12 березня 2026 року м. Чернігівсправа № 927/161/26
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Кузьменко Т.О., розглянувши заяву представника позивача про забезпечення позову у справі № 927/161/26
за позовом: ОСОБА_1 ,
РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1
в інтересах: Товариства з обмеженою відповідальністю “Автомобільна компанія “Сівер-Авто», код ЄДРПОУ 36931417, пр. Миру, 167, м. Чернігів, 14005
до відповідача: ОСОБА_2 ,
РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2
про стягнення збитків в сумі 3 124 309,52 грн,
без виклику представників сторін;
ОСОБА_1 як учасник товариства, якому належить 5% його статутного капіталу, звернувся до суду з позовом в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю “Автомобільна компанія “Сівер-Авто» до ОСОБА_2 , у якому просить суд стягнути з відповідача 3 124 309,52 грн збитків.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що у зв'язку із втратою автомобілів Toyota Land Cruiser 200 4,5 L Wagon A/T VIN НОМЕР_3 та Toyota RAV4 Hybrid 2/494 CVT Dynamic JTMRJREV50D117143, переданих дистриб'ютором на зберігання Товариству з обмеженою відповідальністю “Автомобільна компанія “Сівер-Авто», Товариством сплачено дистриб'ютору вартість втрачених авто у загальній сумі 3 124 309,52 грн.
Втрата зазначених автомобілів відбулась внаслідок порушення відповідачем як директором Товариства своїх фідуціарних обов'язків щодо збереження та захисту майна, що і стало наслідком понесених Товариством збитків, які він і просить стягнути з відповідача.
10.03.2026 представником позивача подана заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_2 , що знаходяться на будь-яких рахунках ОСОБА_2 , відкритих у банківських установах, які будуть виявлені під час виконання ухвали про забезпечення позову в межах ціни позову у розмірі 3124309,52 грн.
В обґрунтування своєї заяви представник позивача постилається на те, що існує реальна і обґрунтована загроза, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача може істотно утруднити чи унеможливити ефективний захист позивача, за захистом якого він звернувся до суду.
Згідно з розпорядженням керівника апарату Господарського суду Чернігівської області № 02-01/58/26 від 10.03.2026 «Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу заяви про забезпечення позову по справі № 927/161/26» призначено повторний автоматизований розподіл заяви про забезпечення позову по справі № 927/161/26.
Автоматизованою системою документообігу Господарського суду Чернігівської області 10.03.2026 заяву про забезпечення позову передано на розгляд судді Кузьменко Т.О.
Частиною першою статті 140 ГПК України встановлено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Розглянувши заяву про забезпечення позову суд зазначає таке.
Заходи забезпечення позову передбачені частиною 1 статті 137 ГПК України, відповідно до якої позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Нормами статті 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Отже, забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20, від 15.01.2021 у справі №914/1939/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі №910/16370/20, від 24.06.2022 у справі №904/3783/21, від 26.09.2022 у справі №911/3208/21).
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частини третя статті 13, частина перша статті 74 ГПК України).
Суд звертає увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Разом з тим у вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами.
Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову (аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №910/12404/21).
Верховний Суд неодноразово наголошував (у т.ч. в постановах від 09.12.2020 у справі №910/9400/20, від 21.12.2020 у справі №910/9627/20) на необхідності конкретизації заходів забезпечення позову в аспекті співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами.
Отже заходи забезпечення позову мають чітко відповідати суті та предмету заявлених позовних вимог, оскільки це гарантує, що вжиті заходи не виходять за межі спору, сприяють належному виконанню судового рішення і не створюють необґрунтованих перешкод для сторін у справі.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, при вирішенні питання про забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Суд вважає за необхідне зазначити, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
Судом встановлено, що ухвалою суду від 05.03.2026 заяву представника позивача про вжиття заходів забезпечення позову задоволено частково.
Накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), у межах ціни позову 3 124 309,52 грн.
У задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову в частині накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) у межах ціни позову 3124309,52 грн відмовлено.
Заявник, в обґрунтування своїх доводів, посилається на правомірність вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту і на нерухоме та рухоме майно, і на кошти відповідача щодо кожного виду майна в межах повної суми позову, зазначаючи, що накладення арешту на грошові кошти, не обмежуючись арештом майна відповідача, є додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
Суд критично відноситься до даного твердження заявника, оскільки накладення арешту як на кошти, так і на майно відповідача, причому окремо на те, і на інше - у повній сумі спору (по 3124309,52 грн), тобто у сумі, що удвічі перевищує ціну позову, матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), що суперечить вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.
За встановлених судом обставин доцільність накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу, виникає лише у межах суми, яка була б достатньою для задоволення вимог про стягнення 3124309,52 грн у випадку недостатності вже арештованого майна, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованого майна.
Разом з тим будь-яких доказів того, що вартість арештованого майна відповідно до ухвали суду від 05.03.2026 є недостатньою для забезпечення подальшого виконання рішення суду позивачем не надано.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність запропонованих заходів забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову, адже існує необхідність доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування такого заходу забезпечення позову, обґрунтування позивачем відомих останньому обставин або тих обставин, про які він об'єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову. З подібних мотивів виходила об'єднана палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, повертаючи справу № 917/1610/23 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду ухвалою від 01.04.2025.
Ураховуючи правові позиції щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, суд звертає увагу на той факт, що саме на заявника покладено обов'язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову, причини звернення з заявою про забезпечення позову та довести їх існування, тобто надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язуються заявлені позовні вимоги та застосування певного заходу забезпечення позову, і таке не може бути проявом надмірного формалізму суду.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем наразі не доведено суду об'єктивного існування ризиків, а також того факту, що застосування заявлених в даному випадку заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника) будуть порушені, не обґрунтовано належними доказами обставин того, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову може призвести до неможливості чи утруднення виконання судового рішення в майбутньому.
Водночас зі змісту поданої заяви про забезпечення позову вбачається, що позивач обмежився загальними посиланнями на можливість відповідача розпорядитися належними йому грошовими коштами, що саме по собі є властивістю будь-якого суб'єкта господарювання та не може автоматично свідчити про наявність ризику невиконання майбутнього судового рішення у разі невжиття саме запропонованих заходів забезпечення позову, виходячи з конкретних обставин даної справи.
Враховуючи наведене, за висновком суду заява про забезпечення позову не обґрунтована належними доказами та суперечить вимогам закону щодо співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.
За таких обставин, з урахуванням балансу інтересів сторін, заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 136, 138, 139, 140, 234, 235, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити у задоволенні заяви від 10.03.2026 ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання 12.03.2026.
Відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя Т.О.Кузьменко