справа №380/1354/24
11 березня 2026 року
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської районної державної адміністрації Львівської області про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
Позивач звернувся з позовом, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати розпорядження відповідача №101/04-05/23 ВА від 21.12.2023 року «Про звільнення ОСОБА_2 »;
- поновити позивача на посаді заступника голови Львівської районної державної адміністрації Львівської області;
- стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача, починаючи з 22.12.2023 року, по дату прийняття рішення у даній справі.
Посилається на те, що оскаржуване розпорядження про його звільнення є протиправним, оскільки він не підписував та не подавав заяви про звільнення, яку покладено в основу спірного акта. Стверджує, що припинення трудових відносин відбулося за повної відсутності його волевиявлення та без будь-якої іншої законної підстави, передбаченої чинним законодавством. Крім того, зауважує, що в заяві про звільнення відсутня дата, з якої він нібито просить звільнити його з роботи за власним бажанням. При цьому оскаржуване розпорядження датоване наступним днем після дати, вказаної в заяві, чим порушено вимоги трудового законодавства (ст.38 КЗпП України та ст.86 Закону України «Про державну службу»), а також право позивача на державну службу. Враховуючи викладене, вважає спірне рішення протиправним і таким, що підлягає скасуванню з наступним поновленням його на раніше займаній посаді. Наведене і зумовило позивача звернутись до суду за судовим захистом. Просить позов задовольнити.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що розпорядженням Львівської районної військової адміністрації від 21.12.2023 року №101/04-05/23ВА «Про звільнення ОСОБА_2 » позивача було звільнено з посади заступника голови Львівської районної державної адміністрації. Відповідач зазначає, що оскаржуване розпорядження прийняте на підставі власноруч написаної позивачем заяви від 20.12.2023 року. Також наголошує, що з 22.12.2023 року позивач на роботу не з'являвся, чим фактично підтвердив свою згоду зі звільненням. Жодних заяв чи скарг щодо незаконності припинення трудових відносин, як і клопотань про проведення службового розслідування, на адресу адміністрації не надходило. Враховуючи викладене, вважає, що підстави для скасування розпорядження про звільнення відсутні, а відтак не вбачає правових підстав для поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі
Ухвалою судді від 22.01.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 09.04.2024 року призначено судове засідання для розгляду справи по суті.
Ухвалою суду від 01.05.2024 року зупинено провадження у даній справі до одержання результатів комплексної судової почеркознавчої та технічної експертизи документів.
Ухвалою суду від 14.11.2024 року поновлено провадження у справі (неможливість проведення комплексної судової почеркознавчої та технічної експертизи документів у Львівському науково-дослідного експертно-криміналістичного центру).
Ухвалою суду від 27.11.2024 року зупинено провадження у даній справі до одержання результатів комплексної судової почеркознавчої та технічної експертизи документів.
Ухвалою суду від 03.04.2025 року задоволено клопотання судових експертів та надано дозвіл судовим експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз на вирізання штрихів реквізитів документів та фрагментів паперу у всіх наданих (досліджуваному та порівняльних) документах.
03.12.2025 року від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов висновок експертів від 20.11.2025 року №12766/24-34/12767/24-32 за результатами проведення комплексної судової почеркознавчої та судової технічної експертизи документів в адміністративній справі №380/1354/24.
Ухвалою суду від 12.12.2025 року поновлено провадження у справі.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Позивач, ОСОБА_1 , у період з 23.03.2021 року обіймав посаду заступника голови Львівської районної державної адміністрації.
20.12.2023 року від імені позивача подано на ім'я голови Львівської районної державної адміністрації заяву про звільнення із займаної посади за власним бажанням.
На вказаній заяві проставлена резолюція «Підготувати розпорядження, 21.12.2023 р.» та підпис голови.
Начальник Львівської обласної військової адміністрації листом від 21.12.2023 року №1-1689/0/23 погодив звільнення ОСОБА_1 з посади заступника голови Львівської районної державної адміністрації.
Розпорядженням Львівської районної державної адміністрації від 21.12.2023 року №101/04-05/23ВА «Про звільнення ОСОБА_2 » позивача звільнено з посади заступника голови Львівської районної державної адміністрації Львівської області 21.12.2023 року за власним бажанням. Підстава: заява ОСОБА_1 від 20.12.2023 року, лист-погодження Львівської обласної військової адміністрації від 21.12.2023 року №1-1689/0/23.
Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач не погоджується із його звільненням, вважає оскаржуване розпорядження про звільнення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а він поновленню на посаді із виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.
Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.
Відповідно до ч.1 та ч.6 ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст.5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
За приписами ч.ч.1-3 ст.5 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII (далі - Закон №889-VIII), правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Згідно із п.3 ч.1 ст.83 Закону №889-VIII, державна служба припиняється за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону).
Відповідно до ст.86 Закону №889-VIII, державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення. Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом. Суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.
Трудовий договір, як указано у ч.1 ст.21 КЗпП України, є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.
Серед підстав припинення трудового договору, визначених у ст.36 КЗпП України, є: угода сторін (пункт 1 частини першої цієї статті КЗпП України); розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового, чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45) (пункт 4 частини першої статті 36 КЗпП України).
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
З системного аналізу вказаних правових норм слідує, що для розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника необхідна наявність домовленості сторін про строк звільнення. Якщо працівник у своїй заяві не вказав причин, що свідчать про неможливість продовження роботи, звільнення не може відбутися раніше настання двотижневого строку, наданого працівникові для письмового попередження власника або уповноваженого ним органу. Таке положення зумовлене тим, що після закінчення зазначеного терміну працівник може залишитися на роботі й не вимагати розірвання трудового договору.
Разом з тим, дослідивши зміст заяви про звільнення від 20.12.2023 року, суд встановив, що у ній відсутня вказівка на конкретну дату, з якої позивач просив би припинити трудові відносини. Також заява не містить посилань на поважні причини (визначені ч.1 ст.38 КЗпП України), які б зобов'язували роботодавця розірвати договір у стислі строки.
За таких обставин, у відповідача не було правових підстав для скорочення двотижневого строку попередження, встановленого ст.86 Закону України «Про державну службу» та ст.38 КЗпП України.
Видавши розпорядження про звільнення вже на наступний день після датування заяви (заява від 20.12.2023 року, а розпорядження про звільнення - 21.12.2023 року), відповідач діяв передчасно та всупереч закону. Це, у свою чергу, позбавило позивача гарантованого права на відкликання заяви протягом 14 днів та свідчить про відсутність взаємної домовленості щодо конкретної дати звільнення. Отже, звільнення позивача відбулося з порушенням встановленого законом строку та порядку, що є самостійною підставою для визнання такого звільнення незаконним.
Крім того, за клопотанням представника позивача у справі призначено комплексну судову почеркознавчу та технічну експертизу документів.
Згідно висновку експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 20.11.2025 року №12766/24-34/12767/24-32 за результатами проведення комплексної судової почеркознавчої та судової технічної експертизи документів в адміністративній справі №380/1354/24 встановлено наступне:
« 1, 2. Рукописний запис (напис) у вигляді дати « 20.12.23», зазначений на заяві ОСОБА_1 від 20.12.2023 року про звільнення з посади заступника голови Львівської РДА за власним бажанням, виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням почерку ОСОБА_1 .
3. У заяві від імені ОСОБА_1 , датованій 20.12.2023, про звільнення з посади заступника Львівської РДА за власним бажанням:
- записи основного тексту заяви виконано не в дату, вказану в досліджуваному документі (20.12.2023), а раніше;
- виконання запису дати « 20.12.23» під основним текстом заяви в дату, вказану в досліджуваному документі (20.12.2023), не виключається;
- виконання запису резолюції від імені ОСОБА_3 , нанесеного в лівому верхньому куті заяви, в дату, вказану в досліджуваному документі (20.12.2023), не виключається.
4. У заяві від імені ОСОБА_1 , датованої 20.12.2023, про звільнення з посади заступника Львівської РДА за власним бажанням:
- записи основного тексту заяви виконано раніше лютого 2023 року;
- запис дати « 20.12.23» під основним текстом заяви виконано після травня 2023 року;
- запис резолюції від імені ОСОБА_3 , нанесений в лівому верхньому куті заяви, виконано після вересня 2023 року.
5. У заяві від імені ОСОБА_1 , датованої 20.12.2023, про звільнення з посади заступника Львівської РДА за власним бажанням:
- записи основного тексту заяви у порівнянні із записом дати « 20.12.23» під основним текстом заяви, виконано в різні періоди часу;
- записи основного тексту заяви у порівнянні із записом резолюції від імені ОСОБА_3 , виконано в різні періоди часу;
- запис дати « 20.12.23» під основним текстом заяви та запис резолюції від імені ОСОБА_3 , нанесений в лівому верхньому куті заяви, могли бути виконані в один період часу.».
За правилами ч.1 ст.108 Кодексу адміністративного судочинства України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 90 цього Кодексу.
Відповідно до положень ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи висновок експерта від 20.11.2025 року №12766/24-34/12767/24-32, суд враховує, що такий не спростовано відповідачем.
Враховуючи встановлені судом обставини щодо відсутності волевиявлення позивача на звільнення та порушення відповідачем процедурних строків розірвання трудового договору, суд приходить висновку, що звільнення ОСОБА_1 відбулося без законної на те підстави.
За таких обставин, порушене право позивача підлягає захисту шляхом скасування спірного розпорядження та поновлення його на посаді заступника голови Львівської районної державної адміністрації з наступного дня після звільнення, тобто з 22.12.2023 року.
При цьому, у зв'язку з наявністю підстав для поновлення позивача на роботі, суд вирішує питання стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Згідно положень ч.2 ст.235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до ст.27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Пунктом 2 вказаного Порядку встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з п.5 Порядку №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до п.8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як видно з довідки про розмір середнього заробітку, виданої Львівською районною державною адміністрацією, середньоденний заробіток ОСОБА_1 , розрахований відповідно до ст.235 КЗпП УКраїни та Порядку №100, виходячи з виплат за жовтень та листопад 2023 року, складає 673,01 грн.
За період з 22.12.2023 року по 11.03.2026 року, включаючи ці дні, позивач перебував у вимушеному прогулі 579 робочих днів. А тому, сума середнього заробітку, що підлягає до відшкодування за час вимушеного прогулу, вирахувана шляхом множення середньоденного заробітку (673,01 грн) на число робочих днів за період вимушеного прогулу (579), становить 389672,79 грн.
Аналіз наведених положень законодавства дає підстави вважати, що відповідач, як податковий агент згідно норм Податкового Кодексу України та як страхувальник згідно Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», зобов'язаний виплатити позивачеві середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 389672,79 грн, утримавши із нього при виплаті податок з доходів фізичних осіб, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та військовий збір.
Відповідно до п.п.2, 3 ч.1 ст.371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
А відтак, суд дійшов висновку про допущення рішення суду в цих частинах до негайного виконання.
Щодо судового збору, то питання щодо його розподілу суд не вирішує, оскільки позивач, відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», звільнений від його сплати судового збору і такий ним не сплачувався.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження Львівської районної державної адміністрації Львівської області від 21.12.2023 року №101/04-05/23ВА «Про звільнення ОСОБА_2 ».
Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника голови Львівської районної державної адміністрації Львівської області з 22.12.2023 року.
Стягнути з Львівської районної державної адміністрації Львівської області (місцезнаходження: вул.Винниченка, 18, м.Львів, 79008; код ЄДРПОУ: 44046683) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22.12.2023 року по 11.03.2026 року включно в сумі 389672 (триста вісімдесят дев'ять тисяч шістсот сімдесят дві) гривні 79 копійок, без урахування податків, зборів та обов'язкових платежів.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника голови Львівської районної державної адміністрації Львівської області з 22.12.2023 року та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць - звернути до негайного виконання.
Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати, яке проводитиметься 18 березня 2026 року о 10:30 год в приміщенні Львівського окружного адміністративного суду (місцезнаходження: вул.Чоловського, 2, м.Львів, 79018).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Ланкевич А.З.