79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"03" березня 2026 р. Справа №914/1875/16(914/1304/25)
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий суддя Панова І.Ю.,
Судді Зварич О.В.,
Скрипчук О.С.
Секретар судового засідання: Фарина Х.І.
за участю представників сторін:
від відповідача: Решота В.В.;
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Гетьман» вих. №914/1875/16(914/1304/25) та від 17.10.2025 (вх. №01-05/3052/25 від 20.10.2025)
на рішення Господарського суду Львівської області від 25.09.2025 (повний текст рішення складено 10.10.2025)
у справі №914/1875/16(914/1304/25) (суддя Цікало А.І.)
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Гетьман»
до відповідача: ОСОБА_1
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_2
про: визнання недійсним договору поруки від 12.08.2015 р.
в межах справи № 914/1875/16
про банкрутство: Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Гетьман»
Короткий зміст вимог позовної заяви і рішення суду першої інстанції.
В провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа №914/1875/16 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Гетьман», провадження в якій порушено ухвалою суду від 26.07.2016 р. Вказана справа перебуває на стадії ліквідаційної процедури Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Гетьман», введеної постановою суду від 28.07.2016 р. Обов'язки ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Гетьман» виконує арбітражний керуючий Солдаткін Ігор В'ячеславович, призначений ухвалою суду від 07.12.2023 р.
25.04.2025 р. на розгляд Господарського суду Львівської області за вх. № 1463 надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Гетьман» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Солдаткіна Ігоря В'ячеславовича до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору поруки від 12.08.2015 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою “Гетьман» та ОСОБА_1 .
Товариство з обмеженою відповідальністю фірма “Гетьман» обґрунтовує позов тим, що спірний договір поруки укладено за 11 місяців до порушення провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Гетьман». На підставі спірного правочину, ТзОВ фірма “Гетьман» безоплатно та без жодної матеріальної фінансової вигоди (прибутку) і будь-якої розумної легітимної мети прийняло на себе ризик понесення фінансових втрат за зобов'язаннями перед ОСОБА_1 іншої особи - ОСОБА_2 . Станом на дату укладання спірного договору поруки, ТзОВ фірма “Гетьман» мало заборгованість перед ПАТ “Банк Київська Русь». Факт прийняття ТзОВ фірма “Гетьман» на себе зобов'язань поручителя за спірним правочином прямо суперечило вимогам Кредитного договору, укладеного між ТзОВ фірма “Гетьман» та ПАТ “Банк Київська Русь». Спірний договір поруки укладено на забезпечення виконання зобов'язання ОСОБА_2 за договором позики. Позивач вказує, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 пов'язують тривалі трудові відносини та ОСОБА_1 є довіреною особою ОСОБА_3 . Позивач стверджує, що спірний договір поруки було укладено виключно з метою реалізації недобросовісної мети - створення штучної кредиторської заборгованості у ТзОВ фірма “Гетьман», що в подальшому дало можливість ОСОБА_1 впливати на процедуру банкрутства в межах справи № 914/1875/16 про банкрутство ТзОВ фірма “Гетьман» та заявити до останнього грошові вимоги, що свідчить про фраудаторність правочину та підстави визнання його недійсним.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 25.09.2025 у справі №914/1875/16(914/1304/25) відмовлено в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Гетьман» до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору поруки від 12.08.2015 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою “Гетьман» та ОСОБА_1 .
Рішення мотивовано тим, що оспорюваний договір поруки від 12.08.2015 укладено боржником у межах так званого «підозрілого періоду», визначеного ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», та за обставин наявності у боржника значних кредитних зобов'язань перед банком. Суд зазначив, що прийняття боржником на себе зобов'язань поручителя за зобов'язаннями третьої особи відбулося без отримання будь-якої майнової вигоди та суперечило умовам кредитних договорів з банком, а тому такі дії свідчать про недобросовісність поведінки боржника та мають ознаки фраудаторного правочину, спрямованого на створення штучної кредиторської заборгованості на шкоду інтересам кредиторів.
Разом з тим суд дійшов висновку про пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки перебіг такого строку починається з моменту укладення спірного правочину - 12.08.2015, тоді як позов подано лише 25.04.2025, а наведені позивачем причини пропуску строку суд визнав неповажними. З огляду на заяву відповідача про застосування позовної давності та відсутність підстав для її поновлення суд відмовив у задоволенні позову.
Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ТзОВ фірма “Гетьман» оскаржило таке в апеляційному порядку. Апеляційна скарга надійшла на адресу Західного апеляційного господарського суду 20.10.2025. В апеляційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 25.09.2025 по справі № 914/1875/16 (914/1304/25) та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву ТОВ фірма “Гетьман» задовольнити в повному обсязі та визнати недійсним договір поруки, укладений 12.08.2015 між ТОВ фірма “Гетьман» та ОСОБА_1 .
Зазначає, що оспорюваний договір поруки укладено боржником у період, що передував відкриттю провадження у справі про банкрутство, з порушенням принципів добросовісності та з метою створення штучної кредиторської заборгованості, внаслідок чого відповідач отримав вирішальний вплив у процедурі банкрутства боржника
Також, вказує, що пропуск строку позовної давності зумовлений недобросовісними діями та бездіяльністю попереднього ліквідатора боржника, який підписав спірний договір та у подальшому не вживав заходів щодо захисту прав боржника, що підтверджується судовими рішеннями у справі про банкрутство, якими встановлено неналежне виконання ним своїх повноважень. На думку скаржника, наведені обставини свідчать про наявність поважних причин пропуску строку позовної давності та виключають можливість застосування наслідків його спливу.
14.11.2025 від ОСОБА_1 надійшов відзив б/н від 13.11.2025 (вх. № 01-04/8611/25) на апеляційну скаргу, в якому відповідач зазначає, що позивач був стороною у попередній справі, в межах якої судом уже досліджувалися підстави виникнення заборгованості, у тому числі пов'язані з договором поруки, та ухвалено рішення про її стягнення. Відтак обставини, встановлені таким судовим рішенням, що набрало законної сили, відповідно до статті 75 ГПК України не підлягають повторному доказуванню.
Крім того, відповідач зазначає, що позивач мав можливість оспорити правочин раніше, однак не зробив цього, а звернення з позовом через значний проміжок часу фактично спрямоване на перегляд чинного судового рішення та свідчить про зловживання процесуальними правами.
Відповідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.10.2025 вказану справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Панова І.Ю., суддів Зварич О.В. та Скрипчук О.С.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 03.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Гетьман» вих. №914/1875/16(914/1304/25) та від 17.10.2025 (вх. №01-05/3052/25 від 20.10.2025) на рішення Господарського суду Львівської області від 25.09.2025 у справі №914/1875/16(914/1304/25).
Ухвалою суду від 11.11.2025 призначено розгляд справи на 09.12.2025.
Ухвалою суду від 09.12.2025 відкладено розгляд справи на 28.01.2026.
Ухвалою суду від 28.01.2026 відкладено розгляд справи на 11.02.2026.
Ухвалою суду від 05.02.2026 призначено розгляд справи на 03.03.2026.
27.01.2026 від ОСОБА_4 надійшло клопотання б/н від 22.01.2026 (вх. № 01-04/783/26) в якому заявник просить в якому заявник просить залучити його до участі у №914/1875/16 (914/1304/25) як правонаступника Відповідача за Договорами безпроцентної позики від 12 серпня 2015 року та поруки від 12 серпня 2015 року.
28.01.2026 від ОСОБА_1 надійшло клопотання б/н від 27.01.2026 (вх. №01-04/813/26) в якому відповідач просить залучити до участі у справі правонаступника Відповідача за Договорами безпроцентної позики від 12 серпня 2015 року та поруки від 12 серпня 2015 року - ОСОБА_4 .
Клопотання обґрунтоване тим, що 07.01.2026 між Відповідачем ОСОБА_1 та Громадянином України ОСОБА_4 , укладено договір про відступлення права вимоги, за яким Відповідач частково відступив право вимоги за Договором безпроцентної позики від 12 серпня 2015 року, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та Договором поруки від 12 серпня 2015 року, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ Фірма «Гетьман» (ідентифікаційний код 22366581).
У відповідності до умов Договору від 07.01.2026 до Нового Кредитора ОСОБА_4 перейшло право вимоги в обсязі, що забезпечує виконання зобов'язання Боржника в межах відступленої суми, а саме: 1 000 000,00 (один мільйон) гривень 00 копійок.
На думку відповідача, з моменту підписання Договору Новий Кредитор набув статусу правонаступника Первісного Кредитора та замінює його у зобов'язаннях за Договором позики та Договором поруки в частині зазначеного обсягу права вимоги (1 000 000,00 грн).
02.03.2026 від ОСОБА_1 надійшла заява б/н від 27.02.2026 (вх. №01-05/585/26) про заміну сторони її правонаступником в якій відповідач просить залучити ОСОБА_4 до участі у справі № 914/1875/16 (914/1304/25) як правонаступника Відповідача та єдину сторону за Договором безпроцентної позики від 12.08.2015 року та Договором поруки від 12.08.2015 року.
Клопотання обґрунтоване тим, що 09.02.2026 між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено ще один договір про відступлення права вимоги за тими самими договорами в розмірі 8 000 000,00 грн. Загалом до ОСОБА_4 повністю перейшло право вимоги, що забезпечує виконання зобов'язання боржника за вказаними договорами в розмірі 9 000 000,00 грн. З моменту підписання вказаних договорів від 07.01.2026 та 09.02.2026, ОСОБА_4 набув статусу правонаступника первісного кредитора ( ОСОБА_1 ) та повністю замінює його у зобов'язаннях за Договором позики та Договором поруки.
02.03.2026 від ОСОБА_4 надійшло клопотання б/н від 27.02.2026 (вх. № 01-05/587/26) в якому заявник просить в якому заявник просить залучити його до участі у №914/1875/16 (914/1304/25) як правонаступника Відповідача за Договорами безпроцентної позики від 12 серпня 2015 року та поруки від 12 серпня 2015 року.
Розглянувши подані клопотання колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із вимогами ст. 48 ГПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Відповідно до ст. 49 ГПК України треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін. Про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу суд постановляє ухвалу. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, користуються усіма правами і несуть усі обов'язки позивача. Після вступу в справу третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, справа за клопотанням учасника справи розглядається спочатку. До позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, в якій відкрито провадження, застосовуються положення статті 180 цього Кодексу.
Згідно із частиною 1 статті 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.
Відповідно до ст. 113 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Відповідно до статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до ч. 2 ст. 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Крім того, в основній справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Гетьман» № 914/1875/16 на підставі спірного договору поруки та судового рішення ухвалою господарського суду від 08.11.2016 визнано кредиторські вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Гетьман» в розмірі 9 006 890,00 грн. доказів заміни кредитора ОСОБА_1 його правонаступником ОСОБА_4 в порядку ст. 43 КУзПБ у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Гетьман» яка має пріоритетне значення в даному випадку, заявники не надали, що унеможливлює заміну сторони у цієї справі її правонаступником на стадії апеляційного провадження.
Враховуючи також наведені вище вимоги чинного процесуального законодавства, яких не дотримано заявниками при зверненні з клопотаннями до апеляційного суду, до закінчення розгляду справи по суті у суді першої інстанції, у судовому засіданні 03.03.2026 колегія суддів вирішила відмовити у задоволенні поданих клопотань ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
У судовому засіданні 03.03.2026 представник відповідача заперечив доводи апеляційної скарги з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
У відповідності до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ч 6 ст. 12 ГПК України господарський суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства.
Згідно із положеннями ст. 7 КУзПБ Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.
Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно з встановленими судом першої інстанції обставинами, і визначеними відповідно до них правовідносинами, вбачається, що:
12.08.2015 р. між ОСОБА_1 (Позикодавець) та ОСОБА_2 (Позичальник) укладено договір безпроцентної позики, відповідно до умов якого, Позикодавець надав Позичальнику безпроцентну позику у розмірі 9000000,00 грн. терміном до 01.02.2016 р.
Факт надання коштів підтверджується розпискою ОСОБА_2 про отримання коштів.
12.08.2015 р. між ОСОБА_1 та ТзОВ фірма “Гетьман» укладено договір поруки, згідно умов якого, ТзОВ фірма “Гетьман» зобов'язалося перед ОСОБА_1 відповідати в повному обсязі за повне та своєчасне виконання ОСОБА_2 зобов'язань згідно договору позики від 12.08.2015 р.
У зв'язку з невиконання договірних зобов'язань, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики та договорами поруки.
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 13.04.2016 р. у справі № 465/1562/16-ц стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ТзОВ “Едельвейс-фарм» та ТзОВ Фірма “Гетьман» на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 9000000,00 грн. та судовий збір у розмірі 6890,00 грн. Зазначене рішення набрало законної сили.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.11.2016 р. у справі № 914/1875/16 визнано кредиторські вимоги ОСОБА_1 до ТзОВ фірми “Гетьман» на суму 9006890,00 грн.
Позивач вважає, що договір поруки від 12.08.2015 р. є фраудаторним правочином, укладеним на шкоду кредиторам ТзОВ фірма “Гетьман», вчиненим з порушенням вимог п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України щодо дотримання принципу добросовісності, ч. 3 ст. 13 ЦК України щодо недопустимості зловживання правом, ч. 3 ст. 203 ЦК України, а тому підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України, ст. 20 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Вказане стало підставою для звернення до Господарського суду Львівської області з даним позовом.
При перегляді рішення господарського суду колегія суддів Західного апеляційного господарського суду керувалась наступним.
Частиною 3 статті 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16 тощо.
Отже, правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи".
Недійсність договору як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17).
Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 20.02.2020 у справі № 922/719/16.
Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Подібна правова позиція неодноразово була викладена Верховним Судом у своїх постановах, зокрема від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 13.10.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011.
Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19(905/2445/19) зазначила, що фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку.
Фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.
Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.
Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:
- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;
- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов'язані або афілійовані юридичні особи);
- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.
Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17).
Слід звернути увагу, у контексті цього спору, на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16: "Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов'язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов'язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора".
Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19(905/1646/17), від 28.07.2022 у справі № 902/1023/19(902/1243/20)).
Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 904/7905/16 дійшла висновку, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 КУзПБ на підставі пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину лише на підставі статті 234 ЦК України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.07.2016 р. порушено провадження у справі № 914/1875/16 про банкрутство ТзОВ фірми “Гетьман».
Постановою Господарського суду Львівської області від 28.07.2016 р. у справі №914/1875/16 ТзОВ фірму “Гетьман» визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру.
Згідно із матеріалами справи, оспорюваний договір поруки від 12.08.2015 р. укладений протягом року, що передує порушенню провадження у справі № 914/1875/16 про банкрутство ТзОВ фірми “Гетьман» (порушено ухвалою суду від 26.07.2016 р.). Отже, спірний правочин укладено в рамках “підозрілого» періоду.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав:
боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;
боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку;
боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;
боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;
боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна;
боржник прийняв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Виходячи з аналізу ст. 20 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», наведена норма, у частині підстав визнання недійсними правочинів боржника підлягає застосуванню до правочинів (договорів) або майнових дій боржника, які були вчинені боржником після порушення провадження у справі про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство.
“Недійсність» за статтею 20 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» перш за все пов'язується з оцінкою дій боржника, виконання яких мало негативні наслідки для боржника у вигляді зменшення його майнових активів чи збільшення кредиторської заборгованості, а наслідком правового регулювання за цією статтею є унеможливлення боржником, зловживаючи своїми правами, вчинення дій на шкоду кредиторам.
Як вбачається з матеріалів справи № 914/1875/16 про банкрутство ТзОВ фірми “Гетьман», станом на час укладення спірного договору поруки, ТзОВ фірма “Гетьман» мало заборгованість перед ПАТ “Банк “Київська Русь», що виникла на підставі Кредитного договору на відкриття відновлювальної кредитної лінії № 229/KL-13 від 19.08.2013 р., Кредитного договору на відкриття невідновлювальної кредитної лінії № 235/KL-13 від 24.09.2013 р., Кредитного договору на відкриття невідновлювальної кредитної лінії № 236/KL-13 від 30.09.2013 р.
Умовами вказаних кредитних договорів (п. 6.1.16) передбачено обов'язок ТзОВ фірма “Гетьман» до повного погашення заборгованості за кредитним договором не надавати третім особам позики та безповоротної фінансової допомоги, не виступати гарантом та/або поручителем, не отримувати інших кредитів без попередньої письмової згоди Банку у випадку, якщо сума з вищенаведених операцій перевищує встановлений в цьому пункті розмір (тобто 50% від суми кредиту за Договором).
Ліміт кредитної лінії за Кредитним договором № 229/KL-13 від 19.08.2013 р. становив 12800000,00 грн. ( п. 1.1. договору із урахування додаткової угоди від 20.10.2014 р.), відтак факт прийняття ТзОВ фірма “Гетьман» на себе зобов'язань поручителя за зобов'язаннями ОСОБА_2 прямо суперечило положенням Кредитного договору, укладеного з ПАТ “Банк “Київська Русь».
Колегія суддів зазначає, що за умовами оспорюваного договору поруки ТзОВ фірма “Гетьман» прийняло на себе ризик понесення фінансових втрат за зобов'язаннями ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 без жодної матеріальної фінансової вигоди (прибутку) і будь-якої розумної легітимної мети.
Укладення такого правочину відбулося після виникнення у товариства значних кредитних зобов'язань, що об'єктивно впливали на його платоспроможність, а відтак прийняття на себе додаткового ризику відповідальності не відповідало принципам розумності та добросовісності здійснення цивільних прав.
За встановлених обставин колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що спірний договір поруки від 12.08.2015 р. вчинений боржником з порушенням принципів доброчесності та з метою реалізації недобросовісної мети - створення штучної кредиторської заборгованості, завдаючи тим самим шкоду кредиторам, а отже такий правочин є фраудаторним та підлягає визнанню недійсним.
Щодо строку позовної давності.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (подібні висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 07.08.2019 у справі № 2004/1979/12 (пункт 71), від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц (пункт 51), від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19 (пункт 57), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 129), від 14.06.2023 у справі № 755/13805/16-ц (пункт 53)).
Оскільки рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності й обґрунтованості рішення суду, то заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції (подібний висновок наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 367/2259/15 (провадження № 14-333цс18)).
Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права (постанова Верховного Суду України від 27.05.2014 у справі № 5011-32/13806-2012).
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні чинники (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) (стаття 261 ЦК України).
Звертаючись до правової позиції, сформульованої в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23.04.2019 у справі № Б-19/207-09 (у правовідносинах за вимогами ліквідатора фізичної особи - підприємця про витребування з володіння фізичної особи - громадянина та визнання права власності на майно банкрута, з підстав визнання судом недійсними результатів аукціону, на якому був здійснений продаж майна банкрута, та договору купівлі-продажу майна, укладеного між арбітражним керуючим і переможцем аукціону), Апеляційний господарський суд зазначає, що для суб'єкта підприємницької діяльності як сторони правочину (договору) днем початку перебігу позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.
Аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 07.02.2019 у справі №910/2966/18, від 21.07.2021 у справі № 910/8137/19 (910/13186/20), від 02.08.2022 у справі №5004/1694/11 (903/699/21), від 08.03.2023 у справі № 904/3214/18 (922/2714/20).
Крім того, колегія суддів, звертаючись до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, зазначає, що відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.
Порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов'язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.
Закон також не пов'язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.
Спірний договір поруки укладено 12.08.2015 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою “Гетьман» та ОСОБА_1 .
Враховуючи те, що позивач, як юридична особа, є стороною оспорюваного правочину, від довідався про порушення свого права саме з дати укладення такого правочину. Таким чином, днем початку перебігу позовної давності слід вважати день вчинення оспорюваного правочину - 12.08.2015 р.
Позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Гетьман» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Солдаткіна Ігоря В'ячеславовича до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору поруки сформована в системі “Електронний суд» 25.04.2025 р.
Отже, на момент подання даного позову (25.04.2025 р.), сплив строк позовної давності.
У даній справі, відповідачем заявлено про застосування строків позовної давності до даних позовних вимог.
У свою чергу, позивачем подано заяву про визнання поважними причини пропуску строків позовної давності та захист порушеного права.
Вказана заява обґрунтована тим, що постановою Господарського суду Львівської області від 28.07.2016 р. у справі № 914/1875/16 ТзОВ фірму “Гетьман» визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру, обов'язки ліквідатора ТзОВ фірми “Гетьман» покладено на голову ліквідаційної комісії ОСОБА_5 .
ОСОБА_5 не є арбітражним керуючим, був директором ТзОВ фірми “Гетьман» з 16.07.2015 р. та підписантом в оспорюваному договорі поруки.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 07.12.2023 р. задоволено скаргу ТзОВ “ФК “Кантієро» на дії та бездіяльність ліквідатора ТзОВ фірми “Гетьман» Винника Олексія Вікторовича.
У вказаній ухвалі суд визнав поведінку ліквідатора ТзОВ фірми “Гетьман» Винника О. В. недобросовісною, нерозсудливою, необґрунтованою і такою, що суперечить інтересам боржника і його кредиторів, а бездіяльність ліквідатора щодо невжиття реальних дій для повернення банкруту дебіторської заборгованості - незаконною. Також, суд дійшов висновку, що ліквідатор неналежно здійснював повноваження щодо продажу майна банкрута, що призвело до визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна банкрута Верховних Судом.
Позивач вказує, що попередній керівник ТзОВ фірми “Гетьман», укладаючи оспорюваний договір, діяв недобросовісно, на шкоду кредиторам. Так само недобросовісно діє і ОСОБА_1 , який протягом 10 років не вживав та не вживає заходи щодо стягнення заборгованості із ОСОБА_2 (позичальника за договором позики), попри наявність у позичальника необхідної кількості нерухомого майна та доходів.
На думку позивача, вказане свідчить про поважність причин пропуску строку позовної давності.
Відповідно до частини п'ятої статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Отже, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).
При цьому позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, тому за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист лише у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.
У наведених висновках Суд звертається до сталої правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена в постанові від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18, пункт 23.6) та в постанові від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункти 61, 62), від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19, пункти 5.43, 5.44) та у справі № 911/3677/17 (провадження №12-119гс19, пункти 6.43, 6.44), від 11.10.2023 у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21).
Вирішуючи питання про поважність причин пропуску позовної давності при зверненні за захистом порушеного права, суди мають виходити з їх об'єктивного, а не суб'єктивного характеру, тобто з обставин, які підтверджують ці причини та вказують на існування об'єктивної перешкоди для позивача вчасно звернутись за захистом порушеного права.
Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу. При цьому поважними причинами у разі пропущення позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позову неможливим або утрудненим.
Отже, питання щодо поважності зазначених причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункт 23.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18)).
При цьому саме на позивача покладено обов'язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин.
Обов'язок позивача довести ці обставини також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об'єктивних перешкод для вчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права.
Тому суду з урахуванням положень статей 3, 13 ЦК України ("Загальні засади цивільного законодавства", "Межі здійснення цивільних прав") належить також оцінити добросовісність поведінки як позивача, так і відповідача (відповідачів) протягом всього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (права на позов) і до моменту звернення з позовом з огляду на характер спірних правовідносин між сторонами, особливості їх нормативного регулювання: надані сторонам права та покладені на них обов'язків тощо.
У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 21.03.2018 у справі № 910/27026/14, від 08.05.2018 у справі № 911/2534/17, від 15.05.2018 у справі № 922/2058/17, від 19.09.2018 у справі № 911/2817/17, від 23.07.2019 у справі № 910/9077/18, від 25.07.2019 у справі № 910/14803/17, від 17.09.2019 у справі № 910/14469/18, від 22.10.2019 у справі № 910/2968/18, від 03.12.2019 у справі № 916/2553/18, від 23.01.2020 у справі № 916/2128/18, від 09.02.2021 у справі № 5023/5507/12, від 01.06.2021 у справі № 910/9544/19, від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, від 30.06.2021 у справі № 172/260/16-ц (провадження № 61-3024св19), від 01.07.2021 у справі № 363/848/17 (провадження № 61-4515св19), від 25.08.2021 у справі № 5/92б (905/355/20), від 24.11.2022 у справі № 44/610-б-43/145, від 08.11.2023 у справі № Б8/065-12 (911/229/22), від 21.05.2024 у справі № 905/701/23 тощо.
Зважаючи на викладене, на встановлені господарським судом в ухвалі від 07.12.2023 у справі № 914/1875/16 обставини:
неналежного виконання повноважень ліквідатора ТзОВ фірми “Гетьман» та недобросовісної, нерозсудливої і необґрунтованої поведінки ОСОБА_3 , яка суперечила інтересам боржника та його кредиторів, зокрема під час здійснення повноважень щодо реалізації майна банкрута та контролю за дебіторською заборгованістю;
очевидного конфлікту інтересів у діяльності ОСОБА_3 , який, поєднуючи статус ліквідатора, єдиного засновника, колишнього керівника Боржника та безпосереднього підписанта оспорюваного договору поруки, протягом тривалого часу (з липня 2016 року по грудень 2023 року) не звертався до суду за захистом порушених прав Боржника щодо визнання недійсним правочину, вчиненого ним же на шкоду кредиторам;
тривалої бездіяльності як ліквідатора Винника М. І., так і ОСОБА_1 , які протягом десяти років не вживали заходів щодо стягнення заборгованості з позичальника та оскарження сумнівних правочинів, попри наявність об'єктивної можливості для відновлення платоспроможності Боржника;
спливу позовної давності щодо захисту порушеного права у спірних правовідносинах саме в період виконання повноважень ліквідатора особою, чиї дії є предметом оскарження та визнані судом недобросовісними;
а також враховуючи обов'язок ліквідатора Боржника, який випливає із приписів законодавства про банкрутство, здійснювати аналіз фінансового стану банкрута та вчинених ним правочинів на предмет їх відповідності закону та інтересам кредиторів, - що було фактично заблоковано через перебування на посаді ліквідатора особи, яка безпосередньо укладала ці правочини та діяла недобросовісно, апеляційний господарський суд в даному випадку дійшов до висновку про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду в спірних правовідносинах щодо визнання недійсним договору поруки.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 14.05.2025 у справі №15/68-10(902/1563/23)
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку, що, у даному випадку, позивачем пропущено строк звернення до суду за захистом порушеного права із поважних причин, чому суд першої інстанції не надав належної правової оцінки, а отже наявні підстави для скасування рішення Львівської області від 25.09.2025 по справі №914/1875/16 (914/1304/25) із прийняттям нового рішення про задоволення позову та визнання недійсним договір поруки, укладеного12.08.2015 між ТОВ фірма «Гетьман» та ОСОБА_1 б/н.
Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.
Згідно з ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За приписами ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) не з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З врахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 25.09.2025 по справі №914/1875/16 (914/1304/25) підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення про задоволення позову та визнання недійсним договору поруки, укладеного 12.08.2015 між ТОВ фірма «Гетьман» та ОСОБА_1 б/н, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Гетьман» підлягає задоволенню.
Судові витрати в суді апеляційної інстанції.
Враховуючи, задоволення апеляційної скарги та скасування рішення першої інстанції, на підставі ст. 129 ГПК України судові витрати, понесені скаржником за подання позовної заяви та у зв'язку з розглядом справи судом апеляційної інстанції, належить покласти на ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст. 86,129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Гетьман» вих. №914/1875/16(914/1304/25) від 17.10.2025 (вх. №01-05/3052/25 від 20.10.2025) - задоволити.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 25.09.2025 по справі №914/1875/16 (914/1304/25) - скасувати.
Прийняти нове рішення, яким позов задоволити.
Визнати недійсним договір поруки, укладений 12.08.2015 між ТОВ фірма «Гетьман» та ОСОБА_1 б/н.
3. Здійснити розподіл судових витрат.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , 77082, Івано-Франківська обл., Рогатиський р-н, с. Підвиння) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Гетьман» (79059, м. Львів, вул. Миколайчука, 22, ЄДРПОУ 22366581) 12 112,00 грн за подання позовної заяви та апеляційної скарги.
4. Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.
5. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Повний текст постанови складено та підписано 11.03.2026.
Головуючий суддя Панова І.Ю.,
Суддя Зварич О.В.,
Скрипчук О.С.