За правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Проаналізувавши мотиви та доводи поданої касаційної скарги, Суд зауважує, що скаржником не наведено жодних підстав, передбачених імперативними приписами частин четвертої і п'ятої статті 328 КАС України для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги та здійснення касаційного перегляду рішень судів першої і апеляційної інстанцій.
Вказане виключає можливість здійснення касаційного перегляду у справі №320/36053/23.
З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі №320/36053/23, як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що передбачені статтею 328 КАС України виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку, скаржником не наведені у касаційній скарзі, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічна позиція щодо віднесення вказаної категорії справ до справ незначної складності, висловлена Верховним Судом, зокрема в ухвалах від 21 лютого 2024 року у справі №580/7881/23, від 23 липня 2024 року у справі №520/4994/22, від 08 липня 2025 року у справі №420/40720/24.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 359 КАС України, Суд
1. Звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 травня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року у справі №320/36053/23.
2. Визнати поважними наведені ОСОБА_1 підстави пропуску строку та поновити строк на касаційне оскарження рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 травня 2025 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року у справі №320/36053/23.
3. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 травня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року у справі №320/36053/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної гвардії України про зобов'язання вчинити певні дії.
4. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
5. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді В.М. Кравчук
В.М. Шарапа