Житомирський апеляційний суд
Справа №278/6900/24 Головуючий у 1-й інст. Буткевич М. І.
Категорія 16 Доповідач Григорусь Н. Й.
10 березня 2026 року м. Житомир
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Григорусь Н.Й.,
суддів Галацевич О.М., Панкеєвої В.А.
з участю секретаря
судового засідання Болейко А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 2786900/24 за позовом заступника керівника Житомирської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської обласної ради до ОСОБА_1 , треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області та Державне підприємство «Пулинський лісгосп АПК» про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, скасування її реєстрації в Державному земельному кадастрі, скасування реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав
за апеляційною скаргою заступника керівника Житомирської обласної прокуратури
на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 19 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Буткевича М.І. у м. Житомирі,
встановив:
У грудні 2024 звернувся прокурор звернувся до суду із даним позовом, в якому просив:
- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Житомирської обласної ради земельну ділянку кадастровий номер: 1822086800:07:000:0009;
- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію всіх речових прав на земельну ділянку кадастровий номер: 1822086800:07:000:0009;
- скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 1822086800:07:000:0009.
Просив також стягнути з відповідачів на користь прокуратури витрати по сплаті судового збору.
В обґрунтування позову зазначав, що спірна земельна ділянка площею 0,48 га, яка на теперішній час перебуває у власності ОСОБА_1 , сформована шляхом об'єднання її чотирьох земельних ділянок з цільовим призначенням для індивідуального садівництва.
Вказані земельні ділянки були придбані ОСОБА_1 за договорами купівлі-продажу з особами, які їх отримали у власність на підставі наказів Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області.
В подальшому Станишівською сільською радою на підставі клопотання відповідачки було змінено цільове призначення спірної земельної ділянки на «11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості».
Водночас, з планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування ДП «Пулинський лісгосп АПК» вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 1822086800:07:000:0009 вкрита лісовими насадженнями та повністю накладається на 14-18 виділи 15 кварталу Житомирського лісництва, що свідчить про те, що земельна ділянка сформована за рахунок земель, які перебувають в постійному користуванні даного підприємства, та в силу закону належить до спільної комунальної власності територіальних громад Житомирської області.
Так, спірні землі знаходяться в користуванні ДП «Пулинський лісгосп АПК», яке є дочірнім підприємством ЖОКАП «Житомироблагроліс», яке в свою чергу засноване на спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області і перебуває в управлінні Житомирської обласної ради, яка і володіє повноваженнями на розпорядження такими земельними ділянками.
Згідно листа Житомирської обласної ради вона будь-яких погоджень чи згоди на вилучення або припинення права постійного користування лісництва чи зміну цільового призначення земель 15 кварталу Житомирського лісництва не надавала.
Таким чином, спірна земельна ділянка передана у приватну власність за рахунок земель, що перебувають в постійному користуванні ДП «Пулинський лісгосп АПК», без виключення їх з Державного лісового фонду України.
Отже, Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області на підставі ряду розпоряджень здійснено незаконне відведення земельної ділянки у приватну власність громадян без згоди землекористувача, без вилучення земельної ділянки з постійного користування, без зміни цільового призначення ділянки, у тому числі за погодженням з постійним лісокористувачем, та, відповідно, без розроблення і затвердження в установленому порядку проєкту землеустрою щодо відведення ділянки (в порядку зміни цільового призначення).
Посилаючись на вказані обставини, прокурор просив задовольнити позовні вимоги.
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 19 грудня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі заступник керівника Житомирської обласної прокуратури, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В доводах апеляційної скарги зазначає про свою незгоду із висновками суду першої інстанції, який як на підставу для відмови в задоволенні позову послався на відсутність належних та допустимих доказів щодо належності спірної земельної ділянки до земель, що перебувають у постійному користуванні ДП «Пулинський лісгосп АПК»
Звертає увагу на те, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки та безпідставно зазначив про відсутність доказів щодо накладення спірної земельної ділянки на землі лісогосподарського призначення, зокрема шляхом визначення координат та відправних точок місця розташування лісової земельної ділянки та спірної земельної ділянки, що може бути здійснено лише шляхом проведення спеціальних досліджень у сфері іншій, ніж право.
Проте, факт накладення спірної земельної ділянки на землі лісогосподарського призначення підтверджується викопіюванням, здійсненим Житомирською філією ДП «Науково-дослідний та проєктний інститут землеустрою», а також планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування ДП «Пулинський лісгосп АПК», які містяться у матеріалах справи.
У поданих письмових поясненнях представник відповідача - адвокат Сищук В.В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції, як таке, що ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права залишити - без змін.
Представник ДП «Пулинський лісгосп АПК» - Курильчук П.М. у наданих письмових поясненнях просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
У судовому засіданні представник Житомирської обласної прокуратури Цеміна Н.Ю. та представник ДП «Пулинський лісгосп АПК» - адвокат Ващук Ю.С. підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити з викладених підстав.
Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Сищук В.В. апеляційну скаргу не визнав, просив відмовити у її задоволенні, рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи інші учасники в судове засідання не з'явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність, що передбачено положеннями частини 2 статті 372 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 1822086800:07:000:0009 площею 0,48 г, яка знаходиться на території Станишівської сільської ради, Житомирського району, Житомирської області, та має цільове призначення 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (а.с. 59-69).
Вказана земельна ділянка була утворена шляхом об'єднання в одну чотирьох земельних ділянок, які ОСОБА_1 набула за цивільно-правовими угодами з особами, які їх отримали у власність з цільовим призначенням для індивідуального садівництва на підставі наказів Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області. (а.с. 22-42).
Рішенням Станишівської сільської ради від 18.08.2021 №388 на підставі клопотання ОСОБА_1 змінено цільове призначення спірної земельної ділянки на «11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості» (а.с. 44-46).
Відповідно до інформації ДП «Пулинський лісгосп АПК» (колишня назва ДП «Червоноармійський лісгосп АПК») від 04.06.2024 №512 та доданих картографічних матеріалів, таксаційного опису з лісового впорядкування, а також інформації Житомирської обласної ради від 20.05.2024 №р-5-21/486 спірна земельна ділянка розташована у межах 15 кварталу (виділи 14-18) на землях лісогосподарського призначення лісового фонду та погодження на вилучення вказаних лісових ділянок ні підприємство, ні Житомирська обласна рада не надавали (а.с. 57, 58).
Згідно із викопіюванням, яке зроблено Житомирською філією державного підприємства «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» формування земельної ділянки з кадастровим номером 1822086800:07:000:0009 відбулось за рахунок земель ДП «Червоноармійський лісгосп АПК» Житомирського лісництва, оскільки межі земельної ділянки з названим кадастровим номером накладаються на землі лісогосподарського призначення, які перебувають в постійному користуванні ДП «Пулинський лісгосп АПК» (а.с. 56).
Відмовляючи у задоволенні позову прокурора, суд першої інстанції виходив з того, що прокурором достовірними доказами не доведено, що спірна земельна ділянка, яка належить відповідачці, сформована за рахунок земель ДП «Пулинський лісгосп АПК». Зокрема, відомості викопіювання, проведеного інженером-землевпорядником Житомирської філії ДП «Науково-дослідний та проєктний інститут землеустрою» (а.с. 56), не можуть вважатись достовірними, оскільки не містять координат та відправних точок місця розташування земельних ділянок лісгоспу та земельної ділянки відповідачки, а також відомостей, в якій частині має місце накладання земельних ділянок. Доказом належності земельної ділянки відповідачки до земель лісгоспу не можуть бути також і повідомлені прокурором відомості про наявність на цій земельній ділянці лісових насаджень, оскільки відповідно до ст.ст. 7, 10, 12 ліси можуть перебувати у приватній власності.
Апеляційний суд не погоджується із такими висновками місцевого суду з огляду на таке.
Частиною другою статті 1 Лісового кодексу України встановлено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина третя статті 1 ЛК України).
Лісова ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі (частина четверта статті 1 ЛК України).
Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України).
За основним цільовим призначенням Земельний кодекс України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).
Відповідно до статті 5 ЛК України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.
Статтею 55 ЗК України передбачено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
Складовою охорони земель є захист, зокрема лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).
У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону (стаття 8 ЛК України).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 30 ЛК України Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські, районні ради у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на відповідній території: приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок на землях спільної власності відповідних територіальних громад, власності територіальних громад міст Києва і Севастополя та припиняють права користування ними.
Статтею 56 ЗК України визначено, що громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.
Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.
Частиною 1 статті 57 ЗК України передбачено, що земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.
Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.
Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України.
Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (частина друга статті 20 ЗК України).
Проєкти землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється в порядку, встановленому законом. Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу (частина третя статті 20 ЗК України).
Відповідно до частини третьої статті 186-1 ЗК України проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки лісогосподарського призначення підлягає також погодженню з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, а на території Автономної Республіки Крим з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань лісового господарства.
Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 20 ЗК України).
Відповідно до статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.
План лісонасаджень ДП «Червоноармійський лісгосп АПК» Житомирського лісництва містить інформацію про те, що спірна земельна ділянка розташована в межах кварталу 15 та повністю накладається на 14-18 (а.с. 47-50).
За результатами досліджень, проведених Житомирською філією державного підприємства «Науково-дослідний та проєктний інститут землеустрою», оформлених у вигляді викопіювання, встановлено, що формування земельної ділянки з кадастровим номером 1822086800:07:000:0009 відбулось за рахунок земель ДП «Червоноармійський лісгосп АПК» Житомирського лісництва (а.с. 56).
Вказані письмові докази в сукупності з іншими, а саме Проєктом організації та розвитку лісового господарства ДП «Червоноармійський лісгосп АПК» Житомирського лісництва (аркуш 65 квартал 15), свідчить про те, що земельна ділянка, яка перебуває у власності відповідачки, належить до земель лісового фонду та є земельною ділянкою державної власності й призначена для ведення лісового господарства.
Отже, суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги додані до позовної заяви письмові докази, згідно з якими земельна ділянка з кадастровим номером 1822086800:07:000:0009 повністю накладається на землі, які перебувають в постійному користуванні ДП «Пулинський лісгосп АПК».
Вказана земельна ділянка лісогосподарського призначення, яка складається із чотирьох ділянок та, яка була первісно передана у власність громадян для індивідуального садівництва, тобто з порушенням порядку зміни цільового призначення земель та за відсутності відповідного погодження органу виконавчої влади з питань лісового господарства. Оскільки спірна земельна ділянка є землями лісогосподарського призначення та повинна використовуватись для ведення лісового господарства, тому Головне управління Держгеокадастру в Житомирській області не було наділене повноваженнями щодо розпорядження ними.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статтей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.
Відповідно до статтей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
За загальним правилом, закріпленим у статті 387 ЦК України, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов'язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) у порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).
Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина перша статті 317 ЦК України). Тому права держави підлягають захисту шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку.
Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власників в силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема, чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння. Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, то наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна із чужого володіння.
Такі правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц.
У постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у спорах щодо земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (статті 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження.
Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.
Таким чином, через об'єктивні, видимі природні властивості земельних ділянок, виявивши розумну обачність, особа, якій виділялась земельна ділянка, могла і повинна була знати про те, що земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення (аналогічні правові висновки, висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, провадження № 14-76цс18, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, провадження № 14-95цс18, від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, провадження № 14-71цс18, а також у постановах Верховного Суду, в аналогічних спорах, від 09 жовтня 2019 року у справі № 367/3246/15-ц, провадження № 61-11159св19, 11 грудня 2019 року у справі № 367/3487/15-ц, провадження № 61-18599св18, 15 жовтня 2020 року у справі № 367/3514/15-ц, провадження № 61-17965св19, від 16 лютого 2022 року у справі № 367/3255/15, провадження № 61-12152св20, від 09 вересня 2022 року у справі № 367/3381/15, провадження № 61-20635св21).
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного прав. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відсутність спрямованого на відчуження спірної земельної ділянки рішення повноважного органу державної влади означає, що держава як власник свою волю на відчуження цього нерухомого майна не виявляла, що є правовою підставою для витребування вказаної земельної ділянок у кінцевого набувача ОСОБА_1 .
Таким чином, загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпеки довкілля та непогіршення екологічної ситуації, реалізації прав громадян на користування землями лісового призначення у цій справі переважає приватний інтерес відповідача у збереженні права на земельну ділянку.
Витребування земельної ділянки у ОСОБА_1 не порушує принципу пропорційності втручання у право мирного володіння майном.
Слід також звернути увагу, що права покупця у випадку витребування на користь третьої особи товару на підставах, що виникли до продажу товару, підлягають захисту з використанням правового механізму, передбаченого статтею 661 ЦК України.
Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового - про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь Житомирської обласної прокуратури підлягає стягненню судовий збір в розмірі 22 710 грн /9084 грн + 13626 грн/.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури задовольнити.
Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 19 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення - про задоволення позову заступника керівника Житомирської обласної прокуратури.
Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Житомирської обласної ради земельну ділянку кадастровий номер: 1822086800:07:000:0009.
Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію всіх речових прав на земельну ділянку кадастровий номер: 1822086800:07:000:0009.
Скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 1822086800:07:000:0009.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) на користь Житомирської обласної прокуратури 22 710 грн понесених судових витрат по сплаті судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді
Повний текст постанови складений 13 березня 2026 року.