09 березня 2026 року
м. Київ
справа №420/480/19
адміністративне провадження №К/990/7780/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Соколова В.М., Білак М.В.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року у справі № 420/480/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Державної казначейської служби України, про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 адмірала ОСОБА_2 про поновлення позивача з 14 листопада 2016 року у списках особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 та на всіх видах забезпечення, оформленого абзацом 1 пунктом 2 наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 № 262 (по стройовій частині) від 26 грудня 2018 року;
- визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 адмірала ОСОБА_2 про виключення зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 та зі всіх видів забезпечення з 14 листопада 2016 року, оформленого абзацом 2 пунктом 2 наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 №262 (по стройовій частині) від 26 грудня 2018 року;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 поновити позивача з 14 листопада 2016 року у списках особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 та на всіх видах забезпечення порядком, визначеним діючим законодавством України;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 провести повний розрахунок позивача по грошовому та матеріальному забезпеченню як військовослужбовця, звільненого з військової служби у відставку;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача на відшкодування заподіяної протиправними рішеннями ІНФОРМАЦІЯ_3 адмірала ОСОБА_2 від 26 грудня 2018 року моральної шкоди в розмірі 700000 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 липня 2019 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 09 квітня 2020 року касаційну скаргу капітана першого рангу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 липня 2019 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року у справі №420/480/19 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.
Під час нового розгляду справи, ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року закрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 .
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року скасовано, а справу №420/480/19 направлено до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 12 березня 2025 року призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року, позов задоволено частково.
Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 за заподіяну моральну шкоду суму в розмірі 10 000 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
12 січня 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій він просив, зокрема, скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Верховний Суд ухвалою від 26 січня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року у справі № 420/480/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Державної казначейської служби України, про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів, повернув особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
20 лютого 2026 року до Верховного Суду надійшла вдруге касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року у справі № 420/480/19.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційного адміністративного суду, позивач просить, зокрема, скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Разом з касаційною скаргою скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження в обґрунтування якого зазначено, що ухвалу Верховного Суду від 26 січня 2026 року про повернення матеріалів касаційної скарги останнім отримано засобами поштового зв'язку 06 лютого 2026 року, з указаною датою скаржник пов'язує початок перебігу процесуального строку на повторне звернення до суду касаційної інстанції, вважає, що подання повторної касаційної скарги відбувається протягом 10 днів з моменту отримання ухвали Верховного Суду від 26 січня 2026 року, отже, в межах процесуально строку, передбаченого положеннями КАС України, зокрема, зазначає про тривалі аварійні відключення електропостачання.
З огляду на викладене, Верховний Суд зазначає наступне.
Так, аналізуючи зазначені заявником підстави, які він вважає поважними причинами поновлення пропущеного процесуального строку, Суд зазначає наступне.
З матеріалів касаційної скарги слідує, що повний текст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції складено 20 листопада 2025 року, касаційну скаргу вперше подано 12 січня 2026 року та ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2026 року, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України, повернуто скаржнику.
Статтею 44 КАС України регламентовано обов'язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Тому виконання обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми, змісту і строку подання касаційної скарги покладається на особу, яка має намір її подати, а тому остання повинна вчиняти усі необхідні для цього дії.
Верховний Суд зазначає, що повернення касаційної скарги не є безумовною підставою для поновлення строку на касаційне оскарження і обставини, за яких Верховний Суд вже повертав попередні касаційні скарги, безпосередньо пов'язані саме з діями заявника щодо належного оформлення касаційної скарги протягом тривалого періоду.
Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення.
Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов'язку надавати докази до суду та доводити ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов'язаний з об'єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
Так, суд касаційної інстанції ураховує тривалість пропущеного скаржником строку на оскарження рішення суду апеляційної інстанції та обставини пропуску строку звернення до суду, які залежали виключно від волевиявлення скаржника. Непереборних обставин скаржником не наведено, а судом не встановлено.
Суд уважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтованою пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»).
У рішенні від 18 жовтня 2005 року у справі «МШ «Голуб» проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.
Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності.
Інших поважних та об'єктивних причин для поновлення строку на касаційне оскарження заявником не зазначено, тому Верховний Суд дійшов висновку про неповажність наведених позивачем підстав для поновлення строку касаційного оскарження, а тому у задоволенні клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження необхідно відмовити.
Враховуючи викладене, Верховний Суд приходить до висновків, що наведені скаржником підстави для поновлення строку не можуть слугувати підставою для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Отже, заявнику необхідно подати заяву із зазначенням інших поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження, до якої надати належні та допустимі докази, що підтверджують ці обставини.
Крім цього, під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що доводи касаційної скарги викладені у спосіб, який унеможливлює встановити по якій саме підставі оскаржуються судові рішення в касаційному порядку.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону слідує, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Як на підставу касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Однак, обов'язкових умов у їх взаємозв'язку, передбачених для оскарження судових рішень в касаційному порядку на цій підставі скаржник не наводить, посилання на постанови Верховного Суду зводяться до цитування уривків постанов поза взаємозв'язком з контекстом указаної судової справи та нормою, яку неправильно, на думку скаржника, було застосовано судами попередніх інстанцій.
Так, обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не може вважатися подібністю правовідносин.
Формальне посилання у касаційній скарзі на витяги з постанов Верховного Суду, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом апеляційної інстанції у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Так, обґрунтовуючи можливість допуску до касаційного перегляду указаної касаційної скарги, позивач посилається на недотримання судами попередніх інстанцій частини п'ятої статті 353 КАС України, зокрема, цитує уривки з постанови Верховного Суду від 09 квітня 2020 року у цій справі, якою справу направлено на новий розгляд.
Поряд з цим, автор касаційної скарги стверджує, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми права, а саме: частину другу статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовця та членів їх сімей» і пункт 231 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008. Додатково зазначає, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, ухвалі від 12 грудня 2012 року колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі № 6-40140св12, ухвалі від 10 жовтня 2007 року колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України.
Указує на неправильне застосування судами попередніх інстанцій частини другої статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовця та членів їх сімей» і пункту 231 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 без урахування висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, ухвалу від 12 грудня 2012 року колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі № 6-40140св12 та ухвалу від 10 жовтня 2007 року колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України.
Указані доводи Суд не приймає, оскільки наведеним аргументам скаржника Верховним Судом вже надавалась оцінка в ухвалі Верховного Суду від 26 січня 2026 року.
Також, по тексту касаційної скарги заявник цитує постанову Верховного Суду у справі № 815/5639/16, указує на неправильне застосування судами «вищевказаних норм», проте, зі змісту указаного посилання неможливо встановити на неврахування яких саме норм указує скаржник, поряд з цим, останній, у контексті посилання на постанову Верховного Суду у справі № 815/5639/16, не зазначає будь-якої із підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження ухваленого у справі судового рішення, не наводить відповідного правового обґрунтування, як того вимагає абзац четвертий пункту 4 частини другої статті 330 КАС України.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що формальне відображення у касаційній скарзі певної сукупності норм матеріального права, які, на думку автора касаційної скарги, неправильно застосували суди, а також переліку постанов Верховного Суду з частковим (вирваним з контексту) висвітленням наведених у них висновків без будь-якої конкретизації і системного зв'язку зі спірними правовідносинами, демонструє суто формальний підхід у намаганні дотриматися правил касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, що, при цьому, не зумовлює можливості відкрити касаційне провадження із цієї підстави, оскільки викладені у такий спосіб доводи і обґрунтування не є належними у розумінні зазначеної правової норми.
З огляду на наведене, Суд вважає необґрунтованою наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Зокрема, Верховний Суд звертає увагу скаржника, що, відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Так, відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
За змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Зі змісту оскаржуваних рішень та змісту касаційної скарги убачається, що позивач є капітаном першого рангу Військово-Морських Сил Збройних Сил України, тобто, посадовою особою старшого офіцерського складу у розумінні статті 5 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», відтак, відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України у системному зв'язку з положеннями статті 51-3 Закону України "Про запобігання корупції", не є особою, що займає відповідальне та особливо відповідальне становище.
З огляду на викладене, Суд робить висновок, що ця справа відноситься до справ незначної складності, отже, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, визначених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що підставою касаційного оскарження судового рішення є підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та зазначає, що указана справа має виняткове значення для позивача, на тій підставі, що у період з 2019 року по теперішній час дана адміністративна справа №420/480/19 три рази розглядалася Одеським окружним адміністративним судом, три рази - П'ятим апеляційним адміністративним судом і один раз - Верховним Судом, що підтверджує складність даної справи та її виняткове значення для позивача. Зазначає, що кожного разу при розгляді справи Одеський окружний адміністративний суд приймав рішення про її розгляд у порядку загального позовного провадження, отже, з урахуванням змісту частини першої статті 257 КАС України, вважає, що на протязі всього судового провадження у справі № 420/480/19 суд першої інстанції не вважав указану справу справою незначної складності. Зокрема, зазначає, що кожного разу при розгляді справи П'ятий апеляційний адміністративний суд розглядав справу у відкритому судовому засіданні, що підтверджується змістом постанов суду апеляційної інстанції.
З огляду на викладене, колегія суддів зауважує, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (частина шоста статті 12 КАС), а також інші адміністративні справи, щодо яких процесуальний закон не містить імперативних норм про їхній розгляд за правилами загального позовного провадження (частина четверта статті 12 КАС) або ж про заборону розглядати їх за правилами спрощеного позовного провадження (частина четверта статті 257 КАС).
Зокрема, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (частина шоста статті 12 КАС), а також інші адміністративні справи, щодо яких процесуальний закон не містить імперативних норм про їхній розгляд за правилами загального позовного провадження (частина четверта статті 12 КАС) або ж про заборону розглядати їх за правилами спрощеного позовного провадження (частина четверта статті 257 КАС), якщо справа не належить до справ незначної складності у розумінні частини шостої статті 12 КАС, це не забороняє її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, як і не вимагає, щоб такий розгляд відбувався за виключно за правилами загального позовного провадження (крім випадків, передбачених у частині четвертій статті 257 КАС);
Відтак, за відсутності імперативних вимог до порядку розгляду справи (спрощеного або загального) презюмується, що суд розглядає (усі) адміністративні справи за правилами спрощеного позовного провадження; водночас, з урахуванням вимог, встановлених у частині третій статті 257 КАС, суд може прийняти рішення про розгляд певної справи (яку дозволено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження) за правилами загального позовного провадження.
Отже, розгляд даної справи судами попередніх інстанцій у порядку загального позовного провадження, як і неодноразовий перегляд судових рішень, в тому числі і Верховним Судом, не звільняє скаржника від необхідності обґрунтування підстав допуску до касаційного оскарження, визначених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Так, допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також може бути зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики.
Вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для відповідача в контексті наведених вище критеріїв.
Стосовно «виняткового значення» справи для її учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Однак, твердження скаржника про те, що справа становить виняткове значення для нього (підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України) не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів.
При цьому використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», або «суспільний інтерес» тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до цитування норм законодавства України, а також переоцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, і ґрунтуються на незгоді з висновками цих судів щодо їхньої оцінки. Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів, які могли б обґрунтувати дію підпунктів "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Решта наведених у касаційній скарзі аргументів зводиться до цитування норм чинного законодавства та переоцінки встановлених судами обставин, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Зміст касаційної скарги зводиться до незгоди скаржника з рішеннями судів попередніх інстанції з підстав неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, викладу фактичних обставин справи з посиланням на нормативно-правові акти, однак без належного обґрунтування пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, що суперечить вимогам статті 330 КАС України та унеможливлює вирішення Судом питання про відкриття касаційного провадження.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги, в якій необхідно зазначити підстави оскарження судового рішення в цій справі (з урахуванням вимог(з урахуванням вимог пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та частини четвертої статті 328 КАС України); клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження та надання відповідних доказів.
Керуючись статтями 169, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Визнати неповажними вказані ОСОБА_1 підстави для поновлення строку на касаційне оскарження.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року у справі № 420/480/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Державної казначейської служби України, про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів- залишити без руху.
Надати скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги, в якій необхідно зазначити підстави оскарження судового рішення в цій справі (з урахуванням вимог пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та частини четвертої статті 328 КАС України); клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження та надання відповідних доказів.
Роз'яснити, що в разі невиконання вимог цієї ухвали в частині подання клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження та надання відповідних доказів у встановлений судом строк у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.
Роз'яснити, що в разі невиконання вимог цієї ухвали в частині подання уточненої касаційної скарги у встановлений судом строк касаційну скаргу буде повернуто.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
А.Г. Загороднюк
В.М. Соколов
М.В. Білак ,
Судді Верховного Суду