Житомирський апеляційний суд
Справа №279/1489/25 Головуючий у 1-й інст. Волкова Н. Я.
Номер провадження №33/4805/120/26
Категорія ч.1 ст.130 КУпАП Доповідач Григорусь Н. Й.
12 березня 2026 року м.Житомир
Суддя Житомирського апеляційного суду Григорусь Н.Й., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Житомирі апеляційну скаргу адвоката Гордієнка Андрія Івановича, в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 17 квітня 2025 року, якою останнього визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,
Постановою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 17 квітня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, призначено йому адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Згідно з постановою судді місцевого суду, ОСОБА_1 28 лютого 2025 року близько 20-13 год у м.Коростень по вул. Гастелло, 16, керував транспортним засобом Jeep, НОМЕР_1 з явними ознаками наркотичного сп'яніння. Від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп'яніння у встановленому законодавством порядку, а саме в Коростенській ЦМЛ відмовився. Від керування транспортним засобом відсторонений шляхом передачі тверезому водієві. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Не погодившись із вказаною постановою судді місцевого суду, адвокат Гордієнко А.І. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову скасувати, провадження у справі закрити у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування судом обставин справи. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що у матеріалах справи відсутні докази законності зупинки ОСОБА_1 за кермом транспортного засобу, зокрема, фіксація правопорушення. У зв'язку з цим вважає усі подальші дії поліцейських незаконними. Разом з тим, матеріали справи не містять доказів наявності у ОСОБА_1 на момент зупинки автомобіля ознак наркотичного сп'яніння, роз'яснення йому прав та обов'язків у встановленому законом порядку, а відмова від проходження огляду була зумовлена необхідністю поспішати до дитини, яка залишилась вдома. Крім того, суд першої інстанції не врахував статусу ОСОБА_1 як військовослужбовця та інваліда війни.
Вважає, що у діях ОСОБА_1 відсутній склад правопорушення, передбачений ч. 1 ст. 130 КУпАП, а вина - недоведена.
Разом із апеляційною скаргою адвокат подав клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови. Як на поважну причину пропуску строку на апеляційне оскарження посилається на те, що копію оскаржуваної постанови від 17 квітня 2025 року ОСОБА_1 не отримував, про винесене щодо нього судове рішення дізнався з мобільного застосунку «Дія», отримавши повідомлення про наявність виконавчого документу, у період з 10 квітня 2025 по 30 липня 2025 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України у зв'язку зі збройною агресією російської федерації та не мав можливості отримувати судові повістки за адресою свого проживання, вказаною у матеріалах справи. Постановами Житомирського апеляційного суду від 03 вересня 2025 року та 24 жовтня 2025 року подану Гордієнком А.І. апеляційну скаргу в інтересах ОСОБА_1 повернуто. В чергове захисник звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою 11 листопада 2025 року, у зв'язку з чим вважає строк на оскарження постанови суду першої інстанції таким, що пропущений з поважних причин.
Розглянувши клопотання про поновлення строку, з метою забезпечення вільного доступу до правосуддя, реалізації положень Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод, суд вважає за необхідне поновити апелянту строк на апеляційне оскарження, як такий, що пропущений з поважних причин.
Відповідно до усталеної судової практики Європейського суду з прав людини, згідно якої право на доступ до суду, закріплене у § 1 ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду.
Умови застосування статті 6 Конвенції щодо оцінки поведінки особи та її вплив на тривалість розгляду справи стосовно провадження в суді апеляційної інстанції залежать від особливостей певного провадження; слід взяти до уваги загалом проведений судовий процес у національній правовій системі, а також роль, яку відіграє у ньому суд апеляційної інстанції (Ермі проти Італії ). При цьому, обвинувачений може відмовитися від свого права брати участь або бути заслуханим в апеляційному провадженні, або прямо, або своєю поведінкою, особиста присутність підсудного під час провадження в суді апеляційної інстанції не має такого ж вирішального значення, як в суді першої інстанції (Кашлев проти Естонії, Хернандес Ройо проти Іспанії).
Також, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що ЄСПЛ неодноразово зазначав, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. («Пономарьов проти України»).
Оскільки в апеляційній скарзі не ставиться питання про погіршення становища особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у зв'язку з чим участь цієї особи в суді апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Нормами чинного КУпАП не передбачено можливості зупинення строків накладення адміністративного стягнення, а сплив такого строку навіть за наявності вини особи у вчиненні кримінального правопорушення є безумовною підставою для закриття провадження у справі.
При цьому, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, не позбавлена можливості подавати письмові пояснення щодо обставин справи, подавати докази та залучити захисника для представництва та захисту її інтересів підчас розгляду справи в суді.
Відповідно до статті 6 Європейської конвенції з прав людини кожна особа має право на розгляд її справи упродовж розумного строку судом встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти неї обвинувачення. Тому, розгляд даної справи без невиправданої затримки не буде відповідати інтересам особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Беручи до уваги, що ОСОБА_1 та його захисник Гордієнко А.І. знають про наявність відповідного провадження в суді апеляційної інстанції, повідомлені про розгляд апеляційної скарги в установленому законом порядку, як судом першої інстанції так і апеляційним судом було надано можливість надати свої покази у справі, проте вони цим не скористалися, в судове засідання вкотре не з'явилися, заяв та клопотань щодо відкладення розгляду справи не подавали, враховуючи що участь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності не є обов'язковою під час розгляду справи в апеляційній інстанції, з метою недопущення затягування розгляду справи, зважаючи на положення статті 268 КУпАП, які не містять імперативної заборони щодо розгляду справи за відсутності особи, щодо якої складено протокол про адміністративне правопорушення та у відповідності до положень ч. 6 ст. 294 КУпАП, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи за відсутності осіб, які беруть участь в апеляційному провадженні справи.
Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши доводи апеляційної скарги, доходжу висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Згідно ст. 245 КУпАП, завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Оцінка доказів, у відповідності до ст. 252 КУпАП, здійснюється за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Як слідує з матеріалів справи ОСОБА_1 порушив пункт 2.5 Правил дорожнього руху України за, що передбачена відповідальність згідно ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.
Згідно пункту 1.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР України) передбачено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Пунктом 1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Пункт 2.5 ПДР України зобов'язує водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідальність за порушення зазначеної вимоги ПДР України передбачена ст. 130 КУпАП.
Адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП настає, зокрема, за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за встановлених та викладених у постанові обставин, підтверджується зібраними у справі доказами, зокрема: протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 258985 від 28 лютого 2025 року; розпискою про роз'яснення прав та обов'язків, передбачених ст.ст. 55, 56, 59, 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП; направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану наркотичного сп'яніння до закладу охорони здоров'я Коростенської ЦМЛ за виявленими у водія ОСОБА_1 ознаками наркотичного сп'яніння (зіниці очей не реагують на світло, бліда шкіра обличчя, поведінка не відповідає обстановці), огляд не проводився; рапортом поліцейського сектору реагування патрульної поліції Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області Катерини Виніченко; копією постанови серії ЕНА №4170790 від 28 лютого 2025 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 126 КУпАП; відеозаписом фіксації правопорушення та оформлення адміністративних матеріалів.
Так, із вказаного відеозапису вбачається, що працівники поліції зупинили автомобіль Jeep, за кермом якого був ОСОБА_1 . Працівник поліції назвався, пояснив причину зупинки (не працює лівий стоп), попросив надати водійські документи для перевірки. В подальшому працівник поліції виказав підозру про перебування ОСОБА_1 у стані наркотичного сп'яніння у зв'язку із виявленими ознаками: тремтіння рук та збуджений стан. На запитання чи вживав водій наркотичні речовини, той заперечив. На неодноразову пропозицію поліцейського пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння у найближчому закладі охорони здоров'я, водій категорично відмовився. Працівник поліції роз'яснив водію наслідки відмови від проходження огляду у вигляді складення протоколу за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Водію почали роз'яснювати права та обов'язки, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, після чого той залишив місце зупинки транспортного засобу.
Аргументи скаржника щодо незаконності зупинки його працівниками поліції за кермом транспортного засобу суд вважає необґрунтованими. В даному випадку працівники поліції діяли в межах Закону України «Про Національну поліцію» з дотриманням положень ст. 35 вказаного закону, оскільки завданнями поліції є забезпечення публічної безпеки і порядку, охорона прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави, протидія злочинності. Після зупинки ОСОБА_1 працівник поліції вказав водію на несправність заднього лівого габарита у транспортному засобі. Крім того, ОСОБА_1 не мав при собі чинного полісу страхування цивільно-правової. За вказані правопорушення щодо останнього винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 4170790 від 28 лютого 2025 року. Відомості про оскарження чи скасування вказаної постанови в матеріалах справи відсутні. Разом з тим, на місці зупинки автомобіля працівник поліції вказав водію на тремтіння рук та підвищену збудженість у поведінці, що є ознаками наркотичного сп'яніння, що стало підставою для вимоги про проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння у медичному закладі, від якої водій відмовився. Відтак, його подальші дії регламентуються нормами п. 2.5 ПДР та не знаходяться у причинному зв'язку з його незгодою з діями працівників поліції стосовно зупинки автомобіля.
Пунктом 2 Розділу І Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої наказом МВС України та МОЗ України №1452/735 від 09.11.2015 встановлено, що огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану. Тобто за змістом цієї норми поліцейський, як посадова особа, на яку покладено обов'язок забезпечення безпеки дорожнього руху, самостійно за власним переконанням визначає наявність у водіїв транспортних засобів ознак сп'яніння, визначених п.п.3, 4 Розділу І Інструкції.
Разом з тим, поведінка ОСОБА_1 на місці зупинки не відповідала обстановці. Відмову від проходження огляду ОСОБА_1 спочатку мотивував безпідставністю, поспіхом, дитина вдома сама, дружину потрібно завезти додому. У розмові з поліцейськими вказав, що вживає препарати за рекомендацією лікаря, зокрема «гідазепам», проте сьогодні їх не вживав. Після пропозиції працівників поліції доставити дружину ОСОБА_1 додому, той категорично відмовився від огляду у медичному закладі. З відеозапису вбачається, що працівники поліції роз'яснили водію ст. 59 Конституції України та почали роз'яснювати ст. 268 КУпАП, проте водій сказав, що йому не цікаво. У подальшому ОСОБА_1 відмовився продовжити спілкування з працівниками поліції та самовільно залишив місце складення адміністративних матеріалів.
На думку апеляційного суду, працівники поліції вичерпали усі законні способи спонукання водія для проходження огляду, ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду, хоча можливість спростувати підозру працівників поліції щодо перебування у стані наркотичного сп'яніння, пройшовши запропонований огляд у найближчому закладі охорони здоров'я у встановленому законом порядку, йому надавалась.
Долучений відеозапис апеляційний суд визнає належним та допустимим доказом, оскільки останній відповідає п. 5 розділу ІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої Наказом МВС України 18.12.2018 №1026, хоча й наданий частинами, проте є послідовним і відображає обставини, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення.
Протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 складений з дотриманням вимог ст.ст. 254-256 КУпАП та містить всі необхідні для розгляду справи відомості, істотних недоліків при його складанні, які б тягли за собою визнання цього протоколу недопустимим доказом, не вбачається. Достовірність відомостей, зазначених у протоколі, сумнівів не викликає, оскільки ці відомості узгоджуються з іншими доказами, доданими до протоколу.
Апеляційним судом не встановлено порушень з боку працівників поліції під час оформлення адміністративних матеріалів, дані зафіксовані на відеозаписі підтверджують, що поліцейський діяв з дотриманням вимог ст. 266 КУпАП та Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції».
Щодо аргументів скаржника про наявність обставин, що пом'якшують вину ОСОБА_1 як військовослужбовця та інваліда війни, апеляційний суд звертає увагу на наступне.
Із аналізу частини першої ст. 130 КУпАП вбачається, що санкція вказаної норми не є альтернативною, а передбачає адміністративне стягнення у виді штрафу, поєднаного із позбавленням права керування транспортними засобами.
При цьому, у даному випадку, загальні засади призначення адміністративного стягнення, визначені ч. 1 ст. 33 КУпАП, не наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, оскільки передбачено накладення стягнення у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.
Тобто у цій справі, з огляду на встановлену законодавством безальтернативну санкцію за ч. 1 ст. 130 КУпАП, ця функція за своєю правовою природою не є дискреційною, оскільки не потребує врахування та оцінки характеру вчиненого правопорушення, особи порушника, ступеню його вини, майнового стану, обставин, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Законодавство про адміністративні правопорушення, на відміну від закону України про кримінальну відповідальність, не передбачає накладення адміністративного стягнення більш м'якого, ніж передбачено законом.
При цьому, дана категорія правопорушень вчиняється водіями тільки навмисно, вчинене відноситься до грубого порушення ПДР України, а водій не може не розуміти загрози для оточуючих внаслідок власної поведінки.
У даному випадку, з огляду на положення ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права, також вважаю за потрібне звернути увагу на наступне рішення.
Так, по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Апеляційний суд наголошує, що статус військовослужбовця у даному випадку не звільняє ОСОБА_1 від дотримання правил дорожнього руху як водія транспортного засобу.
Суд з повагою ставиться до факту проходження ОСОБА_1 військової служби, однак це не надає йому імунітету від відповідальності за настільки суспільно небезпечне адміністративне правопорушення, яке передбачене ст. 130 КУпАП.
Отже, накладення судом першої інстанції адміністративного стягнення на ОСОБА_1 у виді штрафу з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік відповідає санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП України, вимогам ст.ст. 33, 34 КУпАП України щодо загальних правил накладення стягнення та є співрозмірним скоєному адміністративному правопорушенню.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, суддя місцевого суду дав належну оцінку всім доказам у справі, проаналізував їх у сукупності та взаємозв'язку з іншими доказами, та дійшов правильного висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Інші доводи апеляційної скарги не містять посилання на нові факти чи засоби доказування, які б вказували на незаконність ухваленої у справі постанови.
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, будь-яких вагомих доказів та доводів на спростування правильності висновків суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, не надано.
Враховуючи наведене, приходжу до висновку про те, що при розгляді даної справи суддя місцевого суду повною мірою дотримався вимог ст. ст. 245, 251, 252, 278, 280, 283 КУпАП, правильно встановив всі фактичні обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Апеляційним переглядом справи про адміністративне правопорушення не встановлено порушення судом першої інстанції норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права. Висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, та не спростовуються доводами апеляційної скарги.
За таких обставин, підстав для скасування чи зміни постанови судді місцевого суду відносно ОСОБА_1 немає.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд
Поновити строк на апеляційне оскарження постанови Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 17 квітня 2025 року.
Апеляційну скаргу адвоката Гордієнка Андрія Івановича, подану в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а постанову Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 17 квітня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Н.Й.Григорусь