10 березня 2026 року
м. Київ
справа №990/63/26
адміністративне провадження № П/990/63/26
Суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Мацедонська В.Е.,
розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 , яка діє в інтересах матері - ОСОБА_2 , до Вищої ради правосуддя, Дисциплінарного інспектора Пилипенка Сергія про визнання дій/бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 , яка діє в інтересах матері - ОСОБА_2 , звернулася до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя, Дисциплінарного інспектора Пилипенка Сергія, у якому просить:
- визнати дії/бездіяльність Вищої ради правосуддя протиправними;
- зобов'язати скасувати ухвалу Вищої ради правосуддя від 18 лютого 2026 року № 420/0/18-26.
Відповідно до частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Вирішуючи питання про можливість прийняття зазначеної позовної заяви, Верховний Суд виходить із такого.
Частинами першою та другою статті 43 КАС України передбачено, що здатність мати процесуальні права та обов'язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).
Здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь.
Відповідно до частини першої статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, крім випадку, встановленого частиною дев'ятою статті 266 цього Кодексу.
У відповідності з висновком Конституційного Суду України (Рішення від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99) за правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.
Обов'язок суду перевірити належність повноважень представника на вчинення конкретної процесуальної дії зумовлений головним чином тим, що такий представник виступає самостійно від імені довірителя і виконує процесуальні дії виключно в інтересах довірителя, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для нього права та обов'язки.
Частинами першою та другою статті 57 КАС України визначено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.
У справах незначної складності та в інших випадках, визначених цим Кодексом, представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 43 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність.
Відповідно до частин першої та другої статті 59 КАС України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами:
1) довіреністю фізичної або юридичної особи;
2) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.
Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою.
У свою чергу частиною четвертою статті 59 КАС України встановлено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Частиною шостою статті 59 КАС України передбачено, що оригінали документів, зазначених у цій статті, копії з них, засвідчені суддею, або копії з них, засвідчені у визначеному законом порядку, приєднуються до матеріалів справи.
Згідно із частиною восьмою статті 59 КАС України у разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви, скарги, клопотання.
Частинами першою та другою статті 60 КАС України передбачено, що представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов'язки. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері.
Так частиною третьою статті 244 Цивільного кодексу України визначено, що довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Разом з тим, частиною першою статті 56 КАС України передбачено, що права, свободи та інтереси малолітніх та неповнолітніх осіб, які не досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді їхні законні представники - батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи інші особи, визначені законом.
Згідно з вимогами статті 58 Цивільного кодексу України опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.
Відповідно до вимог частини першої статті 60 Цивільного кодексу України суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.
З матеріалів касаційної скарги слідує, що позовна заява ОСОБА_2 підписана ОСОБА_1, як законним представником позивача ОСОБА_2.
Водночас подана позовна заява не містить доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 є недієздатною особою, та що ОСОБА_1 діє в її інтересах як законний представник (опікун), або на підтвердження своїх повноважень ОСОБА_1 не долучила до позовної заяви довіреність, на підставі якої має право представляти інтереси ОСОБА_2 .
Водночас, безпідставним є посилання на ст. 172 Сімейного кодексу України, частина 2 якої передбачає, що повнолітні дочка, син мають право звернутися за захистом прав та інтересів непрацездатних, немічних батьків як їх законні представники, без спеціальних на те повноважень, оскільки дана норма закону є загальною і не регулює порядок звернення до суду, визначений процесуальним законом.
У постанові Верховного Суду від 07 листопада 2022 року у справі № 318/623/19 сформовано наступний висновок.
Так дві частини статті 172 СК України є взаємопов'язаними, оскільки її частина друга (про представництво без спеціальних повноважень) логічно й засадничо є продовженням її частини першої (про обов'язок дитини, повнолітніх дочки, сина піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу). Ці норми є розкриттям мети регулювання сімейних відносин, зокрема, утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї; побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки (стаття 1 СК України).
Структура національного законодавства України та його загальний зміст свідчить про те, що процесуальні питання розгляду справ у судах можуть бути врегульовані не тільки процесуальними кодексами, а й нормативними актами, які за своєю загальною суттю хоч і не є процесуальними, однак, врегульовуючи матеріально-правові відносини, містять процесуальні норми, що стосуються процедур такого врегулювання (див.: пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 201/10234/20, провадження № 14-77цс21).
Отже, норма частини другої статті 172 СК України щодо права дочки, сина захищати своїх батьків без спеціальних на те повноважень є спеціальною процесуальною нормою, зазначеною у матеріальному праві. Правовідносини, в яких реалізується право звернення повнолітніх дочки, сина за захистом прав та інтересів непрацездатних, немічних батьків на підставі частини другої статті 172 СК України, слід кваліфікувати як особливий вид представництва (представництво sui), який має особливий склад суб'єктів, зміст та підстави виникнення.
Перебування батьків у стані непрацездатності чи немічності підлягає доказуванню у кожному конкретному випадку звернення до суду на підставі частини другої статті 172 СК України.
З огляду на викладене Суд дійшов висновку, що не підтверджено повноважень ОСОБА_1 на представництво інтересів ОСОБА_2 .
Відповідно до пункту 3 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.
Враховуючи викладене, позовну заяву необхідно повернути позивачеві.
Керуючись пунктом 3 частини 4 статті 169, статтею 248 КАС України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 , яка діє в інтересах матері - ОСОБА_2 , до Вищої ради правосуддя, Дисциплінарного інспектора Пилипенка Сергія про визнання дій/бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачеві.
Копію ухвали, позовну заяву з доданими матеріалами направити позивачу і роз'яснити, що згідно з ч. 8 ст. 169 КАС України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її прийняття та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження.
Суддя Верховного Суду В. Е. Мацедонська