Україна
Донецький окружний адміністративний суд
10 березня 2026 року Справа№200/9692/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Духневича О.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області (адреса: 85004, Донецька обл., м. Добропілля, вул. Першотравнева, 54А, код ЄДРПОУ 38242758) про стягнення коштів,-
09.12.2025 до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд:
- стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виплати індексації грошового забезпечення у розмірі 219 858,29 грн.
Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що на підставі наказу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області № 337 о/с від 22.07.2022, його звільнено зі служби цивільного захисту. Проте, відповідачем не проведено своєчасно розрахунок при звільненні, а саме не виплачено індексацію грошового забезпечення.
На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23.06.2025 по справі № 200/3711/25, відповідачем нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення в розмірі 219 673,11 грн.
Вказує, що оскільки відповідачем на день виключення зі списків особового складу не проведено повного розрахунку при звільненні зі служби, позивач набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15.12.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу 10-ти денний строк з дня вручення копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви у спосіб подання до суду документа про сплату судового збору в розмірі 2198,58 грн.
22.12.2025 на адресу суду від позивача надійшли докази сплати судового збору.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26.12.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному ст. 262 КАС України. Витребувано у відповідача довідку про нараховане та фактично виплачене ОСОБА_1 грошове забезпечення в день його звільнення зі служби; довідку про середньоденний заробіток ОСОБА_1 за останніх два місяці перед його звільненням зі служби.
15.01.2026 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог.
Обгрунтовуючи відзив відповідач зазначив, що 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022, яким викладено в новій редакції норму ст. 117 КЗпП України, а саме: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до ст. 117 КЗпП України після 19.07.2022 Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», встановлює максимальну межу відповідальності роботодавця, але не скасовує необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні розміру компенсації.
Відповідач вказав, що позивачем невірно розрахований розмір середньоденного грошового забезпечення, оскільки відповідно до довідки від 08.01.2026 № 10 про середньоденний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , середньоденне грошове забезпечення складає 515 грн. 31 коп.
15.01.2026 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, у якому позивач вважає твердження відповідача, що викладені у відзиві, необгрунтованими.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24.02.2026 повторно витребувано у відповідача належним чином засвідчену копію довідки про нараховане та фактично виплачене ОСОБА_1 грошове забезпечення в день його звільнення зі служби, а саме 22.07.2022. Провадження у справі було зупинено до отримання витребуваних доказів.
26.02.2026 на адресу суду надійшли заперечення, у яких позивач просить не враховувати довідку від 08.01.2026 № 10 про середньоденний розмір грошового забезпечення, оскільки така не відображає повного розмір середньоденного грошового забезпечення.
03.03.2026 на виконання ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 24.02.2026 відповідачем надано довідку про нараховане та фактично виплачене ОСОБА_1 грошове забезпечення в день його звільнення зі служби, а саме 22.07.2022 у розмірі 0,00 грн. Також зазначено, що відповідно до наказу Головного управління ДСНС України у Донецькій області від 14.04.2022 № 120 о/с “Про припинення виплати грошового забезпечення та заробітної плати» було припинено виплату грошового забезпечення позивачу, у зв'язку з невиїздом на підконтрольну українській владі територію та відсутності на службі з невідомих причин.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09.03.2026 поновлено провадження у справі.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
Позивач проходив службу в 3 Державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області.
Наказом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області від 14.04.2022 № 120 о/с ОСОБА_1 припинено нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу, у зв'язку з невиїздом на підконтрольну українській владі територію та відсутності на службі з невідомих причин.
Наказом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області № 337 о/с від 22.07.2022, ОСОБА_1 звільнено зі служби цивільного захисту, за п.п. 12 п. 176 (в інших випадках, передбачених законом) Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 № 593. Виключено з кадрів ДСНС України 22.07.2022.
Після звільнення зі служби позивач вважав, що із ним не проведено повного розрахунку, тому звернувся до суду з метою захисту своїх прав.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23.06.2025 по справі № 200/3711/25, зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року; зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період, з 01.03.2018 по 22.07.2022 включно відповідно до абзаців 4,6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
На виконання рішення суду відповідачем 21.11.2025 нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення в розмірі 219 673,11 грн.
Позивач зазначає, що оскільки грошове забезпечення йому своєчасно не було виплачено, що свідчить про не проведення повного розрахунку при звільненні, згідно ст. 117 КЗпП України він має право на виплату середнього заробітку.
Тому з метою отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду із цим адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя працівників, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Частиною 1 статті 47 КЗпП України передбачає, що роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції станом на дату виключення позивача зі списків особового складу 22.07.2022) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 цього Кодексу (в редакції станом на дату виключення позивача зі списків особового складу 22.07.2022) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 20.07.2018 № 623 "Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту" не містить норм щодо виплати звільненим особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту середнього заробітку в зв'язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
Таким чином, суд вважає, що нерозповсюдження на осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому щодо них необхідно застосувати положення КЗпП України, а саме статті 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.
Із урахуванням правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Однак, беззаперечним є той факт, що спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при їх звільненні зі служби.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню правила ст. 116, 117 КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством.
Щодо підстав для виплати позивачу сум середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.
Метою встановлення відповідальності роботодавця за порушення строків розрахунків при звільненні є захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок та виплатити всі суми, що йому належать в день звільнення.
У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 чинного із 19.07.2022 який діяв на дату виключення позивача зі списків особового складу 22.07.2022 та на момент виплати позивачу недоотриманих сум грошового забезпечення 21.11.2025).
Судом встановлено, що 21.11.2025 відповідачем повністю здійснено виплати належних позивачу при звільненні сум, підставою для чого стало рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23.06.2025 по справі № 200/3711/25.
Відтак, роботодавцем (3 Державним пожежно-рятувальним загоном Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області) не виконано обов'язку щодо повного розрахунку із позивачем у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, доказом чого є рішення суду від 23.06.2025 по справі № 200/3711/25, що є підставою для настання передбаченою ст. 117 КЗпП України відповідальності у вигляді виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення із позивачем розрахунку при звільненні, суд зазначає таке.
Як зазначалося раніше, порушення прав позивача припинилося із фактом розрахунку із ним 21.11.2025 на виконання рішення суду.
Суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (21.11.2025), суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX. А відтак, хоча загальний період затримки остаточного розрахунку з позивачем становить з 22.07.2022 по 21.11.2025 (1219 днів), максимальний розмір грошового забезпечення який може бути виплачено за наявності підстав передбачених ст. 117 КЗпП України є еквівалентним середньому розміру грошового забезпечення позивача за шість місяців, що становить 183 календарних днів (з 22.07.2022 по 20.01.2023).
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 № 100.
Згідно з абзацом 1 пункту 2 Порядку № 100 (в редакції станом на дату розрахунку із позивачем 21.11.2025) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки..
Абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
За правилами п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з довідки про грошове забезпечення ОСОБА_1 від 08.01.2026 № 10 наданої відповідачем на виконання вимог суду, середньоденний заробіток позивача виходячи з розрахунку за два місяці перед виключенням з кадрів ДСНС України становив 513,31 грн. (15974,69 грн. - березень 2022 року).
Разом з тим, як встановлено судом, позивача звільнено 22.07.2022. За період з квітня по липень 2022 року позивачу не нараховувалося та не виплачувалося грошове забезпечення.
Отже, з урахуванням абз. 5 п. 2 Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за лютий-березень 2022 року, а тому довідка від 08.01.2026 № 10 не береться судом до уваги.
Як вбачається з архівної відомості за лютий-березень 2022 року, грошове забезпечення позивача за лютий 2022 року складає 14197,40 грн.; грошове забезпечення за березень 2022 року складає 16647,04 грн.
При цьому в грошове забезпечення за березень 2022 року не враховано матеріальну допомогу, оскільки така є одноразовою виплатою, а тому не враховується для визначення середньоденного заробітку відповідно до п.п. «б» п. 4 Порядку № 100.
Щодо не врахування для визначення середньоденного заробітку грошової винагороди передбаченої Постановою № 168, суд зазначає, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, що викладена у постанові від 31.01.2025 у справі № 460/2645/24 додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, запроваджена на період дії воєнного стану має компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни та не має регулярного характеру й виплачується на підставі наказів командирів (начальників), за певних умов, за змістом Порядку № 100, не враховується при обчисленні середньої заробітної плати для розрахунку відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Аналогічного висновку дійшов Перший апеляційний адміністративний суд в постанові від 22.01.2026 у справі № 360/1444/25.
Отже, середньоденний заробіток позивача становить (14197,40 грн. за лютий 2022 року + 16647,04 грн. за березень 2022 року) = 30844,44 грн./59 днів = 522,78 грн.
Із цього слідує, що середній заробіток позивача за час затримки розрахунку за період з 22.07.2022 по 20.01.2023 розмір коштів, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні позивача, складає 95 668,74 грн. (522,78 грн. х 183 днів).
При цьому, як встановлено судом, позивачу не нараховувалося та не виплачувалося грошове забезпечення при звільненні (22.07.2022), оскільки наказом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області від 14.04.2022 № 120 о/с позивачу припинено нарахування та виплату грошового забезпечення, у зв'язку з невиїздом на підконтрольну українській владі територію та відсутності на службі з невідомих причин.
Таким чином, суд позбавлений можливості визначити частку невиплаченого грошового забезпечення при звільненні.
При цьому, суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, що сформовані в постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, відповідно до яких «Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин.
Оскільки Кодексом встановлено лише максимально допустиму суму відшкодування середнього заробітку, оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
У вказаному рішенні (постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17) також зазначено, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тим самим Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України, наведеними у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 щодо того, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.
Суд враховує, що передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність має подвійну правову природу. Це означає, що з однієї сторони її метою є встановлення відповідальності для роботодавця за порушення строків розрахунків при звільненні, а з іншої захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу у спосіб виплати компенсації.
При цьому, несвоєчасне проведення розрахунку при звільненні не є обставиною, яка перешкоджає подальшому працевлаштуванню працівника (службовця), а відтак і появи у нього інших джерел доходів. Враховуючи це, не відповідатиме принципу співмірності присудження в користь позивача усієї суми середнього заробітку за час затримки розрахунку чи навіть середнього заробітку (грошового забезпечення) за шість місяців такої затримки адже у такому випадку, передбачена ст. 117 КЗпП України санкція перетворюватиметься на своєрідну компенсацію працівнику усього заробітку близьку за своїм змістом до тієї, яка застосовується при незаконному звільненні особи із займаної посади чи до повного грошового забезпечення під час проходження служби.
До того ж, вказаним вище Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022, окрім того, що внесені зміни у статтю 117 КЗпП України, істотно змінено правове регулювання строків звернення до суду у спорах про виплату заробітної плати при звільненні.
Зокрема внесено зміни до частини 2 ст. 233 КЗпП України та передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Зміни у ст. 116, 117 та 233 КЗпП України підкреслюють намір законодавця не допустити випадків коли порушення прав працівника на своєчасний розрахунок при звільненні триває впродовж значного періоду часу. Із урахуванням цих змін працівник повинен бути зацікавленим у швидкому ініціюванню та вирішенню спору про виплату йому заробітної плати (грошового забезпечення), адже по-перше, він усвідомлює скорочені строки для звернення до суду із таким позовом та ймовірні негативні наслідки їх пропуску, а по - друге розуміє, що зволікання із тих чи інших причин у зверненні до суду не даватиме йому підстави в подальшому претендувати на виплату в його користь усієї суми середнього заробітку за весь період впродовж якого триває порушення його прав на своєчасне отримання заробітної плати (грошового забезпечення).
В цьому контексті суд враховує, що позивача виключено з кадрів ДСНС України 22.07.2022. Із вимогою вирішити спір про повний розрахунок при звільненні (справа № 200/3711/25) позивач звернувся лише у травні 2025 року.
Після прийняття Донецьким окружним адміністративним судом рішення від 23.06.2025 по справі № 200/3711/25 та набрання ним законної сили, відповідачем 21.11.2025 повністю виплачено позивачу недоотримані ним під час проходження служби суми грошового забезпечення.
При цьому суд зауважує, що позивач тривалий час з моменту звільнення (з липня 2022 до травня 2025 року (в справі № 200/3711/25) - приблизно 2 роки і 10 місяців) не звертався до суду для вирішення спору щодо належних йому сум при звільненні, штучно збільшивши період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості.
Отже, причинами, що пов'язані з тривалістю порушень прав позивача, є в тому числі і його дії, а не лише відповідача.
Враховуючи означені вище правові позиції Великої Палати Верховного Суду, з огляду на встановлені обставини та з метою дотримання балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд за необхідне зменшити розмір середнього заробітку, визначивши його в сумі 30 000,00 грн.
Аналогічного за змістом висновку дійшов Перший апеляційний адміністративний суд в постановах від 03.02.2026 у справі № 200/1515/24, від 17.02.2026 у справі № 360/549/25.
За викладених обставин суд дійшов висновку, що у випадку, який розглядається, відповідач вчинив протиправну бездіяльність, а тому заявлений позов належить задовольнити у спосіб визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 30 000,00 грн.
Частиною 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно із статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову.
Враховуючи викладене, сплачений позивачем судовий збір за подачу позову до суду підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. 2, 77, 78, 94, 139, 241-246, 257-258, 262 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області про стягнення коштів - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 30 000,00 гривень (тридцять тисяч гривень 00 копійок).
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2198,58 гривень (дві тисячі сто дев'яносто вісім гривень 58 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя О.С. Духневич