Житомирський апеляційний суд
Справа №295/9294/25 Головуючий у 1-й інст. Зосименко О. М.
Категорія 39 Доповідач Коломієць О. С.
02 березня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Коломієць О.С.
суддів Талько О.Б., Григорусь Н.Й.
розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) цивільну справу №295/9294/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал»
на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 14 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Зосименка О.М.
У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (далі ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути із відповідача на користь позивача заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 6379886 від 18.02.2023 року в розмірі 39 649,94 грн, а також вирішити питання судових витрат.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що 18 лютого 2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» було укладено електронний договір №6379886 про надання споживчого кредиту на сумму 7 400,00 грн строком на 364 дні. Стандартна процентна ставка становить 1,99 % в день та застосовується в межах строку кредиту.
ТОВ «Авентус Україна» свої зобов'язання за кредитним договором виконало, надавши відповідачу обумовлену суму кредитних коштів шляхом їх зарахування на його платіжну картку. Натомість ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконувала.
25 вересня 2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» укладено договір факторингу №25.09/23-Ф, на підставі якого право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором перейшло до ТОВ «ФК «Фінтраст Україна», а саме у загальному розмірі 18 149,98 грн, з яких 7 400,00 грн - тіло кредиту, 10 749,98 грн - сума процентів за користування кредитом.
За 146 календарних днів, в межах строку договору позивачем також були нараховані проценти в сумі 21 499,96 грн, виходячи з розміру тіла кредиту - 7 400,00 грн та процентної ставки - 1,99 % в день.
Станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача по кредитному договору не сплачена і складається із тіла кредиту - 7 400,00 грн, нарахованих процентів 10 749,98 грн, нарахованих позивачем процентів за 146 календарних днів 21 499,96 грн, що загалом складає суму у розмірі 39 649,94 грн, які позивач просить стягнути з відповідача на його користь разом із понесеними судовими витратами, а саме по сплаті судового збору у розмірі 2 422,40 грн і на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 14 жовтня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» заборгованість за кредитним договором № 6379886 в сумі 18 149,98 грн, з яких 7 400,00 грн - сума кредиту, 10 749,98 грн - проценти за користування кредитом, 1 108,86 грн судових витрат та 2 500,00 грн витрат на правничу допомогу .
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі представник ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що кредитний договір укладений між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем повністю відповідає вимогам чинного законодавства України, нормативно-правове регулювання укладання електронного кредитного договору та процедура укладання електронного кредитного договору детально описана позивачем в позовній заяві.
Таким чином, електронна форма договору прирівнюється до письмової, проте з певними особливостями щодо укладення таких договорів. Сторони вільні обрати форму правочину, в т.ч. електронну. Тож електронний договір не може бути визнаний недійсним виключно через те, що він має електронну форму. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами, тому відповідає вимогам чинного законодавства.
Зазначає, що підписуючи договір, позичальник погоджується на укладання договору саме такого змісту, що фактично нівелює усі доводи стосовно невідповідності умов договору без достатніх на це доказів. Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму (частина перша статті 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).
Вважає, що судом першої інстанції не належним чином надано оцінку наданим доказам. Вказує, що статтями 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позику у строк та в порядок, що встановлені договором.
На думку представника, суд першої інстанції правильно встановив, що враховуючи що відповідачка, укладаючи з первісним кредитором кредитний договір, право вимоги за яким перейшло до позивача згідно договору факторингу, усвідомлювала його умови, повністю з ними погодилась, в тому числі і з розмірами процентних ставок, про що свідчить її електронний підпис, не оспорювала його умови з моменту укладення, зазначений договір не визнавався недійсним в судовому порядку, і тому суд приходить до висновку, що відповідачка порушила умови укладеного позивачем кредитного договору, своєчасно не повернула кошти та не сплатила проценти, з розміром яких погодилась при укладенні, за що наступає цивільно-правова відповідальність.
Що стосується суми заборгованості відповідачки перед позивачем за даним договором, а саме - 39 649,94 грн, з яких: сума кредиту 7 400,00 грн, сума процентів за користування кредитом 10 749,98 грн, нараховані позивачем проценти за 146 календарних днів - 21 499,96 грн, то, на думку представника скаржника, суд дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме в частині відмови стягнення заборгованості по процентам за 146 календарних днів в сумі 21 499,96 грн, посилаючись на ст. 625 ЦК та п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Як зазначено у п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Вважає, що суд дійшов помилкового висновку щодо відсутності правових підстав стягувати з відповідача відсотки у період з 25.09.2023 по 17.02.2024. Суд фактично встановив факт укладення договору про надання споживчого кредиту, проте на інших умовах, а саме щодо нарахування відсотків. Відповідно до умов договору факторингу, укладеного між позивачем та первісним кредитором, позивач набув усі права вимоги за основним зобов'язанням, включаючи як вже існуючу заборгованість, так і майбутню вимогу, яка передбачена договором. Оскільки договором факторингу прямо передбачено право позивача на отримання майбутньої вимоги, а також на нарахування відсотків у разі прострочення оплати, нарахування відсотків з 25.09.2023 по 17.02.2024 є законним та обґрунтованим. Таким чином, майбутня вимога, що була передана позивачеві разом із договором факторингу, є належним об'єктом правочину, а відсотки за її прострочення підлягають стягненню відповідно до умов договору та положень чинного законодавства України.
Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Звертає увагу, що у даній справі відступлення прав вимоги за вищевказаними кредитними договорами було здійснено шляхом укладення Договору факторингу про відступлення ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» належне йому право вимоги. Відповідно до п.1.1. Договору Факторингу за цим договором позивач (Фактор) зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Авентус Україна» за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту.
Згідно п.1.2 Договору Факторингу Перехід від Клієнта (ТОВ «Авентус Україна») до Фактора (позивача) вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акту прийому-передачі Реєстру Боржників згідно Додатку №2, після чого Фактор (позивач) стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права Вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру Боржників - підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора (Позивача) Права вимоги заборгованості та є невід'ємною частиною цього Договору.
Отже, немає жодних сумнівів, що до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Фінтраст Капітал» відповідно до укладеного договору факторингу № 25.09/23-Ф від 25.09.2023 року перейшло право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором у розмірі заборгованості за кредитом на суму 18 149,98 грн.
Звертає увагу, що позивачем нараховано проценти за 146 календарних днів (25.09.2023 - 17.02.2024) в межах строку договору відповідно до наступного розрахунку: 7 400,00 грн * 1,99 % = 147,26 грн*146 календарних днів = 21 499,96 грн. Згідно із п. 1.1. Договору факторингу № 25.09/23-Ф від 25.09.2023 року, за цим договором Фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту.
Враховуючи те, що на момент укладання Договору факторингу № 25.09/23-Ф від 25.09.2023 року між ТОВ «Авентус Україна», як клієнтом, та ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал», як фактором, строк Договору № 6379886 про надання споживчого кредиту від 18.02.2023 року не сплив, позивачем було здійснено нарахування процентів за користування грошовими коштами за 146 календарних днів з 25.09.2023 року по 17.02.2024 року. Отже у даному випадку, нараховані відсотки за кредитним договором є процентами за користування кредитом, що нараховані в межах строку кредиту - процентами за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором.
Таким чином, позивач діяв правомірно, нараховуючи відсотки за період з 25.09.2023 по 17.02.2024, що підтверджується умовами кредитного договору та положеннями ст. 1078 ЦК України. Загальна сума заборгованості за відсотками, у тому числі за цей період і підлягає стягненню з відповідача.
Отже, позивач мав законне право нараховувати відсотки в межах строку дії кредитного договору, а також після укладення договору факторингу, що відповідає нормам чинного законодавства України.
Відповідач своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористалася.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Судом встановлено, що 18.02.2023 між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено електронний Договір №6379886 про надання споживчого кредиту. Згідно з умовами кредитного договору відповідач отримала грошові кошти у розмірі 7 400,00 грн, строком на 364 днів. Періодичність платежів зі сплатою відсотків - кожні 13 днів.
Відповідач підписала договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «С9784».
Згідно умов договору проценти є платою за користування кредитом (п.3.1). Нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредиту протягом строку кредиту, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та у році. Додатком до даного договору є таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, який підписаний електронним підписом позичальника, і у якому зазначено, що загальна вартість кредиту складає 60 428,33 грн (а.с.86)
Згідно розрахунку заборгованості за договором № 6379886 від 18.02.2023 року станом на 24.09.2023 року заборгованість відповідача складає 18 149,98 грн (а.с.65-69)
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № 6379886 від 18.02.2023 року за 146 календарних днів з 25.09.2023 до 17.02.2024 року заборгованість відповідача складає 21 499,96 грн (а.с.70-71)
25 вересня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» як клієнтом та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» як фактором було укладено Договір факторингу № 25.09/23-Ф, відповідно до умов якого фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в Реєстрі боржників, який формується згідно додатку № 1 та є невід'ємною частиною договору (а.с.11-15).
Відповідно до Витягу з Реєстру боржників від 25 вересня 2023 року до договору факторингу № 25.09/23-Ф від 25 вересня 2023 року, ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» набуло право грошової вимоги за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту №6379886 від 18.02.2023 року, укладеним з відповідачем, сума заборгованості становить 18 149,98 грн, з яких: 7 400,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 10 749,98 грн - сума заборгованості за процентами (а.с.75).
Рішенням № 251124/1 єдиного учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» від 25 листопада 2024 року змінено найменування з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал». Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна», та стало новим кредитором у зобов'язанні за кредитним договором, який укладений з відповідачем.
Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив із того, що відповідачка, укладаючи з первісним кредитором кредитний договір, право вимоги за яким перейшло до позивачка згідно договору факторингу, усвідомлювала його умови, повністю з ними погодилась, в тому числі і з розмірами процентних ставок, про що свідчить її електронний підпис, не оспорювала його умови з моменту укладення, зазначений договір не визнавався недійсним в судовому порядку, тому суд дійшов висновку, що відповідачка порушила умови укладеного позивачем кредитного договору, своєчасно не повернула кошти та не сплатила проценти, з розміром яких погодилась при укладенні, за що наступає цивільно-правова відповідальність. Що стосується суми заборгованості відповідачки перед позивачем за даним договором, а саме - 39 649,94 грн, з яких: сума кредиту 7 400,00 грн, сума процентів за користування кредитом 10 749,98 грн, нараховані позивачем проценти за 146 календарних днів - 21 499,96 грн, то суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме в частині стягнення заборгованості за кредитним договором № 6379886 в сумі 18 149,98 грн, з яких 7 400,00 грн - сума кредиту, 10 749,98 грн - проценти за користування кредитом. За встановлених обставин стягнення заборгованості по процентам за 146 календарний день в сумі 21 499,96 грн у період дії воєнного стану не відповідає вимогам Закону, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Колегія суддів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Принцип свободи договору як один із загальних засад цивільного законодавства декларується в ст. 3 Цивільного кодексу України.
Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків визначені в статті 11 Цивільного кодексу України, зокрема з договорів та інших правочинів.
Згідно статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Так, відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Згідно ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.
Відповідно до ст. ст. 3,12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом, тобто даними в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Згідно ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
З врахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20.
Первісним кредитором зобов'язання за укладеним договором виконано в повному обсязі, але відповідачка порушила умови договору, на які вона сама погодилась і свої зобов'язання за договором належним чином не виконує.
Крім положень спеціальних Законів стосовно укладення договорів в електронній формі, які законодавчо прирівнюються до договорів, укладених в письмовій формі, при вирішенні зазначеної справи судом застосовуються загальні норми ЦК України, що стосуються укладання правочинів. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Так, у договорі №6379886 про надання споживчого кредиту від 18.02.2023, було фактично визначено строк кредитування - 364 дні та стандартну процентну ставку 1,99%.
За умовами договору сторонами погоджено суму кредиту, проценти за користування кредитними коштами, строк повернення коштів, тобто досягнуто згоди щодо істотних умов кредитних договорів, такий правочин, згідно з вимогами статті 204 ЦК України, створює презумпцію правомірності правочину, у зв'язку з чим договір, згідно зі статтею 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним, відповідно до приписів статті 526 ЦК України, мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
За положеннями ч.ч. 1-3 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, а ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, встановленому в договорі.
Отже, враховуючи, що відповідач, укладаючи з первісним кредитором кредитний договір, право вимоги за яким перейшло до позивача згідно договору факторингу, усвідомлювала його умови, повністю з ними погодилась, в тому числі і з розмірами процентних ставок, про що свідчить її електронний підпис, не оспорювала його умови з моменту укладення, зазначений договір не визнавався недійсним в судовому порядку, і тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач порушила умови укладеного позивачем кредитного договору, своєчасно не повернула кошти та не сплатила проценти, з розміром яких погодилась при укладенні, за що наступає цивільно-правова відповідальність.
Колегія апеляційного суду погоджується з доводами апеляційної скарги, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності правових підстав стягувати з відповідача відсотки у період з 25.09.2023 по 17.02.2024, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні вимог в цій частині, суд першої інстанції виходив з того що, відповідно до положень пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжено і триває по теперішній час.
Враховуючи зазначені положення закону місцевий суд вважав, що вимога про нарахування інфляційних витрат та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України в порядку примусового виконання рішення суду задоволенню не підлягає.
Проте такий висновок суду першої інстанції є помилковим, враховуючи наступне.
Згідно статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У таких випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається. Відповідно, предметом договору факторингу може бути: право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога); право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога); майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається, тобто не є необхідним підписання актів приймання-передачі тощо.
Згідно п. 1.1. Договору факторингу № 25.09/23-Ф від 25.09.2023 року, за цим договором Фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою) , пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту.
На момент укладання Договору факторингу № 25.09/23-Ф від 25.09.2023 року між ТОВ «Авентус Україна» як клієнтом, та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна», як фактором, строк Договору № 6379886 про надання споживчого кредиту від 18.02.2023 року не сплив, позивачем було здійснено нарахування процентів за користування грошовими коштами за 146 календарних днів з 25.09.2023 року по 17.02.2024 року на суму 21 499,96 грн, виходячи з розрахунку :7 400,00 грн * 1,99 % = 147,26 грн*146 календарних днів = 21 499,96 грн.
В даному випадку, нараховані відсотки за кредитним договором є процентами за користування кредитом, що нараховані в межах строку кредиту - процентами за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором.
Статтями 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Процентна ставка за договором була погоджена сторонами під час його укладення, і відповідач свідомо прийняв умови договору, не висловивши застережень чи заперечень.
Таким чином заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги, що нарахування процентів за користування кредитним коштами, виданими в рамках Кредитного договору, здійснювалося в межах строку користування кредитом, враховуючи вимоги чинного законодавства та на підставі умов Кредитного договору. Відповідач свої зобов'язання перед Кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконав, чим порушив умови договору. Положення ст. 1078 ЦКУ також встановлює, що боржник зобов'язаний виконати свої зобов'язання перед новим кредитором у такому ж порядку, як і перед первинним. Це означає, що відповідач зобов'язаний сплатити відсотки, передбачені умовами кредитного договору, навіть якщо їх нарахування здійснюється після відступлення права вимоги.
Позивач діяв правомірно, нараховуючи відсотки за період (25.09.2023 - 17.02.2024), що підтверджується умовами кредитного договору та положеннями ст. 1078 ЦК України. В даному випадку нараховані відсотки не носять штрафного характеру, не є пенею чи неустойкою, а є процентами за користування кредитом, що нараховані в межах строку кредиту за правомірне користування грошовими коштами, розмір яких визначається договором.
Суд першої інстанції, розглядаючи позов, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та внаслідок неправильного застосування норм матеріального права дійшов помилкового висновку в частині стягнення заборгованості по процентам за 146 календарний день в сумі 21 499,96 грн, що підлягало стягненню з відповідача на користь позивача.
Неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права відповідно до п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
З урахуванням вищевикладеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення позову та стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтранст Капітал» суми заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №6379886 від 18.02.2023 в розмірі 36 649,94 грн.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, пропорційно до задоволених позовних вимог (100%) із відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 422,40 грн судового збору, сплаченого за подання позовної заяви. Крім того, пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги (100 %) з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 3 633,60 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (висновки в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18) зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування в справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
Під час визначення суми відшкодування суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі висновки сформульовані в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При визначенні розміру витрат понесених позивачем на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, суд враховує те, що справа розглядалася у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, складність справи та обсяг виконаних адвокатом робіт, час витрачений на їх виконання, а тому вважає, що витрати на правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн є неспівмірними зі складністю справи та часом, витраченим представником позивача на надання правничої допомоги. Також суд рахує, що дана категорія справ є нескладною, типовою, тому зменшує розмір витрат на правничу допомогу до 5 000,00 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. За положеннями п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому дана справа є малозначною в силу вимог закону.
Керуючись ст. 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал»задовольнити.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 14 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (код ЄДРПОУ 44559822, місцезнаходження: вул. Загородня, 15, офіс 118/2, м. Київ, 03150) суму заборгованості за кредитним договором №6379886 від 18.02.2023 в розмірі 36 649,94 грн, яка складається із суми заборгованості за тілом кредиту в розмірі 7 400,00 грн та суми заборгованості за відсотками в розмірі 32 249,94 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 6 056,00 грн та на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 11 березня 2026 року.
Головуючий Судді