Справа № 463/1302/26
Провадження № 2/463/1131/26
11 березня 2026 року Личаківський районний суд м.Львова в складі:
головуючого-судді - Грицка Р.Р.,
з участю секретаря судового засідання - Шпуляра І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором № 590326 від 19.12.2020 року у розмірі 79048,0 гривень.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, 19.12.2020 року між ТОВ «ФК «ДЖОБЕР» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 590326 про надання фінансового кредиту, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Підписуючи договір, відповідач підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно їх дотримуватися. Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст.ст.641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладання договору. ТОВ «ФК «ДЖОБЕР» свої зобов'язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало йому кредит у розмірі 4000,0 гривень, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку. Водночас, відповідач свої зобов'язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих відсотків не виконав. В подальшому, 30.11.2023 року між ТОВ «ФК «ДЖОБЕР» та ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» укладено Договір факторингу № 01-30/11/2023, згідно умов якого право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 590326 від 19.12.2020 року перейшло до ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН». Загальний розмір заборгованості за цим кредитним договором становить 79048,0 гривень, з яких: 4000,0 гривень - заборгованість за основною сумою боргу; 75048,0 гривень - заборгованість за відсотками. Як новий кредитор у зобов'язанні дану суму просить стягнути у примусовому порядку.
Відповідач не погодився та подав відзив на позовну заяву, долучивши докази його направлення позивачу. Вважає, позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими з наступних підстав. Вказує, що він дійсно 19.12.2020 року уклав з первісним кредитором кредитний договір на умовах визначених договором, не відмовляється від зобов'язання щодо повернення кредитних коштів у розмірі тіла кредиту, проте, розмір нарахованих відсотків вважає завищеними, не справедливими, не пропорційними щодо суми кредиту та такими, що суперечать цілій низці положень законодавства. Крім того, зазначив, що він з грудня 2020 року та по теперішній час проходить військову службу за контрактом в Національній гвардії України, а тому, відповідно до ч.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» звільнений від нарахування йому відсотків за кредитним договором. Стверджує, що позивач був обізнаний про його статус військовослужбовця. На підставі викладеного, вимоги позивача в частині нарахування відсотків за користування кредитом вважає безпідставними.
У відповіді на відзив представник позивача навів аргументи, аналогічні мотивам позову. Зазначив, що обставини викладені відповідачем у відзиві є необґрунтованими та жодним чином не спростовують позовних вимог, факту укладення між сторонами спірного договору, наявності у відповідача заборгованості перед позивачем. Акцентував увагу на те, що розрахунки заборгованості ґрунтуються на умовах кредитного договору та узгоджуються з матеріалами справи. При цьому вказав, що відповідач не повідомляв первісного кредитора про свій статус військовослужбовця та не надав відповідні документи для його підтвердження. Звертає також увагу на тому, що нарахування відсотків здійснювалось до моменту переходу права вимоги первісним кредитором, позивачем нарахування відсотків не проводилось.
У запереченні на відповідь на відзив відповідач навів аргументи, аналогічні мотивам відзиву, вказав, що доводи викладені позивачем у відповіді на відзив не спростовують наявності у нього пільг визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», просив відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення відсотків за користування кредитом.
Позовна заява поступила до суду 12.02.2026 року.
Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 16.02.2026 року, прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено таку до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Визначено строк та черговість подання заяв по суті справи.
Оскільки справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до вимог частини третьої статті 279 ЦПК України суд не проводив підготовчого засідання.
Перед тим як закінчити з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами, суд надав можливість кожній із сторін висловити свою позицію та надати наявні у неї докази.
Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, яку останній повторив в п.22 справи «Осіпов проти України» (заява № 795/09, рішення від 08.10.2020 року), стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 статті 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження (див. рішення у справі «Варданян та Нанушян проти Вірменії» (Vardanyan and Nanushyan v. Armenia), заява № 8001/07, пункт 86, від 27.10.2016 року, та наведені у ньому посилання). Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов'язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті «справедливого судового розгляду», гарантованого статтею 6 Конвенції. Суд повинен встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента.
Суд забезпечив сторонам можливість ефективно представляти свою справу в суді. Розгляд справи проводився у відкритому судовому засіданні. Сторони повідомлялись про дату, місце та час розгляду справи.
Відтак, суд у відповідності до вимог частини п'ятої статті 12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Про існування будь яких інших доказів, які мають важливе значення і які не були долучені до справи сторони суду не повідомляли, при тому що в силу частин другої, третьої та четвертої статті 83 ЦПК України вони повинні були подати всі свої докази разом з позовом та відзивом та в цей же строк повідомити про існування доказів, які не можуть бути подані разом з першою заявою по суті справи.
Суд у відповідності до вимог частини сьомої статті 81 ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов'язків.
Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
В будь якому випадку, право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (частина третя статті 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх у апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, при цьому подав клопотання про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує повністю, просить суд позов задовольнити. Разом з тим, подав заяву про розподіл судових витрат, згідно якої просить стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13000,0 гривень.
Відповідач в судове засідання не з'явився, належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, при цьому у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив, просив розгляд справи проводити у його відсутності, відмовити у задоволенні позовних вимог в частині нарахування відсотків з підстав викладених у таких.
Враховуючи те, що сторони у судове засідання не з'явилися, відповідно до вимог ст.223 ЦПК України, суд постановив провести розгляд справи за їх відсутності, ухваливши рішення.
Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Оскільки учасники процесу в судове засідання не з'явилися, фіксування судового процесу 11.03.2026 року за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог статті 264 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 19.12.2020 року між ТОВ «ФК «ДЖОБЕР» та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 590326, який підписано електронним підписом відповідача, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, що був надісланий на номер його мобільного телефону (а.с.13-19, 21), відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 4000,0 гривень на строк 29 днів та сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 1,90% в день.
Згідно інформаційної довідки ТОВ «ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН» № 2026-ПО/6 від 10.02.2026 року, підтверджено успішність транзакції через платіжний сервіс «Platon» про перерахування 19.12.2020 року на рахунок ОСОБА_1 грошових коштів згідно кредитного договору № 590326 (а.с.28-29).
Обставини укладення кредитного договору та отримання грошових коштів, відповідачем не оспорюються та фактично підтверджуються його поясненнями викладеними у письмових заявах по суті.
Судом також встановлено, що 30.11.2023 року між ТОВ «ФК «ДЖОБЕР» та ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» укладено Договір факторингу № 1-30/11/2023, згідно умов якого ТОВ «ФК «ДЖОБЕР» відступило право вимоги за кредитним договором № 590326 від 19.12.2020 року на користь ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН», а відповідно ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» набуло права вимоги до відповідача (а.с.23-24).
Відповідно до Виписки з особового рахунку за кредитним договором № 590326 від 19.12.2020 року, станом на 26.12.2025 року загальний розмір заборгованості за цим кредитним договором становить 79048,0 гривень, з яких: 4000,0 гривень - заборгованість за основною сумою боргу; 75048,0 гривень - заборгованість за відсотками (а.с.20).
З метою стягнення цих коштів в примусовому порядку позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
У таких випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Згідно зі статтею 1080 ЦК України презюмується дійсність договору факторингу незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.
За правилом статті 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Таким чином, як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду під час розгляду справи № 2-127/11 (постанова від 01.02.2018 року) за змістом наведених положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов'язку виконати зобов'язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов'язання на рахунок первинного кредитора.
Докази, на підставі яких до позивача перейшло право вимоги не оспорюються і з огляду на презумпцію правомірності правочинів, на підставі яких до позивача перейшло право вимоги до відповідача, він вправі пред'являти відповідну вимогу про стягнення коштів. В свою чергу, такі обставини сторонами не оспорюються.
Порядок укладання договорів в електронній формі передбачений Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».
Зокрема, у ст.13 Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Цим же законом визначені особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У справі яка розглядається кредитний договір № 590326 від 19.12.2020 року, укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового ідентифікатора, про що зазначено у Розділі 9 Договору, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Водночас, обставини факту укладення договору про споживчий кредит № 590326 від 19.12.2020 року в електронному виді та накладення на нього електронного підпису відповідачем не оспорюються та фактично визнаються.
Крім того, за змістом частини першої статті 1047, частини першої статті 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.
При цьому, відповідно частини першої статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Тобто, письмова форма договору внаслідок його реального характеру є підтвердженням отримання грошових коштів і саме на позичальника закон покладає обов'язок доказування протилежного.
Проте, як і в попередньому випадку відповідач визнає факт отримання грошових коштів за спірним кредитним договором.
Згідно з пунктом 1 частини другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Визначення поняття «зобов'язання» міститься у частині першій статті 509 ЦК України.
Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 року у справі № 355/385/17 зазначено, що в статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Таким чином, обов'язок щодо повернення коштів за кредитним договором має абсолютний характер і його невиконання можливо виключно у визначених законом випадках.
Отже, зважаючи на встановлену статтею 204 ЦК України і не спростовану при вирішенні цієї справи презумпцію правомірності укладеного між сторонами кредитного договору такий договір у розумінні статей 11, 509 ЦК України є належною підставою для виникнення та існування обумовлених ними прав і обов'язків сторін.
Доказів виконання умов кредитного договору та повернення коштів відповідач не надав, що в загальному, свідчить про обґрунтованість позовних вимог. Проте, загальний розмір заборгованості позивачем визначено невірно і такий підлягає перерахунку.
Так, відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
На основі аналізу цих правових норм Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи № 444/9519/12 (постанова від 28.03.2018 року) вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У справі яка розглядається за умовами укладеного між сторонами договору № 590326 від 19.12.2020 року, останній укладено на строк 29 днів. Відтак, в межах строку кредитування відповідач повинен був повернути кредит та сплатити відсотки і саме в межах цих строків має відбуватись нарахування відсотків, тоді як позивач обраховує зазначені відсотки за кредитним договором безпосередньо до моменту переходу права вимоги, що не відповідає зазначеним вище висновкам Великої Палати Верховного Суду.
Як уже зазначалось вище, за кредитним договором № 590326 від 19.12.2020 року, відповідач отримав кредит у розмірі 4000,0 гривень на строк 29 днів із сплатою за користування кредитом 1,90% в день, що становить 76,0 гривень в день. Отже, за цим кредитним договором відповідач зобов'язаний сплати відсотки у розмірі 2204,0 гривень, а загальна заборгованість з урахування тіла кредиту становить 6204,0 гривень.
Таким чином, розмір заборгованості за кредитним договором № 590326 від 19.12.2020 року становить 6204,0 гривень, внаслідок чого до примусового стягнення підлягає виключно ця сума.
У задоволенні решти позовних вимог суд відмовляє у зв'язку з безпідставністю.
При цьому, суд критично оцінює посилання відповідача на вимоги пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» про те, що він звільнений від обов'язку сплачувати проценти за користування кредитом за невиконання зобов'язань за кредитом в особливий період з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Сторонами в договорі № 590326 від 19.12.2020 року було погоджено процентну ставку, яку має сплатити відповідач у межах строку кредитування з 19.12.2020 року до 16.01.2021 року за користування кредитними коштами (1,90% від суми кредиту на день).
Згідно виписки з особового рахунку розмір відсотків становить 75048,0 гривень, які як встановлено судом вище нараховані поза межами строку кредитування, тобто, не відповідають погодженим сторонами умовам договору. При цьому, вказаним обставинам суд уже надав правову оцінку.
Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Так, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Дія цього Закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей; військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти; військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей; членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони України (частина 1 статті 3 Закону № 2011-XII).
Відповідно до ч.6 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» видами військової служби є: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
Так, ст.1-2 Закону № 2011-XII передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Водночас, перелік пільг, які надаються військовослужбовцям та членам їх сімей, визначає ст.14 Закону № 2011-XII.
Законом України від 20 травня 2014 року № 1275-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» ст.14 Закону № 2011-XII було доповнено пунктом 15 такого змісту: «Військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом, не нараховуються».
Згідно з пояснювальною запискою до проекту Закону № 1275-VII його було розроблено з метою удосконалення системи проведення мобілізації, проведення в стислі терміни заходів часткової мобілізації в країні, підвищення обороноздатності Збройних Сил України, інших військових формувань, захист Батьківщини та її територіальної цілісності, а метою його прийняття є, зокрема, захист громадян України, які призвані під час мобілізації, від штрафних санкцій за фінансовими зобов'язаннями.
В подальшому, Законом України від 21 березня 2024 року № 3621-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» було внесено зміни та викладено п.15 ст.14 № 2011-XII в наступній редакції: Військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об'єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об'єкта нерухомості, об'єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля».
Підставами для отримання пільг військовослужбовцями під час дії особливого періоду є: для військовослужбовців, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період - довідка за формами 5 або 6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 07 квітня 2017 року № 124 (далі - Інструкція) та витяг із наказу або довідка про призов військовозобов'язаного або резервіста на військову службу за призовом від час мобілізації, на особливий період, видана територіальним центром комплектування та соціальної підтримки (раніше - військовим комісаріатом), військовою частиною, органом військового управління, військовим навчальним закладом, установою та організацією Збройних сил України; для військовослужбовців, які проходять військову службу всіх видів, передбачених частиною шостою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (крім осіб, зазначених в пункті 1 цього листа), які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів - довідки за формами 5 або 6 Інструкції та довідка за формою, яка встановлена додатком 4 до Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередньо участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій 4 та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413.
Таким чином, військовослужбовці, які надали вищезазначені документи, мають право на пільги, визначені п.15 ст.14 Закону № 2011-XII.
Отже, в даному випадку відповідач мав повідомити кредитора, що він є військовослужбовцем та надати відповідні документи щодо застосування відповідної пільги.
Національний банк України у своєму листі від 02 вересня 2014 року № 18-112/48620 надав роз'яснення, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.
У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 (провадження № 61-10861св18) викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.
Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов'язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. Тобто на вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2024 року у справі № 426/4264/19.
Судом встановлено, що на підтвердження доказів перебування ОСОБА_1 на службі в Національній гвардії України та наявності у нього статусу військовослужбовця, останнім до відзиву долучені наступні документи: копію посвідчення Серії НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 , копію довідки № 2287 від 18.09.2025 року видану заступником начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (ВЧ НОМЕР_2 ).
Таким чином, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є військовослужбовцем за контрактом, а не по мобілізації.
При цьому, матеріали справи не містять доказів, що відповідач під час укладення спірного договору та протягом строку його кредитування (користування ним) у відповідності до положень ч.15 ст.14 Закону № 2011-XII та порядку визначеному листом Національного банку України від 02 вересня 2014 року № 18-112/48620 надавав/надсилав - первісному кредитору ТОВ «ФК «ДЖОБЕР» перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що у позивача станом на час здійснення нарахування відсотків за спірним кредитним договором і до дати закінчення терміну користування кредитом не було відповідних визначених ч.15 ст.14 Закону № 2011-XII підстав для не застосування умов договору № 590326 в частині нарахування відсотків за користування кредитними коштами, а тому, відповідні аргументи відповідача в цій частині суд відхиляє.
Позивач у зв'язку із захистом своїх прав поніс судові витрати, які складаються з наступного: судового збору при поданні позовної заяви у розмірі 2662,40 гривень та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 13000,0 гривень.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд керується наступним.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Згідно зі ст.137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За змістом ч.ч.2, 3 ст.137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч.ч.4-6 цієї статті, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Як встановлено судом, між позивачем ТОВ «ФК «АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» та адвокатом Пархомчуком Сергієм Валерійовичем укладено договір № 09/07/2025 від 09.07.2025 року та Додаткову угоду № 1 (далі Договір) про надання правової допомоги, відповідно до умов якого адвокат бере на себе зобов'язання надавати клієнту правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а клієнт зобов'язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами (а.с.25-27).
Згідно з п.3.1. Договору та Додаткової угоди вартість правової допомоги адвоката (гонорар) обчислюється, виходячи із фактично затрачених годин роботи адвоката (погодинна оплата) та розраховується, виходячи з вартості години роботи адвоката, яка встановлюється сторонами у розмірі 2500,0 гривень за одну годину фактично витраченого часу на надання правової допомоги.
Фактичні витрати адвоката пов'язані з наданням правової допомоги за цим Договором (такі як, але не виключно: отримання документів, збирання доказів. надсилання документів, технічне забезпечення та інші) за умови надання документів, що підтверджують ці витрати, сплачуються клієнтом адвокату понад узгоджену суму гонорару додатково (п.3.2 Договору).
Факт надання адвокатом правової допомоги клієнту підтверджується актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), який містить детальний опис виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та здійснених ним витрат (п.3.3 Договору).
Сторони погодили, що клієнтом буде сплачено адвокату гонорар за виконану роботу, протягом 20 банківських днів з моменту підписання акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) (п.3.4 Договору).
Відповідно до Акту про отримання правової допомоги від 03.03.2026 року, вбачається, що правова допомога полягала у зустрічі та консультації щодо перспективи судового врегулювання кредитної заборгованості (1 година), вартістю 2500,0 гривень; складенні та поданні до суду позовної заяви (підготовка доказів/додатків до позовної заяви), моніторинг аналіз судової практики (2,5 години), вартість 6250,0 гривень; поданні інших клопотань та заяв, складенні процесуальних документів (1,5 години), вартістю 3750,0 гривень, канцелярських витратах на виготовлення копій документів, відправки поштової кореспонденції вартістю 500,0 гривень, всього (5 годин), загальною вартістю 13000,0 гривень.
Згідно платіжної інструкції № 984 від 03.03.2026 року вбачається, що ТОВ «ФК «АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» здійснило оплату послуг на користь адвоката Пархомчука С.В. за договором № 09/07/2025 від 09.07.2025 року у розмірі 13000,0 гривень.
Зазначені вище докази в матеріалах справи свідчать про реальність надання ТОВ «ФК «АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» - адвокатом правничої допомоги в рамках укладеного між ними договору.
Одночасно суд зауважує, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат, враховано те, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову; взято до уваги критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, предмету спору та фінансового стану обох сторін.
В постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 вказано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відтак, із урахуванням складності справи, яка віднесена до категорії малозначних справ, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи (збір та аналіз доказів і документів для подання позовної заяви, складання позовної заяви та подання такої до суду), значимості таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин, суд вважає, що підготовка цієї справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи адвоката, зазначені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13000,0 гривень є завищеними, належним чином не обґрунтованими, що суперечить принципу співмірності розподілу судових витрат.
Частиною першою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Крім того, згідно пункту 3 частини другої цієї статті у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Загальна ціна позову становила 79048,0 гривень. Суд задовольнив позовні вимоги на суму 6204,0 гривень.
Враховуючи вищевикладене, суд з урахуванням часткового задоволення позову, складності справи, обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часу витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 990,60 гривень відповідатиме принципу пропорційності розподілу судових витрат.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, а саме: судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що сплачений при поданні позовної заяви у розмірі 202,87 гривень та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 990,60 гривень.
Керуючись ст.ст.10, 18, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 274 ЦПК України, суд, -
позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» заборгованість за кредитним договором № 590326 від 19.12.2020 року у розмірі 6204,0 гривень (шість тисяч двісті чотири гривні 00 копійок).
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» судовий збір у розмірі 202,87 гривень та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 990,60 гривень.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН», місцезнаходження: 01042, м.Київ, вул.Саперне Поле,12, приміщення 1008, код ЄДРПОУ 44002941.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 .
Суддя Грицко Р.Р.