Справа № 539/6535/25
Провадження № 2/539/476/2026
04 березня 2026 року (заочне) м.Лубни
Лубенський міськрайонний суд Полтавської області в складі:
головуючої судді Просіної Я.В.,
за участі секретаря судового засідання Левченко А.Ю.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м.Лубни цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожитий природний газ, представник позивача - Рудницький Юлій Ігорович,
установив:
Представник позивача Рудницький Ю.І. звернувся до суду з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожитий природний газ в розмірі 44775,07 грн за адресою надання послуг АДРЕСА_1 та судового збору в розмірі 2422,40 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем по об'єкту, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в період з 01.02.2021 по 31.10.2025 (включно) було спожито природний газ на загальну суму 44775,07 грн., вартість якого залишилась не оплаченою споживачем.
Позивач, як суб'єкт ринку газу, з 01 листопада 2018 року здійснює діяльність з постачання природного газу фізичним та юридичним особам, які використовують його для власних потреб. Правилами постачання природного газу, що затверджені постановою Національної комісії що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2496 від 30 вересня 2015 року та статтями 6, 7, 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що позивач зобов'язаний постачати природний газ споживачам, які використовують його для власних потреб, а споживачі зобов'язані здійснювати оплату за отриманий природний газ, згідно особового рахунку і встановлених тарифів. Постачання природного газу побутовому споживачу здійснюється на підставі договору, що укладається між ним та постачальником на умовах Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, які є однаковими для всіх побутових споживачів України. Водночас позивача визначено постачальником «останньої надії», який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу. Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» не потребує двостороннього підписання.
Представник позивача зазначив, що відповідач являвся споживачем постачальника «останньої надії» та був включений до Реєстру споживачів постачальника «останньої надії» та споживав газ за ціною тарифного плану «Надійний» для споживачів постачальника «останньої надії». Отже, Товариство здійснювало постачання природного газу на об'єкт боржника на підставі договору постачання природного газу постачальником «останньої надії». Оператором ГТС України, в межах чинного законодавства, а також згідно листа ГПК «Нафтогаз України» (лист від 08 червня 2022 року № 119/2.2-72-86-2022) було здійснено перенесення побутових споживачів, які станом на 08 червня 2022 року знаходились в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії», до Реєстру споживачів ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України».
Отже, Товариство здійснювало постачання природного газу на об'єкт Боржника на підставі договору постачання природного газу постачальником «останньої надії».
Включення споживача до Реєстру споживачів ТОВ «ГК «Нафтогаз України» не передбачало підписання споживачем заяви-приєднання. Таким чином, Товариство здійснювало постачання природного газу на об'єкт Споживача на підставі договору постачання природного газу побутовим споживачам, який є типовим та публічним, а Споживач в свою чергу зобов'язаний своєчасно оплачувати Товариству вартість спожитого природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені Договором.
Позивачем було поставлено відповідачу природний газ, вартість якого не сплачена відповідачем. Оскільки відповідач не в повному обсязі сплачував нараховані суми за спожитий природний газ, це свідчить про неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань, а тому порушує право позивача на одержання плати за поставлений природний газ у встановлений Договором строк.
Оскільки на даний час наявна заборгованість за споживання природнього газу, позивач вимушений звернутись до суду з даним позовом.
Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 05.01.2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження. Розгляд справи призначено в порядку спрощеного провадження з викликом сторін. Окрім того, даною ухвалою витребувано у Комунального підприємства «Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» (Полтавська обл., Лубенський р-н, м. Лубни, майдан Володимирський, 4/1) інформацію (витяг) про право власності на об'єкт нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
16.01.2026 року до суду надійшла відповідь з Комунального підприємства «Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації», відповідно до якої 31 грудня 2012 року бюро були відключені від Реєстру речових прав на нерухоме майно. У зв'ящку з чим для отримання інформації (витягу) необхідно звернутися до Державної реєстраційної служби (а.с.51).
29.01.2026 року ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області було витребувано від Відділу державної реєстрації виконавчого комітету Лубенської міської ради (вул.Посульський узвіз, буд.3, м.Лубни, Полтавська область, 37500) інформацію (витяг) про право власності на об'єкт нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
04.02.2026 року до суду надійшла відповідь з Відділу державної реєстрації виконавчого комітету Лубенської міської ради, відповідно до якої повідомлено, що немає можливості подати доказ, який витребовується судом, оскільки вони не є особою, у якої знаходиться доказ.
В судове засідання представник позивача Рудницький Ю.І. не з'явився, в прохальній частині позовної заяви просив розгляд справи проводити без участі представника позивача. Не заперечують проти прийняття судом заочного рішення.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялася шляхом розміщення оголошення на офіційному веб сайті Судової влади України. Конверти з судовими повістками, які направлялися на останню відому адресу відповідача повернулись до суду із відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні ... відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до ч.11 ст.128 ЦПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Таким чином, ОСОБА_1 вважається належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи неявку в судове засідання належним чином повідомленого відповідача, яка про причини неявки не повідомила, неподання відповідачем відзиву на позов, згоду представника позивача на ухвалення заочного рішення, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача та ухвалення заочного рішення у даній справі, про що було постановлено ухвалу, яка відображена в протоколі судового засідання.
За таких обставин суд вважає можливим розглянути справу у відсутності сторін на підставі доказів, які додані до справи.
У зв'язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, на предмет їх належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, надавши оцінку зібраним у справі доказам в цілому та кожному доказу окремо, суд дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що ТОВ «Газопостачальна Компанія «Нафтогаз України» відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 04.07.2017 № 880, здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України. Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст.12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку. Типовий договір постачання природного газу побутовим споживачам, затверджений Постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2500 «Про затвердження типового договору постачання природного газу побутовим споживачем» визначено, що договір між постачальником природного газу та споживачем є публічним договором приєднання, відповідно до ст. ст. 633,634, 641, 642 ЦК України, що укладається на невизначений строк шляхом приєднання споживача до умов цього договору.
Згідно з частиною 1статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1ст.80 ЦПК України).
Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно ч.2 ст.13 Закону України '»Про ринок природного газу»' споживач зобов'язаний, зокрема: укласти договір про постачання природного газу; забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів; не допускати несанкціонованого відбору природного газу; забезпечувати безперешкодний доступ уповноважених представників оператора газотранспортної системи, оператора газорозподільної системи до вузлів обліку природного газу та з метою встановлення вузлів обліку газу; припиняти (обмежувати) споживання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів.
Постачання природного газу побутовому споживачу здійснюється на підставі договору, що укладається між ним та постачальником на умовах Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, які є однаковими для всіх побутових споживачів України.
За договором постачання природного газу постачальник зобов'язаний поставити побутовому споживачу природний газ у необхідних для нього об'ємах (обсягах), а побутовий споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені договором.
Відповідно ч. 1 ст. 15 Закону України «Про ринок природного газу», у разі якщо постачальника ліквідовано, визнано банкрутом, його ліцензію на провадження діяльності з постачання природного газу анульовано або її дію зупинено, а також в інших випадках, передбачених правилами для постачальника «останньої надії», постачання природного газу споживачу здійснюється у порядку, визначеному правилами для постачальника «останньої надії» та на умовах типового договору постачання постачальником «останньої надії», що затверджується Регулятором.
На період дії воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX та протягом шести місяців після його припинення або скасування постачальник "останньої надії" визначається Кабінетом Міністрів України без проведення конкурсу.
За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження КМУ від 22 липня 2020 року № 917 постачальником «останньої надії» визначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України».
Відповідно до ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є, серед іншого, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
На підставі ч.3 ст.12, ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Згідно правової позиції Верховного Суду, висловленої в постанові від 02.10.2018 року по справі № 917/1307/18, а також в постанові від 23.10.2019 по справі № 910/18036/17, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною, отже стандарт доведення - це достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (Nadtochiy v. Ukraine, заява N 7460/03, § 26) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
У рішенні ЄСПЛ по справі "J.K. AND OTHERS v. SWEDEN" заява № 59166/12 судом зазначено, що договірна держава зобов'язана брати до уваги не лише докази, подані заявником, але й усі інші факти, які мають значення у справі, яка розглядається. У цивільних позовах закон не вимагає такого високого стандарту, як "доведення поза розумним сумнівом" скоріше суддя має вирішити справу на основі "балансу ймовірностей". Термін «перевага сумнівів» використовується в контексті стандарту доказів, що стосується фактичних тверджень, зроблених заявником.
Отже, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 14.08.2018 року у справі № 905/2382/17, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.
В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Бендерський проти України", заява № 22750/02, суд зазначив, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи, про що зазначено в рішенні по справі "Руїз Торійа проти Іспанії", заява від 09.12.1994. Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних, про що зазначено в рішенні по справі "Артіко проти Італії", заява від 13.05.1980. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (справи, "Дюлоранс проти Франції" заява № 34553/97, "Донадзе проти Грузії" заява №74644/01).
Фактом згоди споживача про приєднання до умов цього договору є отримання постачальником поданої споживачем заяви-приєднання до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам за встановленою формою та/або сплачений споживачем рахунок (квитанція) постачальника за поставлений природний газ, а щодо постачальника, на якого в установленому чинним законодавством порядку покладені обов'язки з постачання природного газу побутовим споживачам, факт споживання природного газу відповідно до вимог правил.
На підтвердження позовних вимог ТОВ «ГК «Нафтогаз України» надало суду роздруківку інформації по рахунку з інформацією щодо заборгованості по споживанню природного газу за адресою «Фінансовий стан». Вказана довідкова інформація сформована в односторонньому порядку самим позивачем ТОВ «ГК «Нафтогаз України», а тому підлягає доказуванню на загальних підставах.
Варто також зазначити, що з інформації по рахунку споживач за особовим рахунком № НОМЕР_1 ОСОБА_1 , має заборгованість зі сплати за постачання природного газу за адресою: АДРЕСА_1 .
В той же час, з відповіді, наданої Відділом з реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Виконавчого комітету ЦНАП Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області 15.12.2025 року, інформація щодо реєстрації місця проживання громадянки України ОСОБА_1 - відсутня (а.с.27).
Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї додатків, позивачем не надано суду заяви-приєднання відповідача до умов договору постачання природного газу, що є невід'ємною частиною договору.
Так, позивачем не надано жодних доказів відношення вищевказаного нерухомого майна до особи відповідача, не надано жодних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 є власником вказаного майна, проживає у вказаному нерухомому майні і споживає надані до нього житлово-комунальні послуги. Також не надано жодних доказів на підтвердження існування договірних відносин з постачання природного газу за адресою: АДРЕСА_1 , саме між позивачем та ОСОБА_1 , як і доказів на підтвердження присвоєння особового рахунку абонента за вказаною адресою № НОМЕР_1 , саме на ім'я ОСОБА_1 , та на підставі яких документів.
Жодних доказів, які б свідчили, що саме ОСОБА_1 є споживачем послуг з постачання природного газу за адресою: АДРЕСА_1 , та приймала на себе обов'язок з їх сплати, матеріали справи не містять.
У даній справі позивачем суду також не надано доказів на підтвердження наявності у відповідача заборгованості за спожитий газ.
Докази повинні бути достатніми, щоб підтвердити обставини, що мають значення для вирішення справи, однак вказана інформація по рахунку є недостатнім доказом та не підтверджує факт наявності заборгованості за спожитий природний газ.
Будь-яких інших доказів на підтвердження своїх вимог позивач не надав.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження наявності у відповідача ОСОБА_1 заборгованості за спожитий газ в сумі 44775,07 грн.
Отже, надані суду позивачем докази не підтверджують суму заборгованості відповідача перед позивачем, так як позивач не довів належність вищезазначеного нерухомого майно, за адресою якою було спожито природний газ відповідачем, відсутні докази приєднання відповідача до умов договору постачання природного газу, та використання ним спірних об'ємів природного газу.
Відсутність зазначених доказів становить саме той баланс ймовірностей, який за встановлених судом обставин свідчить на користь відповідача, оскільки маючи процесуальну можливість позивач не скористався своїми можливостями та не довів свого твердження, покладеного в основу підстав позову, тому в задоволенні позову слід відмовити.
Оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено, то у відповідності до ст.141 ЦПК України понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору не стягуються і покладаються на позивача.
Керуючись ст.3, 4-7, 13, 17-18, 109, 131, 137, 141, 211, 223, 263-265, 268, 280-283, 352, 354 ЦПК України, суд
ухвалив:
В задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожитий природний газ - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач та треті особи мають право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Заочне рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Я.В.Просіна