Справа № 277/55/26
іменем України
"12" березня 2026 р. селище Ємільчине
Слідчий суддя Ємільчинського районного суду Житомирської області ОСОБА_1
при секретарі с/з ОСОБА_2
з участю прокурора ОСОБА_3 (ВКЗ)
захисника підозрюваного ОСОБА_4
підозрюваного ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у селищі Ємільчине клопотання заступника начальника ВП - начальника СВ ВП №1 Звягельського РВП ГУНП в Житомирській області майора поліції ОСОБА_6 , погодженого з прокурором Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_3 за матеріалами досудового розслідування, внесеними до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025240020004193 від 10.05.2025 року, про застосування запобіжного заходу - тримання під вартою щодо
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Рогівка Ємільчинського району Житомирської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , непрацюючого, одруженого, раніше не судимого,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,
Заступник начальника ВП - начальник СВ ВП №1 Звягельського РВП ГУНП в Житомирській області майор поліції ОСОБА_6 , за погодженням із прокурором Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_3 , звернувся із клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_5 .
В обґрунтування клопотання заступник начальника ВП - начальник СВ ВП №1 посилається на те, що 24.02.2022 строком на 30 діб по всій території України Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджений Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022, запроваджено воєнний стан, дія якого безперервно продовжувалась, зокрема Указом Президента України № 793/2025 від 20.10.2025, затвердженого Законом України № 4643-ІХ від 21.10.2025, дію правового режиму воєнного стану було продовжено строком на 90 діб, а саме до 03.02.2026, тобто станом на 30.11.2024 його дію не було припинено або скасовано.
Законом України «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно Указу Президента України № 65/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, 01.03.2022 ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 призвано на військову службу під час проведення загальної мобілізації та направлено для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 , де останнього призначено на посаду телефоніста апаратної взводу зв'язку польового вузла зв'язку цієї військової частини (наказ від 01.03.2022 № 48).
У подальшому, згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 27.10.2024 № 193-РС рядового ОСОБА_5 для подальшого проходження військової служби переведено до військової частини НОМЕР_3 , де призначено на посаду солдата резерву 17 запасної роти, у зв'язку з чим, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 29.11.2024 № 337 ОСОБА_5 виключено із списків особового складу цієї військової частини та знято з усіх видів забезпечення та останній вважався таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби, а саме до військової частини НОМЕР_3 .
Рядовий ОСОБА_5 , являючись військовослужбовцем призваним за мобілізацією, у порушення вимог ст. ст. 11, 16, 40, 49, 128, 200 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, з особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від військової служби, без дозволу відповідних командирів (начальників) та без поважних причин, в умовах воєнного стану, будучи переведеним та направленим 29.11.2024 для подальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_3 по теперішній час не прибув до її розташування в АДРЕСА_3 та проводить час на власний розсуд, не пов'язуючи його із виконанням службових обов'язків, чим продовжує вчиняти кримінальне правопорушення.
За час відсутності на військовій службі рядовий ОСОБА_5 обов'язки військової служби не виконує, перебуваючи поза межами військової частини правоохоронні органи або органи державної влади про свою належність до військової служби, про вчинене ним самовільне залишення військової частини та його причини не повідомляв, та проводить час на власний розсуд, не пов'язуючи це із виконання службових обов'язків.
У зв'язку з наявністю достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення 30.12.2025 ОСОБА_5 вручено письмове повідомлення про підозру в порядку, передбаченому ст. 278 КПК України, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Після повідомлення про підозру у вчиненні вказаного кримінального правопорушення підозрюваний ОСОБА_5 для проведення з останнім слідчих дій не з'являється та місце знаходження останнього не відомо, а тому в подальшому 19.01.2026 оголошено в розшуку підозрюваного ОСОБА_5 .
Викладені обставини щодо суті повідомленої ОСОБА_5 підозри у вчиненні кримінального правопорушення, в повній мірі обґрунтовуються отриманими стороною обвинувачення, в порядку визначеному КПК України доказами, які серед іншого відображені у наступних матеріалах досудового розслідування:
- повідомленні військової частини НОМЕР_1 про вчинення кримінального правопорушення, від 09.12.2024;
- рапорті т.в.о. начальника польового вузла зв'язку військової частини НОМЕР_1 про факт залишення частини військовослужбовця ОСОБА_5 ;
- акті службового розслідування, проведеного військовою частиною НОМЕР_1 щодо самовільного залишення місця служби військовослужбовцем ОСОБА_5 , яким встановлено відсутність будь-яких поважних причин у ОСОБА_5 на самовільне залишення місця служби;
- наказі командира військової частини НОМЕР_1 про результати службового розслідування щодо самовільного залишення місця служби військовослужбовцем ОСОБА_5 ;
- інших матеріалах кримінального провадження у їх сукупності.
Таким чином вбачається, що ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.
У клопотанні сторона обвинувачення посилається на ризики передбачені п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Окрім цього, відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті тобто тримання під вартою.
Під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановлені ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
На думку сторони обвинувачення, зважаючи на вищевикладене, враховуючи неможливість застосувати щодо ОСОБА_5 інший запобіжний захід, тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваному, а також те, що ОСОБА_5 може переховуватись від органу досудового розслідування, з метою забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків, які передбачені у ст. 194 КПК України, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та суду, вчиненню іншого кримінального правопорушення чи продовженню кримінального правопорушення, орган досудового розслідування приходить до висновку про необхідність застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
У судовому засіданні прокурор клопотання підтримав з підстав, викладених у ньому, просив його задовольнити.
Захисник підозрюваного, підозрюваний в судовому засіданні заперечили щодо обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, просили обрати більш м'який запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Підозрюваний вказав, що неодноразово звертався в різні військові частини для проходження подальшої військової служби, однак йому відмовляли у зв'язку з відсутністю висновку ВЛК.
Слідчий суддя, вислухавши думку сторін кримінального провадження, дослідивши клопотання, копії матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовують доводи клопотання, дійшов наступного висновку.
Згідно з вимогами п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 183 КПК України визначено, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Слідчим відділом Звягельського РВП ГУНП в Житомирській області, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62025240020004193 від 10.05.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5. ст. 407 КК України.
30 грудня 2025 року ОСОБА_5 вручено письмове повідомлення про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, а саме про те, що він підозрюється у нез'явленні вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинений в умовах воєнного стану.
З матеріалів службового розслідування військової частини НОМЕР_1 вбачається, що з 30.11.2024 телефоніст апаратної взводу зв'язку польового вузла зв'язку військової частини НОМЕР_1 рядовий ОСОБА_5 відсутній на військовій службі без поважних причин.
19 січня 2026 року постановою слідчого оголошено розшук підозрюваного ОСОБА_5
19 січня 2026 року ухвалою слідчого судді Ємільчинського районного суду Житомирської області надано дозвіл на затримання підозрюваного ОСОБА_5 , з метою його приводу для участі у розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
12 березня 2026 року слідчий повідомив, що 12.03.2026 затримано підозрюваного ОСОБА_5 з метою його приводу для участі у розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Відповідно до практики Європейського суду «розумна підозра» у вчиненні кримінального злочину», про яку йдеться у підпункті «с» п. 1 ст. 5 Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила злочин. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб будь-який захід, яким людина позбавляється волі, відповідав меті ст. 5, а саме захисту особи від свавілля.
При цьому, обґрунтована підозра вимагає тільки наявності певних об'єктивних відомостей, які дають підстави для переконання в тому, що особа вірогідно вчинила злочин. За визначенням Європейського суду, «у п-п. «с» п. 1 ст. 5 йдеться про розумну підозру, а не про щиру або сумлінну (bona fide) підозру».
У справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» (1994) Суд визначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтованого обвинувального вироку чи просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
Вирішуючи дане клопотання, слідчий суддя враховує також вагомість наявних доказів, які містяться в матеріалах службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 телефоністом апаратної взводу зв'язку польового вузла зв'язку військової частини НОМЕР_1 рядовим ОСОБА_5 .
Разом з тим, слідчий суддя на цьому етапі досудового розслідування не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення. Тому, на підставі оцінки сукупності отриманих доказів, слідчим суддею визначено, що причетність підозрюваного до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу.
Прокурор у судовому засіданні довів, що існують ризики, передбачені пп. 1, 5 ст. 177 КПК України, а саме: підозрюваний може переховуватися від органу досудового розслідування та суду, що підтверджується тим, що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину за який, передбачено понесення винною особою покарання у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 10 років, у зв'язку із чим, розуміючи тяжкість понесення покарання у разі визнання підозрюваного винним у вчиненні інкримінованого злочину, останній може переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення понесення покарання. Крім того, військовослужбовець ОСОБА_5 , будучи направленим згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 29.11.2024 №337 для подальшого проходження до військової частини НОМЕР_3 , за місцем розташування підрозділу вказаної військової частини без поважних причин не прибув і таким чином самовільно залишив місце служби, та понад 14 місяців про належність до військової служби органам державної влади та правоохоронні органу не повідомляв, проводячи час на власний розсуд. Згідно п.36 рішення у справі «Москаленко проти України» від 20.05.2010 (заява №37466/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Суд визнає, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (п.58 рішення від 04 жовтня 2005 року у справі «Бекчиєв проти Молдови, заява №9190/03).
Санкція злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_5 , передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років, тобто є умисним тяжким злочином.
Слідчим суддею береться до уваги ступінь тяжкості кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_5 як військовослужбовець, що зумовлений обставинами воєнного часу, тривалість нез'явлення вчасно на службу (понад рік), вчиняючи тяжке кримінальне правопорушення в умовах особливого періоду воєнного стану, зумовлює наявність по справі реальних ознак справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, встановлений ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Разом з тим, відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто виключно тримання під вартою.
Таким чином, враховуючи вище зазначені ризики і наявність обґрунтованої підозри, те, що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, є військовослужбовцем Збройних Сил України за призовом під час мобілізації, мають виняткову суспільну небезпечність в період триваючої збройної агресії рф, застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є найбільш прийнятним.
Як вже зазначено кримінальне правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_5 відповідно до ст. 12 КК України відносяться до категорії тяжких злочинів, за вчинення які передбачено максимальне покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років.
Відповідно до ч.4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Таким чином, слідчий суддя дійшов висновку не визначати підозрюваному розмір застави при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Керуючись ст.ст. 176-178, 182-183, 193-194, 196-197, 202, 205, 309, 376, 395 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання заступника начальника ВП - начальника СВ ВП №1 Звягельського РВП ГУНП в Житомирській області майора поліції ОСОБА_6 , погодженого з прокурором Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_3 , за матеріалами досудового розслідування, внесеними до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025240020004193 від 10 травня 2025 року, про застосування запобіжного заходу - тримання під вартою щодо ОСОБА_5 - задовольнити.
Застосувати до підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 (шістдесят) днів з триманням в ДУ «Житомирська установа виконання покарань (№8)».
Взяти підозрюваного ОСОБА_5 під варту в залі суду.
Строк дії ухвали про обрання запобіжного заходу тримання під вартою щодо ОСОБА_5 визначити з часу його затримання 12.03.2026 до 10.05.2026 включно.
Виконання ухвали доручити ВП №1 Звягельського РВП ГУНП в Житомирській області.
Копію ухвали вручити учасникам кримінального провадження та передати для виконання ВП №1 Звягельського РВП ГУНП в Житомирській області.
Ухвала щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Житомирського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а підозрюваним - в той же строк з моменту вручення йому копії ухвали.
Слідчий суддя ОСОБА_1