09 березня 2026 року
м. Київ
справа №990/65/25
адміністративне провадження №П/990/65/25
судді Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Білак М.В. на рішення Верховного Суду від 05 березня 2026 року у справі за позовом представника ОСОБА_1 - адвоката Ткаченко Юлії Олегівни до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними дій та скасування рішення.
Короткий виклад історії справи
1. У лютому 2025 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Ткаченко Ю.О. звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія, відповідач), у якому просив:
- визнати протиправними дії ВККС щодо продовження кваліфікаційного оцінювання судді ОСОБА_1;
- скасувати рішення ВККС від 16 грудня 2024 року № 234/ко-24 про визнання судді Господарського суду Харківської області ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді та внесення подання до Вищої ради правосуддя про звільнення судді Господарського суду Харківської області ОСОБА_1
2. Рішенням Верховного Суду від 09 березня 2026 року позов задоволено.
3. Задовольняючи позовні вимоги, Суд виходив з того, що ураховуючи мету Закону № 679-ІХ та зміст підпункту 3 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, а також пункту 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя», законодавець, прагнучи вирішити нагальне питання забезпечення штатів місцевих судів загальної юрисдикції фактично працюючими суддями, тимчасово - на час відсутності повноважного складу ВККС наділив ВРП повноваженнями щодо внесення Президенту України подань про призначення на посаду суддів, призначених на посаду строком на п'ять років або обраних суддями безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, без рекомендації чи подання ВККС.
ВРП, реалізуючи свої повноваження, надані статтею 131 Конституції України, абзацом шостим пункту 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» та підпунктом 3 пункту 2 розділу II Закону № 679-IX, правомірно прийняла 17 грудня 2020 року рішення № 3497/0/15-20 про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду Харківської області.
З урахуванням того, що обов'язковою умовою для внесення ВРП Президентові України подання про призначення на посаду судді, повноваження якого припинилися у зв'язку із закінченням строку, на який його було призначено, є підтвердження його відповідності цій посаді за результатом кваліфікаційного оцінювання, та з огляду на чинність рішення ВРП від 17 грудня 2020 року № 3497/0/15-20 про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду Харківської області, колегія суддів вважає, що процедура кваліфікаційного оцінювання судді ОСОБА_1, передбачена підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, завершилася.
Спірне рішення Комісії від 16 грудня 2024 року № 234/ко-24 прийнято поза межами процедури кваліфікаційного оцінювання, визначеної Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) з урахуванням підпункту 3 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 679-ІХ, що є самостійною та достатньою підставою для визнання такого рішення протиправним.
4. Проте з такими висновками Верховного Суду у цій справі я не можу погодитися.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
5. Частиною другою статті 34 КАС України визначено, що при прийнятті рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання судового рішення.
У той же час, відповідно до частини третьої статті 34 КАС України суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.
6. На моє переконання, Верховний Суд не врахував низку принципово важливих аспектів, які стосуються правомірності оскаржуваних дій та рішення Комісії.
7. Так, правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції як тимчасового посиленого заходу з використанням існуючих процедур розгляду питань про притягнення суддів судів загальної юрисдикції до дисциплінарної відповідальності і звільнення з посади у зв'язку з порушенням присяги з метою підвищення авторитету судової влади України та довіри громадян до судової гілки влади, відновлення законності і справедливості визначено Законом України від 08 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».
Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд», який набрав чинності з 28 березня 2015 року, викладено у новій редакції Закон України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 83 якого визначено підстави кваліфікаційного оцінювання.
Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон №1401-VIII), який набув чинності 30 вересня 2016 року, було внесено зміни, зокрема, до статей 124-129, 130, 131, 147-148, 149, 151, 153 Конституції України (розділ VIII Правосуддя), метою яких є удосконалення конституційних основ правосуддя для практичної реалізації принципу верховенства права і забезпечення кожному права на справедливий судовий розгляд справи незалежним і безстороннім судом. Засобами досягнення цієї мети є утвердження незалежності судової влади, зокрема, шляхом її деполітизації, посилення відповідальності судової влади перед суспільством, а також запровадження належних конституційних засад кадрового оновлення суддівського корпусу.
8. Судова реформа була однією з найочікуваніших у суспільстві, оскільки справедливий, безсторонній та неупереджений суд є важливою гарантією ефективної боротьби з корупцією, надходження в Україну інвестицій, забезпечення прав і свобод кожного та побудови держави, керованої верховенством права. Прийняття 02 червня 2016 року Закону №1402-VIII мало сприяти реалізації повномасштабної судової реформи та оновленню суддівського корпусу відповідно до суспільних очікувань і згідно з європейськими стандартами, відновленню довіри громадян до судової гілки влади.
9. Конституційний Суд України у рішенні від 26 березня 2024 року № 3-р(II)/2024 взяв до уваги, що окремий припис пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, як й інші приписи цього розділу та власне Закону № 1402-VIII, унормовує питання, що виникли у зв'язку з проведенням конституційної реформи 2016 року, яка стосувалась передусім організації та функціонування системи судоустрою України відповідно до змін, унесених до Конституції України Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року № 1401-VIII.
10. Згідно з Пояснювальною запискою до проєкту Закону України про судоустрій і статус суддів, ухваленого як Закон № 1402-VIII, «метою законопроекту є практична реалізація принципу верховенства права і забезпечення кожному права на справедливий судовий розгляд незалежним і безстороннім судом»; «завданням законопроекту є імплементація оновлених конституційних засад правосуддя на законодавчому рівні для забезпечення незалежності судової влади»; «прийняття законопроекту є одним з ключових етапів судової реформи, що дасть змогу трансформації системи судоустрою та оновлення суддівського корпусу відповідно до суспільних очікувань і європейських стандартів, створити ефективну модель функціонування судової влади, яка покликана максимально задовольнити суспільний запит на справедливий суд».
Законом № 1402-VIII визначено «організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд» (преамбула).
11. У зв'язку з прийняттям Законів №1401-VIII та №1402-VIII набуло чинності правило, передбачене підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, за яким відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом №1401-VIII, має бути оцінена в порядку, визначеному законом.
12. Пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII визначено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, оцінюється колегіями ВККС у порядку, визначеному Законом №1402-VIII.
13. Пунктом 21 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII передбачено, що ВККС завершує процедури кваліфікаційного оцінювання, розпочаті до набрання чинності Законом № 1402-VIII, за правилами, які діяли на день початку такого кваліфікаційного оцінювання.
14. Частиною першою статті 83 та пунктом 7 частини першої статті 93 Закону № 1402-VIII встановлено, кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.
Кваліфікаційне оцінювання здійснюється прозоро на основі об'єктивних критеріїв з урахуванням заслуг, кваліфікації та сумлінності судді, його вмінь та ефективності роботи, якісних і кількісних показників роботи.
Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: професійна компетентність (знання права, здатність проводити судове засідання та ухвалювати рішення), особиста компетентність (здатність виконувати обсяг роботи, самоорганізованість), соціальна компетентність (урівноваженість, стресова стійкість, комунікативність) та здатність підвищувати свій фаховий рівень і здійснювати правосуддя у суді відповідного рівня.
15. З метою сприяння ВККС у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання утворюється ГРД. Її участь у оцінюванні суддів є важливим компонентом у процедурі оновлення суддівського корпусу і відновленні довіри. Вважаю, що проведення судової реформи із залученням представників громадськості через відкритість і прозорість процедури такого оцінювання у цілому повинна підсилювати публічну довіру до судової гілки влади та її легітимність.
Із законодавчого визначення абзацу 2 частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII випливає, що якщо у процесі кваліфікаційного оцінювання з'являється таке правове явище чи обставина, як висновок ГРД, то тоді закон імперативно й безальтернативно визначає коли рішення колегії ВККС про здатність судді здійснювати правосуддя у відповідному суді набирає сили остаточного, а також хто, яким чином і якою кількістю голосів має підтримати таке рішення. Із цього законодавчого формулювання висновується що саме ВККС у пленарному складі на своєму засіданні може оцінити слушність висновку ГРД й дати відповідь на інші питання, пов'язані із цим висновком, серед іншого й на ті, що стосуються не тільки змісту (суті), але і його дійсності, достовірності, об'єктивності, правдивості, дотримання форми, строку та порядку затвердження та подання.
16. Гіпотеза норми абзацу 2 частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII (у редакції, чинній на час розгляду Комісією питання щодо відповідності позивача займаній посаді) через запровадження умови про наявність висновку ГРД щодо невідповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності передбачає диспозицію у виді подолання висновку ГРД двома третинами голосів призначених членів Комісії, але не менше ніж дев'ятьма голосами, на пленарному засіданні цього органу, яка не встановлює жодних додаткових, особливих чи конкретних умов, яким має відповідати висновок ГРД як за змістом, так і за формою, строком чи порядком його подолання. Інакше кажучи, необхідність підтвердження рішення колегії ВККС про здатність судді здійснювати правосуддя у відповідному суді цей Закон пов'язує із самим тільки фактом негативного висновку ГРД, який у часі був поданий до моменту ухвалення колегією ВККС позитивного для судді рішення.
17. Велика Палата Верховного Суду у справах №9901/57/20, №9901/84/21, №9901/474/19, №9901/547/19, №9901/605/19, №9901/18/20, №9901/416/19, №9901/234/20, №9901/556/19, №9901/357/19, №9901/489/19 вже висловлювалась щодо ухвалення рішення ВККС у випадку надання ГРД негативного висновку під час проходження суддею кваліфікаційного оцінювання та необхідності підтримання такого рішення Комісії не менше ніж одинадцятьма її членами під час розгляду питання підтримки її колегіального рішення у пленарному складі.
18. Таким чином хочу підсумувати, що в самому тілі Закону № 1402-VIII закладено правила та порядок проведення кваліфікаційного оцінювання суддів, яке проводиться ВККС за визначеними для цього критеріями, участь ГРД у їх оцінюванні, необхідність підтримання пленарним складом Комісії рішення колегії про здатність судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.
19. Конституційний Суд України у рішенні від 11 березня 2020 року № 4-р/2020 зазначив, що для здійснення конституційних функцій добору та оцінювання суддів на підставі статті 92 Закону №1402-VIII утворено Вищу кваліфікаційну комісію суддів України, яка є державним колегіальним органом суддівського врядування та діє на постійній основі у системі правосуддя України. Повноваження Вищої кваліфікаційної комісії суддів України визначені в статті 93 Закону № 1402-VIII. Аналіз статті 131 Конституції України, статей 92, 93 Закону № 1402-VIII дає підстави стверджувати, що жоден інший орган чи установа не уповноважені здійснювати конституційні функції добору та оцінювання суддів, у тому числі Вища рада правосуддя, яка відповідно до пунктів 1, 8 частини першої статті 131 Основного Закону України вносить подання про призначення судді на посаду, ухвалює рішення про переведення судді з одного суду до іншого.
20. За обставинами цієї справи Комісією у складі колегії 23 вересня 2019 року було проведено співбесіду із суддею Господарського суду Харківської області ОСОБА_1 .
У день проведення співбесіди (23 вересня 2019 року) в межах кваліфікаційного оцінювання до Комісії надійшов висновок ГРД про невідповідність судді ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений 20 вересня 2019 року. Такий висновок був обґрунтований тим, що суддя у щорічній декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік не задекларував земельну ділянку площею 983 кв.м. (дата набуття права - 25 жовтня 2010 року), що відображена в декларації за 2015 рік; в деклараціях за 2015 та 2016 роки суддя не задекларував квартиру дружини загальною площею 25 кв.м. (дата набуття - 26 вересня 2014 року), що відображена в деклараціях за 2017 та 2018 роки, а набуття права власності на шість квартир та заниження ціни під час відчуження цих квартир викликало сумніви.
Крім того ГРД надала інформацію, яка не стала підставою для висновку про невідповідність судді ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, але потребувала пояснень судді, а саме щодо неодноразового перетину кордону з РФ упродовж 2014- 2015 років.
21. На спростування такого висновку позивачем надано письмові пояснення, які були прийняті та враховані Комісією.
22. Так, відповідно до рішення Комісії від 23 вересня 2019 року щодо відсутності у щорічній декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік земельної ділянки площею 983 кв.м. (дата набуття права 25 жовтня 2010 року), яка відображена в декларації за 2015 рік, позивач пояснив, що в письмових деклараціях за 2011-2015 роки земельна ділянка відображена, проте зазначено помилково її площу 600 кв.м. (на підтвердження надав копії письмових декларацій, під час огляду яких встановлено, що в письмовій декларації за 2011 рік суддя вказав площу земельної ділянки розміром 983 кв.м., а в деклараціях за 2012-2015 роки - 600 кв.м.).
Щодо відсутності у електронних деклараціях за 2015 та 2016 роки квартири дружини загальною площею 25 кв.м. (дата набуття права власності 26 вересня 2014 року), яка відображена в електронних деклараціях за 2017 та 2018 роки, то пояснив що ні у нього, ні у членів його сім'ї немає квартири площею 25 кв.м. Квартира вказана в електронних деклараціях за 2017 та 2018 роки - це квартира площею 18,7 кв.м., а її номер - 25, який помилково вказано замість площі під час заповнення декларацій.
Щодо сумнівного набуття права власності на 6 квартир та заниження ціни під час відчуження цих квартир суддя пояснив, що у 2014 році він та його дружина уклали договори пайової участі у будівництві 6 квартир, загальна сума внесених грошових коштів становила 190 400 грн, а сукупний дохід за 2014 рік - більше 600 000 грн. Квартири були продані за ринковими цінами, що відображено у відповідних деклараціях.
Щодо неодноразового перетину кордону з РФ та Білоруссю суддя зазначив, що в РФ похований його рідний дядько, який є хрещеним батьком, та поїздки стосувалися впорядкування могили на кладовищі, а у Мінську відвідував рідного брата бабусі дружини.
23. Дослідивши висновок ГРД та надані суддею пояснення, Комісія не вбачала підстав для оцінювання судді за критерієм професійної етики та доброчесності у 0 балів.
24. Тобто за змістом рішення від 23 вересня 2019 року № 811/ко-19, Комісія у складі колегії розглянула обставини, які стосуються відповідності судді ОСОБА_1 критеріям професійної етики та доброчесності, викладені у висновку ГРД від 20 вересня 2019 року.
Водночас, у зв'язку з наявністю висновку ГРД Комісія у складі колегії в абзаці третьому резолютивної частини рішення зазначила, що воно набирає чинності відповідно до абзацу третього підпункту 4.10.5 пункту 4.10 розділу IV Регламенту ВККС.
Тобто фактично рішення колегії ВККС не набрало чинності та питання щодо відповідності судді Господарського суду Харківської області ОСОБА_1 займаній посаді потребувало розгляду у пленарному складі, про що чітко зазначено у резолютивній частині рішення.
25. 07 листопада 2019 року надбав чинності Закон № 193-ІХ, яким внесено зміни до Закону №1402-VIII, у зв'язку з чим припинено повноваження членів ВККС.
26. 20 червня 2020 року набрав чинності Закон № 679-ІХ, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого установлено, що Вища рада правосуддя у період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ухвалює без рекомендації чи подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України рішення про:
1) відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації та про дострокове закінчення відрядження судді;
2) переведення судді відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а в разі закінчення у такого судді п'ятирічного строку повноважень - внесення Президенту України подання про призначення на посаду судді до суду, визначеного в рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про переведення, якщо до набрання чинності цим Законом такий суддя пройшов кваліфікаційне оцінювання в порядку, передбаченому законом;
3) внесення Президенту України подання про призначення на посаду судді, повноваження якого припинилися у зв'язку із закінченням строку, на який його було призначено, якщо до набрання чинності цим Законом колегією Вищої кваліфікаційної комісії суддів України було визнано суддю таким, що відповідає займаній посаді;
4) внесення Президенту України подання про призначення судді у відставці до суду тієї самої спеціалізації та не вищого рівня (крім Верховного Суду) на підставі заяви такого судді, якщо до набрання чинності цим Законом такий суддя пройшов кваліфікаційне оцінювання в порядку, передбаченому законом;
5) внесення змін до порядку відрядження судді до іншого суду тієї самої спеціалізації.
27. Відповідно до змісту пояснювальної записки до Закону № 679-ІХ підставою його прийняття була необхідність збереження рівномірного навантаження в окремих місцевих судах загальної юрисдикції, які неприйнятно тривалий термін здійснювали судочинство із численним навантаженням через брак фактично працюючих суддів, що призводило до затягування розгляду справ, порушення прав громадян на доступ до правосуддя, а також підриву авторитету судової влади в Україні.
28. У той же час вважаю за необхідне зактуалізувати увагу на зауваженнях Головного юридичного управління Верховної Ради України до проєкту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо забезпечення функціонування системи правосуддя в період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України» (реєстр. № 2823). Було висловлено зауваження, що удосконалення редакцій пунктів 2 та 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» законопроєкту та їх змісту, як і раніше, не узгоджується із пунктом 17 розділу ХІІ Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якого повноваження суддів, призначених на посаду строком на п'ять років до набрання чинності цим Законом, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Судді, повноваження яких припинилися у зв'язку із закінченням такого строку, можуть бути призначені на посаду судді за результатами конкурсу, що проводиться в порядку, встановленому цим Законом. Звернуто увагу, що за такого законодавчого підходу реалізація оновлених положень щодо формування суддівського корпусу шляхом призначення на посаду суддів, повноваження яких припинилися у зв'язку із закінченням п'ятирічного строку, на який їх було призначено, може призвести до відхилення від стандартних процедур, які є необхідними для легітимізації судді на посаді, а також до порушення вимог статей 126 та 129 Конституції України щодо гарантій незалежності суддів. Як наслідок, реалізація зазначених змін впливатиме на належне виконання судом своїх конституційних функцій із забезпечення дії принципу верховенства права, захисту прав і свобод людини та громадянина, утвердження і забезпечення яких є головним обов'язком держави (статті 3, 8, 55 Конституції України).
Тим самим висловлено застереження про вихід за межі стандартних процедур призначення на посаду судді, проте законодавець не звернув на це належної уваги.
29. 17 грудня 2020 року ВРП розглянула рішення ВККС у складі колегії за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді Господарського суду Харківської області ОСОБА_1 та в межах зазначеної Законом № 679-ІХ тимчасової процедури прийняла рішення №3497/0/15-20 про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду Харківської області.
30. Керуючись власною оцінкою обставин, пов'язаних із кандидатурою судді ОСОБА_1 , у тому числі тих, які наведені у висновку ГРД, ВРП дійшла висновку про відсутність обґрунтованого сумніву щодо відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з призначенням його на посаду судді.
31. Верховний Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, виснував, що ВРП реалізувала свої повноваження згідно зі статтею 131 Конституції України, абзацом шостим пункту 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» та підпунктом 3 пункту 2 розділу II Закону № 679-IX шляхом прийняття 17 грудня 2020 року рішення про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду Харківської області.
Оскільки рішення ВРП від 17 грудня 2020 року № 3497/0/15-20 не оскаржувалося та є чинним, то процедура кваліфікаційного оцінювання судді ОСОБА_1, встановлена підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, на переконання Верховного Суду є завершеною.
Ухвалюючи рішення у справі № 990/65/25, Суд пішов шляхом врахування практики, сформованої Великою Палатою Верховного Суду у справах № 990/383/24, №990/45/24, №990/341/24, та зайняв положення, відповідно до якого у зв'язку з допущеним процедурним порушенням оскаржуване рішення Комісії підлягає скасуванню.
32. Проте при цьому, на мою думку, залишається не вирішеним питання чи відповідає таке судове рішення меті судової реформи, яка була результатом суспільного договору - домовленостей між громадським суспільством та державною владою, спрямованої на підсилення побудови публічної довіри до судової гілки влади.
Цей суспільний договір не знімає відповідальність з усіх нас, щоб дозволити підійти до вирішення Судом питання суто формально і не дослідити його всебічно, як того вимагає КАС України, з урахуванням нової інформації, яка потребує перевірки, оскільки напряму впливає на професійну етику і доброчесність, які є критично важливими для легітимації судді на посаді і напряму торкаються питань національної безпеки країни.
33. Після сформування повноважного складу ВККС рішенням від 20 липня 2023 року з метою продовження процедур оцінювання, передбачених Законом № 1402-VIII, здійснено повторний автоматизований розподіл справ між членами Комісії стосовно осіб, п'ятирічний строк призначення яких на посаду судді закінчився, серед яких і справу щодо судді ОСОБА_1 .
34. 10 червня 2024 року до Комісії надійшов висновок ГРД про невідповідність судді Господарського суду Харківської області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений 08 червня 2024 року.
У такому висновку ГРД стверджує, що суддя та члени його сім'ї допускали поведінку, що свідчить про підтримку агресивних дій інших держав проти України, колаборацію з представниками таких держав тощо.
З відкритих джерел ГРД було встановлено, що дружина судді - ОСОБА_5 у 2014 році оформила паспорт громадянина РФ з ідентифікаційними даними НОМЕР_1 , страховий номер індивідуального особового рахунку НОМЕР_2 та індивідуальний податковий номер.
Також ГРД повідомила, що дружина судді з 16 серпня 2016 року до 04 травня 2021 року (після окупації АР Крим) була зареєстрована у м. Севастополі як фізична особа - підприємець, основним видом діяльності якої згідно з КВЕД ДК 009:2010 було «Виробництво іншого верхнього одягу».
На думку ГРД зазначене також підтверджується тим, що упродовж 2014- 2021 років суддя здійснив понад шість виїздів до РФ, тричі перебував у республіці Білорусь та двічі відвідував тимчасово окуповану територію АР Крим.
10 серпня 2014 року суддя разом із дружиною в'їхав на територію України (залізнична станція м. Мелітополя) потягом сполученням «Сімферополь-Москва», однак Державною прикордонною службою України не зафіксовано виїзд судді з офіційних пунктів пропуску на територію України, що може свідчити про виїзд з території України з непідконтрольних їй пунктів пропуску.
27 листопада 2014 року суддя разом із дружиною виїхав з території України потягом сполученням «Харків-Москва», однак Державною прикордонною службою України не було зафіксовано в'їзд судді з офіційних пунктів в'їзду (виїзду) на територію України, що може свідчити про його повернення на територію України з непідконтрольних їй територій.
13 грудня 2014 року суддя разом із дружиною виїхав з території України потягом сполученням «Харків-Сімферополь» через контрольний пункт в'їзду (виїзду) «Новоолексіївка» митного поста «Крим» в Херсонської області, а 15 грудня 2014 року повернувся на територію України потягом сполученням «Сімферополь-Харків».
Оскільки надалі перетину кордону України з непідконтрольними територіями та відвідування території РФ зафіксовано не було, на переконання ГРД, ймовірно дружина судді використовувала паспорт громадянина РФ.
Упродовж 2016- 2017 років суддя разом із дружиною тричі здійснили переліт до м. Мінськ, ймовірно, на думку ГРД, для пересадки з метою відвідування окупованої території АР Крим.
Окрім того, на думку ГРД, суддя та пов'язані з ним особи використовували сумнівні способи набуття майна у власність чи користування та занизили вартість такого майна.
Так, згідно з декларацією про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік суддя та його дружина набули у власність шість квартир, площа кожної з яких становила 16,2 кв.м., 12,2 кв.м, 17,8 кв.м., 18 кв.м., 12,5 кв.м., 18,7 кв.м. відповідно, сукупно за ціною близько 21 000 дол. США (220 дол. США за 1 кв.м.), що, на переконання ГРД, значно менша за ринкову.
Упродовж 2016- 2019 років суддя разом із дружиною відчужили вказане нерухоме майно за ціною, значно нижчою за ринкову.
У висновку ГРД стверджує, що суддею не надано переконливої інформації про джерела походження коштів на придбання майна його близькою особою, що, на думку розсудливого спостерігача, викликає сумнів щодо їх достатності для набуття такого майна.
У деклараціях суддя задекларував право безоплатного користування житловим будинком у м. Харкові площею 295 кв.м. (дата набуття права - 29 березня 2013 року) та земельною ділянкою під ним площею 682 кв.м. (дата набуття права - 23 листопада 2012 року). Право власності на нерухоме майно належить бабусі дружини ОСОБА_2 , яка 15 вересня 2010 року придбала будинок площею 75,3 кв.м., а 29 березня 2013 року зареєструвала право власності на нього, площа якого становила 295 кв.м.
У висновку ГРД висловлено обґрунтований сумнів щодо фінансової спроможності ОСОБА_2 для придбання та проведення будівельних робіт з реконструкції зазначеного житлового будинку, враховуючи, що на момент його державної реєстрації їй виповнилося 77 років.
ГРД припускає, що вказаний житловий будинок був основним місцем проживання судді та його дружини. Вони могли його придбати та провести будівельні роботи за власні кошти. З метою приховування цього факту, на думку ГРД, право власності оформлено на бабусю дружини.
Згідно з декларацією за 2015 рік суддя задекларував заощадження у розмірі 35 000 дол. США.
Враховуючи, що у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік суддею не задекларовано жодних заощаджень, сукупний дохід судді за 2015 рік становив 671 377 грн (еквівалентно 29 680 доларів США), а також наявність витрат побутового характеру (виховування двох дітей, поїздки до Італійської Республіки, Республіки Австрії, Французької Республіки, Грецької Республіки, Об'єднаних Арабських Еміратів та Турецької Республіки), можливість здійснення заощаджень у такому значному розмірі є сумнівною.
ГРД враховує факт здійснення батьками дружини судді підприємницької діяльності, однак вважає, що це не є свідченням того, що у 2010- 2015 роках отримані ними кошти були витрачені на будівництво будинку, в якому проживав суддя з дружиною. Найбільший розмір отриманого батьками дружини судді прибутку становив у 2012 році 65 000 дол. США. На думку ГРД, зазначене не переконує в тому, що ці кошти були використані на будівництво будинку, оскільки ними здійснювались витрати на власні потреби та обслуговування бізнесу.
За результатами дослідження інформації, відображеної у деклараціях судді про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2012- 2014 роки та деклараціях за 2015- 2018 роки, ГРД виявлено такі розбіжності:
- у деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2012- 2014 роки суддя відобразив земельну ділянку, яка належить дружині, загальною площею 600 кв.м. замість 983 кв.м.;
- у деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2013- 2014 роки не відображено право користування житловим будинком площею 295 кв.м. і земельною ділянкою для його обслуговування;
- у декларації за 2015 рік не відображено право власності на будинок площею 28,2 кв.м., який був задекларований у деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2012-2014 роки, а також не задекларовано дохід від його ймовірного відчуження;
- у декларації за 2016 рік не відображено відомості щодо квартири площею 12,2 кв.м., яка була відчужена на користь громадянина ОСОБА_3 шляхом укладання договору купівлі-продажу;
- у декларації за 2017 рік не відображено право власності на земельну ділянку площею 983 кв.м., яке було відображено у попередніх деклараціях судді, та не відображено дохід від її ймовірного відчуження;
- у деклараціях за 2017-2018 роки суддя відобразив право власності дружини на квартиру загальною площею 25 кв.м., замість 18,7 кв.м.
Додатково ГРД надала інформацію, яка сама по собі не стала підставою для висновку, але яка може бути врахована під час кваліфікаційного оцінювання судді або потребує додаткових пояснень судді.
Так, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року у справі №640/8602/20 частково задоволено позов ОСОБА_1 до ГРД про скасування рішення. Визнано протиправним та скасовано висновок ГРД про невідповідність судді Господарського суду Харківської області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, який затверджено 20 вересня 2019 року.
У Декларації за 2018 рік суддя відобразив отриманий дружиною дохід у розмірі 250 000 грн, одержаний від її рідного дядька ОСОБА_4 в результаті продажу автомобіля «Honda Accord», 2008 року випуску. Продаж рухомого майна родичу, на думку ГРД, може свідчити про створення юридичного факту відчуження задля доведення наявності коштів на придбання іншого майна.
Дружина судді ОСОБА_5 при здійсненні підприємницької діяльність з виробництва пальто та трикотажної продукції використовувала цех та наймала більш ніж двадцять працівників, проте у декларації за 2023 рік суддя відобразив право користування дружиною нежитловим приміщенням загальною площею 10 кв.м. Пояснення щодо підстав користування вказаним приміщенням та його місце розташування в матеріалах суддівського досьє відсутні.
У декларації за 2021 рік суддя відобразив право власності дружини на автомобіль марки «Mazda 3», 2018 року випуску. Згідно з інформацією Державного реєстру транспортних засобів, реєстрація права на цей автомобіль відбулася на підставі договору дарування. Інформація щодо підстав укладання вказаного правочину в матеріалах суддівського досьє відсутні.
29 вересня 2022 року син судді - ОСОБА_6 після досягнення 19-річного віку виїхав за межі території України та згідно з інформацією Державної прикордонної служби України не повернувся. Пояснення щодо підстав виїзду вказаної особи за межі території України в матеріалах суддівського досьє відсутні.
35. Питання щодо відповідності позивача займаній посаді внесено на розгляд ВККС у пленарному складі на 16 грудня 2024 року та рішенням № 234/ко-24 визнано суддю Господарського суду Харківської області ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді, внесено подання до ВРП про звільнення судді ОСОБА_1 із займаної посади.
Підставою для висновку про невідповідність судді ОСОБА_1 займаній посаді стали такі обставини як, зокрема, відвідування тимчасово окупованих територій України та території РФ без нагальної потреби, які свідчать про відсутність у позивача чіткої громадянської позиції як судді щодо окупації РФ частини України, ігнорування ним порушень Росією прав і свобод громадян України на тимчасово окупованій території України, а отже, і про недотримання вимог Кодексу суддівської етики та Бангалорських принципів. Частина доходів для придбання та проведення будівельних робіт з реконструкції житлового будинку загальною площею 295 кв.м, який належить на праві власності бабусі дружини судді ОСОБА_2 , була отримана дружиною судді від здійснення підприємницької діяльності на території РФ та тимчасово окупованої АР Крим, а отже, законність таких активів, використаних близькою особою для придбання нерухомого майна та проведення будівельних робіт, викликає обґрунтований сумнів. З огляду на обставини, які були встановлені при проведенні кваліфікаційного оцінювання судді, Комісія виснувала, що суддя не міг бути не обізнаним про провадження його дружиною підприємницької діяльності на території АР Крим, а отже не доклав розумних зусиль для з'ясування переліку нерухомого майна, яке нею використовувалось. Таким чином, суддя допустив порушення вимог статті 18 Кодексу суддівської етики.
36. Надаючи оцінку оскаржуваному рішенню Комісії Верховний Суд відхилив доводи відповідача щодо незавершення процедури кваліфікаційного оцінювання позивача як такі, що не відповідають приписам підпункту 3 пункту 2 розділу ІІ Закону № 679-ІХ та встановленим у справі обставинам.
37. Проте з цього приводу хочу вкотре наголосити про те, що відповідно до статті 83 Закону №1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться саме ВККС. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС.
За результатами проведення кваліфікаційного оцінювання Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює одне з рішень, визначених цим Законом (частина друга статті 84 Закону).
Статтею 85 Закону визначено етапи кваліфікаційного оцінювання, рішення про черговість проведення яких ухвалює Комісія.
ГРД сприяє ВККС у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.
За частинами першою, другою статті 88 Закону № 1402-VIII Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України.
Таким чином, єдиним визначеним на законодавчому рівні суб'єктом проведення кваліфікаційного оцінювання судді є ВККС, а не ВРП. Саме ВККС наділена повноваженнями проводити кваліфікаційне оцінювання суддів, яке у визначених законом випадках завершується рішенням у колегіальному чи пленарному складі. Закон № 679-ІХ не наділяв такою компетенцією (функцією) ВРП, навіть тимчасово. Відповідно ВРП не була наділена повноваженнями проводити кваліфікаційне оцінювання суддів з винесенням відповідного рішення про його завершення.
38. Не можу погодитися з висновками Суду про те, що наявність рішення ВРП, ухваленого в порядку Закону № 679-ІХ на підставі рішення колегії ВККС за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді, яке не розглянуте пленарним складом Комісії, завершує процедуру кваліфікаційного оцінювання судді Господарського суду Харківської області ОСОБА_1
Після сформування у червні 2023 року повноважного складу Комісія правомірно продовжила процедуру кваліфікаційного оцінювання суддів, основні етапи якого визначені в Законі №1402-VIII, зокрема і тих, п'ятирічний строк призначення яких на посаду закінчився. Розпочата процедура кваліфікаційного оцінювання не була завершена уповноваженим органом (ВККС) з об'єктивних на те причин, а тому обґрунтовано та правомірно продовжена цим же органом.
Відповідно до змін в Конституції України 2016 року судова реформа була запроваджена з метою побудови довіри суспільства до судової гілки влади. Квінтесенцією реформи був ефективний громадський контроль (з його інституціоналізацією в Законі №1402-VIII) за процесом проходження кваліфікаційного оцінювання суддями. Саме подолання негативного висновку ГРД на засіданні Комісії у пленарному складі є передумовою проходження такого оцінювання.
39. В рамках цієї адміністративної справи постає питання, чи буде таке рішення Суду не тільки законним, але й справедливим, тобто консенсусним для більшості суспільства? Пошук відповіді на це питання у конкретному випадку зумовлює протиріччя з уже сформованою Великою Палатою Верховного Суду практикою у подібних правовідносинах, оскільки Суд має обирати між принципом правової впевненості і принципом справедливості. У цьому випадку Суд не може не ураховувати передумови - після подій Революції Гідності 2014 року, з періоду якого почалася здійснюватися перевірка відповідності судді критеріям доброчесності, і у подальшому - подій, пов'язаних з військовою агресією РФ, за яких продовжилося і завершилося кваліфікаційне оцінювання судді ОСОБА_1 .
Тому Суд, керуючись принципом здорового глузду, мав би орієнтуватися на принцип рівності усіх перед законом, як на критерій, який у цьому випадку і мав бути покладений в основу прийняття судового рішення. Не останню роль у цьому мають відігравати і пануючі у суспільстві уявлення про цінності і справедливість, які і слугують меті правильного застосування норм для належної аргументації судового рішення.
Законодавець, приймаючи екстраординарний Закон №679-IX, нічого не сказав про завершення процедури кваліфікаційного оцінювання суддів, як і навпаки, що такі судді не завершили таке оцінювання. Саме тому існування різної судової практики у проходженні кваліфікаційного оцінювання і породжує неоднаковий підхід у застосуванні приписів спеціального Закону № 1402-VIII під час проходження кваліфікаційного оцінювання суддями. Такий підхід не може забезпечувати юридичну визначеність і забезпечувати довіру до формування суддівського корпусу як з боку самих суддів, які через цей екстраординарний Закон №679-IX опинилися в нерівних умовах, так і суспільства в цілому, для якого не було забезпечено проведення пленарного засідання Комісії як важливого етапу, який забезпечує легітимність судді на посаді та формує публічну довіру до судової гілки влади. Якраз завдання Суду і полягає у тому, щоб зберегти цілісність/єдність системи визначених в Законі №1402-VIII стандартних процедур для кваліфікаційного оцінювання, які ніхто не відміняв, а не шукати винятки з цієї системи, що зумовлює неоднаковий підхід до суддів, які проходять кваліфікаційне оцінювання.
40. У такому випадку Суд відповідно до частини другої статті 2 КАС України повинен керуватися принципом пропорційності з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). Особливо це питання актуально, коли йдеться про публічний інтерес суспільства у воюючій державі. Іншими словами, чи означає це, що у цих умовах право конкретної особи, зважаючи на конкретні факти, встановлені ВККС, може бути необмеженим, якщо воно може шкодити/нести загрози суспільству/державі? На моє переконання, відповідь очевидна - ні. Останні ж очікують на забезпечення гарантій справедливого судочинства (стаття 55 Конституції України), зокрема шляхом прозорого проходження кваліфікаційного оцінювання суддів з урахуванням усіх його стандартних процедур без відхилення. Бо саме ці процедури покликані забезпечити легітимацію судді на посаді та формують публічну довіру до судової гілки влади та її роль в захисті національної безпеки в умовах воєнного стану.
41. Водночас неоднаковий підхід до проходження кваліфікаційного оцінювання суддів може впливати на їх незалежність, оскільки порушує принципи рівності та справедливості.
42. Визначена правовою системою процедура кваліфікаційного оцінювання, яка дозволяє призначення суддів на посади, щодо яких може існувати обґрунтований сумнів у їх професійній етиці і доброчесності, свідчить про дефект самої процедури і її потрібно змінювати. Суд повинен виправляти недоліки у процедурних правилах шляхом правозастосування норм закону (їх конкретизації), а не ігнорувати їх.
43. Якщо все ж вважати, що процедура кваліфікаційного оцінювання для цього судді, подання про призначення якого на посаду було внесено ВРП Президенту України на підставі екстраординарного Закону №679-IX, є завершеною, то залишається без відповіді одне питання. Чому для врегулювання питань забезпечення функціонування системи правосуддя в період відсутності повноважного складу ВККС та надання ВРП на цей час права ухвалювати рішення без рекомендації чи подання Комісії, не було відібрано суддю (повноваження якого припинилися у зв'язку із закінченням строку, на який його було призначено), щодо якого не надходив висновок ГРД про невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики?
44. Внесення на підставі екстраординарного Закону №679-IX подання Президентові України про призначення на посаду судді (щодо якого було надано висновок ГРД про невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики) може зумовити виникнення питання легітимності займаної посади не тільки цього судді, а й щодо інших суддів.
45. Також звертаю увагу на те, що 30 грудня 2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар'єри», розроблений з метою удосконалення процедур суддівської кар'єри.
У пояснювальній записці до законопроєкту зазначено, що за період нездійснення ВККС своїх повноважень (з листопада 2019 року по червень 2023 року) у судовій системі утворилося надзвичайно багато вакансій внаслідок поступового скорочення кількості фактично працюючих суддів у зв'язку зі звільненнями (відставкою), а також відсутністю добору на їх вакантні посади. Кадровий дефіцит призвів до підвищеного навантаження на діючих суддів, що своєю чергою затягує розгляд судових справ і ускладнює доступ громадян до правосуддя.
Водночас у вказаному Законі, як і в Законі №1402-VIII, процедура кваліфікаційного оцінювання завершується рішенням Комісії, а не рішенням ВРП, що свідчить про незмінність проведення такої процедури та її відповідність згаданій цілісності системи визначених в Законі №1402-VIII стандартних процедур.
46. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти на підставі, в порядку та у спосіб, встановлені Конституцією та законами України.
Принцип законності вимагає, щоб органи державної влади мали дозвіл на вчинення певних дій та в наступному діяли виключно в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України.
47. Суд не втручається у дискреційні повноваження ВККС щодо проведення кваліфікаційного оцінювання суддів, водночас має право перевірити викладені у оскаржуваному рішенні висновки щодо їх об'єктивності, обґрунтованості, існуванні підстав для його ухвалення.
48. Верховний Суд у цій справі зосередив свою увагу виключно на процедурних питаннях, пов'язаних з ухваленням ВРП 17 грудня 2020 року рішення про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду Харківської області на підставі рішення Комісії у складі колегії про визнання його таким, що відповідає займаній посаді, реалізуючи при цьому надані Законом № 679-ІХ повноваження. Також зосередився на правомірності прийняття Комісією рішення від 16 грудня 2024 року, вважаючи його таким, що ухвалений поза межами процедури кваліфікаційного оцінювання, визначеної Законом №1402-VIII з урахуванням підпункту 3 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №679-ІХ, вважаючи, що це є самостійною та достатньою підставою для визнання його протиправним.
49. Водночас вважаю помилковим залишення поза увагою Суду підстав прийняття спірного рішення Комісії, обставин, зазначених у висновку ГРД, зокрема, відвідування суддею та його дружиною тимчасово окупованої території України та території РФ без нагальної потреби упродовж 2014-2021 років. Суддя не заперечував таких поїздок, пояснюючи їх необхідністю відвідування кладовищ, де захоронені його родичі та родичі дружини.
Загальновідомим є факт незаконного референдуму про статус Криму, проведений у березні 2014 року в АР Крим. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року. Положення резолюцій Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй «Про територіальну цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262, «Стан справ у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (Україна)», а також «Проблеми мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, а також частини Чорного та Азовського морів» підкреслюють нелегітимність проведення в АР Крим референдуму, визнають АР Крим та місто Севастополь територією, тимчасово окупованою РФ, і закликають міжнародне співтовариство не визнавати будь-яку зміну статусу АР Крим і міста Севастополя на основі результатів зазначеного референдуму. Резолюція Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй «Агресія проти України» від 02 березня 2022 року визнає, що Росія вчинила агресію проти України, порушивши базові норми ООН, і вимагає від РФ припинити збройну агресію проти України, включаючи також деокупацію Криму та Донбасу, негайно, повністю та безумовно вивести всі свої збройні сили з території України в межах її міжнародно визнаних кордонів.
ОСОБА_1, маючи статус судді, пов'язані з цим зобов'язання та професійну необхідність знання вимог законодавства, не міг не знати як про вказані факти (незаконне проведення в АР Крим референдуму, тимчасову окупацію частини території України, збройну агресію проти України), так і про законодавчі акти, які такі факти визначають.
50. Стосовно отримання дружиною судді доходів від здійснення підприємницької діяльності на території РФ та тимчасово окупованої АР Крим, а також оформлення дружиною судді у 2014 році паспорту громадянина РФ, то позивач вказав на відсутність доказів одержання нею російського паспорту та спростування такої інформації висновком поліграфа, пройденим у спеціалізованій державній установі, тобто суддя заперечував цей факт. Більш того, позивач висловив переконання, що навіть у випадку наявності відповідного паспорту у дружини, це не може свідчити про його невідповідність займаній посаді судді.
Проте таке переконання позивача викликає подив з огляду на вимоги Бангалорських принципів поведінки суддів, які встановлюють стандарти етичної поведінки суддів, та відповідно до яких постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов'язок прийняти ряд обмежень, і, незважаючи на те, що пересічному громадянину ці обов'язки могли б здатися обтяжливими, суддя приймає їх добровільно та охоче (пункт 4.2); суддя має бути обізнаний про свої особисті та матеріальні інтереси конфіденційного характеру та має вживати розумні заходи з метою отримання інформації про матеріальні інтереси членів своєї родини (пункт 4.7).
51. Вказані у висновку ГРД обставини є суттєвими та негативно впливають як на суддівський імідж позивача, його доброчесність та відповідність як вимогам Кодексу суддівської етики, Бангалорським принципам поведінки суддів, так і на підвищення авторитету судової влади в Україні, довіри громадян до судів, відновлення законності і справедливості.
52. З огляду на наведене, вважаю передчасним ухвалене у цій справі рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки правильним було б розглянути спір по суті та надати оцінку оскаржуваним діям та рішенню ВККС.
Суддя М.В. Білак