ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.03.2026Справа № 910/13377/25
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Ліпіної В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ ТІТАЛ", м.Київ
до відповідача: Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, АДРЕСА_1
про стягнення 4 491 080,68 грн, -
За участю представників сторін:
від позивача: Марченко Р.В.
від відповідача: Усик М.Г.
Товариство з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ ТІТАЛ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення збитків в сумі 3 575 000 грн, інфляційних втрат в розмірі 670 070,52 грн, штрафних санкцій в сумі 192 756,16 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем не було вчинено дій, спрямованих на реєстрацію розрахунку коригування до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, за подією по договору №18/СПБ від 15.11.2023, а саме виконання рішення суду і повернення сум ПДВ Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія «Тітал» до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України в грошовому еквіваленті. Разом з тим, саме внаслідок бездіяльності відповідача, яка суперечить положенням ч. 192.1 ст. 192 та ч. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту, а також скористатись правом на зменшення власного податкового зобов'язання на суму 3 575 000 грн.
Ухвалою від 03.11.2025 залишено позов без руху, визначено строк та порядок усунення недоліків.
05.11.2025 позивачем подано заяву про усунення недоліків.
Ухвалою від 07.11.2025 відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 10.12.2025.
Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що на момент укладання та виконання державного контракту № 18/СПБ від 15.11.2023, відповідач мав реєстрацію платника податку на додану вартість, однак в подальшому згідно рішення ГУ ДПС у м. Києві від 20.02.2025 № 17139/6/26-15-04-14 07 відповідачеві анульовано реєстрацію платника податку на додану вартість, і на момент направлення позивачем розрахунку корегування податкової накладної 20.08.2025, відповідач не був платником податку на додану вартість. Згідно квитанції про реєстрацію податкової накладної від 12.09.2025 J1201216 зазначено, що документ не може бути прийнятий, оскільки порушено абз 7 п.12 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 р. № 1246, а саме: відсутня зареєстрована податкова накладна для покупця ІПН 100000000000 від 14.12.2024 № 4. Таким чином, на момент направлення розрахунку корегування податкової накладної, відповідач не був платником ПДВ та не міг вчиняти жодних дій з підтвердження чи корегування даної податкової накладної. Також відповідачем наголошено на нерелевантності судової практики, посилання на яку наводить позивач. В діях відповідача відсутня протиправна поведінка чи бездіяльність, оскільки відповідач втратив статус платника ПДВ з 20.02.2025 та не міг вчиняти жодні дії з підтвердження чи корегування податкової накладної по державному контракту.
10.12.2025 судом було відкладено підготовче засідання у справі на 14.01.2026.
14.01.2026 у зв'язку із перебування судді Князькова В.В. на лікарняному, судове засідання не відбулось.
Ухвалою від 26.01.2026 судом було призначено розгляд справи на 18.02.2026.
18.02.2026 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.03.2026.
У судовому засіданні 11.03.2026 позивачем було надано усні поясненні по суті справи, згідно змісту яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.
Представником відповідача проти задоволення позовних вимог заперечено.
В судовому засіданні 11.03.2026 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
Між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ ТІТАЛ» (виконавець) укладено державний контракт на виготовлення та поставку товарів оборонного призначення № 18/СПБ від 15.11.2023.
Згідно видаткової накладної № 38 від 11.12.2023 Позивач передав Відповідачеві Товар, загальною вартістю 21 450 000,00 грн. у тому числі ПДВ у розмірі 3 575 000,00 грн., у повному обсязі.
Відповідно до платіжної інструкції № 9123 від 13.12.2023 відповідачем на рахунок позивача перераховано 21 450 000,00 грн., оплату за товар, в тому числі і ПДВ у розмірі 3 575 000,00 грн.
Позивачем було виписано податкову накладну № 4 від 14.12.2023, що фактично зареєстрована в єдиному реєстрі податкових накладних 21.12.2023.
Як вказує позивач, для реєстрації власних податкових зобов'язань, Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія ТІТАЛ» перерахувало до державного бюджету кошти за власними податковими зобов'язаннями у розмірі 3 575 000 грн.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 22.07.2025 у справі № 910/4507/25 позовні вимоги Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України задоволено повністю: визнано недійсним пункт 5 державного контракту № 18/СПБ від 15.11.2023 в частині включення до ціни контракту суми податку на додану вартість, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія ТІТАЛ»; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Тітал» на користь Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України 3 575 000,00 грн основного боргу та 45 322,40 грн. судового збору. Рішення Господарського суду м. Києва від 22.07.2025 у справі № 910/4507/25 в апеляційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили 21.08.2025.
08.09.2025 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2025, яке набрало законної сили 21.08.2025 видано наказ про примусове виконання рішення, який було пред'явлено до примусового виконання.
15.09.2025 року на казначейський рахунок ВЧ НОМЕР_1 надійшли грошові кошти у розмірі 3 620 322,40 примусово стягнуті з Відповідача на виконання рішення Господарського суду м. Києва від 22.07.2025 у справі № 910/4507/25.
Як вказує позивач, оскільки рішенням Господарського суду м. Києва від 22.07.2025 у справі № 910/4507/25 позовні вимоги військової частини НОМЕР_1 НГУ задоволено повністю: Визнано недійсним пункт 5 державного контракту № 18/СПБ від 15.11.2023 в частині включення до ціни контракту суми податку на додану вартість, сума реєстрації за податковими накладними підлягає коригуванню.
Товариством з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ ТІТАЛ» було направлено Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України розрахунок коригування до податкової накладної №4 від 14.12.2023 для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних: отримувачем (покупцем) товарів/послуг.
Однак, вказаний розрахунок був відхилений ДПС України, оскільки накладна № 4 від 14.12.2023 не була зареєстрована на неплатника ПДВ у вказаний період.
З огляду на вказане, Військова частини НОМЕР_1 Національної гвардії України відповідно до приписів ст. 192 Податкового кодексу України, не може повернути суму податкового кредиту Товариству з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ ТІТАЛ», що в свою чергу породжує нанесенням збитків позивачу, на його думку. Вказані обставини і стали підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об'єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічний правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19.
Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Згідно із частинами першою-третьою статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
За загальними положеннями статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
До складу збитків включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (стаття 225 Господарського кодексу України).
Для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: порушення зобов'язання; збитки; причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками; вина.
Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
Отже, при зверненні до суду з позовом про відшкодування збитків позивачем повинно бути доведено факт нанесення саме неправомірною діяльністю відповідача певної матеріальної шкоди позивачу та наявність причинно-наслідкового зв'язку між нанесеною шкодою та діяльністю відповідача. Натомість вина боржника у порушенні зобов'язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Судом вище вказувалось, що в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем не було вчинено дій, спрямованих на реєстрацію розрахунку коригування до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, за подією по договору №18/СПБ від 15.11.2023, а саме виконання рішення суду і повернення сум ПДВ Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія «Тітал» до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України в грошовому еквіваленті. Разом з тим, саме внаслідок бездіяльності відповідача, яка суперечить положенням ч. 192.1 ст. 192 та ч. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту, а також скористатись правом на зменшення власного податкового зобов'язання на суму 3 575 000 грн.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідачем вказано, що на момент укладання та виконання державного контракту № 18/СПБ від 15.11.2023, відповідач мав реєстрацію платника податку на додану вартість, однак в подальшому згідно рішення ГУ ДПС у м. Києві від 20.02.2025 № 17139/6/26-15-04-14 07 відповідачеві анульовано реєстрацію платника податку на додану вартість, і на момент направлення позивачем розрахунку корегування податкової накладної 20.08.2025, відповідач не був платником податку на додану вартість. Згідно квитанції про реєстрацію податкової накладної від 12.09.2025 J1201216 зазначено, що документ не може бути прийнятий, оскільки порушено абз 7 п.12 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 р. № 1246, а саме: відсутня зареєстрована податкова накладна для покупця ІПН 100000000000 від 14.12.2024 № 4. Таким чином, на момент направлення розрахунку корегування податкової накладної, відповідач не був платником ПДВ та не міг вчиняти жодних дій з підтвердження чи корегування даної податкової накладної. Також відповідачем наголошено на нерелевантності судової практики, посилання на яку наводить позивач. В діях відповідача відсутня протиправна поведінка чи бездіяльність, оскільки відповідач втратив статус платника ПДВ з 20.02.2025 та не міг вчиняти жодні дії з підтвердження чи корегування податкової накладної по державному контракту.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з таких підстав.
Відповідно до підпункту 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
3а змістом пунктів 198.1, 198.2 статті 198 цього Кодексу до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені і нараховані, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів і послуг; дата отримання платником податку товарів і послуг.
За приписами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів і послуг, не підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними і розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних.
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в ЄРПН у встановлений цим Кодексом термін.
Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів / послуг платник податку - продавець товарів і послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в ЄРПН та надати покупцю за його вимогою.
Чинне законодавство не передбачає реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН покупцем послуг, отже з огляду на положення статті 201 Податкового кодексу України саме на позивача як продавця покладено обов'язок скласти та зареєструвати в ЄРПН податкові накладні та і або розрахунки коригування до таких податкових накладних.
Судом було встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ ТІТАЛ» було направлено Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України розрахунок коригування до податкової накладної №4 від 14.12.2023 для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних: отримувачем (покупцем) товарів/послуг.
Однак, вказаний розрахунок був відхилений ДПС України, оскільки накладна № 4 від 14.12.2023 не була зареєстрована на неплатника ПДВ у вказаний період.
У судовому засіданні 11.03.2026 на запитання суду стосовно оскарження відхилення ДПС України поданого розрахунку коригування, позивачем було повідомлено, що такі дії податкового органу оскаржено не було, оскільки на його думку останнім виконано свої функції.
Одночасно, на запитання суду стосовно того, у чому саме полягає неправомірна поведінка відповідача позивачем повідомлено, що відповідачем не було оскаржено рішення податкового органу про анулювання свідоцтва платника ПДВ, що і стало підставою для відмови в реєстрації коригування за спірною податковою накладною.
Проте, за висновками суду, такі посилання позивача є юридично неспроможними, оскільки оскарження рішення податкового органу про анулювання свідоцтва платника ПДВ є конституційним правом відповідача, а його нереалізація ніяким чином не може констатувати факту неправомірної поведінки у спірних правовідносинах, як обов'язкової складової збитків.
Отже, виходячи з наведеного у сукупності, суд дійшов висновку, щодо відсутності у даному випадку складових, що є обов'язковими складовими збитків, а отже, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ ТІТАЛ» до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення збитків в сумі 3 575 000 грн задоволенню не підлягають як такі, що позбавлені належного доказового обґрунтування.
Одночасно, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат в розмірі 670 070,52 грн, штрафних санкцій в сумі 192 756,16 грн, що нараховані позивачем на суму збитків на підставі ст.625 Цивільного кодексу України, задоволенню не підлягають як похідні.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,
вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від
27 вересня 2001 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду відмови в задоволенні позову.
Керуючись приписами ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Відмовити повністю в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ ТІТАЛ» до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення збитків в сумі 3 575 000 грн, інфляційних втрат в розмірі 670 070,52 грн, штрафних санкцій в сумі 192 756,16 грн.
2. В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.
Повний текст складено та підписано 12.03.2024.
Суддя В.В. Князьков