П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
10 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/608/26
Головуючий в 1 інстанції: Пекний А. С.
Дата і місце ухвалення м. Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого Лук'янчук О.В.
суддів Бітова А.І.
Ступакової І.Г.
при секретарі - Потомському А. Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одеса апеляційну скаргу Чорноморського відділу Державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Чорноморського відділу Державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною та скасування постанови про зупинення вчинення виконавчих дій,
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Чорноморського відділу Державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 07.01.2026 про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №79779122.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що згідно із приписами Конституції України в умовах воєнного стану не може бути обмежено право особи на судовий захист, яке включає в себе і право на виконання судового рішення, а невчинення державним виконавцем у повному обсязі виконавчих дій та всіх належних заходів, передбачених Законом України “Про виконавче провадження» для примусового виконання рішення суду, порушує право стягувача на судовий захист, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також принцип обов'язковості судового рішення.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року позов ОСОБА_1 до Чорноморського відділу Державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною та скасування постанови про зупинення вчинення виконавчих дій - задоволено.
Визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 07.01.2026 про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №79779122.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Чорноморського відділу Державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 судові витрати із сплати судового збору в розмірі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн 96 (дев'яносто шість) коп. та судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 (п'ять тисяч) грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Чорноморський відділ Державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України подав апеляційну скаргу, в якій посилався на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року у справі 420/608/26 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що при зупиненні виконавчого провадження, виконавець керувався нормами викладеними у Законі України "Про виконавче провадження"
Зазначає, що абзац 12 пункту 10-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" не визнано судом таким, що суперечить Конституції України, тому відсутні підстави скасовувати постанову про зупинення виконавчого провадження.
Вказує, що зупинення вчинення виконавчих дій з примусового виконання судового рішення не може слугувати підставою для його невиконання відповідачем.
Вказує, що Законом України «Про виконавче провадження» передбачено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця шляхом подання скарги. У свою чергу, позивачем до суду було подано позовну заяву, що є порушенням норм процесуального права, а отже рішення першої інстанції підлягає скасуванню.
Також зазначає, що позовна заява представника ОСОБА_1 не містила належний попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи; докази щодо розміру витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи. Докази разом понесених витрат на правову (правничу) допомогу разом з позовною заявою не були подані.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 у справі №420/24230/25, яке набрало законної сили 31.10.2025, позов ОСОБА_1 задоволено та зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 внести відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про непридатність ОСОБА_1 до військової служби та виключення з військового обліку відповідно до запису у тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного від 10.06.2020 серії НОМЕР_1 .
Надалі Одеським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №420/24230/25 від 20.11.2025, який був звернутий до примусового виконання.
Постановою державного виконавця Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Русєва Дмитра Олеговича від 10.12.2025 ВП №79779122 відкрито виконавче провадження з виконання виданого Одеським окружним адміністративним судом виконавчого листа №420/24230/25 від 20.11.2025 про зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 внести відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про непридатність ОСОБА_1 до військової служби та виключення з військового обліку відповідно до запису у тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного від 10.06.2020 серії НОМЕР_1 .
Цією постановою вказано, що боржнику необхідно виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
ІНФОРМАЦІЯ_2 подано державному виконавцю листа від 29.12.2025 №1/3005, в якому з посиланням на положення пункту 10-2 розділу XIII “Перехідні та прикінцеві положення» Закону України “Про виконавче провадження» та уведення Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 воєнного стану в Україні боржник просив зупинити виконавче провадження у справі № 420/24230/25 на період дії воєнного стану в Україні відповідно до вимог Закону України “Про виконавче провадження».
Оскаржуваною у цій справі постановою державного виконавця Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 07.01.2026 зупинено вчинення виконавчих дій з примусового виконання виконавчого листа Одеського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 № 420/24230/25 - на період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX.
Постанова умотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 згідно з пунктом 1 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 “Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки» є органом військового управління, а відповідно до абзацу 12 пункту 10-2 Закону України “Про виконавче провадження» зупиняється у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень (крім рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців, його перерахунку, щодо забезпечення військовослужбовців житлом), боржниками за якими є органи військового управління.
Позивач вважає цю постанову протиправною, а тому звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції посилався на те, що Конституцією України гарантовано, що в умовах воєнного стану не може бути обмежено право особи на судовий захист, який включає в себе і право на виконання судового рішення.
При цьому вказав, що оскільки на цей час в Україні діє особливий період (режим воєнного стану та оголошена мобілізація), то вирішення питань щодо законності/ обґрунтованості їх перебування громадян на військовому обліку, а також внесення достовірних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів є актуальними саме на час дії особливого періоду, оскільки після його закінчення такі питання втрачають сенс.
Також зазначив, що з огляду на установлені документально підтверджені і фактично понесені позивачем витрати на правову допомогу, розмір таких витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 5000,00 грн є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, об'єму та складності справи.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Умови і порядок виконання рішень судів, інших органів (посадових осіб) та інших виконавчих документів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).
За положеннями ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 5 Закону №1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Частиною 2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов'язаний, зокрема: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв'язку з виконавчим провадженням.
Відповідно до ст.10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
За змістом частини 1 статті 13 Закону України №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Абзацами 22, 23 пункту 10-2 Закону №1404-VIII, визначено, що зупиняється у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень (крім рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців, його перерахунку, щодо забезпечення військовослужбовців житлом), боржниками за якими є підприємства оборонно-промислового комплексу, визначені в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, органи військового управління, з'єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, які входять до складу Збройних Сил України, рішень про стягнення з фізичної особи заборгованості за житлово-комунальні послуги на території територіальних громад, що належать до територій, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої Російською Федерацією території України, або якщо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги здійснюється щодо нерухомого майна, яке є місцем постійного проживання такої фізичної особи і було знищено або пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій.
Положення, передбачені абзацом двадцять другим цього пункту, не поширюються на рішення, стягувачами за якими є держава, органи Пенсійного фонду України, інші державні цільові фонди, суб'єкти, визначені в абзаці двадцять другому цього пункту, а також на рішення про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок кримінального правопорушення.
Відповідно до п.1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Як вбачається з матеріалів справи боржником у виконавчому провадженні ВП №79779122 з виконання виконавчого листа№420/24230/25 від 20.11.2025, виданого Одеським окружним адміністративним судом є ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є органом військового управління.
Посилаючись на положення пункту 10-2 Закону №1404-VIII державний виконавець в даному випадку прийняв постанову від 07.01.2026 року про зупинення вчинення виконавчих дій з примусового виконання виконавчого листа Одеського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 № 420/24230/25 - на період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX.
Постанова умотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 згідно з пунктом 1 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 “Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки» є органом військового управління, а відповідно до абзацу 12 пункту 10-2 Закону України “Про виконавче провадження» зупиняється у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень (крім рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців, його перерахунку, щодо забезпечення військовослужбовців житлом), боржниками за якими є органи військового управління.
Колегія суддів звертає увагу на наступне:
Згідно статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 1291 Конституції України регламентовано, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Згідно статті 14 КАС України, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічні положення містяться в статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Таким чином судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
У пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання; обов'язковість рішень суду є однією із основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя; виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.
Крім того, у Рішенні від 26 червня 2013 р. № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист; набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов'язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя; невід'ємною складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення.
Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
У ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачається право кожної людини на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо її прав та обов'язків.
Сформовані та вже усталені позиції Європейського суду з прав людини стосовно виконання судових рішень полягають у наступному: право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) ("Шмалько проти України", заява N 60750/00, пункт 43). Суд також виходить з того, що важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень протоколу ("Бурдов проти Росії", заява N 589498/00, пункт 34).
У рішенні по справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, п. 40 зазначається, що …право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін; ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок; право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов'язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні; виконання судового рішення, яке набрало законної сили підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок ("Immobiliare Saffi v. Italy", заява N 22774/93, пункт 74).
Таким чином, право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Слід зазначити, що відповідно до ст. 64 Конституції України, в умовах воєнного або надзвичайного стану не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Вказана норма знайшла своє відображенні і в ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», згідно якої у період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження судів.
Таким чином Конституцією України гарантовано, що в умовах воєнного стану не може бути обмежено право особи на судовий захист, який включає в себе і право на виконання судового рішення.
Як вже зазначалось вище, примусове виконання рішень покладається, зокрема, на органи державної виконавчої служби (державних виконавців).
В свою чергу невчинення державним виконавцем у повному обсязі виконавчих дій та всіх належних заходів, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», для примусового виконання рішення суду, порушує, перш за все, право особи на судовий захист, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також принцип обов'язковості судового рішення.
За обставин даної справи, судове рішення, ухвалене на користь позивача, та з приводу виконання якого виник даний спір, стосується внесення ІНФОРМАЦІЯ_2 відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про непридатність ОСОБА_1 до військової служби і виключення з військового обліку відповідно до тимчасового посвідчення військовозобов'язаного від 10.06.2020 серії НОМЕР_1
Слід зазначити, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 року, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, з 24 лютого 2022 року введено в Україні воєнний стан, який триває і на даний час.
Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію», оголошено проведення загальної мобілізації у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Також вказаною статтею Закону України «Про оборону України» регламентовано, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень;
За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку», мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу; особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
Частиною 8 статті 4 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку», з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Статтею 22 цього Закону визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації та встановлено, що призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (частина 5 статті 22)
В свою чергу статтею 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку», визначені підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Частиною 7 цієї статті передбачено, що перевірка підстав щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.
Таким чином призов громадян на військову службу здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки під час мобілізації в умовах особливого періоду, зокрема, в умовах дії режиму воєнного стану.
Зважаючи на те, що на даний час в Україні діє особливий період (діє режим воєнного стану та оголошена мобілізація) вирішення питання про надання громадянам відстрочки від мобілізації є актуальним саме на час дії такого періоду, та після його закінчення втрачає будь-який сенс.
Слід зазначити, що право на позивача на оскарження рішень, дій чи бездіяльності, в тому числі територіального центру комплектування та соціальної підтримки, не підлягає обмеженню в умовах воєнного стану, як і право на виконання судового рішення, оскільки гарантується Конституцією України, а тому невиконання ухваленого в даному випадку на користь позивача судового рішення фактично нівелює гарантії судового захисту для позивача.
З урахуванням гарантованого Конституцією України, навіть в умовах воєнного стану, права на судовий захист, складовою частиною якого є право на виконання судового рішення, а також зважаючи на предмет спору у справі, за наслідком вирішення якого Одеським окружним адміністративним судом постановлено судове рішення на користь позивача, яке підлягає безумовному виконанню, та яке стосується правовідносин, які виникли у зв'язку з дією в Україні особливого періоду - режиму воєнного стану та підлягають врегулюванню саме у цей період, колегія суддів вважає, що положення пункту 102 Закону України «Про виконавче провадження» в частині зупинення у період дії воєнного стану в Україні вчинення виконавчих дій, не підлягають застосуванню під час виконання виконавчого провадження ВП №76903081, оскільки суперечать нормам Конституції України та порушують право позивача на судовий захист та виконання судового рішення.
Стосовно доводів апелянта, що Законом України «Про виконавче провадження» передбачено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця шляхом подання скарги. У свою чергу, позивачем до суду було подано позовну заяву, що є порушенням норм процесуального права, а отже рішення першої інстанції підлягає скасуванню, то колегія суддів зазначає наступнею.
Відповідно до ст. 287 КАС України, сторони виконавчого провадження мають право оскаржити постанову про зупинення провадження до адміністративного суду.
В свою чергу, скасування постанови через суд є належним способом захисту порушеного права, оскільки вона перешкоджає подальшому виконанню рішення.
Щодо доводів апелянта про необґрунтоване стягнення витрат на правову допомогу, то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до вимог ч.ч.1-2 ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката..
Відповідно до вимог ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та адвокатом Тарасенко Дарією Юріївною укладено договір про надання правової допомоги від 08.01.2026 №08/01/26-3.
Пунктом 2.1 договору від 08.01.2026 №08/01/26-3 передбачено, що правова допомога на виконання цього Договору надається за ціною, визначеною у Додатках до цього Договору. Допустимим є погодження розміру гонорару в усній формі в такому випадку розмір гонорару зазначається в рахунку на оплату, а Клієнт оплатою цього рахунку свідчить про свою згоду із таким розміром гонорару.
Як видно з Додатку № 1 до Договору № 08/01/26-3 про надання правової допомоги від 08.01.2026, сторони погодили, що гонорар адвоката за представництво інтересів Клієнта в суді першої інстанції становить 5000,00 грн і має бути сплачений протягом 5 днів з дня підписання додатку.
Також до суду надані “Опис послуг, наданих адвокатом Тарасенко Д.Ю.» від 09.01.2026, відповідно до якого адвокатом надані такі послуги, як складання позовної заяви, в тому числі:
- аналіз законодавства та судової практики з відповідних питань тривалістю 2 год;
- аналіз документів Клієнта та написання безпосередньо тексту позовної заяви 2 год.
Крім того, адвокатом виставлено позивачу рахунок-фактуру № 08/01/26-1 від 08.01.2026 на суму 6064,96 грн, у тому числі:
компенсація витрат адвоката на сплату судового збору в розмірі 1064,96 грн;
оплата послуг адвоката згідно Договору № 08/01/26-3 про надання правової допомоги від 08.01.2026 та Додатку № 1 до Договору в розмірі 5000,00 грн.
Колегія суддів зазначає, що в наданих документах про надання послуг чітко зазначені види робіт, які були виконані адвокатом згідно умов укладеного договору про надання правової допомоги, і вказані роботи безпосередньо пов'язані із розглядом даної справи.
При цьому, колегія суддів зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 КАС України).
Отже, відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.01.2021 року у справі № 280/2635/20.
В свою чергу, позивач за вказаним рахунком-фактурою сплатив адвокату 6064,96 грн, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки №75183495 від 08.01.2026.
Посилання апелянта на неподання до суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми витрат на правничу допомогу колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на те, що процесуальний закон не містить обов'язку щодо його подання.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду про документальне підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач до суду першої інстанції не надав жодних заперечень щодо неспівмірності заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Чорноморського відділу Державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на користь позивача судових витрат на правничу допомогу в сумі 5000 грн.
Отже, спір за суттю вимог судом першої інстанції вирішений правильно, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що в даному випадку судом першої інстанції при вирішенні спору правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду відповідає вимогам ст. 242 КАС України, тому відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції про задоволення позову, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача колегія суддів не вбачає.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Чорноморського відділу Державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення виготовлений 10 березня 2026 року.
Суддя-доповідач: О.В. Лук'янчук
Суддя: А.І. Бітов
Суддя: І.Г. Ступакова