12 березня 2026 року
м. Рівне
Справа № 562/3202/24
Провадження № 22-ц/4815/117/26
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Гордійчук С.О.,
суддів: Ковальчук Н.М., Боймиструка С.В.
секретар судового засідання: Хлуд І.П.
учасники справи:
позивач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 15 вересня 2025 року, ухвалене у складі судді Кушніра О.Г., дата складання повного тексту рішення 18 вересня 2025 року, у справі №562/3202/24
У вересні 2024 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором доручення в розмірі 537474,00 грн
Позовна заява мотивована тим, що 23 серпня 2023 між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір доручення № 30/5622680400:03:001:0095. Згідно з умовами договору повірений зобов'язався від імені та за рахунок довірителя вчинити юридичні дії, необхідні для підготовки та здійснення продажу земельної ділянки площею 1,5935 га з цільовим призначенням 01.03 - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5622680400:03:001:0095, що розташована на території Білашівської сільської ради Рівненського району Рівненської області, яка належить довірителю на праві приватної власності. При цьому довіритель зобов'язався утримуватися від самостійного вчинення таких дій протягом строку дії договору.
Договором передбачено, що у разі порушення довірителем виключного права повіреного або самостійного продажу земельної ділянки будь-якій третій особі, довіритель сплачує повіреному неустойку в подвійному розмірі мінімальної ціни земельної ділянки. На виконання умов договору повірений перерахував довірителю 97204 грн 00 коп. як договірний вид забезпечення виконання зобов'язань, що підлягає поверненню після припинення зобов'язань сторін за договором.
Однак відповідач самостійно розпорядився земельною ділянкою. Зокрема, 01 вересня 2024 року він уклав з ТОВ «Мізоч-Агропродукт» додаткову угоду до чинного договору оренди, якою продовжив строк його дії. Крім того, 26 лютого 2024 року відповідач уклав договір купівлі-продажу земельної ділянки з ОСОБА_3 та відчужив зазначену земельну ділянку.
У зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за договором доручення, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 537474 грн 00 коп. за договором доручення №30/5622680400:03:001:0095 від 23 серпня 2023 року, а також 25374 грн 74 коп. судових витрат.
У грудні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання окремих умов договору недійсними.
Заява мотивована тим, що пункти договору доручення №30/ 5622680400:03:001:009, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суперечать вимогам чинного законодавства, зокрема Закону України «Про захист прав споживачів». Вказує, що умови договору є несправедливими, оскільки є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Зокрема, договором передбачено вимоги щодо сплати довірителем непропорційно великої суми неустойки у разі невиконання ним зобов'язань за договором, яка в рази перевищує визначену сторонами мінімальну ціну земельної ділянки.
У зв'язку з викладеним позивач просив суд визнати недійсними п.7, пп.9.2, 9.3 п.9 договору доручення №30/5622680400:03:001:0095 від 23.08.2023 року та пункти 6,7,8 додатку №1 до договору доручення №30/5622680400:03:001:0095 від 23.08.2023 року.
Ухвалою Здолбунівського районного суду Рівненської області від 03 березня 2025 року справи № 562/4120/24 та №562/3204/24 об'єднано в одне провадження.
Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 15 вересня 2025 року позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 537474 грн 00 коп. за договором доручення та 25374 грн 74 коп. судових витрат.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання умов договору недійсними відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та неповне з'ясування обставин справи. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд, ухвалюючи рішення у справі не надав належної оцінки наявним у справі доказам, зокрема про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача коштів. Судом не досліджено обставини перерахування грошових коштів у сумі 97204 грн 00 коп., оскільки платником зазначених коштів є не позивач, а громадянин - фізична особа ОСОБА_1 .
Крім того, судом не з'ясовано та не надано належної правової оцінки тому, що 24.01.2024 довірителем було скасовано довіреність, видану 24.08.2023, що відповідно тягне припинення представництва інтересів особи як за довіреністю, так і за договором доручення. А відчуження земельної ділянки відбулося після скасування довіреності та припинення повноважень повіреного. Також при ухваленні рішення не враховано, що умови договору доручення від 23.08.2023 суперечать вимогам законодавства, зокрема Конституції України.
Вказує, що висновки суду щодо наявності підстав для стягнення упущеної вигоди є помилковими, оскільки протокол про наміри продажу земельної ділянки та проект договору купівлі-продажу не породжують жодних правових наслідків та не створюють зобов'язань для сторін. Суд не врахував його доводів, що розмір неустойки є значно завищеним від розміру збитків, а тому наявні підстави для застосування ч.3 ст.551 ЦУ України.
Також зазначає, що при визначенні розміру стягнутих судом витрат на професійну правничу допомогу судом не враховано характер виконаної роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності адвокатських витрат, тому розмір значно завищений.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам судове рішення в повній мірі не відповідає.
Судом встановлено, що 23 серпня 2023 року між сторонами в простій письмовій формі укладено договір доручення №30/5622680400:03:001:0095, відповідно до якого повірений зобов'язується від імені та за рахунок довірителя вчинити юридичні дії, необхідні, спрямовані та пов'язані з підготовкою до продажу та проведенням продажу земельної ділянки з цільовим призначенням: 01.03 для ведення особистого селянського господарства,загальною площею 1,5935 га, з кадастровим номером 5622680400:03:001:0095, що розташована на території Білашівської сільської ради Рівненського (колишнього Здолбунівського) району Рівненської області та належить довірителю на праві приватної власності, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №286078.
24 серпня 2023 року ОСОБА_2 видав нотаріально посвідчену довіреність в тому числі для громадянина України ОСОБА_1 .
24 серпня 2023 року повіреним перераховано ОСОБА_2 кошти в сумі 97204 грн на забезпечення дійсності зобов'язань за договором доручення №30/5622680400:03:001:0095 від 23 серпня 2023 року.
01 вересня 2023 року ОСОБА_2 уклав з ТОВ «Мізоч-Агропродукт» додаткову угоду №2 до договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5622680400:03:001:0095 від 20 квітня 2016 року про продовження строку його дії, виклавши в новій редакції.
24.11.2023 року приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Бернацькою І.М. на підставі заяви та проекту договору купівлі-продажу Земельної ділянки до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 52681882 про реєстрацію обтяження. Вид обтяження: намір власника Земельної ділянки сільськогосподарського призначення щодо продажу земельної ділянки. (а.с. 65).
25.11.2023 цим же приватним нотаріусом направлено орендарю земельної ділянки - ТОВ «Мізоч-Агропродукт», який відповідно до положень ч. 1 ст. 130-1 Земельного кодексу України, є суб'єктом переважного права другої черги купівлі земельної ділянки, повідомлення про реєстрацію наміру щодо продажу Земельної ділянки та проект Договору купівлі-продажу Земельної ділянки.
28.12.2023 року позивач здійснив комерційну пропозицію та досягнуто згоди щодо придбання в майбутньому Земельної ділянки громадянином України ОСОБА_4 . Свою згоду сторони зафіксували у Протоколі про наміри (а.с. 56).
24 січня 2024 року довіритель припинив дію довіреності №30/5622680400:03:001:0095 від 23 серпня 2023 року, виданої повіреному на вчинення юридичних дій. Строк дії довіреності до 24.02.2024 року.
26 лютого 2024 року ОСОБА_2 відчужив указану земельну ділянку за договором купівлі-продажу, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до пункту 1 Додатку №1 до договору доручення №30/5622680400:03:001:0095 від 23 серпня 2023 року сторони погодили, що продаж земельної ділянки має бути здійснено за ціною не менше ніж 97204 грн, при цьому повірений не обмежений в праві продати земельну ділянку за більшою ціною.
Згідно п.3 указаного Додатку №1 на забезпечення дійсності зобов'язань щодо виключного права повіреного (п.7 договору) та виконання ним обов'язків згідно п.8 договору, останній протягом одного банківського дня після підписання даного договору перераховує довірителю на його банківський рахунок кошти в розмірі мінімальної ціни земельної ділянки, вказаної у п.1 Додатку №1 до договору доручення. Дане перерахування є договірним видом забезпечення виконання зобов'язання Повіреним, згідно ч.2 ст.546 ЦК України та підлягає поверненню Повіреному після припинення зобов'язань сторін по даному договору або при порушенні Довірителем умов цього договору.
Пунктом 6 додатку № 1 до Договору доручення передбачено, що сторони домовилися, що у випадку порушення виключного права Повіреного (пункт 7 Договору доручення) Довірителем, порушення підпункту 9.2 даного Договору, або самостійного продажу Довірителем земельної ділянки будь-яким третім особам, Довіритель сплачує на користь Повіреного неустойку у подвійному розмірі мінімальної ціни земельної ділянки, що визначена у пункті 1 даного додатку № 1 до Договору доручення. Сплата неустойки здійснюється протягом 3 (трьох) банківських днів з дати порушення умов Договору.
За пунктом 7 договору доручення сторони домовилися, що даним договором встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх юридичних дій, передбачених договором. Сторони визначають дану умову як істотну умову даного договору, тому довіритель утримується від самостійного вчинення таких дій протягом строку дії договору.
Пунктом 9 договору доручення сторони визначили обов'язки довірителя, відповідно до яких: «п.9.2 утримуватися від продовження строку дії діючого, на момент укладення цього договору, договору оренди земельної ділянки, укладення нового договору оренди земельної ділянки, укладення будь-яких інших договорів, предметом чи наслідками укладення яких може бути перехід будь-яких прав щодо земельної ділянки або їх додаткових обтяжень; п 9.3 не здійснювати будь-які заходи по отриманню коштів та не отримувати кошти по діючому договору оренди за майбутні періоди оренди».
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).
Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 4 ст. 635 ЦК України договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 1000 ЦК України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
Частиною першою статті 1002 ЦК України передбачено, що повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 1003 ЦК України, у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.
Частина перша статті 1004 ЦК України передбачає, що повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення.
Згідно з частиною першою статті 1007 ЦК України довіритель зобов'язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення
Підстави припинення договору доручення зазначені в ст. 1008 і ст.1009 ЦК України.
Відповідно до ст. 1008 ЦК України договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договору, а також у разі: 1) відмови довірителя або повіреного від договору; 2) визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім; 3) смерті довірителя або повіреного. Довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення у будь-який час. Відмова від права на відмову від договору доручення є нікчемною.
Статтею 1009 ЦК України передбачені наслідки припинення договору доручення, а саме, якщо договір доручення припинений до того, як доручення було повністю виконане повіреним, довіритель повинен відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення, а якщо повіреному належить плата - також виплатити йому плату пропорційно виконаній ним роботі. Це положення не застосовується до виконання повіреним доручення після того, як він довідався або міг довідатися про припинення договору доручення.
Відмова довірителя від договору доручення не є підставою для відшкодування збитків, завданих повіреному припиненням договору, крім випадку припинення договору, за яким повірений діяв як комерційний представник.
Відмова повіреного від договору доручення не є підставою для відшкодування збитків, завданих довірителеві припиненням договору, крім випадку відмови повіреного від договору за таких умов, коли довіритель позбавлений можливості інакше забезпечити свої інтереси, а також відмови від договору, за яким повірений діяв як комерційний представник.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (положення ст.ст. 611 та 612 ЦК України).
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Встановивши, що повіреним умови договору доручення від 23.08.2023, до моменту його припинення з ініціативи довірителя, не виконано, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення коштів в сумі 97 204 грн перерахованих відповідачу на забезпечення дійсності зобов'язань повіреного за договором доручення № 30/5622680400:03:001:0095 від 23 серпня 2023 року відповідно до п.3 Додатку №1 до договору доручення №30/5622680400:03:001:0095 від 23 серпня 2023 року.
Суд не приймає до уваги твердження скаржника проте, що платником зазначених коштів є не позивач, а громадянин - фізична особа ОСОБА_1 , оскільки воно ґрунтується на неправильному тлумаченні скаржником вказаних норм права.
Щодо позовних вимог про стягнення упущеної вигоди.
Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
У частині другій статті 22 ЦК України визначено, що збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Отже збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
Збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.
Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу правил статті 22 ЦК України, адже частиною першою цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Оскільки відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, застосування цієї відповідальності можливе лише за наявності чотирьох умов складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки боржника; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, вини боржника.
Окрім того, при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (частина четверта статті 623 ЦК України).
Отже для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, в тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди не настає (див. висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі N 3-64гс11, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.10.2018 у справі N 908/2261/17, від 31.07.2019 у справі N 910/15865/14, від 30вересня 2021року у справі №922/3928/20 та ряд інших).
Тлумачення частин 1-2 статті 1009 ЦК України свідчить, що у разі відмови довірителя від договору доручення до його виконання, він зобов'язаний відшкодувати повіреному лише витрати, пов'язані з виконанням доручення, а також виплатити йому плату пропорційно виконаній роботі.
Оскільки ОСОБА_2 скасував довіреність, наслідком чого є неможливість виконання договору доручення, підстави для відшкодування збитків (упущена вигода) відсутні, що чітко встановлено частиною 2 статті 1009 ЦК України.
Крім того, відсутня така невід'ємна складова підстав для відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди як реальність, так як ні проект договору купівлі-продажу ні протокол про наміри укладення договору купівлі-продажу, підписаний між позивачем та ОСОБА_4 , за своїм змістом і суттю не є попереднім договором в розумінні ст. 635 ЦК України, а лише підтверджує волю сторін до вчинення у майбутньому правочину, у зв'язку з чим сторони взяли на себе зобов'язання вчинити певні дії для укладення договору в подальшому.
Відтак, вимога про стягнення упущеної вигоди не підлягає задоволенню, оскільки, отримання такої від можливого укладеного договору не було реальним, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими.
Крім того, є обґрунтованими доводи апеляційної скарги про те що розмір неустойки є необґрунтовано високою та значно перевищує розмір збитків з таких підстав.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначеним змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Цивільні відносини ґрунтуються на засадах розумності, добросовісності та справедливості, тобто дії учасників цих відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів інших суб'єктів цивільного права. Такі дії не можуть порушувати права та завдавати шкоди іншим особам.
Неустойка (штраф, пеня) є одним із видів (способів) забезпечення грошового зобов'язання. Розмір і порядок нарахування неустойки визначається письмовим договором. Штраф обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Розмір неустойки може бути зменшений судом, якщо він значно перевищує розмір збитків (неналежно виконаного зобов'язання). Також суд може зменшити розмір неустойки за наявності обставин, які мають істотне значення.
Істотними обставинами у розумінні названої норми права можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).
Конкретних обставин, за умови настання яких суд може зменшити розмір неустойки, законодавство не містить, а практика Верховного Суду є незмінною: право на зменшення неустойки є дискреційною функцією суду і це питання вирішується в кожному конкретному випадку залежно від обставин справи.
Такі висновки неодноразово висловлювала Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц, від 20.03.2019 року у справі №761/26293/16-ц, від 21.08.2019у справі№727/9352/17 від 16.10.2019 у справі №303/2408/16-ц. Таку ж позицію неодноразово висловлював Верховний Суд України,зокрема,у постановах від 4листопада 2015року у справі №6-1120цс15,04.04.2018№367/7401/14-ц,від 21.03.2018 у справі №441/569/17, від19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22.
Незважаючи на скасування за ініціативою ОСОБА_2 довіреності від 24.08.2023, якою позивача було наділено правом вчиняти дії в інтересах відповідача з продажу земельної ділянки, колегія суддів дійшла висновку, щодо порушення відповідачем п.п. 9.2 Договору доручення, оскільки 01.09.2023 року довіритель під час дії цього Договору продовжив строк дії діючого договору оренди від 20 квітня 2016 року.
Враховуючи, що відповідачем дійсно порушено умови Договору доручення до його припинення, відповідальність за вказане порушення передбачена п. 6 додатку № 1 до Договору доручення, позивачем була перерахована відповідачу сума забезпечувального платежу, яку останній після припинення договору Доручення не повернув, окрім того позивач не поніс витрат у вигляді упущеної вигоди апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимоги про стягнення неустойки на користь Повіреного.
При визначенні суми неустойки, апеляційний суд враховує положення ч. 3 ст.551 ЦК України, компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності та вважає що розмір неустойки може бути зменшено до 10 000 грн.
Разом з тим колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність ознак нечесної та агресивної підприємницької діяльності відповідачем ФОП ОСОБА_1 , оскільки доказів введення позивача ОСОБА_2 в оману, примусу, докучання чи неналежного впливу матеріали справи не містять.
Відтак, місцевий суд правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання договору доручення недійсним.
Інші наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 і п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частини 1, пункту 3 частини 2 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, серед інших, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 133 ЦПК України.
Відтак правило пропорційності при розподілі судових витрат, в тому числі витрат на правничу допомогу, законодавчо закріплене.
Убачається, що позивач поніс судові витрати пов'язані з розглядом справи у суді першої інстанції судовий збір у розмірі 5374,74 грн та 20000 грн витрат на правничу допомогу. Відповідачем при поданні апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 8062,11 грн.
Рішенням апеляційного суду позовні вимоги задоволено на 19,95 % ціни позову.
Згідно ч.10 ст.141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Виходячи з пропорційності розміру задоволених вимог з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, понесені ним в розмірі 1072,26 грн судового збору та 3990 грн витрат на правову допомогу (20000 х 19,95%), а всього 5062,26 гривень.
З урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір, пропорційно до розміру задоволених вимог апеляційної скарги, а саме 6453,72 грн. (80,05 %) .
Таким чином,з урахуванням положень ч.10 ст.141 ЦПК України до стягнення з позивача на користь відповідача підлягає грн (6453,72 - 5062,26 = 1391,46 грн) судових витрат.
Керуючись ст.ст. 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 15 вересня 2025 року в частині стягнення коштів скасувати.
Позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 97 204 гривень (дев'яносто сім тисяч двісті чотири) перерахованих на забезпечення виконання зобов'язань повіреного за договором доручення №30/ 5622680400:03:001:0095 від 23 серпня 2023 року та 10 000 гривень неустойки, а всього 107 204 гривень (сто сім тисяч двісті чотири грн).
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати пов'язанні з розглядом справи у розмірі 1391,46 грн.
Рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання умов договору недійсними залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 12 березня 2026 року.
Головуючий : Гордійчук С.О.
Судді : Ковальчук Н.М.
Боймиструк С.В.