Справа № 162/912/25 Головуючий у 1 інстанції: Цибень О. В.
Провадження № 22-ц/802/279/26 Доповідач: Федонюк С. Ю.
05 березня 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Федонюк С. Ю.,
суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,
з участю:
секретаря судового засідання - Губарик К. А.,
представника третьої особи - Тарасенка О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Любешівська багатопрофільна лікарня» Любешівської селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 , про відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою відповідача Комунального підприємства «Любешівська багатопрофільна лікарня» Любешівської селищної ради на рішення Любешівського районного суду Волинської області від 10 грудня 2025 року,
У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що вироком Любешівського районного суду Волинської області від 12 травня 2025 року, який набрав законної сили 12 червня 2025 року, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 140 КК України (неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником, що спричинило тяжкі наслідки для хворого), наслідком чого стала смерть її чоловіка ОСОБА_3 .
Позивачка вказувала, що ОСОБА_2 з 11 травня 2022 року перебував на посаді лікаря-анестезіолога відділення анестезіології палати інтенсивної терапії КП «Любешівська багатопрофільна лікарня». Відповідно до висновку експерта №22 від 05 березня 2025 року дії лікаря-анестезіолога КП «Любешівська багатопрофільна лікарня» ОСОБА_2 , який здійснював анестезіологічне забезпечення хірургічного втручання ОСОБА_3 , перебувають у причинному зв'язку із настанням смерті останнього.
Зазначала, що в результаті протиправних дій лікаря позивачі, як дружина та малолітня дитина померлого, втратили чоловіка, батька, єдиного годувальника та найближчу людину, що спричинило їх сильне душевне страждання та заподіяло моральну шкоду. Близькі стосунки з померлим, які включали емоційну підтримку, спільне проведення часу, сімейні традиції та взаємну турботу, були раптово і безповоротно розірвані. Втрата близької людини призвела до появи депресії, тривожних розладів, безсоння та інших порушень їх здоров'я, вони постійно переживають травматичні спогади, що додатково ускладнює їхнє повсякденне життя.
Вказувала, що загибель її чоловіка ОСОБА_3 вплинула на їх соціальні зв'язки та життєвий уклад, оскільки він фактично був годувальником сім'ї.
На підставі викладеного просила стягнути з відповідача на її користь як дружини та в інтересах малолітньої дитини померлого по 1 000 000 гривень кожному.
Рішенням Любешівського районного суду Волинської області від 10 грудня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з КП "Любешівська багатопрофільна лікарня" Любешівської селищної ради Волинської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 300 000 гривень та в користь малолітньої ОСОБА_4 моральну шкоду у розмірі 300 000 гривень.
Стягнуто з КП "Любешівська багатопрофільна лікарня" Любешівської селищної ради Волинської області в користь держави судовий збір у розмірі 6000 гривень.
Не погодившись із даним рішенням суду, відповідач КП "Любешівська багатопрофільна лікарня" Любешівської селищної ради Волинської області подало апеляційну скаргу, в якій, покликається на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом не взято до уваги, що хоча і дії ОСОБА_2 призвели до трагедії, водночас вони не були умисні, він намагався надати медичну допомогу ОСОБА_3 , лікар щиро розкаявся у вчиненому, активно сприяв слідству у розкритті кримінального правопорушення. Заявлена сума моральної шкоди є необґрунтованою, надмірною та такою, що призведе до безпідставного збагачення позивачів. Стягнення грошових коштів у сумі 600 000 гривень із закладу охорони здоров'я (який є власністю Любешівської територіальної громади) у такому розмірі унеможливить закупівлю необхідних лікарських засобів у повному обсязі, а відтак і надання медичної допомоги мешканцям громади.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Розгляд даної справи ухвалою Волинського апеляційного суду від 23 січня 2026 року було призначено на 11 год 00 хв 19 лютого 2026 року.
18 лютого 2026 року від представника позивача ОСОБА_1 адвоката Лягутка О. Ю. до суду через систему Електронний суд надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та її представника. Вказував, що апеляційну скаргу він і позивачі заперечують у повному обсязі та просять залишити без змін рішення суду першої інстанції.
В судове засідання представник третьої особи ОСОБА_2 адвокат Тарасенко О. В. з'явився, однак у зв'язку з нестабільним з'єднанням медіа-сервісом запис судового засідання не міг бути продовжений. Тому в даному судовому засіданні було оголошено про відкладення судового засідання на 05 березня 2026 року на 15 год 30 хв (а.с.167-170).
Під час розгляду справи 05 березня 2026 року представник третьої особи ОСОБА_2 ОСОБА_5 підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Інші учасники справи в суд апеляційної інстанції не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання.
Суд ухвалив проводити розгляд справи за відсутності осіб, які не з'явились, хоча належним чином були повідомлені судом про час та місце судового розгляду, їх явка в судове засідання апеляційної інстанції не є обов'язковою, що відповідає нормам ч. 2 ст. 372 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника третьої особи ОСОБА_5 ,колегія суддів доходить висновку, що в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходив з того, що у даному конкретному випадку факт заподіяння моральної шкоди дружині ОСОБА_1 та дочці ОСОБА_4 є безсумнівним, його наслідки у вигляді душевних страждань позивачів залежать від особливостей їх емоційно-розумового сприйняття дій, які призвели до смерті батька та чоловіка ОСОБА_3 , та перенесених ними у зв'язку з цим страждань, які вказані у позові. При визначенні розміру моральної шкоди, суд виходив із характеру, тривалості, обсягу та змісту душевних страждань позивачів, а саме малолітньої дочки ОСОБА_4 , яка в силу вказаних обставин залишилась без батька, та непоправну втрату близької людини - чоловіка для дружини ОСОБА_1 , беручи до уваги суттєві негативні наслідки, у тому числі, пов'язані зі зміною нормального життєвого укладу їх родини, позбавлення позивачів матеріальної та моральної підтримки після втрати, неможливістю відновлення попереднього стану. Виходячи із принципу розумності, виваженості і справедливості, суд дійшов висновку про відшкодування моральної шкоди у розмірі по 300 000 гривень кожному, визначивши її розмір у межах заявлених позовних вимог з урахуванням конкретних обставин цієї справи.
З такими висновками суду колегія суддів погоджується з огляду на наступне.
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Статтею 49 Конституції України передбачено, що кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до статті 284 ЦК України фізична особа має право на надання їй медичної допомоги.
Судом установлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 05.03.2024).
ОСОБА_3 був чоловіком позивача ОСОБА_1 (копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 01.10.2019) та батьком малолітньої ОСОБА_4 (копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 15.06.2022).
Із наказу КП «Любешівська багатопрофільна лікарня» №163-ос/к від 11.05.2022 встановлено, що ОСОБА_2 переведено на посаду лікаря-анестезіолога відділення анестезіології палати інтенсивної терапії з 13.05.2022.
Факт смерті ОСОБА_3 був предметом кримінального провадження № 12024030530000253, за підсумками розгляду якого встановлено, що 20 лютого 2024 року, перебуваючи на чергуванні, всупереч вимогам п. 2.1, 2.3 посадової інструкції лікаря-анестезіолога комунального підприємства «Любешівська багатопрофільна лікарня» від 02 жовтня 2023 року, клінічного маршруту пацієнта «Анестезіологічне забезпечення лапароскопічних операцій», стандартної процедури № 88 «Інтубація трахеї» Комунального підприємства «Любешівська багатопрофільна лікарня», яка введена в дію 21 листопада 2023 року, локального клінічного протоколу «Складна інтубація трахеї» від 23 листопада 2023 року, діючи зі злочинною недбалістю, не передбачаючи настання смерті ОСОБА_3 , неналежно виконав свої професійні обов'язки внаслідок недбалого ставлення до них: здійснив неповну оцінку об'єктивного статусу під час передопераційного огляду (ротова порожнина, візуалізація ротоглотки по Малампаті) для прогнозу можливої наявності важких дихальних шляхів та складної інкубації трахеї. Дії лікаря-анестезіолога комунального підприємства «Любешівська багатопрофільна лікарня» ОСОБА_2 , який здійснював анестезіологічне забезпечення хірургічного втручання ОСОБА_3 , перебувають у причинному зв'язку із настанням тяжких наслідків у вигляді смерті хворого.
Відповідно до висновку експерта №22 від 05.03.2025 при проведенні анестезіологічного забезпечення для оперативного втручання у ОСОБА_3 виникло ускладнення при важкій інтубації трахеї, що призвело до складних порушень гемодинаміки та клінічної смерті в операційній з подальшим вдалим відновленням кровотоку. Важкий перебіг післяреанімаційної хвороби призвів до смерті головного мозку ОСОБА_3 . При цьому встановлено, що дії лікаря-анестезіолога КП «Любешівська багатопрофільна лікарня» ОСОБА_2 , який здійснював анестезіологічне забезпечення хірургічного втручання ОСОБА_3 , перебувають у причинному зв'язку із настанням смерті останнього.
Вироком Любешівського районного суду Волинської області від 12.05.2025 затверджено угоду про визнання винуватості від 31.03.2025 та ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.140 Кримінального кодексу України (неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником, що спричинило тяжкі наслідки для хворого), та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк один рік. На підставі ст. 75, 76 Кримінального кодексу України ОСОБА_2 звільнено від покарання з іспитовим строком на 1 (один) рік.
Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України вказаний вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов'язковим для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Згідно зі статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода може полягати: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Судом першої інстанції правильно зазначено, що Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо застосування відповідних норм права у правовідносинах про відшкодування моральної шкоди, що враховано судом у цих правовідносинах відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України.
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, - то рішення суду, в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте, з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанови Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначено судом першої інстанції з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування суд також врахував вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Як установлено частиною другою статті 1168 ЦК моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Згідно із частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
У деліктних правовідносинах у сфері надання медичної допомоги протиправна поведінка спрямована на порушення суб'єктивного особистого немайнового права особи, яке має абсолютний характер, - права на медичну допомогу. У сфері надання медичної допомоги протиправними необхідно вважати дії медичного працівника, які не відповідають законодавству у сфері охорони здоров'я, зокрема стандартам у сфері охорони здоров'я та нормативним локальним актам.
Відповідно до статті 33 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» громадянам України надається лікувально-профілактична допомога поліклініками, лікарнями, диспансерами, клініками науково-дослідних інститутів та іншими акредитованими закладами охорони здоров'я, службою швидкої медичної допомоги, а також окремими медичними працівниками, які мають відповідну ліцензію.
Лікуючий лікар може обиратися безпосередньо пацієнтом або призначатися керівником закладу охорони здоров'я чи його підрозділу. Обов'язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження і лікування пацієнта. Пацієнт вправі вимагати заміни лікаря (стаття 34 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я»).
Надання несвоєчасної або некваліфікованої медичної допомоги є протиправним.
Подібних висновків дійшов Верховних Суд у постановах від 27 лютого 2019 року у справі № 755/2545/15-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 661/2894/16-ц, від 04 листопада 2020 року у справі № 686/6022/18, від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17, від 09 квітня 2024 року у справі № 584/947/20.
Велика Палата Верховного Суду, наголошуючи на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування, зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
У справі, яка переглядається, вина лікаря ОСОБА_2 встановлена вироком суду.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачі довели наявність факту заподіяння їм діями відповідача (який не є безпосереднім завдавачем шкоди, але зобов'язаний її відшкодувати в силу вимог закону як роботодавець винуватця- заподіювача шкоди) моральної шкоди, та те, що між такими діями та заподіяною шкодою є безпосередній причинний зв'язок, а відповідачем не спростовано відсутність протиправності дій та вини у завданні такої моральної шкоди.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 травня 2025 року у справі № 205/7725/23, від 04 лютого 2026 року у справі № 760/19703/23.
З огляду на те, що настала смерть ОСОБА_3 (чоловіка позивачки) внаслідок недбалого ставлення лікаря до своїх професійних обов'язків, оцінивши тяжкі наслідки такої втрати для позивачки як дружини та батька для малолітньої дочки ОСОБА_4 , що негативно позначилися на їх моральному стані, тяжкість вимушених змін у її життєвих стосунках, обсяг фізичних та душевних страждань, їх тривалість, неможливість поновити попереднє становище внаслідок смерті чоловіка та батька, суд першої інстанції, керуючись вимогами розумності, виваженості та справедливості, правильно визнав розумною і допустимою суму відшкодування моральної шкоди, у розмірі по 300 000,00 грн для кожного позивача.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення у справі «Stankov v. Bulgaria» від 12 липня 2007 року).
При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях ЄСПЛ, який виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях «Thoma v. Luxembourg» (Тома проти Люксембургу), «Caloc v. France» (Калок проти Франції) та «Niedbala v. Poland» (Недбала проти Польщі) ЄСПЛ дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування завданої шкоди, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
У постанові від 21 квітня 2022 року у справі № 748/359/20 Верховний Суд зазначив, що «…будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним. Отже, рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди одразу визначається потерпілим у позовній заяві, хоча остаточне рішення про розмір компенсації моральної шкоди приймається судом…».
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, апеляційний суд погоджується з висновками суду щодо визначеного розміру грошової компенсації завданої моральної шкоди, вважає їх мотивованими та обґрунтованими. Факт смерті чоловіка та батька є безумовним свідченням спричинення глибоких моральних страждань його дружині та дитині.
Колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що у даному випадку розмір моральної шкоди в сумі 600 000 грн для відповідача є необґрунтованим, надмірним та таким, що призведе до безпідставного збагачення позивачів.
Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача щодо фактичної незгоди із розміром, визначеним судом, на відшкодування моральної шкоди, не підлягають задоволенню, оскільки суд, належним чином встановивши обставини справи, дослідивши надані докази, дійшов правильного висновку про спричинення позивачці та її малолітній дочці моральних страждань у зв'язку зі смертю чоловіка та батька, що є невідновлюваною втратою.
Отже, доводи апеляційної скарги щодо неправильного вирішення судом першої інстанції позову не знайшли свого підтвердження. Відповідач на підтвердження обставин, викладених в апеляційний скарзі, належних та допустимих доказів не надав, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, вимогам чинного законодавства та повністю спростовують наведені в апеляційній скарзі доводи. Суд першої інстанції надав правильну оцінку обставинам справи в межах заявлених позовних вимог, правильно вирішив спір по суті.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу відповідача Комунального підприємства «Любешівська багатопрофільна лікарня» Любешівської селищної ради залишити без задоволення.
Рішення Любешівського районного суду Волинської області від 10 грудня 2025 року в даній справі залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді