Судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Зайцева А. Ю.
04 березня 2026 року
м. Київ
справа № 947/12009/23
провадження № 61-9891св25
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати за нею право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 ;
визнати за нею право власності на 1/2 частини цієї квартири в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
витребувати у ОСОБА_3 на користь позивача квартиру АДРЕСА_1 ;
усунути перешкоди у користуванні нею вказаною квартирою шляхом виселення з неї ОСОБА_3 ;
скасувати державну реєстрацію прав на нерухоме майно ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТОВ «Інком 2019» та ОСОБА_5 на вказану квартиру.
Як на обґрунтування заявлених вимог позивач посилалась на те, що вона є власницею 1/2 частки спірної квартири як частини спільного сумісного майна подружжя, а також власником другої 1/2 частки цієї ж квартири, отриманої в порядку спадкування після чоловіка.
Нерухоме майно було привласнене іншою особою з підміною реквізитів адреси об'єкту та вибуло з володіння позивача поза її волею та волею чоловіка і зайняте ОСОБА_3 .
Київський районний суд м. Одеси рішенням від 11 листопада 2024 року позов задовольнив частково. Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .
Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини цієї квартири в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Витребував у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .
Усунув перешкоди у користуванні ОСОБА_1 квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення з неї ОСОБА_3 .
В решті позову відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 в межах 6 -місячного строку подала заяву про прийняття спадщини. Спірне нерухоме майно вибуло з володіння позивача поза її волею. Факт набуття права власності ОСОБА_5 на спірну квартиру не підтверджений належними і допустими доказами. Спірне майно перейшло від ОСОБА_5 до ТОВ «ІНКОМ 2019», далі до ОСОБА_4 , і в подальшому до ОСОБА_3 , який є власником спірного об'єкта нерухомості на момент розгляду справи.
Позивач не пропустила позовну давність, оскільки вона не могла і не мала знати про невизнання її права до моменту винесення постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 22 серпня 2022 року. Перебіг строків позовної давності зупинено починаючи з 12 березня 2020 року (у зв'язку із встановленням на території України карантину) до сьогодні (внаслідок ведення воєнного стану в Україні). Станом на 12 березня 2020 року ОСОБА_1 строки не пропустила.
Одеський апеляційний суд постановою від 24 липня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишив без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2024 року в оскарженій частині - без змін. Стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована законністю й обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.
Витребування майна переслідує легітимну мету, не свідчить про порушення справедливої рівноваги (балансу) між сторонами і відповідає критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановою від 04 березня 2026 року касаційну скаргуадвоката Бондаренка І. О. як представника ОСОБА_3 залишив без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 липня 2025 року залишив без змін.
Колегія суддів Верховного Суду погодилася із висновками судів попередніх інстанції, що позивач не пропустила позовну давність, адже право власності на спірну квартиру зареєстровано за іншою особою у 2019 році, та враховуючи продовження строків, визначених зокрема у статті 257 ЦК України, на час дії карантину, який запроваджено на території України з 12 березня 2020 року й закінчився 30 червня 2023 року, позовна давність на момент звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом не сплинула.
Колегія суддів також погодилась із висновками, що витребування майна від останнього набувача переслідує легітимну мету і не свідчить про порушення справедливої рівноваги (балансу) між інтересами позивача та інтересами відповідача, який не позбавлений права на відшкодування завданих йому збитків, зокрема, в порядку, передбаченому статтею 661 ЦК України, пред'явивши вимогу до незаконного набувача, в якого придбав нерухоме майно.
Не можу погодитись з висновками судів про можливість витребування майна від добросовісного набувача без належного викладення мотивів такого втручання у право власності.
У цій справі суди встановили, що ОСОБА_2 помер у 2005 році, із заявою про прийняття спадщини (у вигляді телеграми) ОСОБА_1 звернулась у встановлений законом 6-місячний строк.
Однак із заявою про видачу свідоцтв про право власності як частки спільного майна подружжя та в порядку спадкування за законом ОСОБА_1 звернулась у 2021 році, тобто аж через 16 років після смерті спадкодавця, та до цього часу не вчиняла жодних дій, спрямованих на оформлення і належну реалізацію свого права власності, не виявляла протягом тривалого часу інтересу до стану належного їй майна.
Вирішуючи спір, суди не надали оцінки цим обставинам, не обґрунтували чи може така тривала пасивна поведінка бути визнана добросовісною і розумною з огляду на положення статті 13 Конституції України, частини четвертої статті 319 ЦК України, відповідно до яких власність зобов'язує.
Зміст цього принципу полягає у тому, що власник зобов'язаний цікавитись майном, дбати про його стан, вчиняти дії, передбачені чинним законодавством, з метою оформлення права власності.
Належна правова оцінка поведінки позивача щодо тривалої бездіяльності в оформленні свого права власності на майно, має істотне значення для правильного вирішення цього спору адже за цей час предмет спору неодноразово відчужувався, а тому добросовісність останнього набувача має бути або спростована відповідними доказами, або пропорційність втручання у його право власності, дотримання відповідного балансу інтересів сторін, перевага саме інтересів позивача мають бути належним чином мотивовані.
Верховний Суд неодноразово виснував, що розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи, дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20)).
Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом та легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в його право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
Суди дійшли висновку про витребування спірного майна в останнього набувача, обмежившись, що таке втручання не порушує справедливої рівноваги (балансу) між інтересами позивача та інтересами відповідача. Водночас суди не перевірили, чи не покладається, у зв'язку з таким витребуванням, індивідуальний та надмірний тягар, що підлягає оцінці з урахуванням практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За наведених обставин постанова апеляційного суду підлягала скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до апеляційного суду.
Суддя А. Ю. Зайцев