Провадження № 22-ц/803/4630/26 Справа № 209/10344/25 Суддя у 1-й інстанції - Багбая Є. Д. Суддя у 2-й інстанції - Гапонов А. В.
12 березня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді-доповідача Гапонова А.В.
суддів Никифоряка Л.П., Халаджи О.В.
за участю секретаря Гречишникової О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог- Служба у справах дітей Кам'янського районної державної адміністрації Дніпропетровської області про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та їх вихованні та визначення способу участі у вихованні дітей та спілкуванні з ними,
- за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ,
на ухвалу Дніпровського районного суду міста Кам'янського Дніпропетровської області від 24 грудня 2025 року, -
22 грудня 2025 року до Дніпровського районного суду м. Кам'янського надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову, в якій просить зобов'язати ОСОБА_2 до ухвалення рішення у справі забезпечити регулярне спілкування дітей - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з їхнім батьком ОСОБА_1 , визначити, що таке спілкування буде здійснюватися щоденно у форматі відео чи телефонного зв'язку через Viber, WhatsApp, Skype чи інші доступні засоби з 17.00 до 19.00 за київським часом; покласти на відповідача обов'язок сприяти організації такого спілкування та утримуватися від будь-яких дій, що перешкоджають контактам дітей з батьком.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Кам'янського Дніпропетровської області від 24 грудня 2025 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
10.02.2026 року від ОСОБА_1 надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться вимога про скасування ухвали Дніпровського районного суду міста Кам'янського Дніпропетровської областівід 24 грудня 2025 року та ухвалення нового рішення про задоволення заяви про забезпечення позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що у поданій заяві про забезпечення позову апелянт просив не про остаточне визначення порядку участі у вихованні дітей, а про встановлення тимчасового, мінімального та обмеженого за обсягом способу спілкування, а саме регулярного телефонного або відеоз в?язку у визначений часовий проміжок виключно до ухвалення рішення у справі.
Натомість позовні вимоги у даній справі спрямовані на остаточне врегулювання спору, зокрема на усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та визначення постійного, комплексного порядку участі батька у їх вихованні, що матиме тривалу дію та по-друге після набрання ріненням законної сили.
Таким чином, заява про забезпечення позову та позовні вимоги мають різну правову природу, переслідують різну мету, відрізняються часовими межами дії і не є тотожними ані за змістом, ані за правовими наслідками.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Сторони належним чином повідомлені про день та час розгляду справи (а.с.33-34).
Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення сторін, які з'явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції вважає, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно п.3 ч. 2ст. 150 ЦПК України позов забезпечується встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.
При забезпеченні позову суд враховує, що предметом позову є, зокрема усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та їх вихованні, тобто при задоволенні заяви про забезпечення позову буде фактично вирішено спір щодо однієї з позовних вимог.
З таким висновком не може погодитись колегія суддів апеляційного суду з наступних підстав.
Згідно з частиною 1 статті 153 ЦПК України, оскільки заява містить достатньо даних щодо правовідносин сторін, суд розглядає заяву про забезпечення позову без повідомлення учасників справи.
Вивчивши заяву про забезпечення позову, суд приходить до висновку, що така заява підлягає задоволенню з огляду на наступне:
Відповідно до частини 1, 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії, встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.
Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача та є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням, і його суть полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може спричинити неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає рівною мірою інтереси як позивача, так і відповідача.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а має на меті лише запобігти ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
У разі вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, провадження № 14-729цс19, зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач ОСОБА_1 в обґрунтування обраного виду забезпечення позову посилається на необхідність забезпечення контакту батька з малолітніми дітьми на час розгляду справи, враховуючи, що справа може розглядатись у суді тривалий час.
При розгляді такої заяви апеляційний суд ураховує, що згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини (далі - Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Відповідно до частини третьої статті 9 Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно врахувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (Mamchur v. Ukraine, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (Hant v. Ukraine, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Вказана норма кореспондується із положеннями частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з якою що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (частини перша - третя статті 157 СК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до статті 4 Конвенції про контакт з дітьми 2003 року дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.
З огляду на вказані норми матеріального права батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і відбувається саме в інтересах дитини.
Про необхідність та важливість контакту дитини з кожним із батьків під час судового процесу та за відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дітей неодноразово наголошував у своїх рішеннях ЄСПЛ. Зокрема, у рішенні від 04 вересня 2018 року у справі «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» (заява № 6221/14), ЄСПЛ зазначив, що тривалий судовий процес, пов'язаний, у тому числі, зі встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися із сином протягом чотирьох років, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до його приватного i сiмейного життя, а тому допустимим є встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті.
Крім того, у постановах Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 344/16653/16-ц, провадження № 61-1153св17, від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19, провадження № 61-9164св20, зроблений висновок, що у таких чутливих правовідносинах, ураховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про відібрання дитини, сприяння відновленню відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з одним із батьків має переважати над намаганням іншого з батьків обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей з ним.
З урахуванням вищенаведених норм законодавства та судової практики, а також беручи до уваги підстави забезпечення позову, наведені стороною позивача, апеляційний суд вважає, що оскільки предметом позову є участь батька у вихованні дітей, втрата за час розгляду справи, протягом якого між позивачем як батьком і дітьми відсутні будь-які контакти, може призвести до втрати між ними психоемоційного зв'язку або діти з огляду на їх малолітній вік можуть його взагалі забути, відтак на період розгляду справи в суді, який може бути тривалим, забезпечення позову відповідає нормам процесуального права та балансу інтересів сторін та їх дітей.
При таких обставинах, апеляційна скарга задоволенню підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції скасуванню.
Разом з тим слід зазначити, що у заяві про забезпечення позову зазначено, що позивач просить забезпечити йому спілкування щоденно у визначений час. Але апеляційний суд вважає, що таке спілкування (саме щоденне) буде по права дітей, які можуть займатись своїми справами або відпочивати, а тому вважає достатнім визначити спілкування два рази на тиждень по понеділкам та четвергам.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Враховуючи, в оскаржуваному рішенні є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Кам'янського Дніпропетровської області від 24 грудня 2025 року скасувати.
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково.
До набрання законної сили рішенням суду у справі зобов'язати відповідачку ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) забезпечувати спілкування (контакт) дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з батьком - ОСОБА_1 шляхом відео зв'язку, телефонного зв'язку, зокрема з використанням мереж Telegram, Viber, WhatsApp та/або програм Zoom, Skype, по понеділкам та четвергам кожного тижня з 17:00 до 19:00 годин за київським часом.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення виготовлено 12.03.2026 року.
Судді: