03.03.2026 м. Дніпро Справа № 904/3067/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Паруснікова Ю.Б., Верхогляд Т.А., Іванова О.Г.,
секретар судового засідання Абадей М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.09.2025 у справі (суддя Іванова Т.В.), повний текст рішення складено 29.09.2025
за позовом фізичної особи-підприємця Хлєбнікова Романа Володимировича, м. Запоріжжя
до відповідача Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Дніпро
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача фізичної особи-підприємця Дядя Сергія Анатолійовича, м. Запоріжжя
про визнання недійсним та скасування пунктів 1 та 2 рішення Адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 54/22-р/к у справі № 54/5-23 від 08.04.2025, -
1. Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.
10.06.2025 позивач - фізична особа-підприємець Хлєбніков Роман Володимирович (далі - ФОП Хлєбніков Р.В.) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача - Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - Південно-східне МТВ АМКУ) про визнання недійсними та скасування пунктів 1 і 2 рішення адміністративної колегії № 54/22-р/к від 08.04.2025 у справі № 54/5-23, вважаючи його ухваленим із порушенням вимог закону, без належного з'ясування обставин та оцінки доказів.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.09.2025 позовні вимоги ФОП Хлєбнікова Р.В. до Південно-східного МТВ АМКУ, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ФОП Дядя Сергія Анатолійовича про визнання недійсним та скасування пунктів 1 та 2 рішення Адміністративної колегії Південно-східного МТВ АМКУ № 54/22-р/к у справі № 54/5-23 від 08.04.2025 - задоволено у повному обсязі.
Визнано недійсним та скасовано пункти 1 та 2 рішення Адміністративної колегії Південно-східного МТВ АМКУ № 54/22-р/к у справі № 54/5-23 від 08.04.2025 в частині, що стосуються ФОП Хлєбнікова Р.В.
Стягнуто з Південно-східного МТВ АМКУ на користь ФОП Хлєбнікова Романа Володимировича 2 422,40 грн - судових витрат по сплаті судового збору.
2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Південно-східне МТВ АМКУ оскаржує його в апеляційному порядку до Центрального апеляційного господарського суду (далі - ЦАГС) і просить: скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.09.2025 у справі № 904/3067/25, яким задоволено позов ФОП Хлєбнікова Р.В. про визнання недійсними пунктів 1 та 2 рішення адміністративної колегії Відділення № 54/22-р/к від 08.04.2025 у справі № 54/5-23 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В апеляційній скарзі Південно-східне МТВ АМКУ зазначає, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.09.2025 у справі № 904/3067/25 є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, зокрема положень Господарського процесуального кодексу України та Закону України «Про захист економічної конкуренції».
На думку скаржника, суд першої інстанції фактично не дослідив обставини, встановлені у рішенні адміністративної колегії Південно-східного МТВ АМКУ, які підтверджують вчинення ФОП Хлєбніковим Р.В. та ФОП Дядею С.А. антиконкурентних узгоджених дій під час участі у публічних закупівлях, що полягали у спотворенні результатів торгів. Зокрема, Південно-східним МТВ АМКУ було встановлено використання учасниками однієї IP-адреси під час участі у торгах та у господарській діяльності, синхронність їхніх дій під час підготовки та подання тендерних пропозицій, здійснення оплат за участь у торгах в один день, схожість оформлення документів та їх технічних характеристик, а також узгоджену цінову поведінку, що свідчить про координацію дій і відсутність реальної конкуренції між учасниками. При цьому суд першої інстанції не надав належної оцінки зазначеним доказам і фактично обмежився аналізом процесуальних аспектів розгляду антимонопольної справи.
Скаржник також заперечує висновок суду щодо надмірної тривалості розгляду справи та порушення строків давності притягнення до відповідальності. На його думку, суд помилково визначив початок розгляду справи з моменту первинного дослідження у 2018 році та дійшов хибного висновку про її розгляд протягом понад семи років.
Відповідно до законодавства розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з моменту прийняття розпорядження про відкриття справи, яке у даному випадку було прийняте 03.02.2023, а рішення у справі ухвалене 08.04.2025, тобто розгляд тривав близько двох років. До цього часу здійснювалися лише дослідження, які не створювали для позивача правових наслідків та не впливали на його права і обов'язки. Відповідно, твердження суду про перебування позивача у стані правової невизначеності є безпідставним.
Крім того, скаржник вказує, що строк давності притягнення до відповідальності не був пропущений, оскільки порушення у вигляді спотворення результатів торгів вважається завершеним після укладення договору або відміни торгів, а відповідну процедуру закупівлі було відмінено 19.02.2018, тому розпорядження про початок розгляду справи від 03.02.2023 було прийнято в межах п'ятирічного строку.
Відділення також вважає безпідставним посилання суду на практику Верховного Суду у справі № 910/19008/21, оскільки фактичні обставини цієї справи істотно відрізняються, зокрема у ній розгляд антимонопольної справи тривав дев'ять років, тоді як у спірній справі - близько двох років.
Окрім того, скаржник наголошує, що суд першої інстанції дійшов висновків щодо моменту виникнення змови та спливу строків давності на підставі припущень, а не встановлених фактів.
На думку апелянта, суд також порушив вимоги щодо повноти та мотивованості судового рішення, оскільки не надав належної оцінки доводам відповідача та фактично відтворив аргументацію позивача, що суперечить вимогам процесуального законодавства та практиці Європейського суду з прав людини щодо обов'язку суду розглянути всі релевантні аргументи сторін.
У зв'язку з викладеним скаржник вважає, що суд неповно з'ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до помилкового висновку про недійсність рішення адміністративної колегії, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
3. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що доводи Південно-східного МТВ АМКУ є необґрунтованими та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
На думку позивача, рішення Господарського суду Дніпропетровської області ухвалене з дотриманням вимог законодавства, містить повне дослідження обставин справи та ґрунтується на належній оцінці доказів, а апелянт у скарзі перекручує як позицію позивача, так і висновки суду.
Позивач наголошує, що обставини, на які посилається відповідач як на докази антиконкурентних узгоджених дій, фактично є лише збігами окремих технічних або організаційних деталей і не підтверджують існування змови між учасниками торгів. Зокрема, зазначається, що подання документів у той самий день або використання однакового програмного забезпечення для створення електронних документів не є доказом узгодженості дій, оскільки такі обставини є типовими для всіх учасників закупівель. Так само твердження про «унікальні властивості» файлів, створених за допомогою програмного забезпечення ABBYY FineReader або аналогічних програм, є безпідставними, оскільки відповідні технічні характеристики є стандартними та відтворюваними для будь-якого користувача, а тому не можуть свідчити про спільне походження документів чи координацію дій між суб'єктами господарювання.
Позивач також звертає увагу на вибірковість підходу відповідача, який не проводив розслідування щодо інших учасників торгів, хоча їхні дії були аналогічними, що, на думку позивача, свідчить про упередженість та непрозорість дій контролюючого органу.
Крім того, позивач заперечує доводи апелянта щодо того, що порушення процедури розгляду справи не впливають на законність рішення, та зазначає, що відповідно до законодавства діяльність Антимонопольного комітету повинна здійснюватися із суворим дотриманням визначених законом процесуальних правил.
Позивач стверджує, що після спливу строку розгляду заяви ФОП Дарагана О.П. відповідач мав або відмовити у відкритті справи, або прийняти розпорядження про початок її розгляду, тоді як фактично тривалий час здійснював збір інформації без прийняття такого розпорядження. У зв'язку з цим позивач вважає, що у відповідача не було законних підстав для витребування інформації та формування доказової бази, а всі матеріали, отримані в цей період, є недопустимими доказами.
Позивач також відхиляє твердження апелянта про те, що ФОП Дараган не мав права подавати заяву про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначаючи, що саме в рішенні Антимонопольного комітету вказано, що розслідування було розпочато за результатами розгляду його заяви, а коло осіб, які можуть звертатися із такими заявами, законодавством визначено досить широко.
Також позивач вважає безпідставним посилання апелянта на практику Верховного Суду у справі № 910/19008/21, оскільки ця практика, навпаки, підтверджує необхідність дотримання процедури та строків розгляду справ органами Антимонопольного комітету.
З урахуванням наведеного позивач просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.
4. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини.
08.04.2025 Адміністративною колегією Південно-східного МТВ АМКУ прийнято рішення № 54/22-р/к у справі № 54/5-23 (а. с. 15- 31 т 1), яким ФОП Хлєбнікова Р.В. та ФОП Дядю С.А. визнано такими, що вчинили порушення, передбачене п. 4 ч. 2 ст. 6 та п. 1 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у відкритих торгах, проведених Східним територіальним квартирно-експлуатаційним управлінням, за предметом закупівлі «Деревина твердих порід (дрова твердолистяної породи)» (ідентифікатор закупівлі UA-2018-01-26-002214 -b), внаслідок чого спотворено результати торгів.
У зазначених торгах брали участь чотири особи, однак договір за їх результатами укладений не був.
На підставі вказаного рішення на позивача накладено штраф у розмірі 34 000,00 грн, а на третю особу - 3 500,00 грн.
Судом встановлено, що адміністративна колегія обґрунтувала свій висновок такими доказами:
- пропозиції позивача та третьої особи були завантажені до системи 09.02.2018 з різницею у 7 хвилин (о 09:44 та 09:51);
- обидва учасники використовували одну й ту саму IP-адресу при поданні пропозицій та участі в аукціоні;
- оплата за участь у торгах здійснена через рахунки в АТ КБ «ПриватБанк» в один і той самий день із входом до системи «Клієнт-Банк» з тієї ж IP-адреси;
- у тендерних пропозиціях виявлено схожість за структурою та оформленням, однакові граматичні помилки, спільні графічні дефекти на сканованих копіях;
- файли мали однакові технічні характеристики, що свідчить про використання одного програмного забезпечення;
- зафіксовано використання обома учасниками одних і тих самих інтернет-ресурсів і сервісів у підприємницькій діяльності.
На думку відповідача, сукупність цих обставин підтверджує узгодженість дій позивача та третьої особи з метою спотворення результатів торгів.
Позивач, не погодився з висновками адміністративної колегії та зазначив, що наведені обставини не є належними та допустимими доказами:
- збіг IP-адрес пояснюється технічними особливостями інтернет-послуг (динамічна роздача, NAT);
- користування одним банком є типовою практикою для більшості суб'єктів господарювання в Україні та не може сам по собі підтверджувати координацію дій;
- схожість оформлення документів зумовлена стандартними програмними продуктами та вимогами тендерної документації, а завантаження пропозицій у межах одного дня не доводить узгодженість дій.
Позивач також заявив про недопустимість доказів відповідача відповідно до ст. 77 ГПК України (вх. суду № 38802/25 від 08.09.2025), посилаючись на порушення строків розгляду справи: заява ФОП Дарагана О.М. мала бути розглянута протягом 30 - 60 днів, однак розпорядження про початок розгляду справи видане лише 03.02.2023, тоді як граничний строк сплив 22.04.2018, а докази, отримані в період з 22.04.2018 до 03.02.2023, здобуті поза межами визначеної законом процедури.
Крім того, у торгах брали участь чотири особи, а інформація збиралася лише щодо позивача та третьої особи, що, на думку позивача, порушує вимоги законодавства.
Також позивач звернув увагу на строки давності: відповідно до ст. 42 Закону України «Про захист економічної конкуренції», притягнення до відповідальності за антиконкурентні узгоджені дії можливе протягом 5 років з дня їх вчинення, і на думку позивача, рішення відповідача ухвалене з пропуском встановлених законом строків, що є підставою для його скасування.
5. Оцінка апеляційним господарським судом аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Причиною виникнення спору у справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав про визнання недійсним та скасування пунктів 1 та 2 рішення відділення АМК в частині, що стосується позивача, дії якого кваліфіковано за ознаками п. 4 ч. 2 ст. 6 та п. 1 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі - Закон № 2210-III), які стосуються спотворення результатів аукціону.
Відповідно до приписів Закону № 2210-III:
- економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку (абз. 2 ст. 1);
- антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції (ч. 1 ст. 6);
- антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів (п. 4 ч. 2 ст. 6);
- порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні узгоджені дії (п. 1 ст. 50);
- порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом (ст. 51);
- за порушення, передбачені, зокрема п. 1 ст. 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі, встановленому ч. 2 ст. 52 Закону № 2210-III.
Суд першої інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів ЦАГС, виходив з того, що під час розгляду справи суд зобов'язаний застосовувати стандарт доказування «вірогідності доказів», запроваджений змінами до ст. 79 ГПК України, відповідно до якого обставина вважається доведеною тоді, коли надані на її підтвердження докази є більш вірогідними, ніж докази на її спростування, а оцінка доказів здійснюється судом на підставі внутрішнього переконання з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності та взаємного зв'язку у сукупності. При цьому суд повинен забезпечити всебічне, повне та об'єктивне дослідження обставин справи, порівняти докази сторін та встановити факти з огляду на їх більшу ймовірність.
Разом із тим, аналізуючи спірні правовідносини, суд виходив із того, що відповідно до Закону № 2210-III рішення органів Антимонопольного комітету України можуть бути змінені, скасовані або визнані недійсними, зокрема, у разі неповного з'ясування обставин справи, недоведення встановлених обставин, невідповідності висновків фактичним даним або порушення норм матеріального чи процесуального права.
Антиконкурентні узгоджені дії можуть бути встановлені лише за наявності доказів погодженості поведінки суб'єктів господарювання та відсутності об'єктивних причин для схожих дій на ринку, причому саме орган Антимонопольного комітету України повинен довести не лише однотипність або синхронність поведінки учасників, але й відсутність інших економічно обґрунтованих чинників такої поведінки на підставі комплексного аналізу ринку.
Суд першої інстанції також врахував, що при здійсненні своїх повноважень Антимонопольний комітет України наділений дискреційними повноваженнями, однак їх реалізація повинна відповідати принципам верховенства права, законності, об'єктивності, пропорційності та належного урядування, а тому не може бути свавільною і підлягає судовому контролю щодо дотримання меж повноважень, законної мети, безсторонності та обґрунтованості прийнятого рішення.
Верховний Суд у постанові від 19.03.2024 у справі № 910/2248/23 вказав на те, що господарські суди у розгляді справ про визнання недійсними рішень АМК не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами АМК, але при цьому зобов'язані перевіряти правильність застосування органами АМК відповідних правових норм (правова позиція, викладена у низці постанов Верховного Суду, у тому числі, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17).
Водночас Велика Палата Верховного Суду зазначила, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися органом свавільно, а суд повинен мати можливість переглянути рішення, прийняті на підставі реалізації цих дискреційних повноважень, що є запобіжником щодо корупції та свавільних рішень в умовах максимально широкої дискреції державного органу (п. 75 постанови від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17).
Оцінюючи обставини даної справи, суд першої інстанції встановив, що антимонопольне розслідування фактично тривало понад сім років - від доручення про проведення перевірки у 2018 році до прийняття рішення у квітні 2025 року, при цьому всі фактичні обставини, покладені в основу оскаржуваного рішення адміністративної колегії, стосуються подій лютого 2018 року, а в подальші роки відповідачем не було отримано нових доказів, які б підтверджували продовження або повторення інкримінованих дій.
Колегія суддів ЦАГС враховує, що тривалість адміністративного розслідування у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції повинна відповідати принципу розумності строків, який є складовою принципу верховенства права. Невиправдано тривалий розгляд справи, що не зумовлений складністю справи, поведінкою її учасників або необхідністю отримання доказів від інших органів державної влади, не відповідає вимогам належного урядування та суперечить принципу правової визначеності.
При цьому сама по собі тривалість розслідування у понад сім років щодо однієї процедури закупівлі з обмеженим колом учасників свідчить про відсутність належної процесуальної активності з боку органу АМК, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду щодо неприпустимості безпідставного затягування розгляду антимонопольних справ (постанова ВС КГС від 29.02.2024 у справі № 910/19061/21).
Запити, вимоги та пояснення, отримані у 2023- 2025 роках, лише відображають процесуальні дії під час розгляду справи та не є новими доказами змови. За таких умов рішення Антимонопольного комітету України ґрунтується на подіях, що мали місце понад сім років до моменту його прийняття.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що така тривалість розслідування створила для позивача стан тривалої правової невизначеності, позбавила його можливості належним чином захищати свої права через втрату доказів зі плином часу та не була обґрунтована об'єктивними причинами, пов'язаними зі складністю справи чи поведінкою сторін. При цьому відповідач не довів поважності причин такої тривалості розгляду.
Крім того, суд встановив, що відповідачем не визначено чіткий момент виникнення ймовірної змови між учасниками торгів, однак з огляду на характер інкримінованого порушення вона могла виникнути не пізніше дати подання тендерних пропозицій або проведення аукціону у лютому 2018 року, а отже п'ятирічний строк давності притягнення до відповідальності, передбачений ст. 42 Закону № 2210-III, сплив ще у 2023 році.
Посилання відповідача на зупинення перебігу строку давності на час розгляду справи не спростовує цього висновку, оскільки таке зупинення можливе лише за умови реального здійснення процесуальних дій зі збирання доказів, не може відновлювати строк, що вже сплив, і не виправдовує невиправдано тривалий розгляд справи.
Суд також звернув увагу, що підставою для розслідування стала заява одного з учасників торгів, яка мала бути розглянута Антимонопольним комітетом України у встановлений законом строк, тоді як розпорядження про початок розгляду справи було прийнято лише у 2023 році, тобто поза межами процедури та строків, визначених законодавством.
З огляду на принципи верховенства права та належного урядування, суд першої інстанції дійшов висновку, що розслідування тривалістю понад сім років щодо однієї процедури закупівлі з двома учасниками є невиправданим і несумісним із вимогами законності та юридичної визначеності. Така тривалість розслідування створила для позивача надмірний тягар, зокрема через внесення його до державного реєстру суб'єктів господарювання, притягнутих до відповідальності за антиконкурентні узгоджені дії, що має негативні репутаційні та майнові наслідки.
Враховуючи встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про порушення строків давності притягнення позивача до відповідальності та недотримання відповідачем принципів верховенства права і належного урядування під час розгляду антимонопольної справи, у зв'язку з чим визнав обґрунтованими позовні вимоги про визнання недійсними та скасування пунктів 1 та 2 рішення адміністративної колегії Південно-східного МТВ АМКУ від 08.04.2025 № 54/22-р/к у частині, що стосується позивача, та задовольнив позов у повному обсязі.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо допущених відповідачем порушень процедури розгляду справи, зокрема здійснення збору інформації та фактичного проведення розслідування за відсутності належного процесуального рішення про початок розгляду справи у встановленому законом порядку.
Відповідно до положень ст. 42 Закону № 2210-III:
- суб'єкт господарювання не може бути притягнений до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, якщо минув строк давності притягнення до відповідальності. Строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції становить п'ять років з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення. Строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачені пунктами 13-16 ст. 50 цього Закону, становить три роки з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення (ч. 1);
- перебіг строку давності зупиняється на час розгляду органами Антимонопольного комітету України справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (ч. 2).
З аналізу наведених положень убачається, що встановлений законом строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції спрямований на забезпечення принципу юридичної визначеності та стабільності правовідносин. Такий строк покликаний запобігати ситуаціям, коли суб'єкт господарювання може бути притягнутий до відповідальності через значний проміжок часу після події, коли можливість належного захисту його прав об'єктивно ускладнюється через втрату доказів або зміну фактичних обставин.
У зв'язку з цим зупинення перебігу строку давності, передбачене ч. 2 ст. 42 Закону № 2210-III, не може тлумачитися як таке, що надає органам АМК України можливість необмежено продовжувати розгляд справи або фактично відновлювати строк притягнення до відповідальності після його спливу.
Аналіз положень ст. 35 Закону дає підстави для висновку, що у цій статті визначено перелік дій, які підпадають під поняття визначення «розгляд справи», зокрема, це збір та аналіз доказів (документів, висновків експертів, пояснень осіб, іншої інформації).
Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що дійсно положення ч. 2 ст. 42 Закону визначають, що перебіг строку давності зупиняється на час розгляду органом АМК антимонопольної справи. Водночас наведені положення ніяким чином не скасовують, підміняють та/або продовжують строки, визначені у частин першій цієї статті. Також в силу положень ст. 19 Конституції України та п. 1 ст. 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» не наділяють правом органи АМК щодо притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності за порушення конкурентного законодавства поза межами, визначеними у ч. 1 ст. 42 Закону № 2210-III.
У постанові від 07.10.2025 у справі № 922/10/25 Верховний Суд вказав таке:
«Отже, у вирішенні питання щодо дотримання органом АМК строків давності притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності тлумачення словосполучення «розгляду органами Антимонопольного комітету України справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції» першочергове значення має саме сутнісний зміст поняття «розгляд справи». Тобто, вчинення органом АМК всіх необхідних процесуальних дій, направлених на збір доказів, які підтверджують обставини інкримінованого суб'єкту господарювання порушення конкурентного законодавства та вчинення всіх необхідних, передбачених Законом дій задля встановлення обставин такого порушення, і, відповідно, прийняття рішення щодо наявності/відсутності підстав для притягнення цього суб'єкта до відповідальності.
У разі якщо господарські суди під час розгляду справи встановлять обставини саме щодо бездіяльності органів АМК, яка полягає у зволіканні щодо прийняття рішення за наслідками розгляду антимонопольної справи, в межах строків притягнення до відповідальності, які встановлені у ст. 42 Закону № 2210-ІІІ за відсутності об'єктивних і поважних причин, що пов'язані безпосередньо із розглядом справи (складність справи/поведінка сторін антимонопольної справи/дії або бездіяльність відповідних державних органів), бездіяльність органу АМК не може визнаватися такою, що узгоджується з положеннями ст. 59 Закону № 2210-ІІІ».
З огляду на викладену вище правову позицію, вагомим під час з'ясування розумності/нерозумності тривалості розгляду антимонопольної справи є також встановлення обставин щодо бездіяльності органів АМК, яка полягає у зволіканні щодо прийняття рішення за наслідками розгляду антимонопольної справи, в межах строків притягнення до відповідальності, які встановлені у ст. 42 Закону, встановлення наявності/відсутності об'єктивних і поважних причин, що пов'язані безпосередньо із розглядом справи (складність справи/поведінка сторін антимонопольної справи/дії або бездіяльність відповідних державних органів), оскільки, бездіяльність органу АМК не може визнаватися такою, що узгоджується з положеннями ст. 59 Закону, ст. 19 Конституції України.
Суд першої інстанції, аналізуючи обставини справи, обґрунтовано врахував, що первинні дії відповідача щодо збору інформації та дослідження можливих порушень були розпочаті ще у 2018 році, тоді як розпорядження № 54/5-рп/к про початок розгляду справи прийняте лише 03.02.2023, що свідчить про тривалий період фактичного здійснення перевірочних заходів без прийняття відповідного процесуального рішення. Саме ці обставини стали підставою для висновку суду про недотримання відповідачем принципів правової визначеності та належної процедури, а не лише формальна тривалість розгляду справи після прийняття розпорядження про її відкриття.
Наведені обставини свідчать про те, що фактичні дії з перевірки обставин можливого порушення законодавства про захист економічної конкуренції здійснювалися органом АМК України задовго до прийняття формального розпорядження про початок розгляду справи. Така ситуація фактично призвела до тривалого здійснення перевірочних заходів поза межами встановленої законом процедури, що суперечить вимогам ст. 19 Конституції України щодо обов'язку органів державної влади діяти лише на підставі та в спосіб, передбачені законом.
Доводи апелянта про те, що до початку розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції - 03.02.2023 здійснювалися лише дослідження, які не створювали правових наслідків для позивача, не спростовують висновку суду щодо необхідності дотримання органом Антимонопольного комітету встановленого законом порядку реалізації своїх повноважень та належного процесуального оформлення відповідних дій.
Не заслуговують на увагу і твердження скаржника щодо помилковості висновків суду стосовно дотримання строків давності притягнення до відповідальності. Суд першої інстанції дослідив обставини проведення відповідної процедури закупівлі та надав їм правову оцінку, виходячи з положень законодавства про захист економічної конкуренції, а доводи апеляційної скарги фактично зводяться до іншого розуміння моменту завершення правопорушення та початку перебігу строку давності. При цьому апелянт не довів, що висновки суду з цього приводу ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.
Колегія суддів також відхиляє доводи скаржника щодо безпідставності посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 14.05.2025 у справі № 910/19008/21, оскільки наведені в ній відповідні правові позиції були використані судом не з огляду на повну тотожність фактичних обставин справ, а з метою застосування сформульованих у них загальних підходів щодо необхідності дотримання органами Антимонопольного комітету принципів належної процедури, правової визначеності та розумності строків під час розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Саме ці підходи були враховані судом при оцінці обставин даної справи.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції нібито не надав належної оцінки аргументам відповідача та порушив вимоги щодо повноти і мотивованості судового рішення, також не знаходять підтвердження.
Таким чином, сукупність встановлених у справі обставин, зокрема тривалість фактичного розслідування понад сім років, відсутність нових доказів після подій 2018 року, невизначеність моменту вчинення інкримінованого порушення, а також недотримання органом АМК України принципів належної процедури та правової визначеності, свідчать про обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання оскаржуваних пунктів рішення відповідача недійсними у частині, що стосується позивача.
З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, ґрунтується на повному, всебічному та об'єктивному дослідженні обставин справи, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскаржуваного рішення не вбачається.
6. Висновок апеляційного суду
З урахуванням наведеного, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності встановлених судом першої інстанції обставин та зроблених ним правових висновків.
Рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування чи зміни відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України не встановлено.
Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.09.2025 у справі - без змін.
7. Щодо розподілу судових витрат.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати, пов'язані з поданням та розглядом апеляційної скарги, покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 282 ГПК України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.09.2025 у справі № 904/3067/25 - залишити без змін.
Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Південно-східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 13.03.2026.
Головуючий суддя Ю.Б. Парусніков
Судді: Т.А. Верхогляд
О.Г. Іванов