Єдиний унікальний номер судової справи 462/10034/25
Номер провадження 2/462/211/26
про залишення позовної заяви без руху
10 березня 2026 року суддя Залізничного районного суду м. Львова Галайко Н. М., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання, прийняття спадщини за заповітом та визнання права власності в порядку спадкування,
встановив:
І. Рух справи
Позивач ОСОБА_1 , 16.12.2025 року (вх. № 28560) звернувся у Залізничний районний суд м. Львова із позовною заявою до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання, прийняття спадщини за заповітом та визнання права власності в порядку спадкування, у якій просить суд:
-встановити факт постійного проживання на день відкриття спадщини спадкодавці ОСОБА_3 разом із спадкоємцем за заповітом ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 ;
-встановити факт прийняття спадщини за заповітом ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_3 ;
-визнати за позивачем право власності в порядку спадкування на належну ОСОБА_3 1/4 ідеальну частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.12.2025 року для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю - Галайко Н. М.
Судом у порядку ч. 6 ст. 187 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) 16.12.2025 року направлявся запит щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - позивача та відповідача у справі.
Відповіді на вказані запити надійшла до суду 09.03.2026 року.
ІІ. Щодо можливості прийняття позовної заяви до розгляду
Перевіривши позовну заяву та додані до неї документи, суд дійшов висновку, що така не відповідає вимогам ст. 95, 175, 177 ЦПК України та підлягає залишенню без руху.
Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. 175 і 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Так, заява подана без дотримання вимог до її форми та змісту, а додані документи не в повній мірі підтверджують обставини, на які посилається позивач. Виявлені недоліки унеможливлюють належну оцінку обґрунтованості заявлених вимог, перешкоджають визначенню предмета та підстав позову, а також ускладнюють вирішення питання про відкриття провадження у справі.
За таких умов суд дійшов висновку, що на момент надходження позовної заяви відсутні правові підстави для її прийняття до розгляду, а встановлені порушення мають бути усунуті заявником у порядку, передбаченому процесуальним законом.
З огляду на викладене, позовна заява підлягає залишенню без руху з наданням заявнику строку для усунення виявлених недоліків.
ІІІ. Щодо недоліків заяви
Суд звертає увагу на те, що в порушення п. 8 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява не містить зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.
Окремо суд зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Згідно ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
ІV. Щодо належного засвідчення копій документів
Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Так, відповідно до ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Таким чином, зі змісту наведеного положення ст. 95 ЦПК України вбачається, що засвідчення відповідності оригіналу документа можливе лише при наявності в особи, яка засвідчує такого оригіналу, і відповідно оригінал документа має знаходитися в особи на дату такого засвідчення.
Разом з тим, у позовній заяві позивач зазначає, що оригінали долучених документів знаходяться у нього, проте паспорт громадянина України, який долучено до матеріалів справи та засвідчений позивачем, не може перебувати в останнього.
Паспорт громадянина є документом особистого користування. Твердження про володіння оригіналом паспорта іншої особи (відповідача) викликає обґрунтований сумнів у правдивості заяви або свідчить про неналежне оформлення додатків.
Відповідно до правил засвідчення копій документів, позивач не наділений повноваженнями завіряти копії особистих документів третіх осіб.
Тому, слід уточнити, які саме оригінали документів перебувають у позивача, та надати належним чином завірені копії документів, що посвідчують особу відповідача (якщо вони є), або обґрунтувати неможливість їх подання.
V. Щодо доказів, які підтверджують обставини позовних вимог
Так, відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Положеннями п. 5, 8 ч. 3 ст. 175 ЦПК України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; в позовній заяві зазначаються докази, що підтверджують кожну обставину, перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначенням доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності).
Доказами, у контексті ст. 76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказами у цивільному процесі можуть бути: письмові, речові та електронні докази; висновки експертів; показання свідків.
Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
По-перше, щодо ідентифікації особи позивача. Матеріали позовної заяви містять суперечливі дані стосовно особи самого заявника. Позов подано від імені ОСОБА_1 , водночас долучені до заяви актові записи цивільного стану (свідоцтво про народження) вказують на інше прізвище особи при народженні. В порушення вимог процесуального закону, позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу (свідоцтва про шлюб, свідоцтва про зміну імені або відповідного витягу з Реєстру актів цивільного стану), який би підтверджував законність та послідовність зміни прізвища з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 ». Відсутність такого документу унеможливлює ідентифікацію позивача як суб'єкта матеріальних правовідносин та потенційного спадкоємця.
По-друге, щодо підтвердження родинних відносин між спадкодавцями. Позивач обґрунтовує позовні вимоги фактом прийняття спадщини його матір'ю ( ОСОБА_4 ) після смерті її сестри ( ОСОБА_3 ). Суд зазначає, що для встановлення права на спадкування за законом чи за заповітом необхідна повна документальна відповідність персональних даних, що підтверджує спільне походження осіб та безперервність спадкової наступності.
Проте, подані документи містять критичні розбіжності в анкетних даних спадкодавців, зокрема у написанні по батькові:
-у паспортних даних та свідоцтві про смерть однієї особи зазначено по батькові « ОСОБА_7 », тоді як у свідоцтві про народження та заповіті іншої особи (яку позивач ідентифікує як сестру матері) вказано по батькові « ОСОБА_8 »;
-суд наголошує, що імена « ОСОБА_9 » та « ОСОБА_10 », попри спільне етимологічне походження, є графічно та фонетично різними, а в межах офіційного документообігу та державної реєстрації актів цивільного стану - ідентифікують різних осіб.
Вказані суперечності призводять до виникнення обґрунтованого сумніву щодо наявності спільного батька у згаданих осіб та, як наслідок, ставлять під сумнів наявність самого факту родинного зв'язку (сестринства).
Відсутність доказів, що підтверджують ідентичність особи з різними варіантами запису по батькові (наприклад, витягів з РАЦС про ідентичність запису або рішень суду про встановлення факту), унеможливлює встановлення юридичної послідовності переходу спадкових прав.
За таких обставин, позивачу необхідно усунути вказані розбіжності шляхом надання належних доказів, що підтверджують єдине походження спадкодавців та ідентичність їхніх персональних даних.
По-третє, щодо доведення моменту відкриття спадщини, складу спадкового майна та визначення часток. Суд наголошує, що доказування у спадкових справах вимагає встановлення чіткої хронологічної послідовності юридичних фактів. Відповідно до ст. 1218 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Проте позивачем не долучено належних доказів, які б дозволили суду однозначно встановити правовий статус нерухомого майна на момент смерті кожного зі спадкодавців у порядку спадкової наступності (від ОСОБА_3 до ОСОБА_4 і надалі до позивача).
Зокрема, матеріали заяви не містять актуальних відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації права власності за кожним із попередніх власників на дату їх смерті. Окрім цього, позивачем не надано доказів, що підтверджують склад спадкової маси саме у вигляді визначеної частки майна.
Оскільки право власності на об'єкт нерухомості (квартиру) було зареєстровано як спільна сумісна власність чотирьох осіб, суд звертає увагу на положення ст. 370, 372 ЦК України, згідно з якими частки кожного співвласника у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Позивач повинен надати підтвердження, що на момент відкриття спадщини після кожного зі спадкодавців їхні частки були юридично виділені або визначені в ідеальних частках.
Більш того, позивачем заявлено вимогу про визнання права власності на 1/4 ідеальну частку квартири. Проте, виходячи з викладених у позові обставин щодо смерті інших співвласників та переходу їхніх прав до позивача (як кінцевого спадкоємця), вказаний розмір частки є юридично необґрунтованим та суперечить логіці спадкової наступності, за якою у власність спадкоємця мають переходити всі частки померлих, що в сукупності складало б 3/4 від цілого об'єкта. Позивачем не пояснено, чому він претендує лише на 1/4 частку та яка юридична доля інших часток нерухомого майна, що створює невизначеність предмета спору.
Відсутність зазначених відомостей та суперечність у визначенні обсягу позовних вимог позбавляє суд можливості перевірити, чи входило спірне майно до складу спадщини на кожному етапі процесуальної послідовності, та чи не було воно відчужене або обтяжене правами третіх осіб.
Враховуючи наведене у відповідності до п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позивачу слід уточнити зміст позовних вимог та обрати належний спосіб захисту.
VІ. Щодо визначення ціни позову та сплати судового збору
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці, обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.
Суд звертає увагу позивача, що ціна позову визначається на підставі ст. 176 ЦПК України.
Так, позивачем визначено ціну позову у розмірі 267 501 грн. 00 коп., виходячи з вартості об'єкта нерухомого майна згідно з довідкою БТІ про інвентаризаційну вартість від 2005 року.
Проте, суд зазначає, що такий підхід до визначення ціни позову не відповідає вимогам чинного процесуального законодавства з огляду на наступне:
-згідно з п. 2 ч. 1 ст. 176 ЦПК України, ціна позову у спорах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві власності, визначається дійсною вартістю нерухомого майна. Під дійсною вартістю розуміється ринкова ціна об'єкта на момент звернення до суду. Показники інвентаризаційної вартості двадцятирічної давнини не відображають актуальний стан ринку нерухомості та суттєво занижують базу для розрахунку судового збору.
-як зазначено вище, позивач претендує на визнання права власності на ідеальну частку майна. Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, - дійсною вартістю нерухомого майна. Отже ціна позову у справах про право власності на частку в майні визначається вартістю цієї частки. Таким чином, позивачу необхідно надати актуальний звіт про оцінку майна (або висновок про вартість), виданий суб'єктом оціночної діяльності, та визначити ціну позову виходячи з ринкової вартості саме тієї частки, на яку він претендує.
Враховуючи викладене, суд позбавлений можливості перевірити правильність сплати судового збору.
Згідно з ч. 2 ст. 176 ЦПК України, якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості майна, ціну позову визначає суд.
Однак, на стадії відкриття провадження обов'язок належного обґрунтування ціни позову покладається на позивача (ч. 4 ст. 177 ЦПК України).
VІІ. Підсумки
За нормою ст. 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд приймає до уваги позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, висвітлену 07.02.2024 року у справі № 295/434/22, провадження № 61-10948св23, згідно якої формалізм у процесі є позитивним й необхідним явищем, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу, проте надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя, у тому числі виконанню судового рішення та є порушенням» ст. 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 28.10.1998 року у справі «Перед де Рада Каваніллес проти Іспанії», від 13.01.2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», від 08.03.2017 року у справі «ТОВ «Фріда» проти України»).
Слід зазначити, що вказані в ухвалі суду недоліки не є надмірним формалізмом чи обмеженням доступу до правосуддя, оскільки являє собою прояв забезпечення реалізації балансу принципу верховенства права та принципів цивільного судочинства щодо рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності та диспозитивності.
Практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 року, «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року, «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 року, «Мельник проти України» від 28.03.2006 року.
У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Враховуючи викладене, позовну заяву слід залишити без руху та запропонувати позивачу усунути недоліки, зазначені в ухвалі суду протягом п'яти днів з дня отримання ухвали.
Відповідно до ст. 185 ЦПК України позовна заява, що не відповідає вимогам закону, підлягає залишенню без руху до виправлення позивачем вказаних недоліків.
При цьому позивача попереджається, що у разі не усунення недоліків позовної заяви в строк, вказаний в ухвалі, позовна заява буде вважатись неподаною і буде повернута.
З огляду на викладене та керуючись ст. 185 ЦПК України, суд -
постановив:
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання, прийняття спадщини за заповітом та визнання права власності в порядку спадкування - залишити без руху.
2. Роз'яснення суду
Позивачу надається п'ятиденний строк з дня отримання даної ухвали для усунення зазначених вище недоліків.
У разі невиконання вимог ухвали суду в зазначений строк, позовну заяву - вважати неподаною та повернути з усіма доданими до неї документами.
Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
3. Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя/підпис/
Згідно з оригіналом.
Суддя: Н. М. Галайко