Справа № 500/7091/25
10 березня 2026 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:
головуючої судді Дерех Н.В.
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (надалі, позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (надалі, відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (надалі, відповідач-2), в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області №192650012721 від 27 листопада 2025 року про відмову у призначенні пенсії за віком; зобов'язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу позивача період роботи в Республіці Казахстан з 05.12.1984 року по 28.12.1986 року, період роботи у Республіці Казахстан з 13.04.1987 року по 11.11.,1990 року, період догляду за дітьми ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 , період роботи з 01.07.2000 року по 26.07.2001 року та призначити і виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 21.11.2025 року.
Позов обґрунтований тим, що позивач не погоджується з рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком. Вважає, що позивач належними та допустимими доказами підтвердила спірні періоди роботи, які відповідачем не були зараховані їй до страхового стажу. Просить врахувати, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці відповідач вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу. Щодо не зарахування відповідачем періоду роботи позивача в Республіці Казахстан з 05.12.1984 року по 28.12.1986 року, період догляду за дітьми ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 , з причини відсутності документів про неотримання пенсійних виплат, виданих органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в Республіці Казахстан, позивач просить врахувати, що ні Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ні Угодою від 21.09.1995 не передбачено такої умови для призначення/виплати пенсії як надання особою документів, що підтверджують неотримання виплат пенсії на території Республіки Казахстан.
Ухвалою суду від 18.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Заперечуючи проти позовних вимог, представник Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову повністю. Вважає, що відповідачем-2 правомірно прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого частиною 1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву до суду не надходило.
Судом встановлено, що 21.11.2025 позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №192650012721 від 27.11.2025 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого частиною 1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". До страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 , а саме - період роботи в Республіці Казахстан з 05.12.1984 по 28.12.1986, оскільки відсутні документи про неотримання пенсійних виплат, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в Республіці Казахстан, які підтверджують факт неотримання таких виплат; - період роботи в Республіці Казахстан з 13.04.1987 по 11.11.1990, оскільки дата прийняття на роботу (13.04.1987) не відповідає даті наказу про прийняття на роботу (13.04.1985). В довідці від 06.06.2025 № 2/133128 ім'я та по батькові зазначено не повністю; - період догляду за дітьми 28.06.1985 р.н. та ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки відсутні документи про неотримання пенсійних виплат, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в Республіці Казахстан, які підтверджують факт неотримання таких виплат; - період роботи з 01.07.2000 по 26.07.2001, оскільки відсутня сплата страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб.
Відповідно до статті 1 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі Закон №1788-XII) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
У свою чергу правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).
Закон №1058-IV розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування та визначає, зокрема, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону №1058-ІV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати, зокрема, пенсія за віком.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV, який набрав чинності з 01.01.2004, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом;
страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Таке ж визначення містить і частина 1 статті 24 Закону №1058-IV, яка передбачає, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За статтею 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Таким чином до 01.01.2004 стаж підтверджується документально, в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV.
У спірному випадку відповідачем-2 не зараховано до страхового стажу позивача період роботи в Республіці Казахстан з 05.12.1984 року по 28.12.1986 року, період роботи у Республіці Казахстан з 13.04.1987 року по 11.11.,1990 року, період догляду за дітьми ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 , період роботи з 01.07.2000 року по 26.07.2001 року.
Так, статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі Порядок №637).
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Таким чином основним документом, який підтверджує наявний стаж роботи є трудова книжка, а інші документи приймаються до уваги виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Суд зауважує, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки, як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №234/13910/17 та від 07.03.2018 у справі №233/2084/17.
Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Поряд з цим, Наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі Інструкція).
Згідно з пунктом 1.1. цієї Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки вносяться відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди (підпункт 2.2 Інструкції).
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (підпункт 2.3 Інструкції).
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (підпункт 2.4. Інструкції).
Як встановлено судом, для призначення пенсії за віком, позивачем надано відповідачу трудову книжку серії НОМЕР_1 від 26.07.1983.
Трудова книжка позивача містить записи про роботу позивача в Республіці Казахстан з 05.12.1984 року по 28.12.1986 року, період роботи у Республіці Казахстан з 13.04.1987 року по 11.11.1990 року.
Тобто позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться всі відповідні записи про спірні періоди з 05.12.1984 року по 28.12.1986 року, з 13.04.1987 року по 11.11.1990 року, із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.
На підтвердження вказаних вище періодів роботи позивачем також долучено архівну довідку №2/133128 від 06.06.2025.
З приводу покликань відповідача - 2 на не зазначення повністю у вказаній довідці ім'я та по батькові позивача, суд зазначає, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Подібна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 року у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 року у справі № 638/18467/15-а.
Окрім того суд зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України).
Вирішуючи спір по суті, суд враховує зміст Порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 № 562 Деякі питання обчислення страхового стажу (далі - Порядок № 562), суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 562, у разі відсутності документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат особа зазначає причини неможливості їх отримання та може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні до іншої держави запиту щодо відповідних документів.
До надходження відповідних документів до територіального органу Пенсійного фонду України пенсія особі обчислюється без урахування періодів трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, крім випадків відсутності можливості здійснення обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави та документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.
Якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР. У такому разі в заяві про призначення пенсії особа зазначає інформацію про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.
Крім цього, відповідно до частини другої статті 4 Закону №1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода від 13.03.1992).
Відповідно до статті 1 Угоди від 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди від 13.03.1992 встановлено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди. Отже, дія цієї угоди розповсюджувалася на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держав-учасниць угоди.
В силу положень статті 6 Угоди від 13.03.1992, призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Відповідно до статті 11 зазначеної Угоди від 13.03.1992, необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
З огляду на викладене, цією Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії.
Разом з тим, аналіз вищенаведених норм вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, враховуються при встановленні права на пенсію. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
29.11.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", якою Кабінет Міністрів України постановив про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. москві.
23.12.2022 набув чинності Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» від 1 грудня 2022 року № 2783-IX.
Відповідно до листа Міністерства закордонних справ Україну від 29.12.2022 року № 72/14-612-108210, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчинена 13 березня 1992 р. в м. москва, припинила свою дію для України 19 червня 2023 року.
При цьому, суд вважає, що документи, необхідні для призначення пенсії, зокрема, про стаж роботи до 31 грудня 1991 року, уточнюючі довідки про пільговий характер роботи, про навчання, про цивільний стан особи та інші документи враховуються при призначенні пенсії у разі проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений, передбаченого статтею 4 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05 жовтня 1961 року.
До того ж, суд враховує, що відповідно до абзацу 2 ч. 2 ст. 5 Угоди між Міністерством соціального захисту населення України та Міністерством соціального захисту населення Республіки Казахстан про співпрацю в галузі пенсійного забезпечення, яка підписана і набрала чинності для України 21.09.1995, документи, видані у встановленому порядку на території держав-учасниць цієї Угоди, приймаються без легалізації.
З огляну на наведене вище, на переконання суду, періоди роботи позивача з 05.12.1984 року по 28.12.1986 року, з 13.04.1987 року по 11.11.,1990 року можуть бути зараховані до страхового стажу позивача, оскільки підтверджені належними записами у трудовій книжці.
Вирішуючи спір по суті, суд також зазначає, що у спірному випадку періоди догляду за дітьми ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 ) та ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 ) підлягають до зарахування до загального страхового як 01 рік 06 місяців, оскільки станом на день народження дітей позивачки ( ІНФОРМАЦІЯ_1 та 30.12.1988 року) законодавчо надавалась відпустка по догляду за дитиною 01 рік 06 місяців ( ст.ст. 179, 181 Кодексу законів про працю УРСР в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Стосовно незарахування відповідачем-2 періоду роботи з 01.07.2000 року по 26.07.2001 року, з огляду на відсутність сплати страхових внесків, суд зазначає наступне.
Згідно ч.1 ст. 15 цього Закону, платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в ст. 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в ч.1 ст. 12 вказаного Закону.
Відповідно до ст. 11 Закону № 1058-IV, обчислення страхових внесків застрахованих осіб здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Положеннями ст. 20 вищевказаного Закону передбачено, що сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 ст. 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Системний аналіз вказаних вище нормативно-правових актів дає підстави дійти висновку, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.
Отже, періоди роботи, за які підприємство-страхувальник нарахувало застрахованій особі - працівнику заробітну плату та утримало з неї відповідні страхові внески (єдиний внесок), повинні зараховуватися до страхового стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи сплатило фактично підприємство-страхувальник ці страхові внески, чи ні.
Крім того, слід зазначити, що відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку (в індивідуальних відомостях про застраховану особу - позивача (форма ОК-5) відомостей про сплату роботодавцем страхових внесків (єдиного внеску) для нарахування пенсії за спірний період не є підставою для позбавлення особи права на пенсію, оскільки остання не може нести за це відповідальність.
З огляду на наведене, суд зазначає, що несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законі права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії особи періодів її роботи на такому підприємстві.
Позбавлення працівника соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на підприємстві внаслідок невиконання підприємством обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України є неприпустимим та суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Вказані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 535/1031/16-а, від 30.09.2019 у справі № 316/1392/16-а, від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16) /п.14/, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 20.03.2019 у справі № 688/947/17, які, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
З огляду на вищенаведене, та враховуючи, що працівник не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періоду роботи до страхового стажу за порушення, яке вчинене роботодавцем - платником страхових внесків (єдиного внеску), відповідач протиправно дійшов висновку про не зарахування період роботи позивача з 15.07.1992 по 31.12.2003, до відповідного стажу, чим порушив право позивача на пенсію в належному розмірі.
Між тим, як вже зазначалось вище суд зазначає, що згідно статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Як слідує з трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 26.07.1983, позивач 14.08.1992 по 26.07.2001 працювала на Залозецькій фабриці "Дністрянка".
Відтак, суд вважає, що відповідачем -2 протиправно не враховано до страхового стажу позивача період роботи з 01.07.2000 року по 26.07.2001 року.
У свою чергу, на переконання суду, період роботи з 01.07.2000 року по 26.07.2001 року, може бути зарахований до страхового стажу позивача.
Отож, у спірному випадку слід визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області №192650012721 від 27 листопада 2025 року про відмову у призначенні пенсії за віком.
Крім цього, вирішуючи даний спір по суті, суд звертає увагу на тому, що призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України.
Відповідно до частини першої статті 58 Закону №1058-IV, пенсійний фонд є органом, який, зокрема, здійснює керівництво та управління солідарною системою, забезпечує збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування виплати пенсій.
Питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
За таких обставин адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву позивача від 21.11.2025 щодо призначення пенсії за віком, прийнявши відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.
Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст.139 КАС України.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №192650012721 від 27.11.2025 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.11.2025 року щодо призначення пенсії за віком, прийнявши відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп. сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено та підписано 10 березня 2026 року.
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Реквізити учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_4 ),
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл.,46001 код ЄДРПОУ:14035769),
Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (місцезнаходження: майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під.,2 пов., м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл.,61022 код ЄДРПОУ:14099344).
Головуюча суддя Дерех Н.В.