09 березня 2026 року
м. Київ
справа №560/13051/24
адміністративне провадження № К/990/3143/26
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Сташук Мариною Олександрівною, на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися в суд з позовом до військової частини НОМЕР_3 , військової частини НОМЕР_2 , в якому просили:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 , що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 , ОСОБА_2 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" від 28 лютого 2022 № 168 за безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 09 березня 2023 року по 01 вересня 2023 року, із розрахунку до 100 000 гривень на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 та військову частину НОМЕР_2 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 , ОСОБА_2 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" від 28 лютого 2022 року № 168 за безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, за період з 09 березня 2023 року по 01 вересня 2023 року, із розрахунку до 100 000 гривень на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, з урахуванням проведених виплат за цей період.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за періоди 04 червня 2023 року, 10 червня 2023 року - 13 червня 2023 року, 17 червня 2023 року - 21 червня 2023 року із розрахунку до 100000,00 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за періоди 04 червня 2023 року, 10 червня 2023 року - 13 червня 2023 року, 17 червня 2023 року - 21 червня 2023 року із розрахунку до 100000,00 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, з урахуванням проведених виплат за цей період.
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до військової частини НОМЕР_3 , військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії відмовлено.
20 січня 2026 року через підсистему «Електронний суд» до Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року у справі №560/13051/24.
Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії залишено без руху.
Установлено скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання уточненої касаційної скарги, в якій необхідно зазначити підстави оскарження судового рішення в цій справі (з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 та пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України).
Роз'яснено, що в разі невиконання вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто.
19 лютого 2025 року до Верховного Суду на виконання вимог ухвали про залишення касаційної скарги без руху, адвокатом Сташук Мариною Олександрівною, в інтересах ОСОБА_1 , надано уточнену касаційну скаргу.
Так, імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Перевіркою змісту уточненої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, та зазначає, що судами попередніх інстанцій застосовано пункти 3,4,5 Окремого доручення Міністра оборони України від 23 червня 2022 року №912/з/29 без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 21 березня 2024 року №560/3159/23, від 21 березня 2024 року у справі №560/3141/23.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Верховний Суд зазначає, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.
При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Відтак, Верховний Суд звертає увагу скаржника, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Посилаючись на неврахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, скаржник не наводить належного обґрунтування, яке б свідчило про подібність правовідносин у цій справі та у справах, у яких Верховним Судом були зроблені висновки.
Разом з тим, доводи скаржника зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи та ґрунтуються на переоцінці доказів, що лягли в основу оскаржуваного рішення.
Проте, до повноважень Верховного Суду не належить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто суб'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
Поряд з цим, скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 4 статті 328 КАС України, указує на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладених у постанові Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі №560/1308/23, «щодо випадку який склався у цій справі (який аналогічний до нашої справи), на момент участі позивачів у виконанні бойових завдань на лінії бойового зіткнення бойові накази були чинними, що надає право позивачам на нарахування і виплату додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн. за безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки та оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії в розрахунку на місяць пропорційно участі у таких діях чи заходах, що підтверджуються наявними матеріалами справи».
В контексті наведеного обґрунтування Суд повторно звертає увагу автора касаційної скарги, що підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.
Всупереч вищенаведеному, скаржником не зазначено конкретну норму права, яку на його думку, застосовано судами попередніх інстанцій всупереч указаному висновку Верховного Суду у справі №560/1308/23 щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах.
Отже, уточнена касаційна скарга не містить належних обґрунтувань щодо застосування норм матеріального права судами попередніх інстанцій без урахування висновку Верховного Суду щодо цих норм, за обставин, установлених судами саме у цій справі.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання заявника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Разом з цим, по тексту касаційної скарги заявник посилається на пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України та у якості обґрунтування підстав касаційного оскарження, визначених даним пунктом, указує на необхідність забезпечення справедливого та однозначного застосування норм права до ситуацій, коли військовослужбовців позбавляють передбаченої постановою уряду додаткової винагороди. Звертає увагу Суду, що виплата додаткової винагороди у збільшеному розмірі до 100000,00 грн обумовлена участю у бойових діях або заходах, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення / здійснення (пункт 1 Постанови № 168). Стверджує про відсутність чіткого визначення, що розуміється під територією «можливих бойових» дій й у чому відмінність цього «статусу» території від умовно «мирної» території України (в умовах збройної агресії росії) або від території, де ведуться (велися) бойові дії, в контексті перебування там підрозділів (загонів) ЗСУ в умовах воєнного стану. Вважає, що єдність судової практики дозволить забезпечити справедливий баланс і розподіл коштів як гарантій гідного забезпечення військовослужбовців.
Указане обґрунтування підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 3 частини 4 статті 328 КАС України, не приймається судом, з огляду на наступне.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Так, пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Верховний Суд зазначає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, тощо), а також зазначення, у чому, на думку скаржника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Натомість наведені скаржником у касаційній скарзі норми є загальними, а касаційна скарга не містить об'єктивних мотивів їх неправильного застосування судами попередніх інстанцій та необхідності висновку Верховного Суду саме у цій справі щодо вказаних норм.
Скаржник не наводить об'єктивних підстав щодо необхідності їхнього тлумачення, обмежившись описом обставин цієї справи та незгодою із прийнятим у справі рішенням. Доводи касаційної скарги в цій частині переважно стосуються питань, пов'язаних з встановленими обставинами справи та з оцінкою доказів у ній.
Суд зазначає, що формальне посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах та незгода із встановленими обставинами справи та прийнятими судовими рішеннями, не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Серед іншого, у касаційній скарзі, скаржник посилається на підпункти «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та вказує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, та справа становить значний суспільний інтерес.
Вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Касаційна скарга не містить обґрунтованих доводів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Суд зауважує, результат вирішення кожної подібної справи залежить виключно від індивідуальних обставин спору та різного в кожному конкретному випадку об'єму доказів. А отже, вирішення однієї справи з такої категорії не буде мати визначального значення для решти випадків. Таким чином, обставини, на які посилається скаржник, не свідчать про наявність такого критерію як "суспільний інтерес".
Одним з механізмів забезпечення Верховним Судом єдності судової практики є можливість виняткового (екстраординарного) касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності, у тому разі, якщо заявник належно обґрунтує, що його касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовноїпрактики (підпункту "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України).
Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Представником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.
Тому, колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, оскільки представником позивача не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин. Крім того скаржником не наведено існування різної судової практики у подібних правовідносинах, яка б свідчила про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики.
Стосовно "виняткового значення" справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Водночас, Суд враховує, що для кожної із сторін справа, в якій він є учасником має виняткове значення, оскільки спірні правовідносини, що склались, потребують судового втручання.
Разом з тим, скаржник повинен довести, що спірні правовідносини є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків.
Проте, твердження представника про те, що справа становить виняткове значення для позивача (підпункт "в" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України) не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів.
Такі посилання представника мають загальний характер та притаманні кожній аналогічній справі, а тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду наголошує, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів, які могли б обґрунтувати дію підпунктів "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 09 лютого 2026 року про залишення касаційної скарги без руху.
Тобто, в установлений строк недоліки, які стали підставою для залишення касаційної скарги без руху, скаржником не усунуто.
Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, установлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
За таких обставин касаційну скаргу слід повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтями 169, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Сташук Мариною Олександрівною, на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції у порядку, установленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Судді А.Г. Загороднюк
Л.О. Єресько В.М. Сколов