Справа № 127/28779/25
Провадження № 2-а/132/3/26
Рішення
Іменем України
28 січня 2026 року Калинівський районний суд вінницької області
в складі: головуючого судді Павленко І.В.,
з участю секретаря судового засідання Олійник Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Калинівка в порядку спрощеного позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Хейніс О.Г., до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови № 659 від 22.11.2024 року про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП,
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Хейніс О.Г. звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 полковника ОСОБА_2 за № 659 від 22.11.2024 року про накладення штрафу в розмірі 17000 грн на ОСОБА_1 , а справу про адміністративне правопорушення закрити, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
B обґрунтування позовної заяви зазначає, що 02 вересня 2025 року, ОСОБА_1 дізнався про те, що 22.11.2024 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 був складений відносно ОСОБА_1 протокол № 659 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 грн.
Згідно складеного протоколу за № 659, громадянина ОСОБА_1 17.11.2024 р. було доставлено військовослужбовцями Тульчинського ТЦК до спільного мобілізаційного центру, де він відмовився проходити військову лікарську комісію та не виконав вимогу посадових осіб ТЦК пред'явити свій військово-обліковий документ, чим порушення п. 6 ст. 22 ЗУ «Про мобілізацію».
На розгляді справи в ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 не був присутній, оскільки його не повідомили про такий розгляд посадовою особою ТЦК та СП.
Проте, за результатами розгляду матеріалів справи про адміністративне правопорушення, начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 полковником ОСОБА_2 була винесена постанова № 659, у якій встановлено наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України, а також підтверджено його винуватість в скоєному.
27 січня 2025 року за результатами проходження ВЛК у ІНФОРМАЦІЯ_5 було затверджено висновок лікаря психіатра «про непридатність до військової служби на підставі статті 16А графи І Розкладу хвороб визнаним непридатним до військової служби».
31.03.2025 позаштатна постійно діюча ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_4 видала свідоцтво про хворобу № 2025-0331-1250 про затвердження діагнозу «F21 Шизофренічний розлад» та наданням висновку «про непридатність до військової служби на підставі статті 16А графи II Розкладу хвороб визнаним непридатним до військової служби».
27.07.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_1 видано військово-обліковий документ №230320210693034000009 з відміткою - «Знято з військового обліку від 25.07.25 р.» На цій підставі він був непридатний до військової служби у мирний час, та обмежено придатний у військовий час.
Також у присутності ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення не складався, про місце і час розгляду справи його не повідомляли, оскаржувана постанова за адресою його місця проживання не надходила.
Крім того, в день винесення постанови, а саме: 22.11.2024 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному (про що свідчить Медичний висновок № 34С6-ЗММА-КВЗА-ЗРР5 від 20.11.2024 року), а отже мав поважні причину відсутності на розгляді адмінматеріалу.
Вважає, що притягнення його до адміністративної відповідальності є незаконним, а постанова є необґрунтованою та винесена з порушенням чинного законодавства, оскільки під час винесення постанови не було з'ясовано дійсні обставини справи, не доведено його вину у вчиненні правопорушення, тому винесена постанова є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 15.09.2025 адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Хейніс О.Г., до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови, було передано для розгляду Калинівському районному суду Вінницької області.
Ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 12.11.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.
Представник позивача - адвокат Федик Ю.Ю. в судове засідання не з'явилася, однак звернулася до суду із письмовою заявою про розгляд заявленого позову у відсутність позивача та його представника, заявлені позовні вимоги підтримує та просить суд їх повністю задовольни.
Представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_7 в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час і місце судового засідання рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, не надавав суду відзив на позовну заяву та не подавав жодних заперечень чи клопотань.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 205 КАС України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
На підставі ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно положення ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Положеннями ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно положень ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Зі змісту ст. 9 КУпАП слідує, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст.10 КУпАП).
Згідно положень ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Судом встановлено, що 17.11.2024 року о 17:00 військовослужбовцями ІНФОРМАЦІЯ_8 до спільного мобілізаційного центру було доставлено до лікарні ім. Пирогова в м. Вінниця громадянина ОСОБА_1 та повідомлено про необхідність пройти військову лікарську комісію.
Після з'ясування про наявність у ОСОБА_1 хвороби (Шизотиповий розлад»), яка унеможливлює несення військової служби, військовослужбовці ІНФОРМАЦІЯ_8 не проводили подальших мобілізаційних заходів, і відповідно відпустили ОСОБА_1
22.11.2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 був складений протокол № 659 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 грн.
Згідно протоколу № 659 від 22.11.2025 року, громадянина ОСОБА_1 17.11.2024 р. було доставлено військовослужбовцями Тульчинського ТЦК до спільного мобілізаційного центру, де він відмовився проходити військову лікарську комісію та не виконав вимогу посадових осіб ТЦК пред'явити свій військово-обліковий документ, чим порушення п. 6 ст. 22 ЗУ «Про мобілізацію», чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Постановою Другого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було відкрито виконавче провадження №78956955 з виконання постанови № 659 від 22.11.2025 року.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок та підстави притягнення до адміністративної відповідальності регулюються КУпАП.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Як передбачено ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно ч.1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративні правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ч. 1 ст. 287 КУпАП України постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.
Відповідно до частини третьої статті 210 КУпАП порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку в особливий період, тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вказана норма є бланкетною, при її застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку та запровадження в Україні особливого періоду.
Суд зазначає, що у відповідності до положень ч.2 ст.251 КУпАП обов'язок збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 КУпАП.
Прийняття постанови за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення є вирішенням такої справи по суті, яка передбачає встановлення наявності складу адміністративного правопорушення або його відсутності та, відповідно, застосування санкції, закриття справи, що відповідає положенням статті 284 КУпАП.
Відповідно до ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (ст.ст. 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Частиною 6 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлено, що у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ та пред'являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.
Відповідно до пункту 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року №1487, районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема, 1) організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; 2) здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; 3) виявляють призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які проживають на території адміністративно-територіальної одиниці, проте не перебувають на військовому обліку; 4) організовують оповіщення призовників; 20) виконують функції з ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до п.3 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які є додатком до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022, призовники, військовозобов'язані та резервісти за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зіпсуття або недбале зберігання військово-облікових документів, яке спричинило їх втрату, притягуються до адміністративної відповідальності згідно із Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії правового режиму воєнного стану мати при собі військово-обліковий документ разом з документом, що посвідчує особу, та пред'являти їх за вимогою уповноваженого представника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Держприкордонслужби у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон (п. 10-1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів).
Згідно з п.1 ч.1 ст.247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події та складу адміністративного правопорушення доводиться шляхом подання доказів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 559 затверджено Порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі Порядок №559).
За правилами пункту 2 Порядку №559 військово-обліковий документ оформляється (створюється) та видається (замінюється):
- в електронній формі засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста та/або Державного веб-порталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони та/або Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі Портал Дія), зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія) (у разі технічної реалізації);
- у паперовій формі на бланку, форма якого затверджується постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. №559.
Правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі Реєстру) визначає Закон України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» від 16.03.2017 № 1951-VIII (далі - Закон № 1951-VIII).
Відповідно до положень частини першої статі 5 Закону № 1951-VIII, держателем Реєстру є Міністерство оборони України (далі - Держатель Реєстру), розпорядником Реєстру є Генеральний штаб Збройних Сил України (далі - розпорядник Реєстру), а Служба безпеки України та розвідувальні органи України є органами адміністрування та ведення Реєстру. Адміністратором Реєстру є Держатель Реєстру.
За приписами частини другої статті 5 Закону № 1951-VIII, держатель Реєстру:
1) забезпечує технологічне функціонування Реєстру, для чого утворює уповноважений орган адміністрування Держателя Реєстру;
2) вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо Порядку ведення Реєстру, в яких визначає процедури збирання, зберігання, обробки та використання відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
3) організовує взаємодію Реєстру з іншими реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних щодо отримання (обміну) інформації, визначеної статтями 6-9 цього Закону, відповідно до Закону України "Про публічні електронні реєстри";
4) забезпечує розвиток та модернізацію програмних та апаратних засобів Реєстру;
5) надає органам адміністрування та ведення Реєстру право доступу до бази даних Реєстру;
6) здійснює інші повноваження, передбачені законом.
Згідно з частиною п'ятою статті 5 Закону № 1951-VIII, органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є, зокрема, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
Відповідно до частин восьмої та дев'ятої статті 5 Закону № 1951-VIII, органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
За приписами частини третьої статті 14 Закону № 1951-VIII, актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною.
Даною частиною статті 14 Закону № 1951-VIII передбачено перелік органів, від яких органи ведення Реєстру одержують в електронному вигляді інформацію через електронну інформаційну взаємодію.
Електронна інформаційна взаємодія, у тому числі надання відповідних відомостей, між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною, здійснюється відповідно до законів України "Про публічні електронні реєстри", «Про розвідку» та в порядку, визначеному Держателем Реєстру спільно з відповідним державним органом.
З аналізу приведених вище положень Закону № 1951-VIII вбачається, що персональні дані військовозобов'язаного можуть бути отримані органом ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, до яких відносить і територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими державними органами (постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2025 р. № 636/11340/24).
Доказів неможливості відповідачем перевірити інформацію в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів щодо позивача ОСОБА_1 , матеріали справи не містять і відповідачем суду не надано.
Також судом встановлено, що 22.11.2025 року під час розгляду начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 матеріалів відносно ОСОБА_1 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, сам ОСОБА_1 не був присутнім та не був належним чином повідомленим про розгляд справи.
Обов'язкове повідомлення про адміністративний розгляд справи гарантує участь особи у провадженні та забезпечує її право на захист, тому воно має бути вручене не пізніш як за три доби до розгляду, містити дату та місце розгляду, а також відомості про особу та правопорушення. Відсутність належного повідомлення робить неможливим розгляд справи та накладення стягнення.
Вказане позбавило ОСОБА_1 прав, передбачених Конституцією України та КУпАП, зокрема, бути присутнім під час розгляду справи, надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, мати професійну правову допомогу. Крім того, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які свідчили б про роз'яснення позивачу його прав, визначених ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.
В день винесення постанови, а саме 22.11.2024 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному (про що свідчить медичний висновок № 34С6-ЗММА-КВЗА-ЗРР5 від 20.11.2024 р.) в лікарні Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 м. Вінниця. Даний факт також підтверджує виписка з медичної карти з даної лікарні та огляд дерматолога повторний від 22.11.24 р., а отже ОСОБА_1 мав поважні причини відсутності на розгляді адміністративного матеріалу.
Отже, відповідачем при винесенні оскаржуваної постанови було порушено вимоги КУпАП, оскільки розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувся не у належний спосіб та порядку повідомлення, встановленого процесуальним законодавством про розгляд адміністративної справи, а саме позивача не було своєчасно сповіщено про розгляд справи, що в силу приписів ч.1 ст. 268 КУпАП виключало можливість розгляду справи.
Факт несвоєчасного повідомлення або неповідомлення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення є підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення неправомірною як такої, що винесена з порушенням встановленої процедури.
Процедурні порушення, а саме розгляд справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яку належним чином не повідомили про дату розгляду, є самостійними, безумовними підставами для скасування постанови про притягнення такої особи до відповідальності.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 30.08.2022 у справі №683/743/17, від 21.05.2020 у справі №286/4145/15-а, від 17.06.2020 у справі № 712/10440/16-а, від 30.09.2019 у справі №591/2794/17.
Частиною 6 статті 22 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" передбачено, що під час перевірки документів уповноважений представник територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейський здійснює фото- і відеофіксацію процесу пред'явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації, а також може використовувати технічні прилади, засоби та спеціалізоване програмне забезпечення з доступом до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Вимоги, зазначені у частині 6 статті 22 вказаного Закону, щодо здійснення уповноваженими представниками територіального центру комплектування та соціальної підтримки фото- і відеофіксації процесу пред'явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації, почали застосовуватися з 17 липня 2024 року згідно із Законом № 3633-IX від 11.04.2024.
З наведеного вбачається, що починаючи з 17 липня 2024 року під час перевірки документів уповноважений представник територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейський зобов'язані здійснювати фото- і відео фіксацію процесу пред'явлення та перевірки документів. Альтернативного порядку фіксування процесу перевірки військово-облікових документів вказана норма Закону не наводить.
Судом встановлено, що перевірка військово-облікових документів позивача ОСОБА_1 проводилась 17.11.2025, тобто в період, коли діяла вимога щодо здійснення уповноваженими представниками територіального центру комплектування та соціальної підтримки фото- і відеофіксації процесу пред'явлення та перевірки документів.
Відповідачем не подано до суду доказів дотримання процедури притягнення позивача до адміністративної відповідальності, відповідних доказів фіксації процесу пред'явлення та перевірки документів матеріали справи не містять.
В ході судового розгляду відповідачем не надано доказів, що ним вживалися заходи для отримання персональних відомостей позивача в порядку електронної інформаційної взаємодії, і що внаслідок проведених заходів, такі відомості отримати не вдалося.
Крім того, 27 січня 2025 року за результатами проходження ОСОБА_1 ВЛК у ІНФОРМАЦІЯ_5 було затверджено висновок лікаря психіатра про придатність до військової служби, на підставі статті 16А графи І Розкладу хвороб ОСОБА_1 визнаним непридатним до військової служби.
31.03.2025 позаштатна постійно діюча ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_4 видала свідоцтво про хворобу № 2025-0331-1250 про затвердження діагнозу «F21 Шизофренічний розлад» та наданням висновку про непридатність до військової служби на підставі статті 16А графи II Розкладу хвороб ОСОБА_1 визнаний непридатним до військової служби.
27.07.2025 року Хмільницьким РТЦК ОСОБА_1 видано військово-обліковий документ №230320210693034000009 з відміткою - «Знято з військового обліку від 25.07.25 р.»
На цій підставі ОСОБА_1 був непридатний до військової служби у мирний час, та обмежено придатний у військовий час.
Таким чином, вина особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст.62 Конституції України).
У справі Barbera, Messequeand Jabardo v. Spain (скарга № 10590/83 від 06 грудня 1988 року) Європейський суд з прав людини, зазначив, що докази, покладені в основі висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.
Обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція. (справа Daktaras v. Lithuania, скарга № 42095/98)
Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Правова природа адміністративної відповідальності по своїй суті аналогічна кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосуванням державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
У справі Надточій проти України (скарга № 7460/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу про адміністративні правопорушення (п.21 рішення).
Крім того, у рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 Конституційного Суду України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи (правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а).
Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення (постанова ВС від 27.06.2019 у справі №560/751/17).
Відсутність доказів вини позивача свідчить про незаконність постанови та необхідність її скасування.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами (постанова Верховного суду від 14.05.2020, №240/12/17).
Постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом вчинення правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 14.02.2019 року у справі №127/163/17-а).
Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Нормами ч.1-3 ст.73 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Частинами 1, 2 ст.77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний довести правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності, а позивач повинен заперечувати проти доводів суб'єкта владних повноважень.
Аналізуючи обставини справи та досліджені докази, суд дійшов висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.210-1 КУпАП.
Статтею 62 Конституції України передбачено, що вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях і усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Отже, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, а в матеріалах справи відсутня належна доказова база, яка б об'єктивно підтверджувала факт порушення позивачем приписів ч. 3 ст. 210 КУпАП. Отже, начальник ІНФОРМАЦІЯ_7 полковник ОСОБА_2 при розгляді справи про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , не з'ясував всі обставини, передбачені ст. 280 КУпАП, у зв'язку з чим безпідставно та неправомірно виніс постанову № 659 від 22 листопада 2025 року, якою накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн, за вчинення останнім правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП, а тому вказана постанова підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Згідно з п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно зі ст. 246 ч. 5 п. 2 КАС України у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач при зверненні до суду з даним адміністративним позовом сплатив судовий збір в розмірі 1211,20 грн, що документально підтверджено, а відповідач є суб'єктом владних повноважень, суд приходить висновку про наявність підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача, як суб'єкта владних повноважень на користь позивача суму судового збору.
Щодо витрат на правничу допомогу в сумі 15000,00 грн, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 139КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до положень статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Водночас, про витрати на професійну правничу допомогу йдеться у статті 134 КАС України. Так, частиною 1 цієї статті визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 згаданої статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).
Приписами частини 4 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 5 та 6 статті 134 КАС України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Зі змісту вказаних норм слідує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Як встановлено судом, на підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу адвоката Хейніса О. Г. представником позивача надано: копію договору про надання правничої допомоги від 03.09.2025; копію додаткової угоди №1 до договору про надання правової допомоги від 03.09.2025; квитанцію до прибуткового касового ордеру № 03-09-25 про прийняття адвокатом Хейнісом О. Г. від ОСОБА_1 на підставі договору про надання правової допомоги від 03.09.2025, додаткової угоди №1 від 03.09.2025 р. суму в 15000,00 грн; ордер на надання правничої допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги від 03.09.2025 укладено між адвокатом Хейнісом О. Г. (надалі - Адвокат) та ОСОБА_1 (надалі - Клієнт). Відповідно до п. 1.1 предметом цього договору є надання Адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги Клієнту у всіх справах, які пов'язані чи можуть бути пов'язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів, а Клієнт зобов'язується сплатити гонорар (винагороду), у фіксованому розмірі, за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених договором.
З додаткової угоди №1 до зазначеного договору вбачається, що сторони за цією додатковою угодою домовились, що Адвокат на виконання умов основного договору про надання правової допомоги від 03.09.2025 зобов'язується надати Клієнту наступні послуги:
1.1Ознайомлення з документами, підготовка та надсилання заяв, запитів, проведення досудового вивчення документів щодо постанови ІНФОРМАЦІЯ_7 ;
1.2Підготувати та подати до суду від імені клієнта позовну заяву до ІНФОРМАЦІЯ_7 оскарження дій щодо винесення постанови. Представляти інтереси клієнта суді в справі за цим позовом.
Сторони домовились, що вартість послуг (гонорар) Адвоката за надання послуг, передбачених п. 1.1 цієї додаткової угоди становить 5000,00 грн.
Сторони домовились, що вартість послуг (гонорар) Адвоката за надання послуг, передбачених п. 1.2 цієї додаткової угоди становить 10000,00 грн.
Суд звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 02.06.2022 у справі № 160/6899/20, відповідно до яких, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Також, при зменшенні витрат на правову допомогу суд враховує: чи є достатньої складності дана справа; яка кількість епізодів правовідносин підлягала дослідженню та правовому аналізу; чи значний обсяг законодавства регулює правовідносини, що склалися; чи наявна та чи є усталеною практика розгляду судами подібних спорів; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20.
Водночас суд враховує, що справа не є надмірно складною, відсутній значний обсяг доказів, наданих сторонами, незначна кількість підготовлених процесуальних документів, а постанова відповідача, яку скасовано рішенням суду у даній справі, передбачала стягнення з позивача штрафу в сумі 17000 грн.
З урахуванням викладеного, заявлені позивачем до відшкодування витрати на правничу допомогу у сумі 15000 грн є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, що суперечить принципу розподілу таких витрат.
Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи, яка розглядалась в спрощеному позовному провадженні, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт), справа не мала впливу на репутацію сторони та публічного інтересу до неї, а обсяг доказів був незначним.
Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу та про необхідність покладення на відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем, в розмірі 3000 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. 210-1, 245, 251, 268, 278, 280, 283, 284 КУпАП, ст.ст.2, 5, 7, 9, 72, 77, 90, 139, 229, 241-246, 250, 251, 255, 257, 268, 286 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Хейніс О.Г., до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови № 659 від 22.11.2024 року про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 полковника ОСОБА_2 № 659 від 22.11.2024 року, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 17000 гривень, за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП.
Провадження по адміністративній справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1КУпАП - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) 20 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) гривень.
У задоволенні решти вимог заяви - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Сьомого апеляційного адміністративного суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ЄРДПОУ: НОМЕР_2 , місцезнаходження адреса: АДРЕСА_2 .
СУДДЯ І.В. Павленко