Справа № 473/6040/25
іменем України
"11" березня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі головуючої - судді Булкат М.С.,
за участю секретаря судового засідання Багрін І.А.,
позивачка ОСОБА_1
представниці позивачки ОСОБА_5,
представника відповідачки ОСОБА_2 ,
представник заінтересованої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей Вознесенської міської ради Дробинська Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Вознесенську Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство оборони України, Головне управління Пенсійного фонду, Служба у справах дітей Вознесенської міської ради про встановлення факту перебування на утриманні, -
У листопаді 2025 року ОСОБА_1 , інтереси якої представляє ОСОБА_5 , звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляли самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство оборони України, Головне управління Пенсійного фонду, Служба у справах дітей Вознесенської міської ради про встановлення факту перебування на утриманні. Просила встановити факт перебування її доньки, ОСОБА_6 , на утриманні її чоловіка, ОСОБА_7 .
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивачка ОСОБА_1 , інтереси якої представляє ОСОБА_5 , посилалась на те, що вона, ОСОБА_8 є матір'ю ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження. Батько дитини записаний відповідно до ст. 135 СК України зі слів матері. З травня 2020 року ОСОБА_10 разом із дочкою ОСОБА_9 проживала однією сім'єю з ОСОБА_7 . У період спільного проживання ОСОБА_7 утримував ОСОБА_12 , забезпечував її повсякденні потреби, лікування та додаткові витрати, зумовлені станом її здоров'я, що підтверджується письмовими доказами. Після укладення шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 та до дня смерті останнього, ОСОБА_9 перебувала на його повному матеріальному утриманні, оскільки мати дитини не мала самостійного доходу. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 отримав поранення під час виконання бойового завдання та ІНФОРМАЦІЯ_3 помер. Смерть пов'язана із захистом Батьківщини, що підтверджується висновком військово-лікарської комісії. Пенсія у зв'язку з втратою годувальника була призначена дружині загиблого та його рідній дочці, однак у призначенні пенсії ОСОБА_9 було відмовлено, попри факт її перебування на утриманні загиблого. З огляду на викладене та з метою реалізації права дитини на соціальний захист, позивачка змушена звернутися до суду із заявою про встановлення юридичного факту перебування ОСОБА_9 на утриманні ОСОБА_7 .
Ухвалою суду від 19 листопада 2025 року провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Цивільним процесуальним законодавством віднесено до юрисдикції суду розгляд справ про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Закон передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Такий правовий висновок висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №320/948/18.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 вказала, що справи про встановлення фактів, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України. Встановлення юридичних фактів, які стосуються прав інших осіб, відбувається за правилами загального позовного провадження (справа №:551/812/23 від 04.12.2024).
08 грудня 2025 року на адресу суду надійшов відзив від відповідачки ОСОБА_3 , в якому вона зазначає, що вона є мати загиблого військовослужбовця ОСОБА_7 , повністю заперечує проти задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту перебування ОСОБА_9 на утриманні загиблого. Заявлені вимоги вважає необґрунтованими та безпідставними, такими, що мають особистий корисливий мотив. Вказує, що ОСОБА_9 має рідного батька - ОСОБА_15 , який не позбавлений батьківських прав, є працездатним та, за твердженням відзиву, забезпечував і забезпечує свою доньку матеріально та бере участь у її вихованні.
Відповідачка зазначає, що загиблий ОСОБА_7 не здійснював постійного та повного матеріального утримання ОСОБА_6 , а тому відсутні правові підстави для встановлення факту її перебування на його утриманні та включення її до складу членів сім'ї загиблого. Крім того, відповідачка зазначає, що у заяві не надано доказів того, що рідний батько ОСОБА_9 не виконував свої батьківські обов'язки (відсутні рішення суду, довідки про заборгованість по аліментах, висновки органів опіки тощо).У зв'язку з наведеним ОСОБА_3 просить суд відмовити у задоволенні заяви в повному обсязі.
17 грудня на адресу суду надійшли пояснення (відзив) від третьої особиГоловного управління Пенсійного фонду. Вказано, що право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону № 2262-ХІІ мають виключно непрацездатні члени сім'ї, які перебували на повному утриманні померлого або отримували від нього постійну та основну матеріальну допомогу. Факт перебування на утриманні має бути підтверджений належними доказами, зокрема документами про спільне проживання або рішенням суду, що прямо передбачено Порядком № 3-1, затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України.
Водночас, факт спільного проживання чи надання окремої допомоги не є безумовною підставою для визнання особи такою, що перебувала на утриманні, якщо не доведено, що така допомога була основним і постійним джерелом засобів до існування.
Наявність у особи інших доходів або іншого годувальника підлягає оцінці судом у сукупності з усіма доказами, а довідки органів чи відмова у призначенні пенсії не виключають можливості судового встановлення відповідного юридичного факту, але не підтверджують його автоматично.
Таким чином, на думку третьої особи, встановлення факту перебування на утриманні можливе лише за умови доведення сукупності передбачених законом обставин та належного документального підтвердження.
Згідно ухвали Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 грудня 2025 закрито підготовче провадження у справі; призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні 28 січня 2026 року.
21 січня 2026 року на адресу суду надійшли пояснення третьої особи,яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Міністерства оборони України, в яких зазначено, заперечення проти задоволення позову, оскільки відсутні правові підстави для встановлення факту утримання та самостійного виховання дитини ОСОБА_7 . Законодавство України покладає обов'язок утримання дитини виключно на її батьків, якщо вони не позбавлені батьківських прав і не визнані недієздатними, безвісно відсутніми або померлими. Біологічні батьки дитини є живими, не позбавлені батьківських прав, а доказів невиконання ними батьківських обов'язків або неможливості їх виконання позивачем не надано. Також не доведено, що саме ОСОБА_7 здійснював утримання дитини на підставі закону.
У зв'язку з цим Міністерство оборони України вважає, що факт проживання однією сім'єю та наявність у ОСОБА_7 обов'язку утримувати дитину не підтверджені належними і допустимими доказами, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
18 лютого 2026 року до суду надійшов відзив представника відповідачки ОСОБА_2 , у якому викладено заперечення проти заявлених вимог. Серед іншого, у відзиві зазначено, що доводи позивачки не підтверджені належними доказами, а встановлення заявленого факту пов'язане зі спором про право та може призвести до порушення прав інших осіб. У зв'язку з цим представник відповідачки просить суд відмовити у задоволенні заяви.
18 лютого в судове засідання з'явились ОСОБА_1 , її представниця ОСОБА_5 , а також представник відповідачки ОСОБА_2
Представниця ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечувала проти прийняття судом відзиву, оскільки відзив був поданий представником відповідачки з порушенням процесуальних норм - без надсилання його копії іншим учасникам справи, за день до проведення судового засідання, хоча справа вже кілька місяців перебуває в провадженні суду.
Судом долучено відзив до матеріалів справи.
Крім того, представником відповідачки ОСОБА_2 було зазначено намір про заявлення клопотання про допит ОСОБА_1 та ОСОБА_9 . Судове засідання призначено на 11.03.2026.
06.03.2026 року до суду надійшла відповідь на відзив представника відповідачки ОСОБА_2 від представниці ОСОБА_5 . У відповіді на відзив вказано, «що в матеріалах справи наявно достатньо доказів, які підтверджують обставини, викладені в позові. А відзив на позовну заяву є необгрунтованим, без додавання будь-яких доказів на підтвердження доводів, викладених у ньому. Та вочевидь був поданий представником відповідачки з порушенням процесуальних норм - без надсилання його копії іншим учасникам справи, за день до проведення судового засідання, хоча справа вже кілька місяців перебуває в провадженні суду. Що вказує на зловживання стороною відповідача своїми процесуальними правами».
Щодо наміру заявлення клопотання про допит у відповіді на відзив вказано, що «допит як самої ОСОБА_6 , так і її законного представника ОСОБА_1 , як свідків - не матиме доказового значення, зважаючи на те, що в справі наявні письмові докази щодо матеріального забезпечення ОСОБА_7 своєї падчерки - у вигляді грошових переказів на рахунок ОСОБА_1 , яка витрачала їх на потреби ОСОБА_9, в той час як сама ОСОБА_1 як матір ОСОБА_9 не могла з об'єктивних причин виконувати обов'язок з її утримання. І при цьому встановлення наявності чи відсутності обов'язку ОСОБА_7 утримувати ОСОБА_9 не впливає на здійснення ним її утримання фактично. І саме про встановлення такого факту заявлена позовна вимога, яка розглядається судом. Тим більше, що ОСОБА_1 заперечує проти допиту її як свідка через недоцільність та відсутність правового значення при розгляді даної справи питань щодо особи, яка записана батьком ОСОБА_9, але є неіснуючою особою, на яку неможливо покласти обов'язок з утримання ОСОБА_9 ».
11 березня 2026 року надійшло клопотання про допит свідків від представника відповідачки ОСОБА_2 та заперечення на відповідь на відзив, у яких зазначено, що доводи позивача не підтверджені належними доказами та не спростовують позицію відповідача щодо відсутності факту утримання дитини. Також у запереченнях наголошується, що сам факт спільного проживання та здійснення окремих грошових переказів не доводить систематичного та повного матеріального забезпечення дитини відповідачем.
11.03.2026 в судове засідання позивачка ОСОБА_1 та представник позивачки ОСОБА_5 з'явилися, просили задовольнити позовні вимоги повністю.
Відповідачка ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, проте надала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги не визнає та просить відмовити.
Представник відповідачки ОСОБА_2 з'явився, просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Третя особа Головне управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області, в судове засідання не з'явилися, проте надали заяву про розгляд без участі, в задоволенні позовних вимог просили відмовити.
Третя особа Служба у справах дітей Вознесенської міської ради в судове засідання з'явилася, просила задовольнити позовні вимоги повністю.
Третя особа Міністерство оборони України в судове засідання не з'явилися, повідомлені належним чином, причин неявки суду не повідомили, заяв про розгляд справи в судовому засіданні у їх відсутність не подавали, проте надали пояснення від 21 січня 2026 року.
Суд, дослідивши матеріали заяви, відзиву відповідачки та пояснення третіх осіб, вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи, встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_17 є матір'ю ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батько дитини записаний відповідно до ст. 135 СК України зі слів матері.
З травня 2020 року ОСОБА_1 разом із дочкою ОСОБА_9 проживала однією сім'єю з ОСОБА_7 , що підтверджується довідками органу самоорганізації населення. Відповідно до свідоцтва про шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 було укладено шлюб 04.02.2023, про що і було видане відповідне свідоцтво (а. с.16).
Позивачка змінила прізвище « ОСОБА_18 » на « ОСОБА_19 ».
У період спільного проживання у сторін народилася донька - ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
22.02.2023 ОСОБА_7 був призваний на військову службу за мобілізацією.
У зв'язку з доглядом за малолітньою дитиною позивачка не мала можливості працевлаштуватися, у зв'язку з чим ОСОБА_7 здійснював її матеріальне забезпечення. Рішенням суду від 15.09.2023 з ОСОБА_7 стягнуто аліменти на утримання дружини та їх спільної доньки, які фактично сплачувалися шляхом примусового виконання.
Вимоги про стягнення аліментів на утримання ОСОБА_6 позивачкою не заявлялися, однак фактично вона перебувала на його утриманні з урахуванням відсутності у матері іншого доходу, ніж із матеріального забезпечення ОСОБА_7 . Увесь період спільного проживання забезпечувалися повсякденні потреби дитини, зокрема додаткові витрати, пов'язані з її станом здоров'я, що підтверджується письмовими доказами.
02.05.2024 ОСОБА_7 отримав поранення під час виконання бойового завдання та ІНФОРМАЦІЯ_3 помер. Смерть настала внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини. Пенсія у зв'язку з втратою годувальника була призначена дружині загиблого та його рідній дочці, однак у призначенні такої пенсії ОСОБА_9 наразі відмовлено.
Встановлено, що вся родина проживала спільно за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 22).
Відповідно до відомостей довідок, виданих на ім'я ОСОБА_1 , починаючи з січня 2021 р. остання не працювала (а. с. 39-42).
Відповідно до виписки підтверджується також факт перерахування коштів від ОСОБА_7 до ОСОБА_1 за період (а. с. 49).
Доказами, що підтверджують факт утримання є, насамперед, фінансові документи та докази, наприклад, чеки, квитанції, банківські виписки щодо витрат на дитину; довідка про утримання дитини; листування, де обговорюються витрати; витрати на лікування, ліки, харчування. У справі містяться докази, а. с. 35-37.
ОСОБА_7 з 2023 року перебував на службі в ЗСУ та загинув під час виконання службових обов'язків, пов'язаних із захистом Батьківщини, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а. с. 64).
Представник Служби у справах дітей Вознесенської міської ради Дробинська Н.В. в судовому засіданні пояснила, що Служба у справах дітей ознайомилась з матеріалами цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство оборони України, Головне управління Пенсійного фонду України, Служба у справах дітей Вознесенської міської ради, про встановлення факту перебування на утриманні. Зазначила, що Служба у справах дітей, діючи в межах наданих повноважень та з метою забезпечення захисту прав та законних інтересів дитини, розглянула подані до суду матеріали та обставини справи. За результатами ознайомлення з матеріалами справи та наданими доказами встановлено, що чоловік позивачки фактично здійснював утримання дитини, забезпечував її необхідними умовами для проживання, виховання та розвитку, а також брав участь у задоволенні її повсякденних потреб.
Також зазначила, що встановлення юридичного факту перебування на утриманні має істотне значення для реалізації прав дитини, у тому числі щодо отримання передбачених законодавством соціальних гарантій та виплат.
При цьому Служба у справах дітей не встановила обставин, які б свідчили про порушення прав та законних інтересів дитини.
У зв'язку з викладеним представник Служби у справах дітей Вознесенської міської ради Дробинська Н.В. зазначила, що заперечень проти задоволення позовних вимог не має та вважає їх обґрунтованими.
Просила суд позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство оборони України, Головне управління Пенсійного фонду України, Служба у справах дітей Вознесенської міської ради, про встановлення факту перебування на утриманні - задовольнити у повному обсязі
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно з частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні (п.2 ч.1 ст.315 ЦПК України). У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (ч. 2 ст. 315 ЦПК України).
Зі змісту вказаної статті вбачається, що суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.
Як слідує з п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 31.03.1995 №5, встановлення факту перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання спадщини, призначення пенсії або відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.
Відповідно до ч.2, ч.4 ст.3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Згідно з абзацом 5 пункту 6 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 №5-рп/99у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім'ї» членами сім'ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім'ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки осіб, які об'єдналися для спільного проживання.
Конституційний суд України у своєму рішенні від 03.09.1999 у справі № 1-8/99 зазначив, що обов'язковою умовою для визнання осіб членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто: наявність спільних витрат; спільний бюджет; спільне харчування; купівля майна для спільного користування; участі у витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_7 за життя мав сім'ю, до складу якої входили ОСОБА_1 дружина, їх донька ОСОБА_20 , 2021 року народження, а також неповнолітня ОСОБА_9 , якій ОСОБА_7 доводився вітчимом. Сім'я ОСОБА_7 та ОСОБА_1 була створена у 2020 році на підставі їх сумісного проживання, а в подальшому офіційно в 2023 році закріплена державною реєстрацією шлюбу між ними.
Згідно з ч.1ст.260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні. Мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (ч.1ст.268 СК України).
Однак варто враховувати, що «обов'язок утримання» та «факт перебування на утриманні» - поняття різної правової природи. Факт перебування на утриманні означає, що особа отримувала регулярну матеріальну допомогу від іншої особи, яка була основним джерелом її існування. Утримання - це фактична фінансова залежність. Людина вважатиметься утриманцем, якщо допомога від померлого була для неї основним або єдиним джерелом існування. Утриманець - це не лише член сім'ї, який проживав разом із померлим. Закон і судова практика виходять із того, що визначальним є не статус, а реальна потреба в матеріальній підтримці та залежність від неї. Тому утриманцем може бути будь-яка людина, щодо якої буде доведено, що допомога померлого була основним джерелом існування. Окремим випадком є ситуації, коли утриманець не перебував із померлим у родинних відносинах, але фактичні обставини свідчать про регулярну і суттєву допомогу. У таких справах суди оцінюють не формальний статус, а реальний зміст відносин і доведеність фінансової залежності. Для спадкових справ має значення також тривалість утримання - не менше одного року до смерті, що є передумовою для позачергового спадкування. Суди оцінюють не лише період, але й сталість допомоги та те, наскільки вона була визначальною для життя утриманця.
У рішенні Верховного Суду (справа №:165/325/17 від 18.04.2018) роз'яснено, якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу. Основне значення допомоги слід з'ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.
Однак для встановлення обставин утримання дитини, в даному випадку суд всебічно дослідив усі обставини і докази у справі.
Аналізуючи наявні у справі докази суд дійшов висновку, що з 2020 року і до моменту загибелі ОСОБА_7 фактично був основним годувальником сім'ї, забезпечуючи її утримання за рахунок доходу, зокрема отриманого під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 .
Біологічний батько ОСОБА_9 у свідоцтві про народження дитини був записаний відповідно до положень ст. 135 Сімейного кодексу України - участі в утриманні та вихованні дитини не брав, матеріальної допомоги не надавав.
Відповідно до частини першої статті 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою. Як зазначено у відповіді на відзив, «такий запис має юридичну силу відповідно до чинного законодавства, але не є підтвердженням фактичного батьківства, оскільки ґрунтується лише на заяві матері. Запис про батька на підставі статті 135 СК України не підтверджує фактичного родинного зв'язку. Дані про батька внесено формально, але не утворюють ні батьківських прав, ні батьківських обов'язків. Тобто ОСОБА_21 , який записаний батьком дитини ОСОБА_6 , це неіснуюча особа, яка не може виконувати будьяких обов'язків по відношенню до ОСОБА_6 , в тому числі обов'язку з її утримання, такий обов'язок з дня її народження покладався на її матір».
Після того, як ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_22 - ОСОБА_9, як і всю їх сім'ю, забезпечував він.
За таких обставин постійним і основним джерелом засобів до існування дитини було матеріальне утримання, яке надавав ОСОБА_7 . Як вітчим, перебуваючи у шлюбі з матір'ю дитини та проживаючи з нею однією сім'єю, він фактично брав участь у її вихованні, піклувався про її належне матеріальне забезпечення, стан здоров'я та всебічний розвиток.
Хоча запис відомостей про батька за ст. 135 СК України не породжує обов'язку вітчима щодо утримання падчерки, сукупність досліджених судом доказів підтверджує, що ОСОБА_7 добровільно та систематично забезпечував дитину, що підтверджується належними доказами фінансового забезпечення (а.с. 49)
З огляду на зазначене, встановивши, що матеріальна допомога, яка надавалась ОСОБА_7 як вітчимом неповнолітньої ОСОБА_9 , була для неї постійним і основним джерелом засобів до існування, доведеність таких обставин обсягом наявних доказів поза розумним сумнівом приводять суд до переконання про можливість задоволення пред'явлених вимог в цій частині.
Суд додатково роз'яснює, статтею 51 Конституції України визначено, що дитинство охороняється державою. Охорона прав дітей в Україні є стратегічним загальнонаціональним пріоритетом, закріпленим у положеннях Закону України «Про охорону дитинства». Держава забезпечує права дітей, базуючись на міжнародних стандартах, зокрема відповідній Конвенції ООН. В умовах війни особлива увага приділяється захисту дітей.
Діти мають усі права людини незалежно від свого віку та будь-яких інших обставин. Водночас, діти, зважаючи на їх стан розвитку, потребують особливого піклування про їх здоров'я, гідність та безпеку, захист права на належні умови життя та освіти.
Держава, суспільство мають забезпечити якнайкращий фізичний, інтелектуальний та духовний розвиток дітей, здійснюючи розвиток культури і спорту, дбаючи про належний стан закладів здоров'я та медичної допомоги, формуючи ефективну освітню траєкторію, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, готувати її до самостійного життя та праці.
Держава повинна гарантувати дитині право на гідність, рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку, на охорону здоров'я, безоплатну кваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров'я, сприяти створенню безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини, раціонального харчування, формуванню навичок здорового способу життя.
Тож даними у справі доказами підтверджено, що загиблий фактично здійснював систематичне та основне матеріальне забезпечення ОСОБА_9 . Сукупність досліджених доказів є достатньою та взаємопов'язаною, що дає підстави для висновку про наявність правових підстав для встановлення факту перебування дитини на утриманні загиблого військовослужбовця.
Суд додатково роз'яснює, згідно зі статтею 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» члени сім'ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім'ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію.
Згідно статті 1 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058- IV) непрацездатні громадяни - це особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до закону.
У частині першій статті 9 Закону № 1058-IV наведено види пенсійних виплат, зокрема пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 36 цього Закону встановлено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім'ї особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.
Згідно з частиною другою вказаної норми непрацездатними членами сім'ї вважаються, зокрема, чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
До членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника (частина третя статті 36 Закону № 1058-IV).
Відповідно до пункту 2.3. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07 липня 2014 року № 13-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок), до заяви про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, крім іншого, надається документ про перебування членів сім'ї (крім дітей) на утриманні померлого годувальника.
За документ, що засвідчує факт перебування на утриманні непрацездатних членів сім'ї, приймаються відомості про місце проживання (разом з годувальником за однією адресою), зазначені у п. 2.22 цього розділу, або документи, видані відповідно до чинного законодавства за місцем проживання особи, зокрема органом місцевого самоврядування, що підтверджують такий факт. У разі неможливості надати такі документи факт перебування на утриманні померлого годувальника встановлюється у судовому порядку (пункт 2.11. Порядку).
Отже, з урахуванням наведених положень пенсійного законодавства, для вирішення питання про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника необхідним є встановлення факту перебування непрацездатного члена сім'ї на утриманні померлого, якщо такий статус не випливає безпосередньо із закону.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує ч.7 ст.294 ЦПК України, п.51 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17.10.2014 «Про застосування судами законодавства про судові витрати в цивільних справах», у зв'язку з чим понесені заявником судові витрати у справі відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст.ст.2, 4, 13, 19, 76-82, 89, 141, 263-265, 267, 268, 273, 293, 294, 315-319, 351-352, 354 ЦПК України, суд, -
Ухвалив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство оборони України, Головне управління Пенсійного фонду, Служба у справах дітей Вознесенської міської ради, про встановлення факту перебування на утриманні - задовольнити.
Встановити факт перебування ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на утриманні військовослужбовця ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не буде подано.
Повний текст рішення складено 11 березня 2026 року.
Суддя: М. С. Булкат