11 березня 2026 року м. Кропивницький
справа № 383/1380/25
провадження № 22-ц/4809/890/26
Суддя Кропивницького апеляційного суду Дьомич Л. М., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 15 січня 2026 року у справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 15 січня 2026 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» задоволено повністю; стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за договором №1408-8821 від 15 червня 2024 року у сумі 42070,40 грн; здійснено розподіл судових витрат.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.
Подана апеляційна скарга підлягає залишенню без руху за наступного.
Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 356 ЦПК України в апеляційній скарзі мають бути зазначені: клопотання особи, яка подала скаргу.
При цьому, вимоги апеляційної скарги, що викладаються в прохальній її частині, мають бути чіткими, безальтернативними та такими, що не допускають неоднозначності у трактуванні.
Виклад вимог апеляційної скарги скаржника зазначеному не відповідає. Задля усунення невизначеності скаржнику у прохальній частині необхідно зазначити, до якої суми він просить апеляційний суд зменшити розмір нарахованих відсотків.
Крім того, відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 356 ЦПК України, до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Частиною 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (далі - Закон) передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з пп. 1 п.1 ч. 2 ст. 4 Закону за подання юридичною особою до суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір за ставкою 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У пп. 6 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону визначено, що ставка судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду фізичною особою складає 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги від розміру оспорюваної суми, але не більше 8 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за позовними заявами майнового характеру, а у справах, в яких предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав (крім права власності на майно), відшкодування шкоди здоров'ю (крім моральної шкоди), - не більше 3 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною 3 ст. 4 Закону передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених ч. 2 цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Зважаючи на викладене, враховуючи розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений станом на 01 січня 2025 року, за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у даній справі мав бути сплачений судовий збір із застосуванням понижуючого коефіцієнта у сумі 3 633,60 грн: 3028,00 грн х 150% х 0,8 = 3633,60 грн.
Однак, доказів сплати судового збору у встановлених законом порядку і розмірі до суду апеляційної інстанції надано не було.
Разом з тим, у апеляційній скарзі скаржником заявлено клопотання про відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення або залишення скарги без руху для надання часу на оплату, мотивоване складним матеріальним становищем та відсутністю доходу.
Розглянувши клопотання у частині відстрочення сплати судового збору, апеляційний суд виходить із наступного.
Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
За ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (далі - ЄСПЛ).
Відповідно до практики ЄСПЛ, вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (п. 111 рішення ЄСПЛ від 20 лютого 2014 року у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia»)).
ЄСПЛ також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення п. 1 ст. 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (Рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року, п. 59).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. Якщо у встановлений судом строк судові витрати не будуть сплачені, заява відповідно до ст. 257 цього Кодексу залишається без розгляду, або витрати стягуються за судовим рішенням у справі, коли сплата судових витрат була відстрочена або розстрочена до ухвалення цього рішення.
Порядок відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру або звільнення від сплати судового збору встановлено у ст. 8 Закону.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити сплату судового збору, зокрема, за умови, коли розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.
Частиною 1 ст. 136 ЦПК України також передбачено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.
Отже, у вирішенні питання щодо відстрочення сплати судового збору визначальним для суду є майновий стан заявника.
Відповідно до принципу диспозитивності та правил доказування у цивільному процесі, особа, яка заявляє відповідне клопотання повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі. При цьому, необхідно врахувати, що перелік документів, які підтверджують майновий стан особи, законодавчо не визначений. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір за своїм внутрішнім переконанням на підставі поданих доказів.
У своїх рішеннях «Kniat v. Poland» від 26 липня 2005 року (п. 44) та «Jedamski and Jedamska v. Poland» від 26 липня 2005 року (п.п. 63-64) ЄСПЛ зазначив, що оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища.
В ухвалі від 04 квітня 2023 року у справі № 9901/988/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила наступне: «…у своїй апеляційній скарзі просить суд звільнити його від сплати судового збору, долучивши до матеріалів апеляційної скарги відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків Головного управління ДПС у м. Києві від 15 лютого 2023 року № 2655-23-00557, з яких убачається, що у 2022 році доходів не отримував. Разом із цим, указані відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків Головного управління ДПС у м. Києві від 15 лютого 2023 року № 2655-23-00557 не виключають можливості отримання скаржником інших доходів, зокрема, від Пенсійного фонду України, Управління праці та соціального захисту населення, Державного центру зайнятості».
Апеляційний суд наголошує, що до заявленого клопотання не додано жодного доказу на підтвердження викладених доводів. Так, скаржником не надано доказів того, що його майновий стан наразі унеможливлює сплату ним судового збору у встановлених законом порядку і розмірі, зокрема, відомостей з державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору за 2025 рік; інших документів, які містять інформацію про всі можливі джерела доходу заявника, отримані соціальні виплати, допомогу у зв'язку з безробіттям тощо за попередній календарний рік (2025 рік).
За викладеного, наразі у апеляційного суду відсутні підстави для задоволення заявленого скаржником клопотання.
Відповідно до ч. 2 ст. 357 ЦПК України, до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених ст. 356 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до ч. 6 ст. 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення ст. 185 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст. 185, 354, 356, 357 ЦПК України, суддя, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 15 січня 2026 року, - залишити без руху.
Запропонувати скаржнику у десятиденний строк з дня отримання копії даної ухвали надати до апеляційного суду:
- виправлену апеляційну скаргу, прохальна частина якої оформлена у відповідності до вимог процесуального закону;
- докази направлення виправленої апеляційної скарги позивачу;
- належні докази на підтвердження такого майнового стану скаржника, який перешкоджає сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у встановлених законом порядку і розмірі (зокрема, але не виключно: відомості з державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору за 2025 рік; довідки з Управління праці та соціального захисту населення, Державного центру зайнятості про наявність/відсутність виплат за 2025 рік)
або
- докази сплати судового збору у розмірі 3633,60 грн за реквізитами, розміщеними на офіційному сайті Кропивницького апеляційного суду.
У разі невиконання у встановлений апеляційним судом строк вимог щодо усунення недоліків апеляційної скарги, апеляційна скарга буде визнана неподаною та повернута скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Кропивницького
апеляційного суду Л. М. Дьомич