11 березня 2026 року
м. Київ
справа № 760/18489/25
провадження № 61-1380св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Управління автоматичної фіксації порушення правил дорожнього руху Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, Березівський відділ державної виконавчої служби у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 , на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 25 липня 2025 року, постановлену у складі судді Кицюка В. С., та постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2026 року, ухвалену в складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національної поліції України Департаменту патрульної поліції, Управління автоматичної фіксації порушення правил дорожнього руху, Березівського відділу державної виконавчої служби у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Березівський ВДВС) про відшкодування шкоди.
Позов обґрунтовано тим, що після того, як він сплатив штраф за вчинення адміністративного правопорушення відповідно до постанови старшого інспектора з о/д ВУСАФППДР ДПП Онуфрієвич О. С. про накладення адміністративного стягнення від 07 червня 2022 року, йому стало відомо, що 03 червня 2025 року Березівський ВДВС на підставі тієї самої постанови відкрив виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 та наклав арешт на його банківський рахунок.
Зазначає, що його звернення до відповідачів про неможливість повторного притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (стаття 61 Конституції України) залишено без відповіді.
Вважає, що зазначеними діями та рішеннями відповідачів як органів державної влади йому завдано шкоду у розмірі 11 048 грн.
Враховуючи викладене та посилаючись на положення статей 12, 13, 15, 18, 19, 26, 28, 35 Закону України «Про виконавче провадження», статей 16, 22, 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 300-304 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), ОСОБА_1 просив суд стягнути з Управління автоматичної фіксації порушення правил дорожнього руху Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, Березівський відділ державної виконавчої служби у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) завдану шкоду в сумі 11 048 грн у частинах на розсуд суду.
Витрати у зв'язку зі сплатою судового збору покласти на відповідача.
Короткий зміст ухвал суду першої інстанції
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 25 липня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто з усіма додатками.
Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що у строк, встановлений судом в ухвалі про залишення позову без руху, позивач не усунув недоліки позовної заяви, а тому наявні підстави для визнання заяви неподаною та її повернення позивачеві відповідно до частини третьої статті 185 ЦПК України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 27 січня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 25 липня 2025 року залишено без задоволення. Ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 25 липня 2025 року залишено без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції двічі залишав позов ОСОБА_1 без руху для усунення недоліків. Після другого залишення без руху позивач не вчинив жодних дій протягом визначеного судом строку.
Суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що оскільки позивач не усунув недоліки позовної заяви у встановлений судом строк, то його позовну заяву слід повернути відповідно до частини третьої статті 185 ЦПК України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
03 лютого 2026 року ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 , подав до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» касаційну скаргу на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 25 липня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2026 року.
Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано із суду першої інстанції матеріали цивільної справи № 760/18489/25.
27 лютого 2026 року матеріали цивільної справи № 760/18489/25 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2026 року справу призначено до судового розгляду у складі колегії із п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 , просить ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 25 липня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2026 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження ухвали Солом'янського районного суду міста Києва від 25 липня 2025 року та постанови Київського апеляційного суду від 27 січня 2026 року заявник зазначає порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що у справі про відшкодування шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, позивач звільняється від сплати судового збору не тільки у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), але й на наступних стадіях цивільного процесу (при поданні апеляційної та касаційної скарги).
У цій справі судами не враховано, що пункт 11 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» застосовується у зв'язку із захистом прав як у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), так і на наступних стадіях судового процесу, а саме при апеляційному перегляді справи.
Посилається на неврахування судами висновків Верховного Суду щодо застосування норми пункту 11 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» у подібних правовідносинах.
Відзив на касаційну скаргу від відповідачів до суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
02 липня 2025 року до Солом'янського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 , до Національної поліції України Департаменту патрульної поліції, Управління автоматичної фіксації порушення правил дорожнього руху, Березівського ВДВС про відшкодування шкоди, з додатками.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 14 липня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 , залишено без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків. Роз'яснено, що в разі неусунення недоліків у визначений строк заява вважатиметься неподаною та буде повернута позивачеві.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 18 липня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 , повторно залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків, який не може перевищувати двох днів з дня отримання копії ухвали.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 25 липня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто з усіма додатками відповідно до частини третьої статті 185 ЦПК України.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2., підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду не відповідають.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду повинно бути ефективним.
Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (див. рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Case of de Geouffre de la Pradelle v. France» («Де Геоффре де ла Праделл проти Франції»)).
Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним.
У рішенні від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія-97 проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що процесуальні норми призначені забезпечити належне здійснення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів.
Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Позовна заява за формою і змістом повинна відповідати вимогам статті 119 ЦПК України.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Абзацом першим частини другої статті 185 ЦПК України передбачено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Відповідно до частини третьої статті 185 ЦПК України якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
У цій справі суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, виходив з наявності підстав для застосування частини третьої статті 185 ЦПК України. Апеляційний суд з таким висновком суду першої інстанції погодився.
Так, встановивши, що станом на 25 липня 2025 року ОСОБА_1 не виконав вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху, недоліки позовної заяви не усунув, місцевий суд визнав позовну заяву неподаною та повернув її.
Верховний Суд не може погодитись з такими висновками місцевого суду, підтриманими апеляційним судом, з огляду на таке.
В ухвалах Солом'янського районного суду міста Києва від 14 та 18 липня 2025 року зазначено, що відповідно до частини четвертої статті 177 ЦПК України позивачем не додано документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону, та у порушення вимог частини третьої статті175 ЦПК України позивачем не зазначено:
- повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;
- чіткий зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них;
- відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору;
- відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися.
Предметом позову ОСОБА_1 є вимога до Управління автоматичної фіксації порушення правил дорожнього руху Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, Березівський відділ державної виконавчої служби у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про відшкодування завданої йому шкоди.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частина друга статті 133 ЦПК України).
Закон України «Про судовий збір» є спеціальним законом, який визначає підстави для звільнення від сплати судового збору та пільги щодо його сплати, а отже, саме правові приписи, передбачені в наведеному Законі, підлягають застосуванню під час вирішення судом питання про звільнення осіб від сплати судового збору у випадках, визначених у статтях 3, 5 цього Закону (постанова Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 572/4900/24 (провадження № 61-12079св25)).
У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням асоціації «Дім авторів музики в Україні» щодо офіційного тлумачення положень пункту 7 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у взаємозв'язку з положеннями пункту «г» частини першої статті 49 Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 28 листопада 2013 року № 12-рп/2013 зазначається, що сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України.
Судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду (пункт 11 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір»).
У справі про відшкодування шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду позивач звільняється від сплати судового збору не тільки у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), але й на наступних стадіях цивільного процесу (при подачі апеляційної та касаційної скарги). Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 06 лютого 2019 року в справі № 454/577/17 (провадження № 61-31587св18), постанову Верховного Суду від 20 лютого 2019 року в справі № 712/2452/17 (провадження № 61-32839св18), постанову Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі № 243/3882/19 (провадження № 61-17490св19)).
У справі, яка переглядається в порядку касації:
- позивач звернувся до суду з позовними вимогами фактично до держави, в особі уповноважених органів, про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади;
- наявність підстав для звільнення від сплати судового збору позивач обгрунтовував посиланням на положення пункту 11 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір».
Беручи до уваги предмет, підстави та зміст позову ОСОБА_1 , колегія суддів виходить з того, що він звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви на підставі пункту 11 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», а тому суд першої інстанції помилкового керувався тим, що позивач є суб'єктом сплати судового збору у цій справі.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що приймаючи до розгляду апеляційну скаргу та залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції від 25 липня 2025 року, суд апеляційної інстанції не стягував з позивача судовий збір за подання апеляційної скарги, очевидно врахувавши предмет і підстави позову та фактично визнавши наявність у позивача пільги, встановленої пунктом 11 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір».
Водночас апеляційний суд не врахував, що така пільга передбачена законом для всіх стадій судового захисту, у тому числі при зверненні особи до суду з відповідним позовом.
У контексті викладеного, колегія суддів наголошує на тому, що приватному праву апріорі притаманна така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20; постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 1519/2-5034/11).
Таким чином, суд першої інстанції помилково залишив без руху позовну заяву ОСОБА_1 з підстав несплати судового збору та повернув її матеріали позивачу у зв'язку з невиконанням ним таких вимог суду, а апеляційний суд необґрунтовано погодився з указаними висновками місцевого суду і залишив оскаржувану позивачем ухвалу суду без змін, водночас фактично визнавши наявність у позивача пільги, які встановленіпунктом 11 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір».
При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що зазначені в ухвалах суду першої інстанції інші недоліки, а саме: невідповідність позовної заяви вимогам статті 175 і 177 ЦПК України щодо форми і змісту та доданих матеріалів, спростовуються матеріалами позовної заяви з додатками, в якій міститься інформація про відповідачів, зміст позовних вимог, відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору (звернення до відповідачів із запитами, які залишені без відповіді), а також доказами направлення копій позову з додатками відповідачам.
Позивач наголошував на цьому у своїй апеляційній скарзі на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва, однак під час апеляційного перегляду ухвали місцевого суду апеляційний суд обмежився лише формулюванням про необхідність усунення недоліків позовної заяви після повторного залишення її місцевим судом без руху.
Разом з цим, наявність доказів направлення позивачем Управлінню автоматичної фіксації порушення правил дорожнього руху Департаменту патрульної поліції Національної поліції України і Березівський відділ державної виконавчої служби у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) як відповідачам копій апеляційної скарги з додатками через підсистему «Електронний Суд» не викликали в апеляційного суду сумнівів щодо суб'єктного складу справи: некоректного чи неповного зазначення учасників справи. Апеляційний суд в оскаржуваній постанові зазначив, що «відповідачі про розгляд справи в порядку письмового провадження поінформовані належним чином».
Отже, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, не мав правових підстав для повернення позовної заяви з посиланням на невиконання вимог ухвал суду від 14 та 18 липня 2025 року та помилково застосував положення частини третьої статті 185 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права, у зв'язку із чим підлягають скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, оскаржені ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Керуючись статтями 400, 402, 406, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 , задовольнити.
Ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 25 липня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2026 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк