вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"04" березня 2026 р. Справа№ 910/8795/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Сибіги О.М.
Кравчука Г.А.
за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.
за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 04.03.2026,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2025 (повний текст рішення складено та підписано 04.11.2025)
у справі №910/8795/25 (суддя Ломака В.С.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Авто Хаб Київ»
до Київської міської ради
про визнання договору укладеним,
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю “Авто Хаб Київ» (далі - позивач, Товариство) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - відповідач, Рада) про визнання укладеним з моменту набрання рішенням суду законної сили договору оренди земельної ділянки 8000000000:755193:0004 площею 4,6107 га, що знаходиться за адресою: вул. Перемоги 20, у Святошинському районі міста Києва для експлуатації та обслуговування комплексу будівель і споруд Товариства у запропонованій позивачем редакції.
Товариство вказувало, що з жовтня 2021 року питання щодо передачі позивачу земельної ділянки в оренду не було внесено на розгляд та не включено до порядку денного чергової сесії Ради, а відповідний договір оренди земельної ділянки, незважаючи на численні звернення Товариства, між сторонами не укладено.
Зважаючи на тривале ухилення відповідача від укладення з Товариством договору оренди, останнє звернулося з позовом про визнання укладеним між сторонами з моменту набрання рішенням суду законної сили договору оренди земельної ділянки 8000000000:755193:0004 площею 4,6107 га, що знаходиться за адресою: вул. Перемоги 20, у Святошинському районі міста Києва, для експлуатації та обслуговування комплексу будівель і споруд Товариства у запропонованій позивачем редакції.
Короткий зміст заперечень проти позову
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що прийняття рішення органу місцевого самоврядування про передачу в оренду земельної ділянки є необхідною передумовою для такої передачі, а визнання судом відповідного договору укладеним за відсутності рішення порушує виключну компетенцію органу місцевого самоврядування на розпорядження землями від імені народу України.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.10.2025 позов задоволено.
Визнано укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю “Авто Хаб Київ» та Київською міською радою з моменту набрання судовим рішенням у даній справі законної сили договір оренди земельної ділянки у редакції, викладений у резолютивній частині рішення.
Стягнуто з Київської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Авто Хаб Київ» 2 422 грн 40 коп. судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
- матеріалами справи підтверджується факт тривалого ухилення Ради від прийняття рішення про надання землі у користування; факт відсутності у відповідача правової можливості прийняти рішення, відмінне від рішення про надання земельної ділянки у користування (відсутність дискреційних повноважень); наявність у Ради юридичного обов'язку прийняти рішення та укласти з Товариством договір оренди земельної ділянки на вулиці Перемоги, 20 у Святошинському районі міста Києва;
- бездіяльність Ради у даному випадку створила для Товариства ситуацію тривалої правової невизначеності;
- враховуючи поведінку сторін у спірних правовідносинах, відсутність дискреційних повноважень у Ради щодо передачі земельної ділянки власнику нерухомого майна у користування у встановленому законом порядку та тривале невиконання нею свого обов'язку, що вочевидь не відповідає критерію розумності, позиції Верховного Суду в справі № 911/1770/21 (щодо належного способу захисту у подібному випадку), у справі № 904/186/23 (щодо неможливості передачі земельної ділянки, на якій розташоване спірне майно, іншій особі), у справі № 906/1314/21 (щодо належної та добросовісної поведінки органу державної влади та місцевого самоврядування), суд дійшов висновку про те, що Товариство не мало іншого способу захисту своїх прав, аніж звернення з позовом про визнання договору оренди укладеним за рішенням суду.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Київська міська рада звернулася 11.11.2025 до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, сформованою в системі “Електронний суд» 11.11.2025, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2025 у справі №910/8795/25 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Просив вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, що привело до неправильного вирішення спору.
Скаржник вказував, що рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог за відсутності рішення Київської міської ради про передачу її в оренду - прямо суперечить вимогам ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України та до того ж є втручанням у дискреційні повноваження Київської міської ради.
Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції
17.12.2025 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду, в якому позивач посилався на наступне:
- частиною одинадцятою статті 120 Земельного кодексу України встановлено прямий обов'язок органу місцевого самоврядування передати Товариству у користування земельну ділянку, на якій розташований придбаний ним об'єкт нерухомого майна;
- на спірній земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:755193:0004 знаходиться комплекс будівель і споруд, що розташовані за адресою: вул. Перемоги 20, у Святошинському районі м.Києва, які належать на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "АВТО ХАБ КИЇВ", що підтверджується наданим з реєстру речових прав витягом та не оспорюється скаржником;
- ТОВ “АВТО ХАБ КИЇВ» неодноразово у вигляді звернень, скарг та пропозицій щодо укладення договору (разом з направленням підписаних примірників договорів оренди) зверталося на адресу Київської міської ради. Договори було викладено у редакції затвердженій постановою Кабінету міністрів України «Про затвердження Типового договору оренди» на виконання вимог статті 14 Закону України «Про оренду землі»;
- відповідач зазначений договір не підписав;
- матеріалами справи обґрунтовано доведено: факт відсутності у Київської міської ради правової можливості прийняти рішення, відмінне від рішення про надання земельної ділянки у користування (відсутність дискреційних повноважень); наявність у Київської міської ради юридичного обов'язку прийняти рішення та укласти з Товариством договір оренди земельної ділянки;
- на земельній ділянці комунальної власності розміщені об'єкти нерухомого майна, які належать відповідачу на праві приватної власності, така ділянка не може бути передана її власником у користування будь-кому, окрім власника такого об'єкта.
Також, 27.02.2026 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» від позивача надійшли додаткові пояснення по справі.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/8795/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Сибіга О.М., Гончаров С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/8795/25. Відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2025 у справі №910/8795/25.
27.11.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/8795/25.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2025 у справі №910/8795/25, розгляд справи призначено на 28.01.2026.
У зв'язку з перебуванням судді Гончарова С.А. у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 26.01.2026 у справі №910/8795/25 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Кравчук Г.А., Сибіга О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2026 прийнято справу №910/8795/25 за апеляційною скаргою Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2025 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Кравчук Г.А., Сибіга О.М.
В судовому засіданні 28.01.2026 оголошено перерву до 04.03.2026.
Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.
Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.
Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання
В судове засідання 04.03.2026 з'явились: представник позивача та представник відповідача (скаржника).
В судовому засіданні 04.03.2026 представник відповідача (скаржника) підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Представник позивача в судовому засіданні 04.03.2026 заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджується наявними матеріалами справи і що перевірено судом апеляційної інстанції, зі змісту наявної в матеріалах справи Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 15.07.2025 року № 435465892 вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю “Оіл Хаб Київ» (код ЄДРПОУ 43473907) (попереднє найменування Товариства - позивача у справі) є власником комплексу будівель і споруд на вулиці Перемоги, 20, у Святошинському районі міста Києва, до складу якого входять:
- адміністративно-побутовий корпус літ. А, загальною площею 565,3 м2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 381268480000);
- корпус служби перевезень літ. Б, загальною площею 160,2 м2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 381261680000);
- нежитлова будівля - приміщення начальників 2-х автоколон літ. В, загальною площею 74,60 м2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 381265880000);
- будівля блоку допоміжних цехів № 1 літ. Г, загальною площею 621,6 м2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 381270680000);
- будівля складів матеріальних літ. Д, загальною площею 255,5 м2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 381273180000);
- будівля блоку допоміжних цехів № 2 літ. Е, загальною площею 1 405,8 м2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 381221480000);
- будівля профілакторію поточного ремонту літ. Ж, загальною площею 682,6 м2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 381272480000);
- нежитлова будівля - приміщенням начальника 1-ї автоколони літ. З, загальною площею 41,6 м2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 381256680000);
- будівля мийки автомобілів літ. И, загальною площею 864,7 м2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 381263680000);
- будівля ковально-зварювального блоку літ. К, загальною площею 382,3 м2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 381258180000);
- виробничий корпус № 2 літ. Л, загальною площею 3 937,1 м2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 381227180000),
- будівля центрального складу запчастин літ. М, загальною площею 499,1 м2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 381264980000);
- нежитлова будівля - центральна електрощитова літ. Н, загальною площею 28,1 м2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 381260180000);
- будівля автозаправочної станції літ. О, загальною площею 16 м2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 381252580000),
Право власності позивача на вищенаведене нерухоме майно зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21.04.2020 року, номери записів про право власності: 36305936, 36305848, 36305913, 36304903, 36305872, 36305208, 36305988, 36306002, 36305966, 36305953, 36306018, 36305894, 36305094, 36305821.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 04.10.2021 року № НВ-0007765372021, 02.09.2020 року була проведена державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:193:0004 площею 4,6107 га, місцем розташування якої є: місто Київ, Святошинський район, вулиця Перемоги, 20. Вид цільового призначення: 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості. Категорія земель: землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Орган, який зареєстрував земельну ділянку: Відділ у Буринському районі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель від 21.05.2020 року (Товариство з обмеженою відповідальністю “ПРАВОЛЕНД», Кліщ Анатолій Юрійович).
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до статті 83 Земельного кодексу України власником земельної ділянки площею 4,6107 га з кадастровим номером 8000000000:75:193:0004, на якій розміщене належне позивачеві нерухоме майно, є територіальна громада міста Києва в особі Ради.
Згідно з проектом рішення Ради від 13.10.2021 № 08/231-3740/ПР “Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю “Авто Хаб Київ» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування комплексу будівель і споруд товариства на вул. Перемоги 20, у Святошинському районі м. Києва» відповідачу було запропоновано передати Товариству в оренду на 10 років земельну ділянку площею 4,6107 га (кадастровий номер 8000000000:755193:0004) для експлуатації та обслуговування комплексу будівель і споруд Товариства на вулиці Перемоги, 20, у Святошинському районі м. Києва.
Разом із тим, обґрунтовуючи пред'явлені у даній справі вимоги, Товариство вказувало, що з жовтня 2021 року питання щодо передачі позивачу земельної ділянки в оренду не було внесено на розгляд та не включено до порядку денного чергової сесії Ради, а відповідний договір оренди земельної ділянки, незважаючи на численні звернення Товариства, між сторонами не укладено.
Листом від 28.05.2025 року № 1-06.25 Товариство звернулося до відповідача з проханням укласти договір оренди земельної ділянки з наданням проекту підписаного позивачем договору в двох примірниках (який відповідає типовому договору оренди землі та договорам оренди, які укладаються Радою з іншими орендарями).
У відповідь на вказану пропозицію Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Ради листом від 27.06.2025 № 057-8472 повідомив позивача про те, що підставою для укладання договору оренди є рішення Ради, тоді як згідно з інформацією відповідача, наданою листом від 26.06.2025 року, проект рішення Ради (від 13.10.2021 року № 08/231-3740/ПР) перебуває в управлінні організаційного та документального забезпечення діяльності для формування попереднього проекту порядку денного; дати засідання не визначені. У той же час, жодних заперечень проти запропонованого Товариством проекту договору оренди чи протоколу розбіжностей до нього відповідачем надано не було.
Також, у листах Департаменту від 04.03.2025 № 057-2805, та листі Київської міської ради від 19.03.2025 № 225-СК-1163 повідомлено про те, що рішення щодо підготовлених проєктів приймає саме Київська міська рада.
Враховуючи наведені обставини, а також зважаючи на тривале ухилення відповідача від укладення з Товариством договору оренди, останнє звернулося до господарського суду міста Києва з даним позовом про визнання укладеним між сторонами з моменту набрання рішенням суду законної сили договору оренди земельної ділянки 8000000000:755193:0004 площею 4,6107 га, що знаходиться за адресою: вул. Перемоги 20, у Святошинському районі міста Києва, для експлуатації та обслуговування комплексу будівель і споруд Товариства у запропонованій позивачем редакції.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно, цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з “Достатність доказів» на нову - “Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування “вірогідність доказів».
Стандарт доказування “вірогідність доказів», на відміну від “достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі “Дж. К. та Інші проти Швеції» (“J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що “у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування “поза розумним сумнівом» (“beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням “балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Аналогічний підхід до стандарту доказування “вірогідність доказів» висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як “баланс вірогідностей».
Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Положеннями частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначає, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначеними Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до ст. 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Права місцевого самоврядування захищаються у судовому порядку (ст. 145 Конституції України).
Частиною 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За змістом статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Згідно з ч. 2 ст. 792 Цивільного кодексу України ,відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Земельний кодекс України визначає основні засади регулювання земельних відносин, зокрема, повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування, а також порядок передачі земельних ділянок в оренду.
Законом України "Про оренду землі" врегульовано відносини щодо укладення, зміни, припинення, поновлення договору оренди землі.
Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, в тому числі і надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до виключної компетенції міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що передача в оренду земельних ділянок із земель комунальної власності відповідних територіальних громад здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями.
При цьому, застосування приписів статті 116 і частини першої статті 124 Земельного кодексу України при вирішенні спору про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки комунальної власності передбачає, що визнання судом укладеним договору оренди земельної ділянки за відсутності рішення органу місцевого самоврядування про передачу позивачу цієї ділянки в оренду є порушенням виключної компетенції органу місцевого самоврядування на розпорядження землями від імені народу України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 у справі №32/563 (провадження № 12-172гс18) дійшла висновку про відсутність підстав для відступлення від аналогічного висновку Верховного Суду України, наведеного у постанові від 17.01.2011 у справі № 35/390 (провадження № 3-66г10).
Згідно з ч. 2 ст. 16 Закону України «Про оренду землі», укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.
У постанові від 04.12.2018 у справі № 32/563 (провадження №12-172гс18) Велика Палата Верховного Суду наголосила про відсутність підстав для задоволення позову про визнання права оренди земельної ділянки та визнання укладеним відповідного договору оренди за відсутності рішення органу місцевого самоврядування про передачу її в користування (оренду).
Також, згідно правової позиції Великої Палати Верхового Суду, викладеної у постанові від 26.09.2024 у справі № 990/167/24, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають їм можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох альтернативних варіантів управлінських рішень, кожен з яких є законним. При цьому повноваження державних органів не можуть визнаватися дискреційними за наявності лише одного правомірного та законно обґрунтованого варіанта поведінки суб'єкта владних повноважень.
Згідно до рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді: дискреційні повноваження - це повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за таких обставин.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Тобто, дискреція це не обов'язок, а повноваження адміністративного органу, оскільки юридична концепція дискреції передбачає можливість вибору між альтернативними способами дій та/або бездіяльністю. У разі якщо законодавство передбачає прийняття лише певного конкретного рішення, то це не є реалізацією дискреції (повноважень), а є виконанням обов'язку.
Дискреція не є довільною; вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».
Для перевірки, чи діяв орган на підставі та в межах своїх повноважень, доцільно з'ясувати, зокрема: - чи є ці повноваження дискреційними; - якщо так, то чи їхня реалізація (нереалізація) може бути об'єктом судового контролю, чи ж дискреція адміністративного органу має виключний характер; якщо ж реалізація дискреційних повноважень може зазнати судового втручання для захисту порушених прав особи, то чи переслідував орган легітимну мету, чи діяв прозоро і в якомога послідовніший спосіб; чи дотримав процедурні гарантії; чи належно вмотивував рішення; чи не є воно свавільним (довільним), нераціональним, не підтвердженим доказами або ж помилковим щодо юридичних фактів; необ'єктивним або явно несправедливим.
Обов'язковою умовою для її застосування є зв'язаність дискреції нормативними актами, що, як наслідок, виключає існування «вільного розсуду» або розсуду за межами закону (права). «Орган влади має (зобов'язаний) здійснювати свою дискрецію відповідно до мети і наданих повноважень та дотримуватися меж дискреції, передбачених законом». Якщо орган влади не виконує цих юридичних зобов'язань, він діє «з помилковим застосуванням дискреції» і, отже, протиправно.
Також, Верховний Суд у постанові по справі № 910/6317/18 в підпункті 7.1. зазначав наступне: «Загальне правило щодо підстав та порядку набуття права на землю із земель комунальної власності визначено статтею 116 ЗК України, згідно з частинами 1, 2 якої громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону».
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що доводи скаржника про те, що відповідно до проекту рішення Київської міської ради від 13.10.2021 р. №08/231-3740/ПР “Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «АВТО ХАБ КИЇВ» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування комплексу будівель і споруд товариства на вул. Перемоги 20, у Святошинському районі м.Києва» вирішила передати товариству в оренду на 10 років
земельну ділянку площею 4, 6107 га (кадастровий номер 8000000000:755193:0004) для експлуатації та обслуговування комплексу будівель і споруд товариства на вул. Перемоги 20, у Святошинському районі м.Києва - є необгрунтованими, оскільки відповідне рішення органом місцевого самоврядування у встановленому законом порядку - не прийнято, а отже вказаний проєкт не може породжувати для позивача будь-яких правових наслідків, зокрема і укладенян договору оренди в судовому порядку у запропонованій у позові редакції.
Також, доводи позивача про те, що на спірній земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:755193:0004 знаходиться комплекс будівель і споруд, що розташовані за адресою: вул. Перемоги 20, у Святошинському районі м.Києва, які належать на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "АВТО ХАБ КИЇВ", що підтверджується наданим з реєстру речових прав витягом та не оспорюється скаржником, і частиною одинадцятою статті 120 Земельного кодексу України встановлено прямий обов'язок органу місцевого самоврядування передати Товариству у користування земельну ділянку, на якій розташований придбаний ним об'єкт нерухомого майна - судом апеляційної інстанції відхиляються як підстава для задоволення позову, з огляду на наступне.
Ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент набуття позивачем права власності на нерухоме майно за цивільно-правовим договором купівлі - продажу- 21.04.2020), у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Проте, в матеріалах справи відсутні докази права користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти, у попереднього власника цього нерухомого майна.
При цьому, набуття права власності позивачем на об??єкти нерухомості, не звільняє як відповідача від дотримання ним відповідних вимог ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України, так і позивача щодо дотримання обумовленої законом процедури оформлення земельної ділянки на праві оренди.
Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що листом від 28.05.2025 № 01-06.25 позивач звертався до Київської міської ради з вимогою укласти відповідний договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:755193:0004 знаходиться комплекс будівель і споруд, що розташовані за адресою: вул. Перемоги 20, у Святошинському районі м.Києва, які належать на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "АВТО ХАБ КИЇВ", проте, до вказаного листа жодного проекту договору не долучено і матеріали справи не містять доказів, що позивачем подавалось до Київської міської ради до розгляду саме проєкт договору, який позивач просить укласти у прохальній частині позову.
Крім того, матеріалами справи підтверджується, що Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Ради листом від 27.06.2025 № 057-8472 повідомив позивача про те, що підставою для укладання договору оренди є рішення Ради, тоді як згідно з інформацією відповідача, наданою листом від 26.06.2025 року, проект рішення Ради (від 13.10.2021 року № 08/231-3740/ПР) перебуває в управлінні організаційного та документального забезпечення діяльності для формування попереднього проекту порядку денного; дати засідання не визначені. Також, у листах Департаменту від 04.03.2025 № 057-2805, та листі Київської міської ради від 19.03.2025 № 225-СК-1163 повідомлено про те, що рішення щодо підготовлених проєктів приймає саме Київська міська рада.
Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними доводами скаржника про те, що за відсутності рішення Київської міської ради про передачу спірної земельної ділянки в оренду, передача її в оренду суперечить вимогам ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України та до того ж є втручанням у дискреційні повноваження Київської міської ради.
З урахуванням наведеного вище, оцінивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і в сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обумовлені законом підстави для укладення договору оренди в запропонованій позивачем редакції - відсутні, у зв?язку з чим позов задоволенню не підлягає.
Усі інші доводи, обгрунтування, посилання учасників справи враховані судом апеляційної інстанції, проте є такими, що не спростовують висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові, з урахуванням наведених мотивів.
З урахуванням наведеного, оцінивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і в сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача - не є законними та обгрунтованими, а тому задоволенню не підлягають за наведених у дані постанові підстав, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні вказаного позову повністю.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено при нез'ясуванні обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права (ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України), у зв'язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення підлягає скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям нового рішення про відмову у задоволення позову повністю, за наведених у даній постанові підстав.
Розподіл судових витрат
Пунктом 2 ч. 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
На підставі п. 2 ч. 1, ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат наступним чином:
- судовий збір за подачу позову слід залишити за позивачем;
- з Товариства з обмеженою відповідальністю “Авто Хаб Київ» на користь Київської міської ради слід стягнути судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 3 633 (три тисячі шістсот тридцять три) грн. 60 коп.
Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2025 у справі № 910/8795/25 - задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2025 у справі № 910/8795/25 - скасувати.
3. Ухвалити нове рішення:
У задоволенні позову про визнання укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю “Авто Хаб Київ» (03170, місто Київ, вулиця Перемоги, будинок 20; код ЄДРПОУ 43473907) та Київською міською радою (01001, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; код ЄДРПОУ 22883141) з моменту набрання судовим рішенням у даній справі законної сили договору оренди земельної ділянки у редакції позивача - відмовити повністю.
4. Судовий збір за подачу позову залишити за позивачем.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Авто Хаб Київ» (03170, місто Київ, вулиця Перемоги, будинок 20; код ЄДРПОУ 43473907) на користь Київської міської ради (01001, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; код ЄДРПОУ 22883141) судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 3 633 (три тисячі шістсот тридцять три) грн. 60 коп.
6. Матеріали справи №910/8795/25 повернути до Господарського суду м. Києва, доручивши видати наказ.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення на яку може бути подано касаційну скаргу в порядку, строки та у випадках передбачених ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано: 13.03.2026.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді О.М. Сибіга
Г.А. Кравчук