Справа № 212/13275/25
2/212/1249/26
09 березня 2026 року м. Кривий Ріг
Покровський районний суд міста Кривого Рогу у складі: головуючого судді - Феняка О.Р., з участю секретаря судового засідання Луценко А.С., в порядку ч.2 ст. 247 ЦПК України за відсутності учасників справи та без здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, в місті Кривому Розі цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шевченко Леся Олександрівна до СОЛЕДАРСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ БАХМУТСЬКОГО РАЙОНУ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ про визнання права власності на житло,
У листопаді 2025 року представник позивача ОСОБА_2 звернулася до Покровського районного суду міста Кривого Рогу із позовною заявою до СОЛЕДАРСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ БАХМУТСЬКОГО РАЙОНУ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ про визнання права власності на житло.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивачці належить будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею - 103,7 кв. м, житловою площею - 64,6 кв. м, який вона отримала згідно свідоцтва про право власності від 22.10.1998 року, виданого Відділом комунального господарства Артемівської райдержадміністрації на підставі розпорядження голови Артемівської райдержадміністрації від 14.08.1998 №350. Даний об'єкт нерухомого майна знаходиться на території, що відноситься до Соледарської міської територіальної громади. У громаді тривають активні бойові. Зараз відстежити стан житла та майна неможливо через бойові дії та відсутність доступу. 23 лютого 2023 року Верховною Радою України прийнятий Закон України № 2923-ІХ «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об'єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України». Для можливості отримання компенсації за пошкоджене житло або іншим чином розпорядитися своїм житлом у майбутньому, Позивачка 24.07.2025 року звернулася до державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації Полтавської області для внесення відомостей про житло в ДРРП. 28.07.2025 року Позивачка отримала рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій №80112962, так як свідоцтво про право власності щодо житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 видане ОСОБА_3 . Вказані обставини позбавляють позивача можливості здійснити державну реєстрацію житлового будинку в Державному реєстрі речових прав та, в свою чергу, позбавляє можливості володіти та розпоряджатися власністю - житловим будинком. У зв'язку з цим позивач змушений звернутися до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 20.11.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження, розпочато підготовче провадження із проведенням підготовчого судового засідання.
Ухвалою суду від 06.02.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач та її представникв судове засідання не з'явилися, до початку розгляду справи представник позивача надала письмове клопотання про розгляд справи без участі позивача та її представника, позовні вимоги підтримала, не заперечувала проти ухвалення заочного рішення у справі.
Представник відповідача СОЛЕДАРСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ БАХМУТСЬКОГО РАЙОНУ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІпро час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, однак до суду не з'явився, у запропонований судом строк відзиву на позовну заяву не надав. Заяв про відкладення розгляду справи та/або про розгляд справи за його відсутності на адресу суду не надходило, про причини неявки суду не повідомив.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, не подав відзив, позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Справа розглядається за відсутності учасників справи, тому у відповідності до ст. 247 ч. 2 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі письмові докази щодо їх належності, допустимості, достовірності та достатності, надавши їм оцінку в сукупності, встановивши фактичні обставини справи, дійшов до такого висновку.
Судом установлено, що ОСОБА_4 згідно свідоцтва про право власності від 22.10.1998 року, виданого Відділом комунального господарства Артемівської районної райдержадміністрації на підставі розпорядження голови Артемівської районної райдержадміністрації від 14.08.1998 №350, належить будинок за адресою АДРЕСА_1 .
Рішенням про відмову від реєстраційних дій від 28.07.2025 №80112962 позивачці було відмовлено в проведенні реєстраційних дій у зв'язку з тим, що свідоцтво про право власності щодо житлового будинку розташовано за адресою АДРЕСА_1 видане ОСОБА_4 , на останній сторінці свідоцтва міститься реєстраційний напис на правовстановлюючому документі про реєстрацію права власності будинку за ОСОБА_5 .
Відповідно до довідки КП «Бахмутське БТІ» від 22.08.2025 №08/37 відомості про зареєстроване право власності на житловий будинок станом на 31.12.2012 право власності на житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за « ОСОБА_6 » (у р.к. ПІБ вказано на російській мові) згідно свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого Відділом комунального господарства Артемівської районної райдержадміністрації від 22.10.1998, про що зроблено запис в реєстровій книзі №2-566, дата реєстрації - 22.10.1998.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 09.09.2025 року №442708452 будь-які дані щодо зареєстрованих прав на житловий будинок, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , відсутні.
Копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , підтверджується, що позивачка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . На даний час позивачка є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 15.05.2025 року №1601-5003680406 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Суд, надаючи оцінку доводам позивача та перевіряючи обґрунтованість заявлених ним вимог, виходить з такого.
Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та станом на дату розгляду справи триває.
Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 28 лютого 2025 року № 376 (у редакції станом на час подачі позову), Соледарська міська територіальна громада віднесена до тимчасово окупованої російською федерацією території України.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.
Зі змісту рішення державного реєстратора прав на нерухоме про відмову від реєстраційних вбачається, що державним реєстратором встановлено наявність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, в частині ПІБ заявниці ( ОСОБА_1 ) та особи, якій було видано свідоцтво про право власності ( ОСОБА_7 ).
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
З приписів ст. 392 ЦК України слідує, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Тобто передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивачами у позові про визнання права власності є особи, які вже є власниками. Вказана стаття не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Ураховуючи, що відповідно до статті 328 цього Кодексу набуття права власності це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт і чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України (аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 920/615/16, від 05 вересня 2019року у справі № 907/310/18).
Стаття 392 ЦК України, в якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне у позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018року у справі № 760/14438/15-ц.
Отже, розглядаючи обставини цієї справи в контексті вказаних норм права за загальним правилом судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається, заперечується або оспорюється. Тобто положення статті 392 ЦК України спрямовані на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача з передбачених законодавством підстав і підтверджується належними та допустимими доказами.
Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно. Така правова позиція викладена у пункті 13 постанови Верховного Суду від 20 березня 2018року у справі № 910/1016/17, пункті 12 постанови від 17 квітня 2018року у справі № 914/1521/17).
Верховний Суд у постанові від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14 зазначив, що за правилами статті 392 ЦК України, позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.
За встановлених у справі обставин, наявне рішення державного реєстратора про відмову в проведенні реєстраційних дій щодо належного ОСОБА_8 на праві власності нерухомого майна безумовно свідчить про те, що його право власності не визнається, а тому воно підлягає захисту в судовому порядку шляхом визнання за ним права власності на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.
Позивачем право власності набуте у 1998 році. Надані суду свідоцтво про право власності, технічний паспорт на жилий будинок індивідуального житлового фонду, свідчить про дотримання законодавства, що діяло на момент реєстрації права власності на будинок.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.
У справі «Рисовський проти України» («Rysovskyy v. Ukraine») (заява № 29979/04, рішення від 20 жовтня 2011року, набуло статусу остаточного 20 січня 2012 року) ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП], заява № 33202/96, пункт 120, ЕСНR 2000-I, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП], заява № 48939/99, пункт 128, ЕСНR 2004-ХІІ, «Megadat.com S.r.I. проти Молдови», заява № 21151/04, пункт 72, від 08 квітня 2008року, «Москаль проти Польщі», заява № 10373/05, пункт 51, від 15 вересня 2009року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії», заява № 55555/08, пункт 74, від 20 травня 2010року, «Тошкуце та інші проти Румунії», заява № 36900/03, пункт 37, від 25 листопада 2008року) і сприятимуть юридичній визначеності в цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини», пункт 128, «Беєлер проти Італії», пункт 119).
У пункті 71 рішення у справі ЄСПЛ «Рисовський проти України» («Rysovskyy v. Ukraine») зазначив, що принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип належного урядування може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.
На підставі викладеного, аналізуючи надані у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки позивачем було доведено належними та допустимими доказами його право власності на житловий будинок, проте оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно дані відомості відсутні, позивач не може розпоряджатися своїм майном, а також ініціювати питання щодо отримання компенсації за зруйноване житло, що порушує його право власності, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке підлягаю захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України, у зв'язку з чим, заявлені ним позовні вимоги підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 76, 81, 89, 141, 263, 265 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шевченко Леся Олександрівна до СОЛЕДАРСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ БАХМУТСЬКОГО РАЙОНУ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ про визнання права власності на житло - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , право власності на житловий, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею - 103,7 кв.м., житловою площею - 64,6 кв.м.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починається відраховуватись з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: СОЛЕДАРСЬКА МІСЬКА РАДА БАХМУТСЬКОГО РАЙОНУ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ, юридична адреса: Донецька область, м. Соледар, вул. Паркова б. 3а, ЄДРПОУ 04052873.
Повний текст рішення складено 09.03.2026
Суддя: О. Р. Феняк