24 лютого 2026 року
м. Київ
cправа № 910/6854/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,
за участю секретаря судового засідання - Прокопенко О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»
на рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2025 (суддя Курдельчук І. Д.),
додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2025 (суддя Курдельчук І. Д.)
і постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2025 (головуючий суддя Сибіга О. М., судді Гончаров С. А., Тищенко О. В.)
у справі № 910/6854/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр-Шина Груп»
до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - 1) Мовчан Яна Миколаївна , 2) Уманський Кирил Русланович , 3) Остролуцька Дар'я Павлівна і 4) Воскобойник Сергій Олександрович ,
про стягнення коштів,
(у судовому засіданні взяли участь: представниця позивача - Чуміна К. Г., представник відповідача - Пономарь С. Г.)
Узагальнений зміст позовних вимог та підстав заявленого позову
1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр-Шина Груп» (далі - ТОВ «Центр-Шина Груп») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк») про стягнення 2 827 996, 47 грн.
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з рахунку позивача у АТ КБ «Приватбанк» було здійснено несанкціоноване списання 2 336 822, 00 грн на рахунки осіб, з якими у ТОВ «Центр-Шина Груп» відсутні договірні відносини. Позивач звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з вимогою про повернення зазначених коштів, проте банк у задоволенні цієї вимоги відмовив.
3. У зв'язку з цим, ТОВ «Центр-Шина Груп» звернулося до суду з позовом, у якому окрім безпідставно списаних коштів також просило стягнути з банка 47, 00 грн комісії за їх списання та нарахованих на них 324 532, 08 грн пені, 32 830, 43 грн 3% річних та133 764, 96 грн інфляційних втрат.
Узагальнений зміст і обґрунтування судових рішень судів попередніх інстанцій
4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.08.2025 у справі № 910/6854/25 зазначений позов було задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 2 336 822, 00 грн списаних з рахунку ТОВ «Центр-Шина Груп» та 47, 00 грн банківської комісії за їх списання. В решті позову відмовлено.
5. Місцевий господарський суд встановив, що списання коштів з рахунку ТОВ «Центр-Шина Груп» відбулось поза його волею. При цьому обставин того, що доступ третіх осіб до рахунку позивача відбувся з його умислу чи необережності банк не довів. Тож за висновками суду першої інстанції відповідач зобов'язаний повернути позивачу списані за несанкціонованими операціями кошти, а також комісію за їх списання.
6. В частині вимог про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат місцевий господарський суд виснував, що ці вимоги задоволенню не підлягають, оскільки у АТ КБ «Приватбанк» відсутнє грошове зобов'язання перед позивачем, а обов'язок банка повернути на рахунок ТОВ «Центр-Шина Груп» кошти є виключно наслідком порушення ним зобов'язань з належного надання послуг з ведення рахунку, а саме забезпечення схоронності коштів позивача, що виключає застосування у цьому разі визначеної законодавством відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання.
7. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 25.09.2025 у справі № 910/6854/25 заяву ТОВ «Центр-Шина Груп» про його ухвалення задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 128 632, 51 грн судових витрат, пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги та розглядом справи. В решті заяви відмовлено.
8. Ухвалюючи це додаткове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що заявлений розмір витрат є обґрунтованим, розумним, співмірним зі складністю справи, обсягом виконаної адвокатом роботи, тому у зв'язку з частковим задоволенням позову з відповідача підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати в розмірі 128 632,51 грн, що є пропорційним розміру задоволених позовних вимог. При цьому витрати на проїзд адвоката у судові засідання у розмірі 5 666, 53 грн є судовими витратами, які підлягають розподілу за результатом розгляду справи. Натомість витрати позивача на оплату проведеної в позасудовому порядку експертизи у розмірі 39 693, 89 грн є необґрунтованим та не підлягають розподілу з урахуванням норм статті 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
9. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2025 змінено в їх мотивувальних та резолютивних частинах щодо присуджених до стягнення коштів, внаслідок чого заявлений позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 2 336 822, 00 грн безпідставно списаних коштів, 47, 00 грн банківської комісії, 324 532, 08 грн пені, 133 764, 96 грн інфляційних втрат та 32 830, 43 грн 3 % річних. Заяву ж позивача про ухвалення додаткового рішення задоволено частково, а саме стягнуто на його користь з АТ КБ «Приватбанк» 155 666,53 грн витрат на правничу допомогу, в решті у задоволенні цієї заяви відмовлено.
10. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду про те, що АТ КБ «Приватбанк», як фінансовою установою, допущено незабезпечення посиленої ідентифікації споживача фінансової послуги (позивача у справі) та захисту конфіденційності даних його ідентифікації, що з урахуванням не доведення вини ТОВ «Центр-Шина Груп» у доступі третіх осіб до інформації, яка дозволила ініціювати банківські операції по його рахунку, свідчить про наявність підстав для стягнення з АТ КБ «Приватбанк» 2 336 822,00 грн несанкціоновано списаних коштів та 47,00 грн комісії банка за це списання.
11. Щодо стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних апеляційний господарський суд з посиланням на статтю 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», статтю 86 Закону України «Про платіжні послуги» та статті 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), дійшов висновку, що ці вимоги також підлягають задоволенню, позаяк стягнення пені передбачено нормами названих Законів, а норми вказаних статей ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, у тому числі і тих, що виникли у відповідача перед позивачем.
12. Водночас, з огляду на те, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, та зважаючи на рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, суд апеляційної інстанції з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру вирішив, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 155 666, 53 грн. У стягненні з АТ КБ «Приватбанк» 39 693,89 грн витрат позивача, пов'язаних з проведенням експертизи, апеляційний господарський суд відмовив, оскільки як при прийнятті рішення у цій справі судом першої інстанції, так і при його перегляді у апеляційному порядку, відповідний висновок експерта не було враховано як доказ у справі, у зв'язку з чим відшкодування таких витрат ТОВ «Центр-Шина Груп» не відповідатиме вимогам розумності та правової визначеності.
Касаційна скарга
13. АТ КБ «Приватбанк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2025, рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2025, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2025 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову та заяви позивача про покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу відмовити.
Узагальнені доводи касаційної скарги
14. У поданій касаційній скарзі відповідач посилається на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України).
15. Доводи АТ КБ «Приватбанк», якими обґрунтована зазначену підставу касаційного оскарження, зводиться до того, що суди попередніх інстанцій не урахували висновків Верховного Суду, відповідно до яких:
- банк має довести, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції (постанова від 16.08.2023 у справі № 176/1445/22);
- суд першої інстанції не перевірив належним чином доводи банку про те, що без розголошення з боку позивача номера банківських карток, ПІН-кодів банківських карток, особа, навіть перевипустивши Sim- карту або маючи фінансовий телефон клієнта, не змогла б ні зайти до системи «Приват24», ні змінити фінансовий номер клієнта, ні зняти чи переказати кошти з рахунків клієнта, та дійшов передчасного висновку про задоволення позову. Крім того, суд першої інстанції не здійснив аналіз доводів позивача про те, що вона не втрачала банківських карток, їх ПІН-кодів і телефону та нікому їх не передавала, не вчиняла будь-яких інших дій, які б могли призвести до списання грошових коштів з її рахунків відповідно наведених вище алгоритмів реєстрації у системі «Приват 24» (постанова від 25.01.2023 у справі № 235/2054/21);
- суди не взяли до уваги, що саме на позивача покладено обов'язок нерозголошення (нерозкриття) інформації за рахунком в результаті використання клієнтом паролів, ПІН-кодів, CVV-кодів, як і обов'язок повідомлення банку в разі втрати, викрадення платіжної картки та розголошення. Таким чином, враховуючи, що операція з переказу коштів у сумі 9 600,00 грн була здійснена 09.01.2015 в мережі Інтернет з використання реквізитів платіжної картки, у тому числі CVV-коду, які відомі тільки власнику картки, АТ «Ощадбанк» не повинен нести відповідальність за дану операцію (постанова від 10.07.2019 у справі № 522/22780/15-ц);
- лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення такого користувача до цивільно-правової відповідальності - в усіх інших випадках відповідальність покладається на банк. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів (постанови від 23.04.2025 у справі № 910/3176/24, від 20.07.2022 у справі № 521/20764/20, від 21.04.2021 у справі №751/6050/18).
16. Крім того, відповідач посилається на постанови Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 473/2315/17, від 06.03.2018 у справі № 585/1320/16-ц, від 10.07.2019 у справі № 522/22780/15-ц, від 01.07.2020 у справі № 712/9107/18 та від 07.12.2020 у справі № 182/5175/16-ц, а також зазначає, що витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань не є доказом вчинення злочину щодо шахрайства з банківським рахунком.
17. З вказівкою на висновки Верховного Суду скаржник стверджує, що у цій справі місцевим та апеляційним господарськими судами не було взято до уваги фактичні обставини стосовно того, що до комп'ютера та паролів входу до нього, та КЕП директора позивача та паролів до нього мали доступ треті особи; на момент проведення транзакцій, їх було ідентифіковано як такі, що вчинені позивачем, і будь-які підстави їх оскарження були відсутні; банк звільняється від обов'язку доказування вини позивача в разі проведення спірної транзакції з автентифікацією платіжного інструменту і його держателя; матеріали справи не містять жодних доказів порушення безпеки платежів спричинених саме банком. Також відповідач посилається і на інші обставини, що, на його думку, свідчать про безпідставність та необґрунтованість заявлених у цій справі позовних вимог.
18. Разом з тим скаржник вважає, що суд першої інстанції правильно виснував про відсутність у даному випадку грошового зобов'язання банка перед клієнтом, що виключає можливість застосування передбаченої у чинному законодавстві відповідальності за прострочення його виконання.
19. Стосовно ж покладення на АТ КБ «Приватбанк» витрат позивача на правничу допомогу скаржник з посиланням на висновки Верховного Суду щодо застосування статей 126, 129 ГПК України зазначає, що аналіз ціни, предмета та підстав позову, обраного позивачем способу захисту, категорії та складності справи, обсягу та характеру доказів у справі, кількості сторін та інших учасників судового процесу, її значення для суспільного інтересу, свідчить про логічність висновку про відмову у стягненні таких витрат з відповідача. При цьому відповідна відмова не заперечує право адвоката та його довірителя на оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але суд в такому разі оцінює ці обставини з точки зору можливості покладення відповідних витрат на іншу сторону у справі (на відповідача).
Позиція інших учасників справи
20. У межах встановленого Верховним Судом строку ТОВ «Центр-Шина Груп» подало відзив на касаційну скаргу АТ КБ «Приватбанк», у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
21. Згідно з аргументами позивача у касаційній скарзі банк не зазначив яку саме норму права суди попередніх інстанцій застосували без урахування висновків Верховного Суду щодо її застосування у подібних правовідносинах. До того ж у справі, що переглядається, суди дійшли висновків, які не суперечать правовим позиціям, наведеним у постановах Верховного Суду від 23.04.2025 у справі № 910/3176/24, від 20.07.2022 у справі № 521/20764/20, від 16.08.2023 у справі № 176/1445/22, про які йдеться у касаційній скарзі. Натомість посилання відповідача на постанови Верховного Суду від 25.01.2023 у справі № 235/2054/21, від 10.07.2019 у справі № 522/22780/15-ц, від 21.04.2021 у справі № 751/6050/18 є безпідставними, оскільки перша із них не є остаточним судовим рішенням у справі, а інші ухвалено у справах з неподібними до цієї правовідносинами.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
22. Суди попередніх інстанцій з'ясували, що 10.10.2019 ТОВ «Центр-Шина Груп» на підставі анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк» та відповідно до статті 634 ЦК України, приєдналося до Умов та правил надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк», що розміщенні на офіційному сайті банку в мережі інтернет privatbank.ua та які разом з пам'яткою клієнта і тарифами становлять договір банківського обслуговування.
23. На підставі анкети-заяви про приєднання клієнту було відкрито поточний банківський рахунок у АТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_1 .
24. Як зазначив позивач, 04.12.2024 у проміжок з 21:39 до 22:20 з його вищевказаного банківського рахунку було списано кошти у розмірі 2 336 822,00 грн на відкриті у АТ «Універсал Банк» рахунки фізичних осіб-підприємців (далі - ФОП) шляхом проведення 47 окремих операцій (платежів), кожен з яких на 50 000, 00 грн, а саме на рахунки:
(1) № НОМЕР_6, отримувач коштів ФОП Мовчан Яна Миколаївна, ЄДРПОУ НОМЕР_2 , 15 платежів у загальному розмірі 747 816, 00 грн;
(2) № НОМЕР_7, отримувач коштів ФОП Уманьський Кирило Русланович, ЄДРПОУ НОМЕР_3 , 15 платежів у загальному розмірі 747 526, 00 грн;
(3) № НОМЕР_8, отримувач коштів ФОП Остролуцька Дар'я Павлівна, ЄДРПОУ НОМЕР_4 , 14 платежів у загальному розмірі 694 643, 00 грн;
(4) № НОМЕР_9, отримувач коштів ФОП Воскобойник Сергій Олександрович, ЄДРПОУ НОМЕР_5 , 3 платежі у загальному розмірі 146 837, 00 грн.
25. Позивач стверджує, що згоди на проведення цих операцій з переказу коштів банк від нього не отримував. У момент списання коштів ні ТОВ «Центр-Шина Груп», ані його керівництву не надходили повідомлення або телефонні дзвінки для підтвердження транзакцій.
26. Неправомірне списання коштів з банківського рахунку на загальну суму 2 336 822, 00 грн ТОВ «Центр-Шина Груп» було виявлено 05.12.2024.
27. За фактом незаконного заволодіння належними йому коштами в розмірі 2 336 822,00 грн, що перебували на рахунку № НОМЕР_1 , позивач 05.12.2024 звернувся до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення.
28. За результатами розгляду цієї заяви 06.12.2024 Відділом поліції № 4 Дніпровського районного управління поліції № 1 Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12024042150000164 за частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України.
29. У ході досудового розслідування встановлено, що несанкціоноване списання грошових коштів ТОВ «Центр-Шина Груп» відбулось внаслідок стороннього запуску шкідливого програмного забезпечення без згоди та без відома позивача. Зокрема, при огляді сервера ТОВ «Центр-Шина Груп», проведеного начальником 7-го відділу управління протидії кіберзлочинам в Дніпропетровській області ДКП НП України (протокол огляду предмета від 23.12.2024), виявлено, що на оглянутому об'єкті встановлено 03.12.2024 програмне забезпечення, яке визначається антивірусними програмами, як шкідливе, та дозволяє віддалено переглядати робочий стіл користувача, віддалено здійснювати зміни налаштувань, завантажувати певні файли без його відома. Також 03.12.2024 19:26:27 був завантажений кейлоггер - різновид програмного забезпечення, яке застосовується для відстеження або легування всіх натискань клавіш на клавіатурі.
30. Також 05.12.2024 ТОВ «Центр-Шина Груп» звернулося до АТ КБ «Приватбанк» із заявою про несанкціоноване списання коштів з його поточного рахунку та їх повернення.
31. У відповідь на цю заяву АТ КБ «Приватбанк» листом від 18.12.2024 № 20.1.0.0.0/7-241205/51119 повідомило позивача, що банком ініційовано проведення службового розслідування, в результаті якого встановлено, що факт несанкціонованого зняття коштів з рахунку знайшов своє підтвердження. Проте аналіз обставин, які сприяли використанню коштів третіми особами показав, що позивачем були порушені умови і правила наданих банківських послуг, а саме використання системи дистанційного банківського обслуговування «Приват24 для Бізнесу» та правил дистанційного управління рахунком. Тож з посиланням на положення пункту 3.1.3.7.2 Умов та правил надання банківських послуг, відповідно до якого банк не несе відповідальність за збереження коштів та даних клієнта у разі розголошення/втрати уповноваженими/довіреними особами клієнта відомостей про логін та пароль або токен та інших даних, необхідних для роботи в системі «Приват24 для бізнесу», а також у разі передачі КЕП третім особам, АТ КБ «Приватбанк» повідомило про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача. Банк зазначив, що не несе відповідальності за несанкціонований доступ до сховища ключів клієнта під час реєстрації/авторизації в системі «Приват24 для бізнесу» в разі відсутності ліцензійного програмного забезпечення, відсутність антивірусних та анти шпигунських програм, що забезпечують захист від несанкціонованого доступу до інформації клієнта на персональному комп'ютері користувача, з якого здійснюється реєстрація.
32. За таких обставин між клієнтом та банком виник спір щодо повернення безпідставно списаних з банківського рахунку коштів, комісії банку за їх списання, а також пені, 3 % річних та інфляційних втрат, що і вирішувався судами у цій справі.
Оцінка аргументів скаржника та висновків судів попередніх інстанцій
33. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
34. Дослідивши в межах вимог касаційної скарги відповідача наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанції чинних правових норм, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга АТ КБ «Приватбанк» не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
35. Підставою касаційного оскарження судових рішень, ухвалених судами попередніх інстанцій у цій справі, відповідач визначив підставу, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, що і стала підставою для відкриття касаційного провадження.
36. У пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України унормовано, що підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
37. Тож за змістом цієї норми, касаційний перегляд з вказаних підстав може відбутися за наявності таких складових:
- суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;
- спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
38. У постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема і вище вказаного пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
39. При цьому з-поміж зазначених критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
40. Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
41. Водночас слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
42. Положення ГПК України покладають обов'язок з визначення та доведення того, якого висновку Верховного Суду не було враховано при прийнятті оскаржуваного рішення, саме на скаржника, що з урахуванням положень статті 290 ГПК України зобов'язує останнього у скарзі повно викласти та детально описати невідповідність оскаржуваного судового рішення практиці Верховного Суду із застосування конкретної норми.
43. Як вже зазначалось, у поданій касаційній скарзі скаржник посилається на те, що судами не були взяті до уваги правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 16.08.2023 у справі № 176/1445/22, від 25.01.2023 у справі № 235/2054/21, від 10.07.2019 у справі № 522/22780/15-ц, від 23.04.2025 у справі № 910/3176/24, від 20.07.2022 у справі № 521/20764/20, від 21.04.2021 у справі №751/6050/18, від 28.02.2018 у справі № 473/2315/17, від 06.03.2018 у справі № 585/1320/16-ц, від 10.07.2019 у справі № 522/22780/15-ц, від 01.07.2020 у справі № 712/9107/18 та від 07.12.2020 у справі № 182/5175/16-ц.
44. У постанові від 16.08.2023 у справі № 176/1445/22, на яку посилається скаржник, Верховний Суд виснував про те, що саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів. Сам факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних і допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною в таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.
45. Водночас у постанові від 25.01.2023 у справі № 235/2054/21, про яку також йдеться у касаційній скарзі відповідача, Верховний Суд дійшов висновків подібних до наведених та зазначив, що лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення його до цивільно-правової відповідальності.
46. Схожі за змістом висновки викладено і у постановах Верховного Суду від 23.04.2025 у справі № 910/3176/24, від 20.07.2022 у справі № 521/20764/20, від 21.04.2021 у справі №751/6050/18, про які зазначає скаржник у касаційній скарзі.
47. При цьому у зазначених справах Верховним Судом або було залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій, ухвалені не на користь банку, або скеровано справу на новий розгляд, задля встановлення обставин, що мають значення для вирішення спорів, які виникли між їх сторонами.
48. З викладеного вбачається, що Верховний Суд дотримується правової позиції стосовно того, що тягар доведення обставин, які свідчать про вчинення клієнтом дій чи бездіяльності, що сприяли доступу третіх осіб до його рахунку, покладається на банк.
49. У цій справі (№ 910/6854/25), з огляду на встановлені фактичні обставини (зокрема, відсутність доказів розголошення позивачем інформації з доступу до свого рахунку, нетипова поведінка клієнта з вчинення великої кількості банківських операцій у нічний час з коротким проміжком між ними, відсутність повідомлень або телефонних дзвінків банку для підтвердження транзакцій) суди виснували, що у даному випадку АТ КБ «Приватбанк» не доведено вину позивача у доступі третіх осіб до інформації, яка дозволила ініціювати банківські операції, і не спростовано наявність своєї вини у несанкціонованому списанні коштів з рахунку позивача.
50. Зазначене повністю узгоджується з висновками Верховного Суду про необхідність встановлення таких обставин під час розгляду судової справи із відповідними спірними правовідносинами. Крім того, у оскаржуваній постанові апеляційного господарського суду, ухваленій у цій справі, міститься посилання на постанову Верховного Суду від 16.08.2023 у справі № 176/1445/22 та висновки, викладені у ній.
51. Тож у цій справі (№ 910/6854/25) судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з урахуванням вищенаведених висновків Верховного Суду та зважаючи на встановлені у ній фактичні обставини.
52. Так само у справах № 473/2315/17, № 585/1320/16-ц, № 522/22780/15-ц, № 712/9107/18, у справі № 182/5175/16-ц, на постанови Верховного Суду ухвалені у яких посилається відповідач, відмінності у результатах вирішення спорів та касаційного перегляду пов'язані із неоднаковими їх обставинами (зокрема, обставинами щодо доведеності/недоведеності вчинення клієнтом банку дій (бездіяльності), які сприяли у забезпеченні доступу до його рахунку), і ці обставини не є ідентичними до обставин справи, що переглядається.
53. Так, направляючи справу № 473/2315/17 на новий розгляд, Верховний Суд виходив з того, що суд апеляційної інстанції 1) не роз'яснив наслідки невчинення процесуальних дій, зокрема незаявлення клопотання про призначення експертизи підпису на кредитному договорі; 2) не дослідив докази, які містяться в матеріалах справи стосовно того, що відповідач отримав кредитну картку та здійснював погашення кредитної заборгованості через термінал у відповідні дати на певні суми; 3) не навів вмотивованих обґрунтувань на спростування наведених позивачем обставин; 4) необґрунтовано не взяв до уваги додану позивачем виписку з особового рахунку клієнта, яка не спростована відповідачем, зокрема, поповнення карткового рахунку, часткове погашення простроченої заборгованості. З наведеного вбачається, що обставини зазначеної справи та справи, що переглядається, не є подібними, а висновки Верховного Суду у справі № 473/2315/17 стосуються насамперед того, що апеляційним судом не встановлено низку обставин, що мають значення для правильного вирішення спору між її сторонами.
54. Натомість за встановлених обставин справи № 585/1320/16-ц у клієнта банку (позивача у справі) банківську картку було викрадено, і після отримання СМС-повідомлень про зняття грошових коштів з його рахунку він лише наступного дня звернулася до правоохоронних органів та відділення банку. На відміну від цих обставин, відповідно до обставин справи № 910/6854/25 ТОВ «Центр-Шина Груп» повідомлень про відповідні транзакції по його рахунку не отримувало.
55. У справі № 522/22780/15-ц, на яку посилається скаржник, Верховний Суд звернув увагу на те, що здійснення операції з переказу коштів відбулося в мережі Інтернет з використанням реквізитів платіжної картки, у тому числі CVV-коду, які відомі тільки власнику картки. Водночас у справі, що переглядається, судами попередніх інстанцій подібні обставини не встановлювалися, що свідчить про неподібність цих справ.
56. У постанові від 01.07.2020 у справі № 712/9107/18 Верховний Суд виходив з обставин того, що необхідну для здійснення блокування абонентського номеру інформацію (номер телефона, на який найчастіше дзвонили за останні 30 днів, суму, на яку останній раз поповнювався рахунок, місяць та рік останнього поповнення рахунку в чисельному вигляді, суму коштів, яка повинна бути на особовому рахунку), як і інформацію необхідну для здійснення грошового переказу коштів (номер картки, термін її дії та CVV2), міг знати лише позивач, який своїми діями сприяв втраті чи незаконному використанню ПІН - коду або іншої інформації, що дає змогу ініціювати платіжні операції. При цьому перекази грошових коштів відбулися 22 та 23 березня 2018 року на картку, яка 22.03.2018 була перевипущена на ім'я доньки позивача, а належних доказів на підтвердження неправомірного перевипуску зазначеної картки третіми особами чи несанкціонованого списання перерахованих з її карткового рахунку коштів з картки доньки на користь третіх осіб позивач не надав. У справі ж, що переглядається, як вже зазначалось, судами попередніх інстанцій подібних обставин встановлено не було, а навпаки було з'ясовано обставини стороннього доступу до банківського рахунку позивача.
57. Також не є подібними до цієї справи і обставини справи № 182/5175/16-ц, оскільки під час розгляду зазначеної справи судами було встановлено, що спірні операції 22.08.2015 проводились з підтвердженням платежу 3D Secure, а відповідно до витягу зі службового розслідування такі дії оспоренню як шахрайські не підлягають. Крім того, списання коштів з карткового рахунку клієнта відбулося за електронною ідентифікацією електронного платіжного засобу і його користувача, і клієнт підтвердив факт надходження на його телефон повідомлень від банку щодо відповідних операцій.
58. Зазначати про неврахування висновку Верховного Суду як про підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення, помилково.
59. Висновків же про те, що витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань є доказом вчинення злочину (шахрайства) з банківським рахунком суди попередніх інстанцій у цій справі не робили, що спростовує і посилання скаржника на постанови Верховного Суду у вказаних справах у цьому контексті.
60. Крім того, суть доводів скаржника (зокрема, і його доводи, наведені у пункті 16 цієї постанови, та усі інші) зводиться до переоцінки вже встановлених та досліджених судами попередніх інстанцій доказів та фактичних обставин справи на його користь, тобто таким чином, щоб це мало наслідком відмову в задоволенні позову (також інші доводи підставами касаційного оскарження, передбаченими частиною другої статті 287 ГПК України, не обґрунтовані). Однак, зазначене виходить за визначені у статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції та не свідчить про належне обґрунтування відповідної підстави касаційного оскарження..
61. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).
62. Аргументи відповідача фактично полягають у власному викладені обставин справи та не обґрунтовують того, що місцевим чи апеляційним господарськими судами застосовано конкретну правову норму без урахування певного висновку Верховного Суду щодо її застосування.
63. Водночас, е погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для стягнення з АТ КБ «Приватбанк» пені, 3 % річних та інфляційних втрат, відповідач протилежних висновків суду касаційної інстанції про застосування правових норм у подібних правовідносинах не навів.
64. З огляду на викладене, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підстава касаційного оскарження у цій частині не знайшла свого належного підтвердження.
65. Щодо оскарження АТ КБ «Приватбанк» судових рішень судів попередніх інстанцій у частині покладення на відповідача витрат ТОВ «Центр-Шина Груп» на професійну правничу допомогу, Верховний Суд зазначає, що правила розподілу витрат на професійну правничу допомогу унормовано у статті 126 ГПК України.
66. Відповідно до четвертою цієї статті розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
67. Частинами п'ятою та шостою названої статті передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
68. Таким чином, зважаючи на наведені законодавчі норми, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, проте лише за клопотанням іншої сторони.
69. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частин п'ятої , шостої статті 126 ГПК України). Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 цього Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
70. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
71. Такі правові висновки викладено, зокрема, в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
72. У поданій касаційній скарзі АТ КБ «Приватбанк» наводить, зокрема, висновки з постанов Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 30.11.2020 № 922/2869/19, від 11.11.2021 у справі № 910/7520/20, суть яких полягає в тому, що суд при розподілі витрат на правничу допомогу має виходити з критеріїв реальності та розумності їх розміру, не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката та має право зменшити розмір цих витрат.
73. При цьому у справі, що переглядається, та в наведених скаржником справах суди встановили різні фактичні обставини щодо понесення витрат на правничу допомогу (їх розміру, співмірності, тощо) та прийняли відповідні рішення, ураховуючи їх дійсність та необхідність, що не свідчить про різне застосування одних і тих самих норм права в подібних правовідносинах, а вказує на їх застосування залежно від встановлених обставин понесення цих витрат стороною у конкретному випадку.
74. Верховний Суд зауважує, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідним доказам, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру тощо, не свідчить про незаконність такого судового рішення.
75. Вирішення питання щодо розподілу витрат на оплату послуг адвоката є дискрецією суду, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності та реалізується ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань, дослідження та оцінки доказів за правилами статей 86, 210 ГПК України.
76. У цій справі апеляційний господарський суд, дослідивши надані позивачем докази понесення витрат на адвоката, зазначив, що з урахуванням задоволення позовних вимог повністю, з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, зважаючи на критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 155 666,53 грн.
77. Це цілком узгоджується з висновками Верховного Суду, на які посилається скаржник. Висновку ж про те, що суд у справі з правовідносинами та обставинами понесення судових витрат подібними до цієї безумовно має відмовити у стягненні з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу Верховний Суд у наведених відповідачем справах не робив.
78. Таким чином, доводи касаційної скарги АТ КБ «Приватбанк» не отримали свого підтвердження, позаяк викладені в оскаржуваній постанові апеляційного господарського суду, як і у рішення суду першої інстанції у його незміненій частині, висновки не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається скаржник, що відповідно виключає скасування цих судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.
Висновки щодо вимог касаційної скарги
79. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
80. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення ? без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
81. Ураховуючи, що зазначена скаржником у касаційній скарзі підстава касаційного оскарження, не знайшла свого підтвердження під час здійснення касаційного провадження, касаційна скарга АТ КБ «Приватбанк» підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані ним судові рішення, а саме рішення суду першої інстанції у його незміненій частині та постанову апеляційного господарського суду, слід залишити без змін.
Розподіл судових витрат
82. Оскільки Суд відмовляє у задоволенні касаційних скарг та залишає судові рішення, що оскаржувались, без змін, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд
1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2025, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2025 у незмінених частинах та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2025 у справі № 910/6854/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. В. Случ
Судді Н. О. Волковицька
С. К. Могил