24 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 161/16094/24
провадження № 51-3167 км 25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_7 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 12 червня 2025 року стосовно
ОСОБА_8 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженки смт Шахтарське Свердловського
району Луганської області, яка проживає
за адресою:
АДРЕСА_1 ,
засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Луцький міськрайонний суд Волинської області вироком від 25 лютого 2025 року, залишеним без змін ухвалою Волинського апеляційного суду від 12 червня 2025 року, засудив ОСОБА_8 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК, до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування, органах державного управління та контролю, підприємствах та організаціях державної чи комунальної власності на строк 15 років та з конфіскацією майна.
За обставин, детально наведених у вироку суду, ОСОБА_8 визнано винуватою у вчиненні нею кримінального правопорушення за таких обставин.
ОСОБА_8 , будучи громадянкою України, після повної окупації смт Марківка Старобільського району й інших територіальних одиниць Луганської області військовослужбовцями збройних сил рф та створення окупаційною владою «администрации Марковского района луганской народной республики»,маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для усвідомлення фактів збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, підтримуючи ідеї проросійської спрямованості, у тому числі щодо подальшого розвитку України, виходячи з геополітичних інтересів рф, які передбачають перебування України у сфері її впливу, а також з корисливих мотивів та хибного почуття кар'єризму, в період із 21 березня 2022 року до 23 лютого 2023 року, добровільно обійняла посаду «заведующего сектором организационной роботы администрации Марковского района лнр» (мовою оригіналу), тобто посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, у незаконно створеному органі влади на тимчасово окупованій території.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
Захисник ОСОБА_7 , не погодившись із ухвалою апеляційного суду через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, подав касаційну скаргу, в якій просить її скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Свої вимог захисник мотивує тим, що:
- у кримінальному провадженні згідно з положеннями статей 7, 20 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) грубо порушено право на захист ОСОБА_8 , адже вона не була обізнаною і не могла знати про те, що стосовно неї відкрито кримінальне провадження, захисник не мав змоги погодити протягом досудового розслідування та судового розгляду правову позицію з підзахисною;
- не встановлено жодного випадку умисного ухилення ОСОБА_8 від правосуддя, оскільки особа, яка може знаходитись на тимчасово окупованій території України, не може прибути до суду через збройну агресію рф;
- матеріали справи не містять належних та об'єктивних доказів повідомлення ОСОБА_8 про проведення судового слідства;
- не встановлено того, що ОСОБА_8 на час досудового розслідування та судового розгляду знаходиться на тимчасово окупованій території України, а також те, що вона взагалі жива і може фізично прибувати до суду;
- стороною обвинувачення не доведено поза розумним сумнівом вини ОСОБА_8 за ч. 5 ст. 111-1 КК, так як жодних об'єктивних, належних та допустимих доказів матеріали кримінального провадження не містять;
- не спростовано твердження сторони захисту про те, що на ОСОБА_8 і членів її родини міг чинитися тиск;
- суд апеляційної інстанції, безпосередньо не дослідивши усіх доказів, безпідставно погодився з висновками суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_8 за ч. 5 ст. 111-1 КК.
Позиції учасників судового провадження
Захисник підтримав доводи касаційної скарги, просив скасувати оскаржуване судове рішення та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив залишити оскаржуване рішення без зміни.
Мотиви Суду
Положеннями ст. 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Згідно із ч. 1 ст. 412 КПК істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
У поданій касаційній скарзі захисник покликається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону при розгляді кримінального провадження стосовно ОСОБА_8 судом апеляційної інстанції.
Вимогами ст. 370 КПК встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об'єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
Згідно з приписами ст. 418, ч. 2 ст. 419 КПК судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. Ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити короткий зміст доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, а також викладаються докази, що спростовують її доводи.
Тобто закон вимагає від суду проаналізувати всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, та надати на них мотивовані відповіді. Недотримання цих положень у випадку, якщо вони перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке згідно зі ст. 438 КПК тягне за собою скасування судового рішення.
Колегія суддів касаційного суду вважає, що суд апеляційної інстанції під час перегляду вироку суду першої інстанції стосовно ОСОБА_8 дотримався вищезазначених норм закону.
Кримінальне провадження стосовно ОСОБА_8 розглядалося в порядку спеціального судового розгляду з обов'язковою участю захисника і за відсутності обвинуваченої («in absentia»), яка усних показань суду не надавала, письмових заяв, протестів та клопотань на адресу суду не надсилала.
Під час перевірки матеріалів кримінального провадження суд касаційної інстанції встановив, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення та правильність кваліфікації її дій суд першої інстанції зробив на підставі досліджених доказів, зокрема:
- показань свідків ОСОБА_9 , яка з 2019 року працювала на посаді секретаря Марківської селищної ради, а після окупації смт Марківка переїхала до м. Київ та займає посаду заступника начальника Марківської селищної військової адміністрації, та ОСОБА_10 , яка до окупації смт Марківка займала посаду начальника відділу соціально-економічного розвитку Марківської територіальної громади, після окупації зайняла посаду начальника відділу соціально-економічного розвитку Марківської селищної військової адміністрації, про те, що вони були знайомі з ОСОБА_8 ще до окупації смт Марківка. Від своїх знайомих та з мережі Інтернет їм стало відомо, що ОСОБА_8 добровільно зайняла посаду завідуючої сектору організації роботи в окупаційному органі влади адміністрації Марківського району ЛНР, до повноважень якої входила загальна організація роботи окупаційної адміністрації «ЛНР». Щодо застосування будь-якого примусу до ОСОБА_8 їм нічого не відомо;
- доручення від 02 липня 2024 року Марківського МРВ 3 управління ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях, відповідно до якого ОСОБА_8 , уродженка смт Шахтарське, Довжанського району Луганської області, знаходиться на тимчасово окупованій території України - в смт Марківка Старобільського району Луганської області та зайняла посаду у незаконно створеному органі окупаційної влади;
- протоколу від 27 липня 2023 року огляду з фототаблицями до нього, згідно з яким було проведено огляд публікації на багатоплатформовому забезпеченні «Telegram» у групі «Адміністрація Марковського района» та виявлено: публікацію із текстом «В Марковке состоялась встреча жителей с членом Общественного штаба референдума, депутатом Народного Совета ЛНР, председателем Федерации профсоюзов ЛНР Игорем Рябушкиным» (мовою оригіналу); на одній із фотографій зображено обвинувачену ОСОБА_8 , яка була присутня 10 серпня 2022 року на даному референдумі;
- протоколу від 27 липня 2023 року огляду з фототаблицями до нього, згідно з яким проведено огляд інтернет-сторінки телефонного довідника незаконно створеного органу влади «Адміністрації Марківського району ЛНР» та виявлено наявність прізвища ОСОБА_8 як завідуючої сектору організації роботи незаконного органу влади;
- протоколу від 26 червня 2024 року з фототаблицями до нього, згідно з яким було оглянуто перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих рф, затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року №309 (зі змінами, внесеними наказом Мінреінтеграції від 31 травня 2024 року №153);
- протоколів від 27 червня 2024 року пред'явлення осіб для впізнання за фотознімками, згідно з якими свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 серед пред'явлених до впізнання фото інших осіб указали на фото особи під № 2 - ОСОБА_8 , яка добровільно погодилася працювати на посаді завідуючої сектору організаційної роботи Адміністрації Марківського району ЛНР;
- протоколу від 07 серпня 2024 року огляду з додатками до нього, згідно з яким було проведено огляд електронної сторінки в соціальній орієнтованій мережі Інтернет-ресурс «Однокласники» (ІНФОРМАЦІЯ_2) та виявлено за цим посиланням сторінку з назвою « ОСОБА_8 », на якій виявлено фотознімок із зображенням військового зс рф, опублікований 09 травня 2023 року, з текстом приватного змісту, а також 04 лютого 2023 року опубліковано фото, на якому зображена ОСОБА_8 та військовий зс рф. Крім того, за посиланням на сторінці ІНФОРМАЦІЯ_2 , розміщено публікації «Администрация Марковского муниципального округа» від 09 травня, 05 квітня, 23 березня 2023 року, які були вподобані ОСОБА_8 .
Отже суд першої інстанції на підставі вказаних доказів установив сукупність усіх передбачених законом ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК, та, ухвалюючи вирок, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого злочину поза розумним сумнівом.
Судовий розгляд проведено з дотриманням вимог статей 323, 337 КПК, в межах пред'явленого обвинувачення, діям ОСОБА_8 надано правильну юридичну оцінку.
Вирок суду першої інстанції належним чином умотивований і відповідає вимогам ст. 374 КПК. Зокрема, в ньому вказано формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, диспозиції статті КК, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого ОСОБА_8 визнано винуватою, та об'єктивні докази на підтвердження встановлених судом обставин.
Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами провадження не встановлено та судом правильно вирішено питання про їхню належність і допустимість, з дотриманням вимог статей 85-87, 89, 94, 95 КПК.
Обґрунтовуючи свій висновок щодо виду й міри покарання ОСОБА_8 , суд першої інстанції дотримався вимог статей 50, 65-67 КК, врахувавши конкретні обставини справи, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке, згідно зі ст. 12 КК, відноситься до категорії тяжких злочинів, характер діяння, форму й ступінь вини, мотиви та підвищену суспільну небезпечність його вчинення, відсутність обставин, що пом'якшують покарання, та наявність обставини, що його обтяжує - вчинення злочину з використанням умов воєнного стану, дані про її особу (раніше не судима).
Не погодившись із цим вироком, захисник оскаржив його до суду апеляційної інстанції.
Під час апеляційного перегляду суд апеляційної інстанції, дотримуючись вимог статей 404, 405, 407, 412-414 КПК, належним чином перевірив доводи апеляційної скарги захисника, які за своїм змістом є аналогічними до доводів, викладених в його касаційній скарзі, проаналізував їх, дав на них вичерпні відповіді, навівши в ухвалі відповідне обґрунтування.
За результатами перегляду вироку суд апеляційної інстанції ретельно проаналізував досліджені судом першої інстанції докази та підтвердив те, що їхня сукупність поза розумним сумнівом доводить винуватість ОСОБА_8 в інкримінованому діянні, а саме в тому, що вона, будучи громадянкою України, добровільно зайняла посаду, пов'язану з виконанням організаційно- розпорядчих функцій у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора. Покладені в основу вироку докази у своїй сукупності узгоджуються між собою, не викликають сумнівів у їх достовірності, відповідають вимогам належності та допустимості й не містять розбіжностей або суперечностей, які б могли вплинути на правильність висновку суду щодо винуватості ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК.
При цьому суд апеляційної інстанції не погодився з доводами захисника про те, що ОСОБА_8 могла діяти не з власної волі, вимушено заподіюючи шкоду національній безпеці України, та що через розгляд справи у її відсутності (in absentia) неможливо фактично з'ясувати мотив та мету вчиненого, оскільки місцевим судом за наявними в матеріалах кримінального провадження доказами було встановлено, що ОСОБА_8 займає посаду завідуючої сектору організації роботи незаконного органу влади, в соціальній мережі «Однокласники» на своїй сторінці ОСОБА_8 висвітлювала діяльність незаконно створеного органу влади «Адміністрації Марковського муніципального округу ЛНР», що, на переконання колегії суддів апеляційного суду, є беззаперечним свідченням невимушеності поведінки ОСОБА_8 , відсутності будь-якого примусу щодо неї, а відтак, і цілковитої добровільності її дій.
Крім того, апеляційний суд, зваживши на те, що території Марківської селищної територіальної громади Старобільського району перебувають під окупацією збройних сил рф (відповідний Перелік, затверджений Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309), дійшов висновку про те, ОСОБА_8 , займаючи посаду в незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території, та виконуючи функції завідуючої сектору організації роботи незаконного органу влади, очевидно усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання, тобто діяла з прямим умислом.
Не залишились без належної уваги суду апеляційної інстанції й доводи захисника про невідповідність призначеного ОСОБА_8 покарання тяжкості кримінального правопорушення та її особі внаслідок суворості, який не знайшов підстав для їх задоволення, з огляду на те, що призначене обвинуваченій судом першої інстанції покарання є необхідним і достатнім для її виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, адекватним характеру вчинених дій і даним про особу винної та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Що стосується доводів касаційної скарги захисника про те, що суд апеляційної інстанції безпосередньо не дослідив докази, то Суд уважає за необхідне зазначити про таке.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Положеннями ст. 404 КПК чітко регламентовано, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення місцевого суду в межах апеляційної скарги. За клопотанням учасників судового провадження апеляційний суд зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо суд першої інстанції дослідив їх неповністю або з порушеннями; апеляційний суд може дослідити докази, які не досліджувалися місцевим судом, виключно в разі, якщо учасники судового провадження заявляли клопотання про дослідження таких доказів під час розгляду в суді першої інстанції або якщо про них стало відомо після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Відповідно до запису перебігу судового засідання апеляційного суду, зафіксованого на технічному носії, сторона захисту під час апеляційного розгляду заяв чи клопотань про безпосереднє дослідження доказів не заявляла.
Враховуючи викладене, колегія суддів касаційного суду вважає, що розгляд даного кримінального провадження в суді апеляційної інстанції здійснювався з дотриманням вимог статей 22, 404 КПК.
Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Доводи касаційної скарги захисника про порушення прав ОСОБА_8 внаслідок застосування процедури in absentia.
Захисник у своїй касаційній скарзі вказує на незаконність застосування стосовно ОСОБА_8 процедури спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження з огляду на недоведеність факту ухилення засудженої від кримінальної відповідальності й відсутність її прямої недвозначної відмови від прибуття в судове засідання.
За приписами ч. 2 ст. 297-1, ч. 3 ст. 323 КПК спеціальне досудове розслідування та судовий розгляд може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), на підставі ухвали слідчого судді, суду у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого, зокрема, ст. 111-1 КК, стосовно підозрюваного, крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України № 1207-VII від 15 квітня 2014 року (зі змінами) «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» порядок вручення повістки про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, а також правові наслідки ухилення від явки на виклик слідчого, прокурора чи судовий виклик слідчого судді, суду (неприбуття на виклик без поважної причини більш як два рази) підозрюваним, обвинуваченим, який виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, визначені КПК.
Повістки про виклик підозрюваного, обвинуваченого у разі здійснення спеціального судового провадження надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування. Інформація про такі документи та повістки про виклик підозрюваного, обвинуваченого обов'язково публікуються в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями ст. 297-5 КПК та на офіційних веб-сайтах органів, що здійснюють досудове розслідування, або суду. З моменту опублікування повістки про виклик у вказаний спосіб підозрюваний, обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом (ч. 1 ст. 297-5, ч. 3 ст. 323 КПК).
Згідно з матеріалами кримінального провадження досудове розслідування та судовий розгляд кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченої ОСОБА_8 на підставі прийнятих рішень про спеціальне досудове розслідування та спеціальне судове провадження відповідно до вимог кримінального процесуального закону (ухвала слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 серпня 2024 року, ухвала Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 жовтня 2024 року).
З метою забезпечення такій особі права на захист законом передбачено обов'язкове представлення інтересів такої особи захисником, оскільки дотримання належного захисту спрямоване на реалізацію принципу змагальності в такому процесі.
Якщо особа, яка переховується від правосуддя, з'явиться, то вочевидь вона може приймати участь у провадженні як на етапі досудового розслідування, так і під час судового розгляду. Поки такої особи немає, її захисник забезпечує здійснення захисту самостійно. Тому саме він як професійний адвокат може самостійно забезпечувати представлення позиції сторони захисту перед судом і те, що така позиція не була обговорена з обвинуваченою, є логічною складовою процедури провадження, яке здійснюється in absentia.
Як убачається з матеріалів цієї справи, як органом досудового розслідування, так і судами першої та апеляційної інстанцій було дотримано спеціальних положень КПК щодо вручення повісток, повідомлень, повідомлення про підозру та обвинувального акта ОСОБА_8 , яку зі стадії досудового розслідування представляв захисник ОСОБА_7 .
Оскільки захисник активно представляв інтереси сторони захисту протягом всього провадження, колегія суддів констатує відсутність порушення права на захист у провадженні з мотивів неузгодження позиції захисту адвоката із обвинуваченою.
Водночас колегія суддів, ураховуючи як практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (рішення у справах: «Колоцца проти Італії» від 12 лютого 1985 року, «Меденіца проти Швейцарії» від 14 червня 2001 року, «Шомоді проти Італії» від 18 травня 2004 року, інші) щодо можливості проведення заочного кримінального провадження, так і вимоги ч. 3 ст. 400 КПК, яка передбачає умови подання апеляційної скарги обвинуваченим, стосовно якого судом ухвалено вирок за результатами спеціального судового провадження, вважає за необхідне зазначити про те, що засуджена навіть після закінчення строків на апеляційне чи касаційне оскарження не позбавлена права подати скаргу разом із клопотанням про поновлення строку на оскарження, якщо причини її неявки дійсно виявляться поважними, і вона не буде позбавлена можливості ставити питання про усунення порушень, які, на її думку, були допущені під час спеціального досудового розслідування та судового розгляду.
Крім того, колегія суддів касаційного суду зважає й на позицію ЄСПЛ, висловлену у справі «Санадер проти Хорватії» від 12 лютого 2015 року, про те, що судовий розгляд за відсутності обвинуваченого сам собою не суперечить Конвенції, оскільки той факт, що особа проживає на території, непідконтрольній органам влади, виправдовує неможливість повідомлення обвинуваченого про провадження або забезпечити його присутність з боку органів влади.
Відтак з огляду на вищезазначене Суд уважає, що матеріалами кримінального провадження підтверджено те, що висновки судів обох інстанцій про доведеність винуватості засудженої зроблені з дотриманням вимог ст. 23 КПК на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Беззаперечних доводів, які би ставили під сумнів законність ухвали суду апеляційної інстанції, умотивованість його висновків щодо наявності в діях ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК, захисник у касаційній скарзі не навів, а тому вона не підлягає задоволенню.
Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.
Керуючись статтями 441, 442 КПК, Суд
постановив:
касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Волинського апеляційного суду від 12 червня 2025 року стосовно ОСОБА_8 - без зміни.
Постанова набирає чинності з моменту оголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3