Житомирський апеляційний суд
Справа №282/1117/25 Головуючий у 1-й інст. Вальчук В. В.
Категорія 39 Доповідач Коломієць О. С.
02 березня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Коломієць О.С.
суддів Талько О.Б., Григорусь Н.Й.
розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) цивільну справу № 282/1117/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Мартинюк Марія Русланівна
на рішення Любарського районного суду Житомирської області від 20 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Вальчук В.В.
встановив:
У серпні 2025 року ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з відповідачки ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 32 055,55 грн, а також понесені судові витрати.
На обґрунтуванням позовних вимог зазначав, що 10 серпня 2020 року між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та відповідачкою було укладено кредитний договір №3484865955. Цей Договір, Паспорт кредиту та Умови отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» (розміщені на сайті ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» wvyw.kreditmarket.ua та з якими Позичальник ознайомився до укладення Договору та до яких Позичальник приєднався підписавши Договір) складають єдиний кредитний договір.
Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов'язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених Договором.
На підставі договору про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016 укладеного між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та АТ «Таскомбанк», первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги до позивальників, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення до них.
26.06.2024 між АТ «Таскомбанк» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №НІ/11/20-Ф.
Всупереч умовам кредитного договору, відповідачка не виконала свого зобов'язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги, ОСОБА_1 не здійснила жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», ні на рахунки попереднього кредитора.
Рішенням Любарського районного суду Житомирської області від 20 жовтня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість по кредитному договору №3484865955 від 10.08.2020 на загальну суму 32 055, 55 грн та понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3 028, 00 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, адвокат Мартинюк М.Р., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулась до суду з апеляційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування усіх фактичних обставин справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідач повністю не погоджується із вимогою стягнення заборгованості за комісійну винагороду, оскільки позивачем нарахована загальна заборгованість по комісії в сумі 13 125, 47 грн, але умовами кредитного договору сплата комісії не передбачена.
Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов'язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів. Надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов'язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено.
Враховуючи те, що відповідачу встановлено плату за послуги, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата Верховного Суду у постанові 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 дійшла висновку про те, що положення пунктів кредитного договору, щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту за кредитним договором, є нікчемними.
Вказує, що судом встановлено, що у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за розрахунково-касове обслуговування. При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору.
За таких обставин вважає, що вимога щодо обов'язку позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 13 125,47 грн не підлягає задоволенню відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Разом з тим зазначає, що кредитний договір № 3484865955 був укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» 10.08.2020. Договір про відступлення прав вимоги №ТАСЦФР-10-2016 укладений між ТОВ «ФК «ЦФР» (первісний кредитор) та АТ «Таскомбанк» (наступний кредитор) 07.10.2016, тобто ще до підписання кредитного договору № 3484865955 від 10.08.2020 між ТОВ «ФК «ЦФР» та ОСОБА_1 .
Таким чином, на момент укладення між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» договору про відступлення прав вимоги №ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016, ще не виникло зобов'язання між первісним кредитором та боржником ОСОБА_1 , у зв'язку з чим у первісного кредитора ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» не виникло право вимоги за зобов'язанням, яке він міг би передати АТ «Таскомбанк».
Отже, на думку скаржника, на момент укладення між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та АТ «Таскомбанк» договору про відступлення прав вимоги № ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016 боргові зобов'язання ОСОБА_1 за кредитним договором № 3484865955 від 10.08.2020 ще не існували.
Відтак, права кредитора за цим договором не могли бути відступлені, оскільки відповідне зобов'язання між первісним кредитором та боржником на той момент ще не виникло.
Таким чином, скаржник вважає, що у первісного кредитора не виникло права вимоги за зазначеним зобов'язанням, яке він міг би передати АТ «Таскомбанк» на підставі договору про відступлення прав вимоги № ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016.
Враховуючи, що позивачем не доведено факту переходу права вимоги до відповідача за кредитним договором № 3484865955 від 10.08.2020 року на першому етапі від первісного кредитора ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» до АТ «Таскомбанк», наступні переходи прав вимоги, які є похідними, не можуть підтвердити передання вказаного права вимоги до останнього кредитора ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів».
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Судом під час розгляду справи встановлено, що 10 серпня 2020 року між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та відповідачкою було укладено кредитний договір №3484865955, за яким товариство зобов'язалося надати позичальникові кредит на суму 21 980,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а останній зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом (а.с.5-6).
Відповідно до п.2.2 Договору, цей договір, паспорт кредиту та умови отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР» (розміщені на сайті ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» wvyw.kreditmarket.ua та з якими позичальник ознайомився до укладення Договору та до яких позичальник приєднався підписавши Договір) складають єдиний кредитний договір.
Згідно з умовами кредитного договору, позичальник зобов'язується вчасно повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом в порядку, визначеному цим договором. Однак, всупереч умовам кредитного договору, відповідачка не виконала свого зобов'язання, внаслідок чого утворилася заборгованість в розмірі 32 055,55 грн, з яких: 18 927,62 грн, - заборгованість по тілу кредиту; 2,46 грн - заборгованість по відсотках; 13 125,47 грн заборгованість по комісії (а.с.10).
07.10.2016 між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та АТ «Таскомбанк» було укладено Договір факторингу №14/06/21. За умовами вказаного договору, первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги до позивальників, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення до них та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, до дорівнює ціні договору у порядку та строки, встановлені цим договором. Крім того, сторони погодили, що первісний кредитор має право щоденно передавати (відступати) новому кредитору свої права вимоги до позичальників, а новий кредитор зобов'язаний набувати такі права, шляхом підписання відповідних реєстрів прав вимоги із зазначенням ціни договору та розміру заборгованостей позичальників. (а.с.11-12).
26.06.2024 між АТ «Таскомбанк» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №НІ/11/20-Ф, у відповідності до умов якого, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» зобов'язується передати (сплатити) АТ «Таскомбанк» суму фінансування, а АТ «Таскомбанк» зобов'язується відступити ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» права вимоги за кредитними договорами, договорами поруки в обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення прав вимоги (а.с.13-17).
Відповідно до Додатку №1 до Договору факторингу №НІ/11/20-Ф від 26.06.2024 реєстру прав вимог, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набув права грошової вимоги до відповідачки в сумі 32 055,55 грн (а.с.18).
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ «Фінансова Компанія «Центр Фінансових рішень» відступили право вимоги АТ «Таскомбанк», а останнє ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за кредитним договором до відповідачки, у позивача наявне право на пред'явлення позову про стягнення заборгованості за цим договором. Згідно розрахунку заборгованості, який міститься в матеріалах справи, заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» становить 32 055,55 грн.
Проте повністю з таким висновком суду погодитись неможливо виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 6 статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства.
Поняття зобов'язання належить до фундаментальних понять доктрини цивільного права. Розумне тлумачення законодавства можливе лише з врахуванням правової природи зобов'язання.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Таким чином, за змістом загальних норм права об'єктом зобов'язання не можуть бути дії, які одна із сторін вчиняє на власну користь.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит, загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому, до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті11, частини п'ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування».
Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21), та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 755/9486/21 (провадження № 61-5581св22).
Також, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 204/224/21 у постанові від 06.11.2023 дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Відповідно до ч. 5 ст. 216 ЦК України, вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов'язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити спір по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.
Разом з тим, в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з обслуговуванням кредиту (кредитної заборгованості), що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту.
Враховуючи те, що відповідачу встановлено плату за послуги, які за законом повинні надаватись безоплатно, положення пунктів кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту за кредитним договором, є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору.
Таким чином, вимога щодо обов'язку позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 13 125,47 гривень не підлягає задоволенню відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Виходячи з наведеного, доводи апеляційної скарги в цій частині слід визнати обґрунтованими.
Разом з тим, колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що договір про відступлення прав вимоги № ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016 не міг поширюватися на кредитний договір № 3484865955 від 10.08.2020, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень», з огляду на таке.
За змістом статей 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), при цьому до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
З матеріалів справи вбачається, що договір про відступлення прав вимоги № ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016 укладений між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та АТ «Таскомбанк» з метою врегулювання передачі прав вимоги за кредитними договорами, що визначаються сторонами у відповідних реєстрах або додатках до такого договору. Отже, сам по собі факт укладення зазначеного договору раніше, ніж було укладено конкретний кредитний договір із позичальником, не є підставою для висновку про неможливість переходу права вимоги.
Крім того, апелянтом не надано належних та допустимих доказів того, що спірний кредитний договір не входив до переліку прав вимоги, переданих новому кредитору відповідно до умов договору про відступлення прав вимоги або додатків до нього.
У постанові Верховного Суду від 07 січня 2026 року в справі №727/2790/25 відображений правовий висновок згідно з яким, «предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина перша статті 1078 ЦК України).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (частина друга статті 1078 ЦК України).
Обміркувавши викладене, касаційний суд зауважує, що:
допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги;
наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов'язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу;
майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з'явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу;
у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб'єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки);
майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов'язуватися із клієнтом».
За таких обставин посилання скаржника на те, що на момент укладення договору про відступлення прав вимоги у первісного кредитора не існувало права вимоги, яке могло бути передано АТ «Таскомбанк», ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм Цивільного кодексу України та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, у зв'язку з чим колегія суддів не бере їх до уваги.
Також колегія суддів вважає безпідставним доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано доказів надання кредиту та наявності заборгованості.
Як убачається з матеріалів справи, факт укладення кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів підтверджується письмовими доказами, наявними у матеріалах справи, зокрема кредитним договором та розрахунком заборгованості, поданим позивачем. Вказані докази були досліджені судом першої інстанції та отримали належну правову оцінку.
При цьому апелянтом не надано жодних доказів, які б спростовували поданий позивачем розрахунок або свідчили про неправильність визначення розміру заборгованості.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову та стягненню з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором в розмірі 18 930,08 грн з вищевказаних підстав.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Таким чином з позивача на користь відповідача підлягають стягненню понесені ним витрати зі сплати судового збору за подачу позову та апеляційної скарги у розмірі 1 489,77 грн.
Відповідно до п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.
Керуючись ст. 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Мартинюк Марія Русланівна, задовольнити частково.
Рішення Любарського районного суду Житомирської області від 20 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження: вул. Симони Петлюри, 30, м. Київ, 01032) суму заборгованості за кредитним договором №3484865955 від 10.08.2020 в розмірі 18 930,08 грн, яка складається із суми заборгованості за тілом кредиту в розмірі 18 927,62 грн та суми заборгованості за відсотками в розмірі 2,46 грн, а також судовий збір в розмірі 1 786,52 грн.
У задоволенні решти вимог відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1 489,77 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 11 березня 2026 року.
Головуючий Судді