Справа № 163/1717/25 Головуючий у 1 інстанції: Павлусь О. С.
Провадження № 22-ц/802/302/26 Доповідач: Шевчук Л. Я.
10 березня 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Шевчук Л. Я.,
суддів Данилюк В. А., Киці С. І.,
секретар с/з Черняк О. В.,
з участю:
представника позивача - Лисенка Д. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» на заочне рішення Любомльського районного суду Волинської області від 17 грудня 2025 року,
У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТзОВ) «Українські фінансові операції» звернулося в суд із зазначеним позовом, який обґрунтований тим, що 25 лютого 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 був укладений договір № 441857 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, за умовами якого позичальник отримала у кредит у розмірі 22 500,00 грн на 360 днів з 25 лютого 2024 року по 19 лютого 2025 року шляхом перерахування коштів на її платіжну картку на умовах строковості, зворотності та платності, а позичальник зобов'язалась повернути кредитні кошти і сплатити відсотки за користування кредитом. Цим договором також передбачено знижену процентну ставку 1,5 % в день, яка застосовується у пільговий строк - перші 20 днів, а при невиконанні умов договору у вказаний строк - стандартна процентна ставка 2,5 % в день.
ТзОВ «Лінеура Україна» свої зобов'язання за кредитним договором виконав та надав позичальнику грошові кошти в обсязі та у строк, визначений умовами кредитного договору.
25 листопада 2024 року між ТзОВ «Українські фінансові операції» та ТзОВ «Лінеура Україна» укладено договір факторингу № 25/11/2024, за умовами якого позивач набув право грошової вимоги до третіх осіб - боржників, у тому числі і до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 4418507 від 25 лютого 2024 року, за яким первісним кредитором було нараховані проценти на загальну суму 115 310,45 грн.
Станом на дату укладення договору факторингу № 25/11/2024 від 25 листопада 2024 року строк дії кредитного договору не закінчився, а тому в межах дії його строку позивач у період з 26 листопада 2024 року по 19 лютого 2025 року здійснив нарахування процентів за стандартною процентною ставкою (2,5 %) у розмірі 47 812,415 грн.
Після укладення договору факторингу та переходу права вимоги до позивача відповідач не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ані на рахунки позивача, ані на рахунки первісного кредитора.
Покликаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача у свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 185 622,83, з яких 22 499,96 - заборгованість за тілом кредиту, 163 122,865 грн (115 310,45 + 47 812,415) - заборгованість за процентами та понесені судові витрати по справі. Також позивач просив в порядку статті 265 ЦПК України зобов'язати орган (особу), який здійснюватиме примусове виконання рішення суду, нарахувати інфляційні втрати та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України.
Заочним рішення Любешівського районного суду Волинської 17 грудня 2025 року у цій справі позов ТзОВ «Українські фінансові операції» задоволено частково.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 в користь ТзОВ «Українські фінансові операції» заборгованість за договором № 4418507 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 25 лютого 2024 року у розмірі 68 625,42 грн, з яких 22 499,96 грн - заборгованість за кредитом, 46 125,46 грн - заборгованість за відсотками.
У задоволенні решти заявлених позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ТзОВ «Українські фінансові операції» 895,56 грн судового збору та 3 697 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Не погоджуючись із ухваленим судовим рішенням, позивач ТзОВ «Українські фінансові операції» подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить суд скасувати заочне рішення суду першої інстанції в частині стягнення процентів за кредитним договором у розмірі 46 152 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача в користь позивача заборгованість зі сплати процентів за кредитним договором в розмірі 78 300,46 грн. В решті рішення суду просить залишити без змін.
Відзив на апеляційну скаргу не подавався.
У судовому засіданні представник позивача Лисенко Д. В. апеляційну скаргу підтримав, просив скаргу задовольнити.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з?явилася, хоча у встановленому законом порядку була повідомлена про час та місце розгляду справи, а тому апеляційний суд розглянув справу у її відсутності.
Заслухавши пояснення представника позивача Лисенка Д. В., дослідивши матеріали справи та вивчивши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав.
Частково задовольняючи позовні вимоги ТзОВ «Українські фінансові операції» про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач належним чином не виконувала взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитом. Судом також враховано, що кредитний договір був укладений після набрання чинності частиною 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» (введена в дію Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 498-IX та набрала чинності 24 грудня 2023 року), а тому максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Такі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи і зроблені з дотриманням вимог закону.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частиною 1 статті 10, частиною 3 статті 12, частиною 1 статті 13 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За матеріалами справи судом встановлено, що 25 лютого 2024 року між ТзОВ «Ленеура Україна» та ОСОБА_1 був укладений договір № 441857 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, за умовами якого відповідачу надано кредитні кошти у розмірі 22 500,00 грн на строк 360 днів шляхом перерахування коштів на банківський рахунок клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 (п. 1.2, п. 1.3, п. 2.1 кредитного договору).
Договором також встановлена стандартна процентна ставка 2,50 % за кожен день користування кредитом та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного у пункті 1.3 договору; знижена процентна ставка 1,50 % за кожен день користування кредитом до 15 березня 2024 року (включно) або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, у випадку невиконання клієнтом умов для отримання індивідуальної знижки від товариства, користування кредитом для клієнта здійснюється за стандартною процентною ставкою на звичайний (стандартних) умовах (п. 1.4.1, 1.4.2 кредитного договору).
Зазначений договір укладений відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» та підписано позичальником електронним цифровим підписом, одноразовий ідентифікатор 45936 (а. с. 19-29).
25 лютого 2024 року кредитор перерахував кредитні кошти у розмір, що підтверджується повідомленням ТзОВ «Пейтек» від 19 грудня 2024 року за вихідним № 20241219-154 та інформацією АТ КБ «Приватбанк» від 08 вересня 2025 року за вихідним № 20.1.0.0.0/7-250902/37316-БТ (а. с. 43, 110).
Судом також встановлено, що позичальник ОСОБА_1 належним чином не виконувала своїх зобов?язань за кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка згідно з наданим первісним кредитором розрахунком станом на 25 листопада 2024 року складала 149 060,41 грн, з яких 22 499,96 грн - заборгованість за тілом кредиту, 115 310,45 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 11 250,00 грн - штрафні санкції (а. с. 37-42).
25 листопада 2024 року між ТзОВ «Українські фінансові операції» та ТзОВ «Лінеура Україна» був укладений договір факторингу № 25/11/2024, за умовами якого ТзОВ «Лінеура Україна» відступило за грошові кошти ТзОВ «Українські фінансові операції» права грошової вимоги, строк зобов'язань яких настав або виникне в майбутньому до боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за управління кредитом, плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить ТзОВ «Лінеура Україна». Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно з додатком № 1 та є невід'ємною частиною договору (а. с. 55-60).
Згідно з витягом із реєстру боржників до договору факторингу № 25/11/2024 від 25 листопада 2024 року ТзОВ «Українські фінансові операції» набуло права грошової вимоги, у тому числі і до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 4418507 від 25 лютого 2024 року в розмірі 149 060,41 грн, з яких 22 499,96 грн - заборгованість за тілом кредиту, 115 310,45 грн - заборгованість за процентами, 11 250,00 грн - штрафні санкції.
ТзОВ «Українські фінансові операції» після укладення договору факторингу у межах строку дії договору були нараховані відсотки за користування кредитом за процентною ставкою 2,5 % у сумі 47 812,50 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості ТзОВ «Українські фінансові операції» за договором № 4418507 про надання споживчого кредиту від 25 лютого 2024 року за 85 календарних днів (26.11.2024-18.02.2025) (а. с. 82).
Також судом встановлено, що після відступлення позивачу прав грошової вимоги відповідачка у цій справі ОСОБА_1 не здійснювала платежів на погашення заборгованості за кредитним договором.
Згідно зі статтею 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 627 ЦК України та статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони (стаття 207 ЦК України).
За положеннями статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Договір укладений в електронній формі є таким, що укладений у письмовому вигляді.
Особливості укладення кредитного договору в електронній формі визначені Законом України «Про електронну комерцію» ( далі - Закон).
Відповідно до статті 3 Закону електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно зі статтею 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною 6 цієї статті.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
У разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною 6 цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
У своїй постанові від 07 квітня 2021 у справі № 623/2936/19 Верховний Суд зробив висновок про правомірність використання при укладенні електронного договору електронного підпису у виді одноразового ідентифікатора.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору ( частина 1-4 статті 1056-1 ЦК України).
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
Як передбачено пунктом 1 частини 1 статті 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином.
Відповідно до частини 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно з частиною 1 статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
При цьому судом встановлено, що відповідач належним чином не виконувала взяті на себе зобов?язання за кредитним договором, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість за укладеним кредитним договором.
Врахувавши наведені обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача в користь позивача заборгованості за кредитом.
Колегія суддів також погоджується з висновками суду про часткове задоволення позову з огляду на таке.
Позивач у своїй позовній заяві просив суд стягнути з відповідача у свою користь, крім тіла кредиту у розмірі 22 499,96 грн, відсотки за користування кредитом у розмірі 163 122,865 грн.
З наданого кредитодавцем ТзОВ «Лінеура Україна» розрахунку заборгованості за договором № 4418507 від 25 лютого 2024 року про надання коштів на умовах споживчого кредиту убачається, що позичальнику ОСОБА_1 за користування кредитом нараховувались проценти за ставкою 1,5 % протягом пільгового періоду та 2,5 % протягом поточного періоду за кожен день користування кредитом з 25 лютого 2024 року по 25 листопада 2024 року, всього нараховані проценти у розмірі 115 310,45 грн (а. с. 38-42). Крім того з наданого позивачем розрахунку заборгованості ТзОВ «Українські фінансові операції» за договором № 4418507 про надання споживчого кредиту від 25 лютого 2024 року за 85 календарних днів за період з 26 листопада 2024 року по 18 лютого 2025 року були нараховані проценти за ставкою 2,5 % у розмірі 47 812,50 грн (а. с. 81).
Відповідно до частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування» була доповнена частиною п'ятою згідно із Законом № 3498-IX від 22 листопада 2023 року. Закон України від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року.
Ураховуючи, що самим Законом України від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» передбачено те, що він набрав чинності 24 грудня 2023 року, а кредитний договір був укладений 25 лютого 2024 року, тобто після набрання чинності цим Законом, тому нарахування процентної ставки слід розраховувати у відповідності до чинного законодавства у розмірі 1 %.
Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. Перехідні положення Закону застосовуються у разі, якщо потрібно врегулювати відносини, пов'язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності Законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень закону. Частиною другою розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Натомість у справі, що переглядається в апеляційному порядку, кредитний договір між ТзОВ «Лінеура Україна» і відповідачем був укладений 25 лютого 2024 року, тобто після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Таким чином, умови договору щодо встановлення денної процентної ставки вище 1 % є нікчемними в силу положень частини 5 статті 8 та частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Місцевий суд здійснив перерахунок розміру відсотків з врахуванням відсоткової ставки 1 % в день за 360 днів (строк кредитування), що складає 81 000,00 грн (22 500,00 х 1 % х 360 днів = 81 000,00 грн).
З розрахунку заборгованості первісного кредитора встановлено, що відповідач здійснила погашення кредитного зобов'язання по нарахованих процентах на загальну суму 34 874,54 грн (5 737,5 + 8 324,87 + 9 562,33 + 11 249,8) (а. с. 37-42).
З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про стягнення з відповідача в користь позивача процентів за ставкою 1 % в день, що складає 46 125,46 грн (81 000,00 - 34 874,54).
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача в користь позивача заборгованості за кредитним договором у розмірі 68 625,42 грн, з яких 22 499,96 грн - заборгованість за тілом кредиту та 46 125,46 грн - заборгованість за процентами.
Також колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, про те, що підстав для зазначення в рішенні суду про нарахування до моменту виконання рішення про стягнення боргу, платежів, передбачених статті 625 ЦК України, не має з огляду на наступне.
За змістом частин 10, 11 статті 265 ЦПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу.
Отже, зміст наведеної норми передбачає можливість суду зазначення в рішенні про нарахування саме відсотків або пені, натомість представник позивача просить через орган виконання здійснювати нарахування інфляційних втрат та 3 % річних у відповідності до статті 625 ЦК України, що в розумінні Цивільного кодексу України є різними інституціями.
Окрім того, відповідно до пункту 18 Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не впливають на правильність рішення суду першої інстанції.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного суд апеляційної інстанції доходить висновку, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування чи зміни колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» залишити без задоволення.
Заочне рішення Любомльського районного суду Волинської області від 17 грудня 2025 року у цій справі залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді