13 березня 2026 року
м. Київ
справа № 820/1799/18
адміністративне провадження № К/9901/61062/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
суддів - Бившевої Л.І., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Родіна»
на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.08.2018 (судді: Донець Л.О., Жигилій С.П., Мельнікова Л.В.)
у справі № 820/1799/18
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Родіна»
до Головного управління ДПС у Харківській області
про скасування податкових повідомлень-рішень, -
У березні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Родіна» (далі - позивач, ТОВ СП «Родіна») звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Харківській області, податковий/контролюючий орган, який є правонаступником ГУ ДФС у Харківській області), в якому просило суд скасувати податкові повідомлення - рішення від 16.02.2018 № 00000031422 та № 00000041422.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач наголосив на протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2018 позов задоволено та скасовано податкові повідомлення-рішення від 16.02.2018 № 00000031422, від 16.02.2018 № 00000041422.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції ТОВ СП «Родіна» з його контрагентами ТОВ «Компанія «Нікос», ПП «Агро-Олбіком», ТОВ «Делюкс Плюс», ПП «ХС Груп» мала реальний характер, що підтверджуються первинним документами. Натомість відсутність товаро-транспортних накладних не свідчить про нереальність господарсих операцій.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.08.2018 апеляційну скаргу податкового органу задоволено, скасовано рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2018 по справі № 820/1799/18 та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог апеляційний суд виходив з того, що господарські відносини між позивачем та його контрагентами не мали реального характеру, оскільки відсутні докази транспортування ТОВ «Компанія «Нікос», ПП «ХС Груп» товару зі складу ПАТ «Первухінський цукровий завод», відповідно до умов договору з позивачем, а також відсутні докази здійснення розвантаження-навантаження ТОВ «Компанія «Нікос», ПП «Агро-Олбіком», ТОВ «Делюкс Плюс» ТМЦ зі складу ПАТ «Первухінський цукровий завод».
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою (т. 2 а.с. 126-129), в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
В доводах касаційної скарги скаржник посилається на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а також на порушення принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного вирішення спору.
Представник позивача зауважує що 01.08.2018 на 14:40 особисто прибув в судове засідання у приміщення апеляційного суду, однак головуюча суддя о 14:45 йому повідомила, що судове засідання не відбудеться, оскільки інші судді складу колегії зайняті в інших справах і не можуть прибути у судове засідання по даній справі. У зв'язку з цим скаржник зауважує, що протокол судового засідання від 01.08.2018 є підробленим, оскільки не відповідає фактичному стану справи, зважаючи на те, що судове засідання не відбулося у призначений час. Також додає, що доповідь судді про обставини цієї справи не могла тривати лише хвилину з 14:42 по 14:43, а дослідження матеріалів справи не могло тривати 2 хвилини з 14:43 по 14:45, як про це зазначено у протоколі, оскільки перший том справи містить 251 аркуш, а другий том 107 аркушів до складання протоколу.
Щодо посилання суду апеляційної інстанції на відсутність доказів транспортування товару ТОВ «Компанія «Нікос», ПП «ХС Груп» зі складу ПАТ «Первухінський цукровий завод», то позивач зауважив, що це не відповідає дійсності, оскільки тільки ТОВ «Компанія «Нікос» здійснювала транспортування ТМЦ, який належав позивачу зі складу ПАТ «Первухінський цукровий завод», де він знаходився на відповідному зберіганні, тоді як ПП «ХС Груп» є лише продавцем будівельних матеріалів, які позивач придбав для ремонту тваринницької ферми.
За переконанням скаржника, відповідачем не надано доказів, які б підтверджували що ТМЦ фактично не були отримані вантажоодержувачем.
Відносно того, що матеріали справи не містять посилань на особливості здійснення розвантажувально-навантажувальних робіт зі складу, позивач зауважив, що матеріали справи містять докази здійснення господарської операції позивача з його контрагентами. Апеляційним судом також не враховано фактичну наявність товару у позивача та здійснення останнім господарської операції, яка призвела до фактичних змін в обліку господарської діяльності товариства та підтверджує реальність господарських операцій. Скаржник звертає увагу на те, що апеляційний суд знехтував правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 13.03.2018 у справі № 801/6934/13-а, від 27.03.2018 №816/809/17, що призвело до прийняття незаконної оскаржуваної постанови.
Підсумовуючи викладене скаржник просить задовольнити касаційну скаргу.
Податковий орган надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому просив таку скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
На підставі повідомлення від 19.12.2017 № 1040, наказу від 18.12.2017 № 7908, відповідно до п. 41.1 ст. 41, п. 61.1, 61.2 ст. 61, п/п. 62.1.3 п. 62.1 ст.62, п/п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п/п 78.1.1, 78.1.4 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1., 79.2 ст.79 Податкового кодексу фахівцем податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «СП «Родіна» з питань дотримання вимог податкового законодавства України щодо визначення сум податкового кредиту та податкових зобов'язань, що містяться у податкових деклараціях з ПДВ: травень, червень, грудень 2015 року, вересень 2016 року по взаємовідносинах з ТОВ «Компанія «Нікос», ПП «Агро-Олбіком», ТОВ «Делюкс Плюс», ПП «ХС Груп», за результатами якої складено акт від 26.01.2018 № 279/20-40-14-22-07/00708348 (т. 1 а.с. 10-37), яким встановлено порушення ТОВ «СП «Родіна» вимог: п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, абз. «а» п.198.1, п.198.6 ст.198, п.п. і п.201.1., п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податкових зобов'язань по спеціальній декларації на загальну суму 376 279,00 грн. в результаті чого завищено від'ємне значення, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (р.21), в результаті чого занижено нараховану суму податку на додану вартість до сплати (р. 18.1) в сумі 210 962,00 грн. у т.ч. за грудень 2015 року та встановлено завищення податкового кредиту по спеціальній декларації на загальну суму 1 054,00 грн. в результаті чого за вересень 2016 року завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного (податкового) періоду (р. 19) в сумі 1 054,00 грн.; не підтверджено реальність здійснення господарських операцій, їх реальності та повноти відображення в обліку по взаємовідносинам з ТОВ «Компанія «Нікос», ПП «Агро-Олбіком», ТОВ «Делюкс Плюс», ПП «ХС Груп».
16.02.2018 на підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення:
1) № 00000031422 на суму 263702,50 грн. в т.ч. за основним платежем у розмірі 210 962,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 52 740,50 грн.;
2) № 00000041422, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 166371,00 грн.
Вважаючи вказані рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковим кодексом України (далі - ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Приписами п/п. 14.1.181. п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що податковим кредитом є сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно з п. 185.1. ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Положеннями п. 186.1. ст. 186 ПК України передбачено, що місцем постачання товарів є: а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах «б» і «в» цього пункту); б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою; в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.
Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).
Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
За змістом наведених норм, право платника податків на збільшення податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК України) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 цієї статті).
Таким чином, будь-які документи (у тому числі, договори, акти, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що також підтверджується матеріалами справи у перевіряємому періоді ТОВ СП «Родіна» мало господарські відносини з ТОВ «Компанія «Нікос», ПП «Агро-Олбіком», ТОВ «Делюкс Плюс», ПП «ХС Груп».
Так, між ТОВ СП «Родіна» (постачальник) та ТОВ «Делюкс Плюс» (покупець) укладено договір поставки № ДГ-0000549 від 18.12.2015 з доповненнями (т. 1 а.с. 44 - 47). Відповідно до п. 1.1 вказаного договору, постачальник зобов'язується передати покупцеві продукцію, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.
Товаром, що поставляється за договором, є зернові культури (кукурудза, пшениця, ячмінь) (п. 1.2 договору).
Кількість товару визначається у доповненнях, які є невід'ємною частиною даного договору, та після підписання їх сторонами, набувають чинності специфікацій, передбачених ГКУ, та становлять невід'ємну частину даного договору (п. 2.1 договору).
Факт документального підтвердження реалізації ТОВ СП «Родіна» товару на адресу ТОВ «Делюкс Плюс» підтверджується видатковими накладними № РН-0000392 від 22.12.2015, № РН-0000398 від 23.12.2015 (т. 1 а.с. 48-49), ТТН № 206-216 від 22.12.2015 (т. 1 а.с. 50-61). Оплата за отриманий товар проведена в безготівковій формі згідно банківської виписки (т.1 а.с. 63-64).
Окрім того, факт бухгалтерського обліку ТМЦ (кукурудзи) підтверджується оборотно - сальдовими відомостями по рахунку 27 (т.1 а.с. 199-202).
Також між ТОВ СП «Родіна» (постачальник) та ТОВ «Компанія Нікос» (покупець), укладено договір купівлі - продажу № ДГ-0000258 від 20.05.2015 (т.1 а.с. 66), відповідно до предмету якого була поставка цукру - піску на умовах самовивозу протягом 2 днів з моменту отримання передоплати (п.п. 1-3 договору).
На підтвердження реалізації вказаного товару, ТОВ СП «Родіна» надано видаткові накладні № РН-0000167 від 21.05.2015, № РН-0000173 від 25.05.2015 (т. 1 а.с. 68-69). Оплата проводилась у безготівковій формі згідно банківської виписки (а.с. 70).
Отримання ТОВ «Компанія Нікос» ТМЦ від ТОВ СП «Родіна» відбулось згідно довіреності № 1 від 20.05.2015 (т. 1 а.с. 69), яка сформована на виконання рахунку - факт № 50 від 20.05.2015.
Судом першої інстанції встановлено, що цукор - пісок, який поставлявся ТОВ «Компанія Нікос» було виготовлено ПАТ «Первухінський цукровий завод» на замовлення ТОВ СП «Родіна», згідно договору на переробку давальницької сировини № 25 від 15.09.2014 (т. 1 а.с. 238-241), виконання якого підтверджується актами здачі - прийняття робіт (надання послуг) № 0000000004, № 0000000015, № 0000000024, № 0000000035, № 0000000052, № 0000000066, № 0000000089, № 0000000107, № 0000000108 (т. 1 а.с. 243-251).
Обов'язок по зберіганню виготовленого цукру було також покладено на ПАТ «Первухінський цукровий завод» згідно п. 1.1. договору № 25 від 15.09.2014, виконання чого підтверджується обліковими картками по рахунку 631, листами ТОВ СП «Родіна» до ПАТ «Первухінський цукровий завод» на відпуск продукції № 493 від 25.05.2015, № 484 від 21.05.2015, видатковими накладними № ВД-0000108 від 25.05.2015, № ВД-0000101 від 21.05.2015.
Оплата за послуги по зберіганню ТМЦ станом на 01.10.2015 не була проведена в повному обсязі, що підтверджується листом ПАТ «Первухінський цукровий завод» на адресу ТОВ СП «Родіна» № 1120 від 15.10.2015 (т. 2 а.с. 1) та актом звірки взаємних розрахунків з 01.01.2015 по 31.10.2015.
Крім того, між ТОВ СП «Родіна» (продавець) та ПП «Агро-олбіком» укладено договір купівлі - продажу № ДГ-0000300 від 03.06.2015, предметом якого була поставка ячменю на умовах самовивозу протягом 2 днів з моменту отримання передоплати (п.п. 1-3 договору) (т. 1. а.с. 72).
Факт виконання умов вказаного правочинну підтверджується видатковими накладними № РН-000191 від 09.06.2015, № РН-000190 від 09.06.2015, № РН-000188 від 05.06.2015 (т. 1 а.с. 73-75).
Транспортування товару здійснювалось на підставі ТТН № 46 від 05.06.2015, № 45 від 05.06.2015, № 448 від 09.06.2015, № 446 від 09.06.2015, № 49 від 09.06.2015 (т. 1 а.с. 76-80).
Також, судом першої інстанції встановлено, що ПП «ХС Груп» на адресу ТОВ СП «Родіна» було поставлено труби профільні та листи згідно видаткової накладної № СК-0003021 від 22.09.2016, рахунка - фактури № СК-0005099 від 08.09.2016, видаткової накладної № СК-0003023 від 22.09.2016, рахунка - фактури № СК-0005221 від 13.09.2016, видаткової накладної № СК-0003201 від 30.09.2016, рахунка - фактури № СК-0005547 від 22.09.2016 (т.1. а.с. 83-85).
Факт оплати за отримані ТМЦ підтверджується платіжними дорученнями № 789 від 21.09.2016, № 811 від 22.09.2016, № 833 від 27.09.2016 (т.1 а.с. 86-88). Вказані ТМЦ були отримані заступником директора Макаренко М.О. на підставі довіреностей № 516 від 21.09.2016, № 532 від 28.09.2016.
Облік отриманого товару підтверджується картками рахунку 631 (т. 1 а.с. 89-92)
Більш того, наявність на обліку в ТОВ СП «Родіна» необхідної сільськогосподарської техніки, складських приміщень, будівель та кваліфікованого персоналу для забезпечення господарської діяльності підприємства підтверджується оборотно - сальдовими відомостями по рахункам № 104, 103 та штатним розписом підприємства (т.1 а.с. 203-213, 216-221).
Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що первинними документами підтверджується здійснення господарських операцій між позивачем та зазначеними вище контрагентами.
Відносно посилання податкового органу в акті перевірки та суду апеляційної інстанції на те, що матеріали справи не містять доказів транспортування товару ТОВ «Компанія «Нікос», ПП «ХС Груп» зі складу ПАТ «Первухінський цукровий завод», відповідно до умови договору з позивачем, то Суд звертає увагу на те, що, по-перше, наявність або відсутність товарно-транспортних накладних, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.
Вказана правова позиція відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 06.02.2018 у справі № 816/166/15-а, від 11.09.2018 у справі №804/4787/16 та від 17.01.2024 у справі № 320/2332/19.
Враховуючи викладене, відсутність ТТН, а також допущення в них помилок не може бути єдиною беззаперечною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій.
По-друге, Суд звертає увагу на те, що ПП «ХС Груп» не здійснювало придбання у позивача ТМЦ, зокрема, цукру-піску, навпаки позивач здійснював придбання у ПП «ХС Груп» труби профільної та листів для будівельних робіт.
Відносно зауважень контролюючого органу в акті перевірки про навантаження товару в с. Першотравневе, в той час, як вантажовідправник ТОВ СП «Родіна» територіально знаходиться в с. Крисино, Богодухівського району, Харківської області, то суд першої інстанції вірно встановив, що в с. Першотравневе знаходиться комплекс нерухомого майна загальною площею 15422,4 кв.м., власником якого є ТОВ СП «Родіна», що підтверджується рішенням про реєстрацію прав власності на нерухоме майно, витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно (т. 1 а.с. 222-223).
Щодо зауважень контролюючого органу про навантаження товару в с. Гавриші, в той час, як вантажовідправник ТОВ СП «Родіна» територіально знаходиться в с. Крисино, Богодухівського району, Харківської області, то суд першої інстанції вірно встановив, що с. Гавриші знаходить комплекс нерухомого майна загальною площею 12090,9 кв.м., власником якого є ТОВ СП «Родіна», що підтверджується рішення про реєстрацію прав власності на нерухоме майно, витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно (т. 1 а.с. 226-227).
Суд першої інстанції також вірно зауважив, що відповідачем не надано жодного доказу, який би підтверджував, що відповідний вантаж фактично не був отриманий вантажоодержувачами, суб'єкт владних повноважень ані в ході проведення перевірки, ані в ході розгляду справи не подав жодного належного та допустимого доказу на підтвердження відсутності факту перевезення та отримання ТМЦ.
Суд звертає увагу, що з акту перевірки вбачається, що фактично доводи податкового органу зводяться до можливого порушення податкового законодавства контрагентами позивача та не підтвердження ними постачання ТМЦ по ланцюгу в подальшому.
Разом з тим, у відповідності до вимог ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а відтак не може свідчити про порушення позивачем вимог податкового законодавства. Тобто, недотримання контрагентами позивача податкової дисципліни тягне за собою відповідальність саме для останніх.
Аналогічна правова позиція у викладена в постановах Верховного Суду, зокрема, від 27.03.2018 у справі № 805/92/16-а та від 26.10.2023 у справі № 805/4817/15-а.
В постанові від 04.12.2018 у справі № 802/851/18-а Верховний Суд висловив правову позицію, що не підтвердження операцій за ланцюгом постачання, так само як і податкова інформація про інші порушення податкової дисципліни, допущені контрагентом платника податків або третіми особами у відносинах з контрагентом, не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами, як підставами формування бухгалтерського обліку. Податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків.
Верховний Суд у постанові від 28.11.2018 у справі № 816/1959/17 вказав на те, що доводи податкового органу щодо непідтвердження руху товару по ланцюгу базуються лише на інформації, отриманій з Єдиного реєстру податкових накладних, однак правовідносини контрагента із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об'єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин.
В постанові від 24.04.2018 у справі №813/8500/13-а Верховний Суд висловив правову позицію, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
Відносно доводів податкового органу, викладених в акті перевірки, що контрагенти позивача фігурують у кримінальних справах, то суд першої інстанції вірно зауважив, що такі обставини не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами. Тим більше коли в матеріалах справи відсутні докази притягнення посадових осіб контрагентів позивача до кримінальної відповідальності, зокрема відсутні вирок та/або ухвала про звільнення посадових осіб контрагентів позивача від кримінальної відповідальності.
Щодо посилань податкового органу в акті перевірки на відсутність сертифікатів якості, то Суд звертає увагу на те, що сертифікати якості, у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не є первинними документами, а відтак жодним чином не впливають на реальність господарських операцій позивача з його контрагентами.
Разом з тим, доводи позивача про те, що протокол судового засідання суду апеляційної інстанції від 01.08.2018 фактично є підробленим, колегією судів не приймаються до уваги, оскільки відсутні будь-які докази на підтвердження таких обставин, у зв'язку з чим не можуть свідчити про порушення апеляційним судом норм процесуального права.
Касаційний перегляд справи здійснено в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 № 460-ІХ (відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону), та в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України.
Згідно з ч. 1 ст. 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Таким чином, переглянувши судове рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що доводи, викладені у касаційні скарзі дають підстави для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи та скасування рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.
У касаційній скарзі позивачем також заявлено клопотання про стягнення з відповідача на користь позивача судовий збір, сплачений позивачем.
Статтею 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частини перша, друга).
Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За правилами частини 6 статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При зверненні до Верховного Суду з касаційною скаргою позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 7048,00 грн. згідно платіжного доручення від 22.08.2018 № 2629, у зв'язку з чим вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 139, 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Родіна» задовольнити.
Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.08.2018 у справі № 820/1799/18 скасувати, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2018 у справі № 820/1799/18 залишити в силі.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (код ЄДР ВП 43983495, адреса: 61057, м. Харків, вул. Пушкінська 46) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Родіна» (код ЄДР: 00708348, адреса: 62144, Харківська область, Богодухівській район, с. Крисине, вул. Центральна, 51) судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, в сумі 7048,00 грн. (сім тисяч сорок вісім гривень 00 коп.).
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.А. Васильєва
Cудді Л.І. Бившева
В.П. Юрченко