Номер провадження: 33/813/572/26
Номер справи місцевого суду: 523/46/26
Головуючий у першій інстанції Лупенко А. В.
Доповідач Громік Р. Д.
02.03.2026 року м. Одеса
Суддя Одеського апеляційного суду: Громік Р.Д.
за участю секретаря Скрипченко Г.В.,
розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Пересипського районного суду м. Одеси від 13 січня 2026 року, якою накладено на ОСОБА_1 за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, із стягненням судового збору у розмірі 665,60 грн,
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №537356 від 11.12.2025 вбачається, що 11 грудня 2025 року, приблизно о 01год. 51хв., ОСОБА_1 знаходячись по вул.Семена Палія,60 в м. Одесі, керувала автомобілем марки «Хюндай», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота, поведінка що не відповідає дійсності, почервоніння шкіри обличчя). Від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу та в медичному закладі відмовилась, чим порушила п.2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність ч.1 ст.130 КУпАП.
Постановою судді Пересипського районного суду м. Одеси від 13 січня 2026 року накладено на ОСОБА_1 за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, із стягненням судового збору у розмірі 665,60 грн.
Не погодившись із постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, закрити провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку із відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.
В доводах апеляційної скарги зазначено, що:
1) матеріали справи не містять підтверджень того, що саме ОСОБА_1 керувала транспортним засобом, оскільки апелянт фактично не керувала транспортним засобом, а лише помінялась місцем з реальною особою-водієм після зупинки автомобіля;
2) протокол складався під час повітряної тривоги, що об'єктивно впливало на оформлення, концентрацію учасників та якість фіксації;
3) працівниками поліції було формально встановлено ознаки алкогольного сп'яніння.
Крім того, ОСОБА_1 просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови судді Пересипського районного суду м. Одеси від 13 січня 2026 року, мотивуючи тим, що скаржник не була належним чином сповіщена про дату, час та місце розгляду справи, копію оскаржуваного судового рішення не отримувала, а про існування оскаржуваного судового рішення дізналась 06 лютого 2026 року після того, як захисник ознайомився з матеріалами справи.
Розглянувши клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає за можливе задовольнити його з огляду на наступне.
Частиною 2 ст. 294 КУпАП встановлено, що постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Відповідно до ст. 129 Конституції України основною засадою судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна особа має право на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Право на судовий захист є конституційним правом людини (ст. 55 Конституції України), яке не може бути обмежене, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст. 64). Однією з гарантій реалізації цього права є апеляційне та касаційне оскарження судових рішень як одна з основних засад судочинства в Україні, що може бути обмежене лише законом (п.8 ч.1 ст. 129 Конституції України).
Згідно зі ст. 289 КУпАП апеляційний суд має право поновити строк оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення в разі наявності поважних причин пропуску зазначеного строку з боку особи, яка оскаржує постанову суду першої інстанції.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що в матеріалах справи відсутні відомості про вручення вищезазначеної судової повістки.
Крім того суд апеляційної інстанції зауважує, що судом першої інстанції не було виконано вимоги ст. 285 КУпАП, а саме судом першої інстанції не було вручено/надіслано копію постанови протягом трьох днів особі, щодо якої її винесено.
Також на підставі матеріалів справи встановлено, що 04 лютого 2026 року адвокат Тищенко С.Ю. подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.
06 лютого 2026 року адвокату Тищенку С.Ю. надано доступ до ознайомлення з матеріалами справи, що підтверджується відповідною розпискою на заяві про ознайомлення з матеріалами справи.
Враховуючи вищенаведене, вважаю за можливе визнати причини пропущеного строку поважними та поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови судді Пересипського районного суду м. Одеси від 13 січня 2026 року.
Про судове засідання, призначене на 02 березня року, ОСОБА_1 та його захисник були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи шляхом направлення судової повістки у додаток «Viber» та електронний кабінет, однак у судове засідання не з'явилися, жодних клопотань чи заяв до суду апеляційної інстанції не подавали.
Відповідно до ч. 1 ст. 268 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Частиною 2 статті 268 КУпАП визначено, що при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 44, статтями 51, 146, 160, 172-4 - 172-9, 173, частиною третьою статті 178, статтями 185, 185-1, статтями 185-7, 187 цього Кодексу, присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є обов'язковою.
Згідно з ч. 1 ст. 277-2 КУпАП повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи.
З огляду на вищевикладене, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, апеляційний суд вважає можливим розглянути апеляційну скаргу за відсутності учасника справи та його адвоката, на підставі доводів, викладених в скарзі, а також доказів, які містяться в матеріалах справи, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного та обґрунтованого рішення.
Вивчивши доводи поданої апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, поваги до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості, тощо.
Згідно із ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частина перша статті 130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції - тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до п.2.9 а, 2.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року за №1306, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На підставі пунктів 2, 3 Розділу 1 Інструкції «Про виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої наказом МВС України та МОЗ України від 09 листопада 2015 року №1452/753 (далі - Інструкція), огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Ознаками алкогольного сп'яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.
Пункт 1.3 Правил дорожнього руху передбачає, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також, бути взаємно ввічливими.
Відповідно до п. 2.5 ПДР, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідальність за порушення зазначених вимоги ПДР України передбачена статтею 130 КУпАП.
Порядок оформлення та вимоги до оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення за ст.130 КУпАП врегульовано Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом МВС України 07.11.2015 № 1395 (далі - Інструкція № 1395); Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою Наказом МВС України, МОЗ України № 1452/735 від 09.11.2015 (далі - Інструкція № 1452/735).
Відповідно до пункту 2 розділу І «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
У разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення (пункт 7 розділу І Інструкції).
Судом першої інстанції правильно встановлено, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення підтверджується:
- змістом протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №537356 від 11.12.2025, відповідно до якого ОСОБА_1 керувала транспортним засобом з ознаками алкогольного сп'яніння (а.с.1);
- довідкою про отримання (неотримання) особою посвідчення водія (а.с.4);
-довідкою про наявність повторності вчинення адміністративного правопорушення (а.с.5);
-направленням на огляд водія транспортного засобу Драганюк з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 11.12.2025р. о 01год. 55хв. (а.с.6);
- відеозаписом, що є додатком до протоколу (а.с.7).
Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази у сукупності, дійшов правильного висновку, що в діях ОСОБА_1 , яка притягується до адміністративної відповідальності, вбачається склад адміністративного правопорушення, передбачений ч.1 ст.130 КУпАП.
Крім того, обставини правопорушення й вина правопорушника підтверджуються також зібраними в порядку ст. 251 КУпАП доказами, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення, яким зафіксоване місце, час вчинення та суть адміністративного правопорушення та сукупністю досліджених матеріалів, доданих до вказаного протоколу.
Суд першої інстанції при накладенні адміністративного стягнення правильно враховував: ступінь суспільної небезпеки правопорушення, особистість правопорушниці, ступінь її провини, майновий стан, а також те, що умисні дії правопорушниці були направлені на порушення безпеки руху з використанням джерела підвищеної небезпеки - автомобіля.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що необхідним і достатнім адміністративним стягненням для правопорушниці буде штраф з позбавленням права керування транспортними засобами, з метою подальшого запобігання правопорушень та виховування особи в дусі дотримання «Правил дорожнього руху України».
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять підтверджень того, що саме ОСОБА_1 керувала транспортним засобом, оскільки апелянт фактично не керувала транспортним засобом, а лише помінялась місцем з реальною особою-водієм після зупинки автомобіля, то суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Частина перша статті 130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Тобто, для того, щоб притягнути особу до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, має бути встановлено дві обставини - керування транспортним засобом та перебування у стані, алкогольного, наркотичного сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість, або відмова від проходження такого огляду.
Як роз'яснено у пункті 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 "Про практику застосування судами України законодавства про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 грудня 2008 року № 18, керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 404/4467/16-а зазначив, що само по собі керування транспортним засобом розуміється як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу у просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування. Таким чином керування транспортним засобом - це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу у рух та зворушення з місця.
Із долученого до матеріалів справи відеозапису з відеореєстратора, встановленого в службовому транспортному засобі працівників поліції, вбачається, що транспортний засіб «Хюндай», реєстраційний номер НОМЕР_1 11 грудня 2025 року в період з 01:50:12-01:50:45 здійснював рух вулицею Семена Палія.
Під час дослідження відеозапису з портативного відеореєстратора №474508 встановлено, що одразу після зупинки транспортного засобу «Хюндай», реєстраційний номер НОМЕР_1 о 01:50:48 (хронометраж відеозапису 00:00:18) зі сторони водійського сидіння вийшла ОСОБА_1 (диск 1, назва відеофайлу «ЕПР1 537356 ОСОБА_1 130 + ча»).
Крім того суд апеляційної інстанції зауважує, що під час огляду долученого відеозапису було встановлено, що ОСОБА_1 на питання чому у комендантську годину здійснювала рух на транспортому засобі, зазначила, що хотіла відвезти телефон другу.
Щодо тверджень скаржника про те, що ОСОБА_1 лише помінялась місцем з реальною особою-водієм після зупинки автомобіля, то суд апеляційної інстанції зазначає, що після співставлення часових проміжків відеозапису з відеорестратора службового автомобіля та відеозапису з портативного відеореєстратора, закріпленого на форменому одязі, встановлено, що проміжок неохопленого часу відеозаписами становить 3 секунди (кінцева точка з відеореєстратора - 01:50:45, кінцева точка бодікамери - 01:50:48), а тому у зазначений час фізично не вбачалось можливим здійснити переміщення водія та пасажира місцями.
Крім того на вказаних відеозаписах ймовірний «реальний» водій відсутній, а на момент зупинки транспортного засобу та складення протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 інших осіб, окрім останньої встановлено не було.
Таким чином, на підставі вищевстановлених обставин, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що саме ОСОБА_1 керувала транспортним засобом Хюндай», реєстраційний номер НОМЕР_1 , а тому посилання скаржника про недоведеність факту керування ОСОБА_1 вищезазначеним транспортним засобом є безпідставними.
Суд апеляційної інстанції не може погодитися з доводами скаржника про те, що працівниками поліції було формально встановлено ознаки алкогольного сп'яніння, враховуючи таке.
Згідно з п. 4 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції ознаками наркотичного сп'яніння є: наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп'яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота); звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість.
Пунктом 2 розділу І огляд на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Тобто аналіз вищевказаної норми дає підстави стверджувати, що працівник поліції самостійно на власний розсуд доходить висновку про наявність ознак сп'яніння у водія транспортного засобу та вирішує питання щодо необхідності проходження таким водієм транспортного засобу огляду на стан сп'яніння.
Крім того з аналізу вищезаначеної інструкції не вбачається конкретний алгоритм дій працівників поліції та/або методик виявлення ознак наркотичного сп'яніння.
Таким чином, суд апеляційної інстанції не може втручатися в аспекти внутрішнього переконання працівників поліції під час проведення огляду на стан сп'яніння в частині виявлення ознак такого сп'яніння, а тому вказане посилання скаржника є неспроможнім та не спростовує факту відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Доводи апеляційної скарги про те, що протокол складався під час повітряної тривоги, що об'єктивно впливало на оформлення, концентрацію учасників та якість фіксації, не можуть бути взяті до уваги судом апеляційної інстанції з огляду на те, що вказані обставини жодним чином не спростовують факту вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та не може бути підставою закриття провадження у справі.
Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, висновку суду першої інстанції не спростовують, оскільки є необґрунтованими, спростовуються матеріалами справи та оцінюються судом як такий спосіб захисту, що має на меті безпідставне уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення.
Відповідно до положень ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі та в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Згідно із ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
У рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати (далі Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Отже, наведені обставини вказують на відсутність в апеляційного суду підстав для скасування постанови судді Пересипського районного суду м. Одеси від 13 січня 2026 року.
Відповідно до ч. 8 ст. 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін .
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд,
Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови судді Пересипського районного суду м. Одеси від 13 січня 2026 року.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову судді Пересипського районного суду м. Одеси від 13 січня 2026 року залишити без змін.
Постанова остаточна та оскарженню не підлягає.
Суддя Одеського апеляційного суду Р.Д. Громік