10 березня 2026 року
м. Харків
справа № 646/13249/25
провадження № 22-ц/818/2186/26
Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів - Маміної О.В., Пилипчук Н.П.
сторони справи:
позивач - Приватне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп»
відповідач - ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» на ухвалу Основ'янського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2025 року в складі судді Чорна Б.М.,-
В грудні 2025 року ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» ( надалі ПрАТ) звернулось до суду із позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_1 в порядку регресу 26500,00 грн та просила здійснити розподіл судових витрат.
Ухвалою Основ'янського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2025 року у відкритті провадження у справі відмовлено .
Ухвала вмотивована тим, є таке що набрало законної сили заочне рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 19.01.2024 року за позовом ПрАТ до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 26500 грн, що унеможливлює повторне звернення позивача з таким же позовом і на підставі п.2 ч. 1ст. 186 ЦПК України у відкритті провадження належить відмовити.
Не погодившись з ухвалою суду ПрАТ подало апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права просило ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач має право на відшкодування виплаченого страхового відшкодування потерпілій особі в повному обсязі а саме в розмірі 53 000,00 грн. Рішенням Червонозаводського районного суду міста Харкова від 19.01.2024 року по справі №646/8112/23 позовні вимоги ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» було задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 збитки в порядку регресу у сумі 26500 грн, проте вказана сума в позові була зазначена помилково, тому позивач звернувся до суду задля реалізації свого права в повному обсязі та стягнення з відповідача частки у розмірі 26500 грн, що не була заявлена у раніше розглянутій цивільній справі.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст.367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права.
Частиною 1 ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч. 1 ст.42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.
Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення суду у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Позовом є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. При цьому під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Верховного Суду у справі №922/404/19 від 9 липня 2020 року).
Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі №761/7978/15-ц).
У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права, а також підпадати під цивільну юрисдикцію.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Наведене узгоджується із висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17.
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасно зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом із тим, не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі №924/1473/15 (провадження №12-15гс19)).
Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі №640/9380/19 (провадження №61-6741св21), від 15 листопада 2021 року у справі №428/9280/20 (провадження №61-12194св21), від 21 грудня 2021 року у справі №295/983/21 (провадження №61-13906св21).
Отже, для застосування підстави для відмови у відкритті провадження, передбаченої п.2 ч.1 ст. 186 ЦПК України, необхідна наявність водночас трьох складових, а саме тотожних сторін спору, предмета позову, підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.
Зміна хоча б однієї з наведених складових не перешкоджає заінтересованим особам звернутися до суду з позовною заявою і не дає суду підстави відмовити у відкритті провадження у справі.
З матеріалів справи вбачається, що у даній справі та у справі №646/8112/23 співпадають сторони, предмет і підстави позову.
Позивачем у справі є Приватне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», відповідачем є ОСОБА_1 .
Предметом позову в обох справах є стягнення завданих збитків в порядку регресу в розмірі 26500 грн., та обґрунтовувалось наявністю тих самих підстав, які були зазначені позивачем і у поданій до Основ'янського районного суду міста Харкова позовній заяві.
Крім того, ухвалою Основ'янського районного суду міста Харкова від 12.05.2025 у справі №646/4160/25 вже було відмовлено з вищевказаних підстав у відкритті провадження за позовною заявою Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу. Зазначена ухвала позивачем не оскаржувалась, тому є такою що набрала законної сили.
Відповідно до ст. 18 ЦПК України визначено що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі №417/7171/19, неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду чинності.
Встановлена цивільним процесуальним законом неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду законної сили, яке згідно ст. 129-1 Конституції України та ст. 18 ЦПК України є обов'язковим для усіх органів та осіб.
Таке повністю узгоджується із принципом юридичної визначеності, який є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права і відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень («що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності»).
Зважаючи на співпадіння в обох справах сторін, предмету і підстав та беручи до уваги, що на час подачі позивачкою даного позову набрало законної сили рішення у справі, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у даній справі згідно п. 2 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.
Оскільки судом встановлено, що є такі що набрали законної сили заочне рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 19.01.2024 року у справі № №646/8112/23 за позовом між тими ж сторонами, стосовно того самого предмету ( стягнення виплачених позивачем грошової суми на відшкодування майнової шкоди в порядку регресу) і з тих самих підстав і ухвала Основ'янського районного суду м. Харкова від 12.05.2025 у справі № 646/4160/25 про відмову у відкритті провадження за аналогічним позовом, суд керуючись п. 2 ч. 1 ст. 186 ЦПК України дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі.
Європейський суд з справ людини у рішеннях від 25 липня 2002 року у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України», від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України» зазначав, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності (визначеності), який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів, а сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи (рішення від 24 липня 2003 року у справі «Рябих проти Росії», заява №52854/99).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burgandothers v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на зазначене, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а ухвалу суду - залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» - залишити без задоволення.
Ухвалу Основ'янського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий О. Ю. Тичкова
Судді О.В. Маміна
Н.П. Пилипчук