Справа № 132/3847/25
Провадження № 2/132/215/26
Іменем України
"24" лютого 2026 р. Калинівський районний суд Вінницької області
в складі: головуючого Павленко І.В.
секретаря Олійник Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Калинівка за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін, цивільну справу за позовом цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» через свого представника Балюха Євгена Олександровича звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просить стягнути з відповідача заборгованість та судові витрати, пов'язані з розглядом справи.
В обґрунтування своїх вимог вказує на те, що 20.03.2025 між ТОВ "Споживчий центр" та відповідачем за допомогою веб-сайту, який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Споживчий центр», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний кредитний договір (оферти) № 19.03.2025-100002674. Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов'язання надати відповідачу кредит: сума кредиту 7000,00 грн; строк кредитування - 168 днів, дата повернення кредиту 03.09.2025; процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1 % за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку на який надається кредит. Комісія, пов'язана з наданням кредиту, 5% та дорівнює 175,00 грн; неустойка - 105,00 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежного виконаного зобов'язання.
21.03.2025 року між Кредитодавцем та Позичальником було укладено Додатковий договір за яким сторони домовились за взаємною згодою та ініціативою позичальника збільшити суму кредиту з дати укладення Додаткового договору в розмірі 10500 грн. За даним додатковим договором кредитодавець зобов'язується надати позичальнику 2-й транш у розмірі 3500 грн. Комісія, пов'язана з наданням кредиту, 5% від суми 2-го траншу та дорівнює 175,00 грн. Комісія за обслуговування з дати укладення даного Додаткового договору встановлюється в розмірі 525 грн 00 коп.
ТОВ "Споживчий центр" свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі. Відповідач же свої зобов'язання за договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим станом на момент пред'явлення позову утворилась заборгованість у розмірі 31780,00 грн, з яких: 10 500,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 13 930,00 грн - заборгованість по процентах; 525,00 грн - комісія (пов'язана з наданням кредиту); 1575 грн - додаткова комісія (за обслуговування кредитної заборгованості); 5250,00 грн - неустойка. Через дані обставини позивач змушений звернутися до суду з даним позовом. Просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 19.03.2025-100002674 від 20.03.2025 в розмірі 31 780,00 грн, а також судовий збір в розмірі 2422,40 грн.
Ухвалою судді Калинівського районного суду Вінницької області від 25.11.2025 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін в судове засідання.
В судове засідання представник позивача не з'явився, в прохальній частині позовної заяви представник позивача Балюх Є.О. зазначає, що позовні вимоги підтримаує, просить розглянути справу у відсутність представника ТОВ «Споживчий центр», проти винесення заочного рішення не заперечує.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, однак звернувся до суду з письмовою заявою про розгляд справи у його відсутність. Позовні вимоги визнає частково, а саме: тіло кредиту в сумі 10500 грн та проценти в сумі 13930 грн. В іншій частині позов не визнає та просить не стягувати з нього: комісію, додаткову комісію та неустойку.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За вказаних обставин суд вважає можливим провести судове засідання за відсутності учасників справи та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов до таких висновків.
Відповідно до ст.ст. 13, 43, 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом; учасники сторін зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З огляду на наведене вище, суд розглядає справу на підставі тих доказів, які є у матеріалах справи і вважає, що їх достатньо для розгляду цієї справи по суті.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими обставинами вони підтверджуються (п. 1 ч. 1 ст. 264 ЦПК України).
При укладанні Договору сторони керувались ч. 1 ст. 641 ЦК України. Згідно цієї статті пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір може містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.
Під час ухвалення рішення суд вирішує питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими обставинами вони підтверджуються (п. 1 ч. 1 ст. 264 ЦПК України).
Судом встановлено, що 20.03.2025 між ТОВ "Споживчий центр" та відповідачем був укладений кредитний договір № 19.03.2025-100002674 шляхом підписання заявки, яка є невід'ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), з якою позичальник ознайомився 19.03.2025, про що свідчить копія даної заявки, копія відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору № 19.03.2025-100002674 (кредитної лінії), графік платежів.
За умовами договору сторони погодили наступні умови:
- реквізити належного позичальнику електронного платіжного засобу для надання коштів позичальнику за даним та наступними договорами: 5355-28XX-XXXX-3558;
- сума кредиту - 7 000,00 грн;
- строк, на який надається кредит - 168 дні з дати його надання;
- дата повернення (виплати) кредиту 03.09.2025;
- процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1 % за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку на який надається кредит;
- комісія, пов'язана з наданням кредиту, 5% від суми та дорівнює 350,00 грн;
- неустойка - 105,00 грн, що нараховуються за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежного виконаного зобов'язання.
Даний договір було підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором А898.
ТОВ "Споживчий центр" виконало взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит, відповідно до умов кредитного договору та додаткового договору, про що свідчать квитанції № 685359079 від 20.03.2025 про зарахування коштів в сумі 7 000,00 грн, та № 687449283 від 21.03.2025 про зарахування коштів в сумі 3500,00 грн, картка отримувача: 5355-28XX-XXXX-3558 за договором №19.03.2025-100002674 (а.с. 32-33)..
Відповідач же свої зобов'язання за користування кредитними коштами належним чином не виконував.
Відповідно до копії довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 19.03.2025-100002674 від 20.03.2025 (а.с. 30) вбачається, що позичальник ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 31780,00 грн, з яких: 10 500,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 13 930,00 грн - заборгованість по процентах; 525,00 грн - комісія за надання; 1575,00 грн - комісія за обслуговування; 5250,00 грн - неустойка.
Надаючи оцінку зібраним у справі доказам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів ( змішаний договір ). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Норми ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа і не може визнаватися недійсним лише через його електронну форму.
Статтею 18 Закону України "Про електронні довірчі послуги" визначено, що електронний підпис чи печатка не можуть бути визнані недійсними та позбавлені можливості розглядатися як доказ у судових справах виключно на тій підставі, що вони мають електронний вигляд або не відповідають вимогам до кваліфікованого електронного підпису чи печатки.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 цієї ж статті визначено, що до відносин за кредитним договором застосовується правове регулювання щодо відносин за договором позики.
За таких обставин зобов'язання за кредитним договором виникають з моменту передачі кредитодавцем позичальнику коштів, згідно умов кредитного договору.
Згідно вимог ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
За змістом ч. 1-3 ст. 1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Згідно із ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Таким виконанням щодо кредитних правовідношень є повернення кредитних ресурсів та сплата відсотків за їх використання з дотриманням визначених законодавством або договором умов, якими по відношенню до кредитних договорів є повернення, строковість, платність.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 611 ЦК України при порушенні зобов'язання наступають правові наслідки установлені договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 629 ЦПК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Встановлені фактичні обставини у справі свідчать про те, що відповідач взяті на себе зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконував, оскільки не надавав своєчасно ТОВ "Споживчий центр" грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями відповідно до умов договору.
Таким чином, ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов'язання за вищевказаним кредитним договором.
Вирішуючи питання про правомірність стягнення з відповідача комісії у розмірі 4 400,00 грн, суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», у договорі про споживчий кредит з-поміж іншого зазначається загальний розмір наданого кредиту, порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, власних комісій та інших платежів (за наявності), включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися).
Згідно з ч. 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.
Обґрунтовуючи правомірність стягнення комісії, позивач посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17. Проте, у постанові від 11 січня 2024 року у справі № 727/5461/23 Верховний Суд уточнив порядок застосування вказаних норм. Зокрема, Верховний Суд дійшов висновку, що встановлення комісії за дії, які фінансова установа вчиняє на власну користь, є неправомірним. До такого висновку Касаційний цивільний суд дійшов, враховуючи, зокрема, й згадану позивачем постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 363/1834/17, надавши їй належну правову інтерпретацію в контексті захисту прав споживачів.
Як убачається з матеріалів справи, Кредитним договором від 20.03.2025 р. передбачено комісію за надання кредиту в сумі 525,00 грн та додаткову комісію (за обслуговування кредитної заборгованості) в розмірі 1575 грн. Разом з тим, Договором встановлено, що «Кредитодавець не надає додаткових та/або супутніх послуг». Таке формування умов договору свідчить про те, що зазначена комісія не є платою за окрему послугу, а є фактично додатковим прибутком кредитора, що суперечить принципам справедливості та добросовісності (ч. 3 ст. 509, ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Крім того, позивач обґрунтовує комісію витратами на сервіс інтернет-еквайрингу. Проте, витрати кредитора на перерахування коштів позичальнику є складовою частиною його операційних витрат і мають бути включені до процентної ставки, а не виділятися як окрема одноразова комісія.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог у частині стягнення комісії у розмірі 525,00 грн та додаткової комісії у розмірі 1575 грн як таких, що ґрунтуються на несправедливій умові договору, яка суперечить спеціальному законодавству про споживче кредитування та актуальній судовій практиці Верховного Суду.
Щодо стягнення з відповідача неустойки суд зазначає наступне.
Як вбачається із позовної заяви позивач просить стягнути з відповідача неустойку в розмірі 5250,00 грн.
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
В той же час, пунктом 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Тобто, законодавець визначив, що на період дії в Україні воєнного стану позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь позикодавця неустойки (штрафу, пені).
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 на території України з 24.02.2022 строком на 90 днів введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.
З огляду на вищевказані норми законодавства, відповідач, як позичальник є звільненим від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки. Тому її нарахування є незаконним.
Відтак, правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення неустойки в розмірі 5250,00 грн немає, а тому в цій частині позовних вимог також слід відмовити.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ЦПК України. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.
В свою чергу, відповідач будь-яких заперечень та доказів на спростування позиції представника позивача до суду не надав, як і не спростував.
Оскільки станом на день розгляду справи спір між сторонами не врегульований, відповідач заборгованість за кредитним договором у добровільному порядку не сплатив, тому суд приходить до висновку, що з відповідача, як позичальника, підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 19.03.2025-100002674 від 20.03.2025 лише в розмірі 24 430,00 грн, з яких: 10 500,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 13 930,00 грн - заборгованість по процентах.
Таким чином, аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи, що належним чином повідомлений відповідач не надала суду будь-яких заперечень та доказів на спростування позиції представника позивача, виходячи із принципів розумності, виваженості, справедливості, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог представника позивача в заявлених ним межах та про існування правових підстав для їх часткового задоволення.
Щодо стягнення судового збору суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне судові витрати понесені позивачем зі сплати судового збору задовольнити частково пропорційно до суми задоволених позовних вимог в розмірі 1862,16 грн. (2422,40х24430,00:31780,00).
На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, статтями 11, 207, 525-526, 530, 536, 549, 551, 610, 626, 629, 1046-1056 ЦК України, статтями 7, 10, 75-79, 81, 141, 265-268, 353, 354 ЦПК України, суд,-
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (01032, м. Київ вул. Саксаганського, 133-А, код за ЄДПРОУ: 37356833, МФО 305299, р/р НОМЕР_2 ) суму заборгованості за кредитним договором № 19.03.2025-100002674 від 20.03.2025 року в розмірі 24 430 (двадцять чотири тисячі чотириста тридцять) грн. 00 коп та судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1862 грн. 16 коп.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354, ст. 355 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).
Суддя: