Постанова від 04.03.2026 по справі 756/3128/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2026 року

м. Київ

справа № 756/3128/20

провадження № 61-3208св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач) - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 лютого 2024 року у складі судді Жука М. В. та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2025 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Голуб С. А., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_3 .

У березні 2020 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя (справа № 756/3128/20).

Позовна заява ОСОБА_3 мотивована тим, що з 22 квітня 2013 року вона та ОСОБА_2 проживали однією сім'єю, як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу. 10 жовтня 2015 року між ними було зареєстровано шлюб, проте з 02 листопада 2019 року вони припинили подружнє життя, спільне проживання та господарство не вели.

За час шлюбу вони придбали таке майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_2 ; нежитлові приміщення № 85-86 на Оболонській набережній, 1, корпус 2 у м. Києві; транспортний засіб марки «Porsche», модель «Macan», 2018 року випуску.

Крім того, за час шлюбу 09 листопада 2018 року ОСОБА_2 уклав договір у Фонді фінансування будівництва об'єкта інвестування, яким є квартира АДРЕСА_3 .

Посилалася на те, що зазначене майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, проте між ними відсутнє порозуміння щодо розподілу спільного сумісного майна подружжя. Оскільки у добровільному порядку поділити вказане майно відповідач відмовляється, тому вважала, що його слід поділити на підставі статей 60, 70, 71 Сімейного кодексу України (далі - СК України).

Вважала, що оскільки грошові кошти подружжя, внесені за укладеним 09 листопада 2018 року з Товариством «Фінансова компанія «ПрімІнвест» (далі - ТОВ «ФК «ПрімІнвест») договором № 155 про участь у Фонді фінансування будівництва у розмірі 680 440 грн були повернуті ОСОБА_2 після припинення фактичних шлюбних відносин з нею, то їх половина у розмірі 340 220 грн підлягає стягненню з відповідача на її користь, оскільки є їх спільною сумісною власністю.

Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_3 просила суд здійснити поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності її та ОСОБА_2 , а саме:

- визнати за нею право приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 71,9 кв. м, житловою площею 32,5 кв. м; автомобіль «Porsche», модель «Масan», тип легковий універсал - В, 2018 року випуску, об'єм двигуна 1 984 куб. м, державний номер НОМЕР_1 ; 1/2 частину нежитлових приміщень № 85-86, загальною площею 398,8 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_4 ;

- визнати за ОСОБА_2 право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 ; 1/2 частину нежитлових приміщень № 85-86, загальною площею 398,8 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_4 ;

- стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошову компенсацію у розмірі 340 220 грн.

Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_2 .

У березні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя (справа № 756/3165/20).

Позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що з грудня 2013 року він та ОСОБА_3 перебували у фактичних шлюбних відносинах, а 10 жовтня 2015 року між ними було зареєстровано шлюб.

За час перебування у шлюбі вони набули у власність квартиру АДРЕСА_2 ; квартиру АДРЕСА_5 ; транспортний засіб марки «Porsche», модель «Macan», 2018 року випуску, акції Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» (далі - ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське») у кількості 200 000 штук, вартістю 0,25 грн кожна; ювелірні прикраси (кільце TIFFANY, дві сережки MIKIMOTO, кольє з чорними перлинами MIKIMOTO, дві сережки MIKIMOTO з чорними перлинами); акції Публічного акціонерного товариства «Житомирський маслозавод» (далі - ПАТ «Житомирський маслозавод») у кількості 110 000 штук, придбані за 1 100 000 грн, які були продані у межах процедури обов'язкового продажу на підставі публічної безвідкличної вимоги від 10 січня 2018 року за 1 155 000 грн; акції Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Дніпроенерго» (далі - ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго») у кількості 400 штук, придбані за 240 000 грн, які були продані у межах процедури обов'язкового продажу на підставі публічної безвідкличної вимоги від 06 грудня 2017 року за 195 256 грн.

Крім того, за час шлюбу у них виникло грошове зобов'язання перед ОСОБА_4 у розмірі 20 000 доларів США на підставі договору безвідсоткової позики, підтвердженням якого є розписка від 14 травня 2019 року, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Посилався на те, що ювелірні прикраси є його особистою приватною власністю, оскільки були придбані ним за його особисті кошти до укладення шлюбу з ОСОБА_3

Автомобіль марки «Porsche», модель «Macan», 2018 року випуску, квартира АДРЕСА_2 ; акції ПАТ «Житомирський маслозавод», акції ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго», акції ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» були придбані за грошові кошти, які належали йому особисто, тому також є його особистою приватною власністю відповідно до статті 57 СК України.

Вважав, що квартира АДРЕСА_5 належить подружжю на праві спільної сумісної власності та підлягає поділу між ним порівну, оскільки набута ОСОБА_3 під час перебування у шлюбі на підставі договору дарування від 07 липня 2017 року.

Крім того, грошові кошти, отримані за договором безвідсоткової позики від 14 травня 2019 року, укладеним між ним та ОСОБА_4 позичалися та були використані в інтересах сім'ї, тому на підставі частини першої статті 70 СК України вказане боргове зобов'язання має бути поділено між ним та ОСОБА_3 порівну.

Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_2 просив суд: визнати за ним право приватної власності на: транспортний засіб марки «Porsche», модель «Macan», 2018 року випуску; квартиру АДРЕСА_2 ; 200 000 акцій у статутному капіталі ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське»; ювелірні прикраси (кільце TIFFANY, дві сережки MIKIMOTO, кольє з чорними перлинами MIKIMOTO, дві сережки MIKIMOTO з чорними перлинами); право вимоги грошових коштів у розмірі 3 158 100 грн до ПАТ «Житомирський маслозавод», що є різницею між ринковою вартістю цих акцій станом на дату їх продажу та фактично виплаченими коштами; право вимоги грошових коштів у розмірі 44 744 грн до ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго», що є різницею між ринковою вартістю цих акцій станом на дату їх продажу та фактично виплаченими коштами.

У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_5 ; зобов'язання на 1/2 частку боргу за договором безвідсоткової позики від 14 травня 2019 року, укладеним між ним та ОСОБА_4 .

У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_5 ; зобов'язання на 1/2 частку боргу за договором безвідсоткової позики від 14 травня 2019 року, укладеним між ним та ОСОБА_4 .

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 20 березня 2020 року прийнято позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя до розгляду, відкрито провадження у вказаній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 20 березня 2020 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Цивільну справу № 756/3165/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та цивільну справу № 756/3128/20 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя об'єднано в одне провадження та присвоєно об'єднаній справі № 756/3128/20.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 22 лютого 2024 року прийнято відмову ОСОБА_2 від позову в частині позовних вимог про визнання за ним та ОСОБА_1 у порядку поділу спільного сумісного майна по 1/2 частині зобов'язання за договором безвідсоткової позики від 14 травня 2019 року, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у розмірі 20 000 доларів США.

Провадження у справі в цій частині закрито.

Роз'яснено позивачу, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет, з тих самих підстав не допускається.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 23 лютого 2024 року позов ОСОБА_1 та позов ОСОБА_2 задоволено частково.

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя за ОСОБА_1 :

- залишено право власності на квартиру АДРЕСА_2 ;

- залишено право власності на транспортний засіб марки «Porsche», модель «Macan», 2018 року випуску, державний номер НОМЕР_1 ;

- залишено право на отримання 1 280 000 грн грошової компенсації за вартість 100 000 акцій у статутному капіталі ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» з рахунку умовного зберігання (ескроу) за придбання акцій ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське», відкритого Приватною компанією з обмеженою відповідальністю «Метінвест Б.В.» в Акціонерному товаристві «Перший український міжнародний банк» (далі - АТ «ПУМБ»).

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя за ОСОБА_2 :

- залишено право власності на квартиру АДРЕСА_1 ;

- визнано право на отримання 1 280 000 грн грошової компенсації за вартість 100 000 акцій у статутному капіталі ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» з рахунку умовного зберігання (ескроу) за придбання акцій ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське», відкритого Приватною компанією з обмеженою відповідальністю «Метінвест Б.В.» в АТ «ПУМБ».

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 382 515 грн грошової компенсації за різницю у вартості виділеної частки у спільному сумісному майні подружжя.

У задоволенні решти вимог позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 25 лютого 2020 року.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що спірні квартири АДРЕСА_6 та АДРЕСА_2 ; грошові кошти, внесені ОСОБА_2 за укладеним 09 листопада 2018 року з ТОВ «ФК «ПрімІнвест» договором № 155 про участь у фонді фінансування будівництва; 200 000 акцій ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» та автомобіль марки «Porsche», модель «Macan», державний номер НОМЕР_1 , набуті сторонами за час перебування у зареєстрованому шлюбі та за спільні кошти. Виходячи із принципу рівності часток подружжя у спільному майні, суд дійшов висновку про те, що вказане майно є спільною сумісною власністю сторін і підлягає поділу між ними у рівних частках. ОСОБА_2 не спростував презумпцію спільності майна подружжя.

Ураховуючи те, що право власності на спірні квартири АДРЕСА_6 та АДРЕСА_2 зареєстровано за кожним із подружжя окремо, вони мають однакову площу із незначною різницею, що не впливає на частки сторін при поділі цього майна, районний суд дійшов висновку про залишення права власності на ці об'єкти спільної сумісної власності подружжя за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відповідно.

Суд першої інстанції відхилив доводи ОСОБА_2 про те, що спірне майно є його особистою приватною власністю.

Районний суд визнав неналежними доказами висновок судових експертів Педь І. В. та Бойко Ю. В. від 06 липня 2020 року, а також складені 17 січня 2024 року та 16 лютого 2024 року експертом Педь І. В. роз'яснення і доповнення до цього висновку експертів, оскільки експерти вийшли за межі своїх повноважень, вдавшись до надання правової оцінки подіям щодо їх доведеності всупереч встановленим обставинам справи, поклавши в основу висновку афідевіти, надані ОСОБА_2 в своїх інтересах.

На підставі вимог частини другої статті 78 ЦПК України суд визнав недопустимими доказами та не взяв до уваги дані, що містяться у наданих ОСОБА_2 нотаріально засвідчених письмових свідченнях та афідевітах інших осіб щодо наявності у нього готівкових грошових коштів, їх обсягу та спрямованості їх використання.

Оскільки грошові кошти подружжя, внесені за укладеним ОСОБА_2 09 листопада 2018 року з ТОВ «ФК «ПрімІнвест» договором № 155 про участь у фонді фінансування будівництва були повернуті йому вже після припинення фактичних шлюбних відносин з ОСОБА_1 , суд дійшов висновку, що їх половина у розмірі 340 220 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки.

У частині вирішення позовних вимог про поділ автомобіля та задля збереження принципу рівності часток подружжя при поділі спільної сумісної власності, ураховуючи те, що спірний автомобіль перебуває у користуванні ОСОБА_1 , інших транспортних засобів вона у власності не має, а ОСОБА_2 володіє та користується іншим транспортним засобом, районний суд вважав за необхідне залишити за ОСОБА_1 право власності на автомобіль «Porsche», модель «Macan», 2018 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , стягнувши з неї на користь ОСОБА_2 722 735 грн різниці вартості вказаного майна при поділі. Під час визначення ОСОБА_2 розміру компенсації 1/2 вартості автомобіля, суд керувався вартістю транспортного засобу, визначеною у звіті з незалежної оцінки вартості колісного транспортного засобу, складеного Товариством з обмеженою відповідальністю «КК «Острів» (далі - ТОВ «КК «Острів»), за яким вартість автомобіля марки «Porsche», модель «Macan», 2018 року випуску, становить 1 445 470 грн, та відхилив висновок оціночного дослідження про середню ринкову вартість автомобіля марки «Porsche», модель «Macan», складений Товариством з обмеженою відповідальністю «Трендинг» (далі - ТОВ «Трендинг»), оскільки при його складенні огляд спірного транспортного засобу не проводився.

З урахуванням вирішених позовних вимог у частині поділу спільного сумісного майна подружжя, суд дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_1 , у власності якої було залишено автомобіль вартістю 1 445 470 грн, на користь ОСОБА_2 , з якого стягнуто на користь позивачки половину повернутих йому грошових коштів за договором від 09 листопада 2018 року № 155 про участь у фонді фінансування будівництва у розмірі 340 220 грн, грошову компенсацію за різницю у вартості виділеного сторонам майна у розмірі 382 515 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 визнання за ним права власності на право вимоги грошових коштів у розмірі 3 158 100 грн до ПАТ «Житомирський маслозавод» та у розмірі 44 744 грн до ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго», що є різницею між ринковою вартістю цих акцій станом на дату їх продажу та фактично виплаченими коштами, районний суд виходив із того, що вказані зобов'язання є спірними щодо осіб, які до участі у справі не залучалися, а тому не можуть бути враховані при поділі майна подружжя сторін.

Вирішуючи питання щодо поділу 200 000 акцій ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське», суд першої інстанції урахував, що після початку розгляду справи ці акції були викуплені у порядку процедури, визначеної статтею 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства», для задоволення публічної безвідкличної вимоги, а їх вартість у сумі 2 560 000 грн (200 000 х 12,80 грн) зберігається на відкритому рахунку умовного зберігання (ескроу) АТ «ПУМБ», право вимоги на які підлягає поділу між сторонами у рівних частках у розмірі по 1 280 000 грн.

Районний суд вважав, що вимоги позову ОСОБА_1 про поділ нежитлових приміщень № 85-86 на Оболонській набережній, 1, корпус 2 у м. Києві не підлягають задоволенню, оскільки право власності на ці нежитлові приміщення хоча і було зареєстровано як єдиний об'єкт нерухомості під час перебування сторін у шлюбі, проте державна реєстрація сталася внаслідок реконструкції двох нежитлових приміщень, що були набуті ОСОБА_2 у власність до шлюбних відносин з ОСОБА_1 , шляхом об'єднання в одне, що виключає правові підстави для визнання цього майна спільним сумісним майном подружжя та його поділ.

Вирішуючи спір щодо поділу квартири АДРЕСА_5 , суд першої інстанції дійшов висновку, що вказане майно є особистою власністю ОСОБА_1 , оскільки ця квартира була набута нею під час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 , проте внаслідок її дарування ОСОБА_6 на підставі договору дарування від 07 липня 2017 року.

Ювелірні прикраси районний суд визнав речами індивідуального користування ОСОБА_1 , які знаходяться у її володінні, тому на підставі частини другої статті 57 СК України, дійшов висновку про те, що вони не підлягають поділу між сторонами. Суд відхилив доводи ОСОБА_2 про те, що їх було придбано як інвестицію, а посилання на наявність у нього документів щодо опису цих коштовностей, вважав такими, що не впливають на їх правовий статус.

Суд першої інстанції застосував норми ЦК України, СК України, урахував відповідну судову практику Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду.

При цьому районний суд дійшов висновку про звільнення сторін від обов'язку сплачувати одна одній судові витрати у виді сплаченого судового збору на підставі частини десятої статті 141 ЦПК України та відмовив в ухваленні додаткового рішення у справі.

У березні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просив ухвалити додаткове рішення у справі щодо нерозглянутої позовної вимоги про поділ акцій ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське», а також вирішити питання про стягнення з ОСОБА_1 на його користь 1 397 510 грн витрат, пов'язаних з розглядом справи, які складаються зі сплаченого судового збору, витрат на залучення експертів та витрат на правничу допомогу.

У березні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Слєпуха О. С. звернулася до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі, в якій просила стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Додатковим рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 14 березня 2024 рокуу задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Слєпухи О. С. про ухвалення додаткового рішення задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000 грн.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зміст рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 лютого 2024 року свідчить про те, що судом вирішені всі вимоги позовів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо розподілу спільного сумісного майна колишнього подружжя у обсязі, наявному на момент вирішення справи, а також питання розподілу судового збору між ними шляхом звільнення сторін від обов'язку сплачувати одна одній ці судові витрати відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК України.

Районний суд зазначив, що при вирішені спору по суті, суд навівши відповідне обґрунтування відхилив та не взяв до уваги подані ОСОБА_2 висновки експертів, рецензії експертів, доповнення експертом висновків експертів і роз'яснення експертом висновків експертів, а тому понесені ним витрати на їх складення відшкодуванню за рахунок іншої сторони не підлягають і покладаються на ОСОБА_2 .

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у справі щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції керувався тим, що понесені ним витрати на професійну правничу допомогу не підтверджені належними та допустимими доказами, оскільки до матеріалів справи не додано додаток до договору про надання правової допомоги від 17 лютого 2020 року, акт, складений за результатами надання правової допомоги щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що реально підтверджує заявлений розмір витрат на надання правової допомоги. Тому суд вважав, що понесення витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_2 не підтверджено.

Районний суд, оцінивши складність цієї справи, урахувавши тривалість затраченого представниками ОСОБА_1 часу, пропорційність витрат до предмету спору та обсяг фактично наданих послуг і результатів розгляду справи, вважав наявними підстави задоволення заяви представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі та стягнення з ОСОБА_2 на її користь витрат на професійну правничу допомогу у сумі 50 000 грн, розмір яких відповідає критерію реальності та розумності, є співмірним, виходячи зі складності, категорії справи, виконаних адвокатом робіт та наданих адвокатських послуг.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

У квітні 2024 року ОСОБА_7 , яка не брала участі у справі, звернулася до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 лютого 2024 року, посилаючись на те, що її не було залучено до участі у справі, проте оскаржуваним рішенням суд вирішив питання про її права, інтереси та обов'язки.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 травня 2024 року ОСОБА_7 поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 лютого 2024 року та відкрито апеляційне провадження у справі.

Постановою Київського апеляційного суду від 23 січня 2025 року апеляційні скарги ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 лютого 2024 року та додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 14 березня 2024 року - без змін.

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_7 , як особи, яка не брала участі у справі,на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 лютого 2024 року закрито.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків районного суду.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками районного суду про те, що квартири АДРЕСА_6 та АДРЕСА_2 ; 200 000 акцій ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» та автомобіль марки «Porsche», модель «Macan», державний номер НОМЕР_1 , були придбані сторонами за спільні кошти за час їх перебування зареєстрованому шлюбі, й презумпція спільності цього майна ОСОБА_2 не спростована, тому вказане майно підлягає поділу як спільне майно подружжя у рівних частках.

Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про належність йому спірних квартир з посиланням на долучений до матеріалів справи афідевіт, наданий ОСОБА_8 про те, що за отриману від ОСОБА_2 винагороду він провів ремонтні роботи, оскільки афідевіт, наданий ОСОБА_8 не є первинним фінансовим документом, отже є неналежним і недопустимим доказом у справі. Суд погодився з висновками районного суду про визнання неналежними доказами висновку судових експертів Педь І. В. та Бойко Ю. В. від 06 липня 2020 року, а також складених 17 січня 2024 року та 16 лютого 2024 року експертом Педь І. В. роз'яснень і доповнень до цього висновку експертів, з огляду на те, що джерелами, наданими ОСОБА_2 як вихідними даними для дослідження у межах заявленої ним експертизи, були афідевіти (свідчення) осіб, які не є учасниками справи: ОСОБА_8 , виконробом, який робив ремонт у спірних квартирах, та колишньої дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_7 . Висновок експертів базується на даних, зазначених у вказаних афідевітах, що свідчить про неналежність такого висновку як доказу у справі, який ґрунтується на сумнівних даних.

Посилання апеляційної скаргиОСОБА_2 на процедуру примусового викупу акцій ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське», суд апеляційної інстанції вважав безпідставним, оскільки вказане не є предметом розгляду у цій справі та не входить до предмету доказування у спорі про поділ майна подружжя.

Щодо розподілу між сторонами автомобіля марки «Porsche», модель «Macan», державний номер НОМЕР_1 , суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки перерахування коштів за автомобіль за рахунок грошових коштів, знятих ОСОБА_2 зі свого банківського рахунку, не спростовує висновки районного суду про придбання спірного транспортного засобу в період шлюбу та за спільні кошти подружжя. Суд ураховував суперечливу поведінку ОСОБА_2 , який під час розгляду справи районним судом у своїх заявах по суті спору та поясненнях посилався на інші обставини і стверджував, що кошти на вказаний автомобіль йому подарувала мати.

Апеляційний суд відхилив твердженняОСОБА_2 про набуття у спільну сумісну власність квартири АДРЕСА_5 у зв'язку із оплатою боргового зобов'язання ОСОБА_6 , забезпеченого іпотекою цієї квартири, оскільки ним не надано належних і допустимих доказів на підтвердження цієї обставини.

Суд апеляційної інстанції вважав обґрунтованим висновок районного суду про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_2 про визнання за ним права вимоги грошових коштів щодо різниці між ринковою вартістю та встановленою сумою викупу акцій ПАТ «Житомирський маслозавод» та ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго», оскільки по суті він не погоджується з вартістю акцій, набутих у власність іншими особами, тобто оспорює дії осіб, які не є учасниками справи, що виключає правові підстави для встановлення обставин їх придбання заявленими особами у межах розгляду цієї справи, предметом спору якої є поділ майна подружжя. При цьому ОСОБА_2 не позбавлений можливості вжити заходи щодо захисту своїх майнових прав, пов'язаних з отриманням різниці між ринковою вартістю акцій вказаних товариств та встановленою сумою їх викупу, звернувшись до суду із вимогами безпосередньо до осіб, діями яких, на його думку, було порушено права.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесених нею витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000 грн та про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у справі, відхиливши доводи його апеляційної скарги про те, що суд не вирішив питання щодо розподілу судового збору, оскільки районний суд на підставі частини десятої статті 141 ЦПК України звільнив сторін від обов'язку сплачувати одна одній судовий збір.

Закриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_7 , як особи, яка не брала участі у справі,на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 лютого 2024 року, суд апеляційної інстанції виходив із того, що під час апеляційного розгляду було встановлено, що оскаржуваним судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_7 не вирішувалося, тому апеляційне провадження підлягає закриттю з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 лютого 2024 року, постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2025 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, а саме: квартири АДРЕСА_2 ; квартири АДРЕСА_1 ; транспортного засобу марки «Porsche», модель «Macan», 2018 року випуску, державний номер НОМЕР_1 ; 200 000 акцій у статутному капіталі ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське»; майнових прав за об'єктом інвестування за укладеним 09 листопада 2018 року з ТОВ «ФК «ПрімІнвест» договором № 155 про участь у фонді фінансування будівництва; права вимоги грошових коштів за акціями ПАТ «Житомирський маслозавод»; права вимоги грошових коштів за акціями ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго» скасувати та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції; прийняти його відмову від частини позовних вимог до ОСОБА_1 про визнання за ним права приватної власності на коштовності (кільце TIFFANY, дві сережки MIKIMOTO, кольє з чорними перлинами MIKIMOTO, дві сережки MIKIMOTO з чорними перлинами); визнати нечинними рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 лютого 2024 року, постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2025 року в цій частині та закрити провадження у справі у відповідній частині у зв'язку із відмовою від позову; в решті рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 лютого 2024 року, постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2025 року залишити без змін.

У решті судові рішення не оскаржуються, тому, відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, Верховним Судом не переглядаються.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У березні 2025 року касаційна скарга ОСОБА_2 надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 квітня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції та роз'яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу.

У травні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2026 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного встановлення обставин справи, не надали належну правову оцінку поданим ним доказам. При цьому суди залишили поза увагою його доводи про будівництво квартир АДРЕСА_6 та АДРЕСА_2 та купівлю автомобіля марки «Porsche», модель «Macan», державний номер НОМЕР_1 , за його особисті кошти, які належали йому до шлюбу з ОСОБА_1 , відтак вказане майно не може бути визнано спільною сумісною власністю подружжя та не підлягає поділу між ними.

Посилається на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили та безпідставно визнали неналежними подані ним докази на підтвердження вказаних обставин, а саме: висновок судових експертів Педь І. В. та Бойко Ю. В. від 06 липня 2020 року, а також складені 17 січня 2024 року та 16 лютого 2024 року експертом Педь І. В. роз'яснення і доповнення до цього висновку експертів, якими підтверджується фінансування спірних квартир його особистими коштами та купівля автомобіля за рахунок його особистих коштів; афідевіт, наданий ОСОБА_8 , в якому він підтвердив придбання матеріалів та здійснення оздоблювальних робіт у спірних квартирах за рахунок його особистих коштів; виписки по його рахункам за період з 2018 по 2020 рік; платіжні доручення про переказ ним на рахунок ОСОБА_1 грошових коштів для придбання автомобіля; оплату ним страховки на нього, придбання комплекту зимової гуми.

Вказує, що у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Вважає, що суди дійшли помилкового висновку щодо поділу 200 000 акцій у статутному капіталі ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» шляхом визнання за кожним із колишнього подружжя права на отримання 1 280 000 грн грошової компенсації за вартість 100 000 акцій у статутному капіталі вказаної юридичної особи з рахунку умовного зберігання (ескроу), відкритого в АТ «ПУМБ», оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують, що зберігання 2 560 000 грн за 200 000 штук акцій ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» на ескроу-рахунку в АТ «ПУМБ» на момент ухвалення рішення судом. При цьому, якщо кошти на момент ухвалення рішення перебувають на ескроу-рахунку банківської установи, визнання за кожним із подружжя права вимоги на отримання коштів від банківської установи є недостатнім, оскільки банк виплачує кошти виключно тим, особам, які вказані в переліку осіб, поданих товариством, тоді як в цьому списку перебуває виключно один із подружжя. Вважає, що суд повинен був одночасно ухвалити рішення про внесення змін до цього списку та включити до нього другого з подружжя на кількість акцій, які були поділені на його користь.

На думку заявника, суди неправильно визначили предмет спору в частині заявлених ним позовних вимог щодо визнання за ним права вимоги грошових коштів у розмірі 3 158 100 грн до ПАТ «Житомирський маслозавод» та у розмірі 44 744 грн до ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго», що є різницею між ринковою вартістю цих акцій станом на дату їх продажу та фактично виплаченими коштами, оскільки у випадку примусового відчуження акцій у порядку процедури, визначеної статтею 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства», чинної на час виникнення цих правовідносин, у акціонера та його подружжя виникає ні тільки право на кошти від їх продажу, але й право вимагати доплату різниці між ринковою вартістю та фактично виплаченою сумою. Відтак, суди безпідставно відмовили у поділі права вимоги доплати між подружжям.

Посилається на те, що 26 листопада 2024 року він у межах строку, визначеного частиною третьою статті 39 ЦПК України, подав заяву про відвід суддів Київського апеляційного суду Голуб С. А., Таргоній Д. О., посилаючись на те, що вказані судді при розгляді апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову у цій справі 15 червня 2022 року ухвалили рішення не на його користь, відмовивши у забезпеченні позову, що позбавило його можливості отримати грошові кошти з рахунку ескроу за викуплені на підставі публічної безвідкличної вимоги 200 000 акцій ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське», які були списані у 2021 році з рахунку в цінних паперах ОСОБА_1

27 листопада 2024 року він знову звернувся до апеляційного суду із заявою про відвід колегії суддів Київського апеляційного суду: Слюсар Т. А., Голуб С. А., Таргоній Д. О. Проте вказані заяви були необґрунтовано залишені без розгляду, що призвело до розгляду і вирішення справи неповноважним складом суду в суді апеляційної інстанції.

Крім того, апеляційний суд розглянув справу за його відсутності, безпідставно відмовивши у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, чим позбавив можливості під час розгляду його апеляційної скарги надавати пояснення, аргументи, звернути увагу на долучені докази.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_2 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2020 року у справі № 716/53/15-ц, від 29 квітня 2020 року у справі № 754/1492/17, від 18 грудня 2023 року у справі № 361/5153/19, від 18 червня 2024 року у справі № 369/8926/21, від 06 листопада 2024 року у справі № 755/17975/20, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Крім того, підставою касаційного оскарження судових рішень заявник вказує неправильне застосування судами норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_2 вказує порушення норм процесуального права, а саме судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною першою, третьою статті 411 ЦПК України, оскільки в апеляційному суді справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; суди необґрунтовано відхилили клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, що передбачено пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Крім того, у касаційній скарзі ОСОБА_2 просить прийняти його відмову від частини позовних вимог до ОСОБА_1 про визнання за ним права приватної власності на коштовності (кільце TIFFANY, дві сережки MIKIMOTO, кольє з чорними перлинами MIKIMOTO, дві сережки MIKIMOTO з чорними перлинами); визнати нечинними рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 лютого 2024 року, постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2025 року в цій частині та закрити провадження у справі у відповідній частині у зв'язку із відмовою позивача від позову. Вказує, що відмова від позову в частині цих позовних вимог не суперечить його інтересам та пов'язана з неправильною кваліфікацією ним обставин. Зокрема, помилкова передача майна його братом матері ОСОБА_1 речей, набутими ним до шлюбу, спричиняє наслідки у вигляді безпідставного утримання родиною ОСОБА_1 майна, а не необхідності визнання за ним права власності на це майно. Зазначає, що з наслідками відмови від частини позовних вимог та закриття провадження у справі, які передбачені статтями 206, 255 ЦПК України, ознайомлений та вони йому зрозумілі.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу.

У травні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Слєпуха О. С. подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що судами попередніх інстанцій правильно встановлено обставини справи та ухвалено судові рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, натомість касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Вважає безпідставними посилання заявника не неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, оскільки обставини, встановлені судами у цій справі, відрізняються від обставин, встановлених у зазначених заявником справах.

Зазначає, що відмова ОСОБА_2 від частини позовних вимог до ОСОБА_1 про визнання за ним права приватної власності на коштовності (кільце TIFFANY, дві сережки MIKIMOTO, кольє з чорними перлинами MIKIMOTO, дві сережки MIKIMOTO з чорними перлинами) не може бути задоволена, оскільки вказане свідчить про зловживання ОСОБА_2 своїми процесуальними правами, призведе до ініціювання ним нового позову, внаслідок чого будуть порушені права та законні інтереси ОСОБА_1 . Судовими рішеннями у цій справі було визначено правовий режим вказаного майна та встановлено, що вказані коштовності є речами індивідуального користування ОСОБА_1 , перебувають у її володінні та належать їй на праві власності, тому не підлягають поділу між сторонами на підставі частини другої статті 57 СК України.

Також представник ОСОБА_1 - адвокат Слєпуха О. С. зазначає, що орієнтовний розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу які ОСОБА_1 планує понести у зв'язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції становить 20 000 грн. Докази цих витрат будуть подані до суду протягом п'яти днів з дня ухвалення судового рішення відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18 березня 2013 року ОСОБА_2 сплачено ТОВ «ФК «ПрімІнвест» у повному обсязі 1 438 000 грн у рахунок виконання зобов'язання з придбання офісного нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_7 ) за договором від 14 березня 2013 року № 13. 01 липня 2015 року внесені відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо права власності ОСОБА_2 на вказане майно та видано свідоцтва про право власності на нерухоме майно на нежитлове приміщення АДРЕСА_8 , загальною площею 178 кв. м (том 6, а. с. 108-111; том 9, а. с. 5).

Відповідно до договору дарування нежитлового приміщення від 19 червня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Худовою Ю. О. за реєстровим № 642, ОСОБА_9 (дарувальник) подарувала ОСОБА_2 (обдаровуваний) нежитлове приміщення, а саме групу приміщень № 85 на Оболонській набережній, 1, корпус 2 у м. Києві, загальною площею 241 кв. м (том 6, а. с. 113-114).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 15 березня 2023 року № 325873371 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р. О. 31 серпня 2018 року прийнято рішення з індексним номером 42783077 про реєстрацію права власності на нежитлові приміщення № 85-86 на Оболонській набережній, 1, корпус 2 у м. Києві за ОСОБА_2 на підставі декларації Департаменту з питань державної архітектурно-будівельного контролю м. Києва від 22 серпня 2018 року № КВ141182340910 про готовність об'єкта до експлуатації (том 13, а. с. 160).

Згідно з листом Департаменту з питань державної архітектурно-будівельного контролю м. Києва від 25 травня 2023 року декларація Департаменту з питань державної архітектурно-будівельного контролю м. Києва від 22 серпня 2018 року № КВ141182340910 про готовність об'єкта до експлуатації щодо об'єктів що за класом наслідків (відповідності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1) «Реконструкція нежитлових приміщень № 85 та № 86 з об'єднанням в одне нежитлове приміщення № 85-86 на Оболонській набережній, 1, корпус 2 у м. Києві скасовано наказом від 26 вересня 2018 року (том 13, а. с. 148-150).

За даними Порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва містяться відомості про декларацію про готовність об'єкта до експлуатації від 05 листопада 2018 року № КВ 061182890729 про готовність об'єкта до експлуатації щодо об'єктів що за класом наслідків (відповідності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1) «Реконструкція нежитлових приміщень № 85 та № 86 з об'єднанням в одне нежитлове приміщення 85-86 на Оболонській набережній, 1, корпус 2 у м. Києві» (том 13, а. с. 152-159).

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві 06 серпня 2013 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_10 було розірвано (том 11, а. с. 42).

Згідно зі свідоцтвом про шлюб № НОМЕР_3 від 01 січня 2014 року, з перекладом українською мовою, засвідченим нотаріально, 01 січня 2014 року перебуваючи у готелі «Венеція» м. Лас-Вегас штату Невада Сполучених Штатів Америки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з їхньої взаємної згоди поєдналися у законному шлюбі, що було засвідчено пам'ятним свідоцтвом, яке надається виключно на згадку та не є офіційним записом (том 1, а. с. 107-109).

10 жовтня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_11 було зареєстровано шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві 10 жовтня 2015 року (том 1, а. с. 21).

27 жовтня 2015 року ОСОБА_2 укладено з ТОВ «ФК «ПрімІнвест» договір № 36 про участь у фонді фінансування будівництва, об'єктом якого є квартира АДРЕСА_9 (том 10, а. с. 8-10).

Відповідно до довідки ТОВ «ФК «ПрімІнвест» від 09 січня 2018 року № 117 про право довірителя на набуття у власність об'єкта інвестування ОСОБА_2 сплатив у повному обсязі 1 094 001 грн за об'єкт інвестування - квартиру АДРЕСА_9 , загальною площею 71,60 кв. м (том 10, а. с. 14).

На підставі акту прийняття-передачі об'єкту інвестування від 15 січня 2018 року № 36 ТОВ «ФК «ПрімІнвест» передало ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_9 (том 10, а. с. 15).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 05 лютого 2020 року № 199086339 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гречаною Р. Т. 16 липня 2018 року прийнято рішення, індексний номер 42074067, про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_9 за ОСОБА_2 (том 1, а. с. 34 зворот).

27 жовтня 2015 року ОСОБА_1 укладено з ТОВ «ФК «ПрімІнвест» договір № 37 про участь у фонді фінансування будівництва, об'єктом якого є квартира АДРЕСА_10 (том 1, а. с. 145-150).

Згідно з довідкою ТОВ «ФК «ПрімІнвест» від 09 січня 2018 року № 116 про право довірителя на набуття у власність об'єкта інвестування ОСОБА_12 сплатила у повному обсязі 1 102 245 грн за об'єкт інвестування - квартиру АДРЕСА_10 , загальною площею 71,90 кв. м (том 1, а. с. 152).

На підставі акту прийняття-передачі об'єкту інвестування від 15 січня 2018 року № 37 ТОВ «ФК «ПрімІнвест» передало ОСОБА_12 квартиру АДРЕСА_10 (том 1, а. с. 154-155).

Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 05 лютого 2020 року № 199103420 підтверджується, що 16 липня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гречаною Р. Т. прийнято рішення з індексним номером 420756641 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_10 за ОСОБА_12 (том 1, а. с. 38).

09 лютого 2016 року ОСОБА_12 придбала 110 000 акцій ПрАТ «Житомирський маслозавод» за ціною 1 100 000 грн на підставі договору № ДД-160209-26 купівлі-продажу цінних паперів, укладеного з ТОВ «Столиця - цінні папери» (том 2, а. с. 26).

За публічною безвідкличною вимогою від 10 січня 2018 року про придбання акцій в усіх власників акцій ПАТ «Житомирський маслозавод» ОСОБА_13 у порядку процедури, визначеної статтею 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства», чинної на час виникнення цих правовідносин, викупив акції вказаного підприємства за ціною 10,50 грн. за одну акцію (том 1, а. с. 178-178а).

Згідно з висновком ТОВ «КК «Острів» про вартість майна від 27 листопада 2019 року ринкова вартість однієї простої іменної акції ПАТ «Житомирський маслозавод» станом на 22 грудня 2017 рік становить 39,21 грн (том 1, а. с. 187).

29 травня 2017 року ОСОБА_12 придбала 400 акцій ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго» за ціною 600 грн за одну акцію на підставі договору купівлі-продажу цінних паперів № 17БВ-000011711, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Драгон Капітал». Загальна сума договору становила 240 000 грн (том 2, а. с. 27-28).

За публічною безвідкличною вимогою від 06 грудня 2017 року про придбання акцій в усіх власників акцій ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго» Товариство з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Пауер Трейд» у порядку процедури, визначеної статтею65-2 Закону України «Про акціонерні товариства», чинної на час виникнення цих правовідносин, викупив акції вказаного підприємства за ціною 488,14 грн за одну акцію (том 1, а. с. 179-186).

На підставі договору дарування квартири від 07 липня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гречаною Р. Т. за реєстровим № 1065, ОСОБА_6 (дарувальник) подарував ОСОБА_12 (обдаровувана) квартиру АДРЕСА_5 (том 1, а. с. 173).

09 листопада 2018 року ОСОБА_2 укладено з ТОВ «ФК «ПрімІнвест» договір № 155 про участь у фонді фінансування будівництва, об'єктом фінансування якого є квартира АДРЕСА_3 ) (том 10, а. с. 16-21).

Відповідно до листа ТОВ «ФК «ПрімІнвест» від 14 листопада 2019 року № 1079 у зв'язку із невиконанням графіка внесення коштів управління майном припинено. Внесені кошти у розмірі 708 920 після утримання 4 % вартості вимірних одиниць в об'єкті інвестування, що складає 28 480 грн, підлягають поверненню ОСОБА_2 (том 10, а. с. 29).

17 грудня 2019 року ТОВ «ФК «ПрімІнвест» перерахувало ОСОБА_2 680 440 грн відповідно до договору про участь у фонді фінансування будівництва від 09 листопада 2018 року № 155, що підтверджується копією платіжного доручення від 17 грудня 2019 року № 1103 (том 10, а. с. 30).

ОСОБА_12 придбала 200 000 акцій ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське», з них 135 906 штук за 414 513,30 грн, на підставі договору № ДД96-290319 купівлі-продажу цінних паперів від 29 березня 2019 року, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвінтум» (далі - ТОВ «Інвінтум»), та 64 0294 штук за 195 486,70 грн на підставі договору № ДД131-280519 купівлі-продажу цінних паперів від 28 травня 2019 року, укладеного з ТОВ «Інвінтум» (том 1, а. с. 174-177).

Повідомленням від 13 липня 2021 року № 01-13/07 Приватна компанія з обмеженою відповідальністю «Метінвест Б.В.» повідомила ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» та Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку про те, що з урахуванням кількості акцій, які належать їй та її афілійованим особам, 12 липня 2021 року стала (опосередковано) власником домінуючого контрольного пакета акцій ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» та виступає суб'єктом реалізації прав, передбачених статтею 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства» для заявника вимоги.

За публічною безвідкличною вимогою від 17 серпня 2021 року № 01-17/08 про придбання акцій в усіх власників акцій ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське», Приватна компанія з обмеженою відповідальністю «Метінвест Б.В.» викупила акції вказаного підприємства за ціною 12,80 грн за акцію. Підпунктом 5 пункту 6 цієї публічної безвідкличної вимоги передбачено, що після встановлення особи акціонера (його спадкоємця чи правонаступника або іншої особи, яка відповідно до законодавства має право на отримання коштів) та перевірки наявності у нього права на одержання коштів (згідно із списком осіб, а для спадкоємців, правонаступників або інших осіб, які відповідно до законодавства мають право на отримання коштів, - також згідно з документами, що підтверджують їх правомочність) банківська установа, що здійснює обслуговування рахунка умовного зберігання (ескроу) здійснює перерахування коштів на рахунок, зазначений акціонером (його спадкоємцем або правонаступником), або, на їх вимогу, здійснює виплату відповідних коштів готівкою. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 публічної безвідкличної вимоги банківською установою, в якій заявником вимоги відкрито рахунок умовного зберігання (ескроу) - АТ «ПУМБ» (том 12, а. с. 52-53).

13 червня 2019 року ОСОБА_12 уклала з Товариством з обмеженою відповідальністю «Вінер ПЦКА» (далі - ТОВ «Вінер ПЦКА») договір купівлі-продажу автомобіля № РСКА-1655, відповідно до умов якого вона придбала автомобіль марки «Porsche», модель «Macan», 2018 року випуску, за 2 130 255 грн (том 1, а. с. 116-122).

13 червня 2019 року ОСОБА_2 перерахував з власного банківського рахунку на рахунок ОСОБА_12 2 200 000 грн, що підтверджується копією платіжного доручення від 13 червня 2019 року №TR.3663482.3539.9115 (том 1, а. с. 125).

13 червня 2019 року ОСОБА_12 перерахувала на ТОВ «Вінер ПЦКА» 2 130 255 грн за автомобіль марки «Porsche», модель «Macan», відповідно до договору від 13 червня 2019 року № РСКА-1655 на підставі платіжного доручення від 13 червня 2019 року № TR.4817254.3539.9115 (том 1, а. с. 126).

Відповідно до акту прийняття-передачі автомобіля та супровідної документації від 18 червня 2019 року ОСОБА_12 прийняла від ТОВ «Вінер ПЦКА» автомобіль марки «Porsche», модель «Macan», 2018 року випуску (том 1, а. с. 116-124; 126).

Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 автомобіль марки «Porsche», модель «Macan», 2018 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 19 червня 2019 року був зареєстрований за ОСОБА_12 (том 1, а. с. 124).

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень у справі № 753/3880/20 рішенням Оболонського районного суду м. Києві від 16 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року, розірвано шлюб, зареєстрований 10 жовтня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_12 . Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 2027.

Згідно зі свідоцтвом про зміну імені серії НОМЕР_6 , виданим 07 грудня 2021 року Оболонським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) ОСОБА_12 змінила прізвище на ОСОБА_12 (том 12, а. с. 74).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині відповідають не повністю.

Щодо заяви ОСОБА_2 про відмову від частини позовних вимог

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Пунктом 1 частини другої статті 49 ЦПК України передбачено, що, крім прав та обов'язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Право позивача на відмову від позову передбачено, зокрема, статтею 206 ЦПК України.

Відповідно до частин першої - третьої, п'ятої статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Згідно з пунктом четвертим частини першої, частиною другою статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.

Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.

Відповідно до частини другої статті 256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Статтею 408 ЦПК України визначено, що незалежно від того, за касаційною скаргою кого з учасників справи було відкрито касаційне провадження, у суді касаційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони мають право укласти між собою мирову угоду з додержанням правил цього Кодексу, що регулюють порядок і наслідки вчинення цих процесуальних дій.

Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 206 і 207 цього Кодексу, суд визнає нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно закриває провадження у справі.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право у передбачених цим Кодексом випадках визнати нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково та закрити провадження у справі у відповідній частині.

Ураховуючи те, що ОСОБА_2 подав до Верховного Суду заяву про відмову від частини позовних вимог, яка відповідає вимогам статті 206 ЦПК України, це є диспозитивним правом позивача, наслідки відмови від позову в цій частині йому відомі й зрозумілі, колегія суддів приймає відмову заявника від позовних вимог до ОСОБА_1 про визнання за ним права приватної власності на коштовності (кільце TIFFANY, дві сережки MIKIMOTO, кольє з чорними перлинами MIKIMOTO, дві сережки MIKIMOTO з чорними перлинами), тому судові рішення судів попередніх інстанцій у цій частині підлягають визнанню нечинними, а провадження у справі в цій частині - закриттю з підстав, передбачених статтею 408 ЦПК України.

Посилання ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу про те, що у випадку прийняття відмови від позову ОСОБА_2 будуть порушені її права та законні інтереси, невмотивовані й бездоказові.

Щодо суті інших позовних вимог

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (стаття 15 ЦК України).

Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Тлумачення вказаних норм дає підстави для висновку, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див.: постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18); від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18); від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19); від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-84гс20) та інших).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) зауважила, що обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами.

У справі, яка переглядається Верховним Судом (в оскаржуваній частині), спір стосується майна, набутого ОСОБА_2 і ОСОБА_11 за час їх перебування у шлюбі (квартири АДРЕСА_11 , АДРЕСА_1 , автомобіль «Porsche», модель «Масan», 200 000 акцій ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське», грошові кошти, внесені за договором про участь у фонді фінансування будівництва, право вимоги грошових коштів до ПАТ «Житомирський маслозавод», ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго»). Сторони звернулися до суду з відповідними позовами про поділ спільного майна подружжя.

ОСОБА_1 просила суд: визнати за нею право приватної власності на квартиру АДРЕСА_11 , автомобіль «Porsche», модель «Масan», державний номер НОМЕР_1 ; визнати за відповідачем право власності на квартиру АДРЕСА_6 та стягнути з відповідача на її користь половину грошових коштів, виплачених йому за договором № 155 про участь у фонді фінансування будівництва від 09 листопада 2018 року, укладеним ОСОБА_2 з ТОВ «ФК «ПрімІнвест».

У свою чергу, ОСОБА_2 просив суд: визнати за ним право приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 , автомобіль «Porsche», модель «Масan», державний номер НОМЕР_1 , 200 000 акцій у статутному капіталі ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське»; право вимоги грошових коштів до ПАТ «Житомирський маслозавод», ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго», що є різницею між ринковою вартістю цих акцій станом на дату їх продажу та фактично виплаченими коштами.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, частково задовольнив позовні вимоги сторін.

Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Згідно із частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункт 3 частини першої статті 57 СК України).

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частинами першою, другою статті 368 ЦК України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

У частині першій статті 61 СК України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України (стаття 68 СК України).

Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Згідно із частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільної сумісної власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу.

Законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21)).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.

Частиною третьою статті 61 СК України визначено, що, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, у тому числі, гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до положень статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу відповідно до частин другої та третьої статті 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Судам також роз'яснено, що сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності подружжя.

Як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток кожного з них, може здійснюватися на підставі: договору подружжя; рішення суду при наявності спору між подружжям. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (абзац другий частини першої статті 71 СК України) (див.: постанову Верховного Суду від 12 квітня 2023 року в справі № 648/3137/15-ц (провадження № 61-17560св21)).

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (абзац другий частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (див.: пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).

До складу майна, що підлягає поділу включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, у тому числі яке знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (див.: постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21)).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, вирішуючи вимоги первісного та зустрічного позовів щодо поділу нерухомого та рухомого майна, суд першої інстанції застосував такий спосіб захисту, який не передбачений законом, а саме: залишив за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_2 ; транспортний засіб марки «Porsche», модель «Macan», 2018 року випуску, державний номер НОМЕР_1 ; залишив за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Разом із тим, Верховний Суд звертає увагу на те, що положеннями частини другої статті 16 ЦК України, так і нормами СК України, не передбачений такий спосіб захисту порушених прав як залишення права власності. Більше того, це є порушенням частини першої статті 13 ЦПК України (диспозитивність цивільного судочинства), так як позивачі просили визнати за ними право власності на певне майно, а не залишити у власності. Отже, суд першої інстанції обрав неправильний спосіб захисту, а суд апеляційної інстанції на вказане уваги не звернув.

Апеляційний суд на вказане уваги не звернув та залишив без змін рішення суду першої інстанції. Тим самим апеляційний суд не виправив неповне з'ясування обставин районним судом та неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див.: пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Отже, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (див.: постанову Верховного Суду від 02 червня 2022 року у справі № 602/1455/20 (провадження № 61-475св22)).

Відповідно до пункту 1 частини п'ятої статті 265 ЦПК України у резолютивній частині рішення зазначається висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог.

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина друга статті 264 ЦПК України).

У частині шостій статті 367 ЦПК України передбачено, що у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Вирішуючи вимоги щодо поділу 200 000 акцій ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське», суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що придбані ОСОБА_1 акції є спільною сумісною власністю подружжя, проте після початку розгляду справи ці акції були викуплені у порядку процедури, визначеної статтею 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства», для задоволення публічної безвідкличної вимоги, а їх вартість у сумі 2 560 000 грн зберігається на відкритому рахунку умовного зберігання (ескроу) АТ «ПУМБ», тому право вимоги на них підлягає поділу між сторонами у рівних частках у розмірі по 1 280 000 грн.

Разом із цим, залишаючи за ОСОБА_1 та визнаючи за ОСОБА_2 право на отримання 1 280 000 грн грошової компенсації за вартість 100 000 акцій у статутному капіталі ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське», суди не звернули уваги на те, що ОСОБА_1 взагалі не заявляла вимог щодо поділу акцій у статутному капіталі вказаного товариства, а ОСОБА_2 просив визнати за ним право приватної власності на акції у статутному цього капіталі товариства, посилаючись на те, що вони були придбані за грошові кошти, які належали йому особисто, тому також є його особистою приватною власністю відповідно до статті 57 СК України.

У постанові Верховного Суду від 01 серпня 2024 року у справі № 362/1505/18 (провадження № 61-6304св23) вказано, що процесуальний закон не містить виключень при розгляді спору про поділ спільного майна подружжя не враховувати предмет, підстави позову, та власне позовні вимоги, які заявив позивач.

Отже, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вирішуючи вказані зустрічні вимоги ОСОБА_2 , вийшов за межі позовних вимог та всупереч принципу диспозитивності не вирішив справу з урахуванням заявлених сторонами первісного та зустрічного позовів.

Крім того, апеляційний суд не перевірив доводи ОСОБА_2 про те, що публічна безвідклична вимога не є доказом, який підтверджує зберігання коштів подружжя за 200 000 штук акцій на ескроу-рахунку в АТ «ПУМБ» та те, що грошові кошти, сплачені за вказані акції вже були отримані ОСОБА_1 протягом 2021-2024 років.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Вирішуючи спір, суд попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, не встановили усіх обставин справи, які необхідні для правильного її вирішення, не перевірили належно доводів відповідача, не дотрималися встановленого статтею 89 ЦПК України принципу оцінки доказів, згідно з яким суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Відтак, доводи касаційної скарги ОСОБА_2 частково знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду справи.

За таких обставин, оскаржувані судові рішення в цій частині не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості. Зазначені вище порушення призвели до передчасних висновків судів, що в силу положень статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, збирати та надавати правову оцінку новим доказам у справі, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому, оскільки порушення норм процесуального права допущені обома судами, справу у відповідній частині необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належно оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги на порушення апеляційним судом норм процесуального права, яке, на переконання ОСОБА_2 полягає у необґрунтованій відмові у задоволенні клопотання про відкладення розгляду скарги, з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Статтею 43 ЦПК України передбачено, що особи, які беруть участь у справі, мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Згідно із частиною третьою статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Про дату, час та місце розгляду справи повідомляються учасники справи, якщо справа відповідно до цього Кодексу розглядається з їх повідомленням (частина першої статті 366 ЦПК України).

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_2 був належно повідомлений про розгляд справи в апеляційному суді, був обізнаний про дату судового розгляду справи апеляційним судом що підтверджується його розпискою (том 25, а. с. 161). Проте у судове засідання, призначене на 23 січня 2025 року, не з'явився. ОСОБА_2 подав до апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із тим, що у цей самий день він бере участь у судовому засіданні Верховного Суду у справі № 910/13331/23 (том 25, а. с. 175-177)

Колегія суддів зазначає, що явка до апеляційного суду учасників справи не є обов'язковою, позиція ОСОБА_2 у справі є чіткою і зрозумілою, а тому розгляд справи апеляційним судом за його відсутності не призвів до порушення права ОСОБА_2 на судовий захист.

ОСОБА_2 скористався наданим йому процесуальним правом щодо подання апеляційної скарги, доводам якої суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд із дотриманням норм процесуального права протокольною ухвалою від 23 січня 2025 року відмовив у задоволенні вказаного клопотання ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи, зважаючи на вимоги частини другої статті 372 ЦПК України

Також є безпідставні доводи касаційної скарги як підстава для скасування постанови суду апеляційної інстанції, те, що справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду.

Статтею 36 ЦПК України передбачено, що суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді. Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу. До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім'ї, родичами між собою чи родичами подружжя. Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Відповідно до частини третьої статті 39 ЦПК України відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Самовідвід може бути заявлений не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Після спливу вказаного строку заявляти відвід (самовідвід) дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів із дня, коли заявник дізнався про таку підставу.

У разі порушення строків, встановлених у частині третій статті 39 ЦПК України, настають наслідки, передбачені статтею 126 ЦПК України. Так, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (частина перша статті 127 ЦПК України).

Термін «повноважний склад суду» слід сприймати як наявність повноважень суддів щодо здійснення ними своїх професійних обов'язків: компетентність у розумінні наявності повноважень на розгляд справ у суді відповідно до предмета спору, вирішення справ судом певної інстанції та судом, який має повноваження на розгляд справ у межах територіальної юрисдикції, визначеної ЦПК України, що забезпечує право на розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Неповноважним потрібно вважати склад суду у таких випадках: справу розглянуто і вирішено суддею або за участі судді, строк повноважень якого закінчився; справу розглянуто і вирішено особою, яка не є суддею цього суду; справу передано на розгляд судді з порушенням встановленого порядку розподілу судових справ або з порушенням принципу незмінності складу суду; справу розглянуто і вирішено суддею або за участі судді, який брав участь у її вирішенні; справу, яку належить розглядати колегіально, розглянуто і вирішено суддею одноособово.

Склад суду, який розглядає справу, є повноважним лише в тому випадку, коли його створення відповідає вимогам закону, а також коли відсутні обставини, що унеможливлюють участь судді у справі. Подібний правовий висновок виклав Верховний Суд у постановах: від 28 грудня 2022 року у справі № 183/4809/19 (провадження № 61-1217св22), від 11 жовтня 2023 року у справі № 306/844/20 (провадження № 61-7891св23), від 6 березня 2024 року у справі № 686/9073/22 (провадження № 61-10417св23).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, 26 листопада 2024 року ОСОБА_2 подав до суду заяву про відвід суддів Київського апеляційного суду: Голуб С. А., Таргоній Д. О., на підставі пункту 3 частини першої статті 36 ЦПК України, яку мотивував тим, що вказані судді при розгляді його апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову у цій справі 15 червня 2022 року ухвалили рішення не на його користь, залишивши без змін ухвалу суду першої інстанції, що позбавило його можливості отримати грошові кошти з рахунку ескроу за викуплені на підставі публічної безвідкличної вимоги 200 000 акцій ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське», які були списані у 2021 році з рахунку в цінних паперах ОСОБА_1 . Про існування обставин, які, на його думку, є підставою для відводу суддів він дізнався лише 25 листопада 2024 року.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року заяву ОСОБА_2 про відвід суддів Київського апеляційного суду Голуб С. А., Таргоній Д. О. залишено без розгляду.

Залишаючи без розгляду заяву ОСОБА_2 про відвід, суд апеляційної інстанції виходив із того, що заява подана з пропуском визначеного частиною третьою статті 39 ЦПК України процесуального строку, що відповідно до вимог частини другої статті 126 ЦПК України є підставою для залишення її без розгляду. Апеляційний суд урахував, що заявнику був відомий як склад суду, так і зміст постанови Київського апеляційного суду від 15 червня 2022 року, тому він повинен був подати заяву про відвід суддів після отримання ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

28 листопада 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про відвід колегії суддів Київського апеляційного суду: Слюсар Т. А., Голуб С. А., Таргоній Д. О., посилаючись на те, що вказані судді, як і суддя Оболонського районного суду м. Києва Жук М. В., порушили присягу судді, мають домовленості з ОСОБА_1 , оскільки в іншому випадку колегія суддів мала винести окрему ухвалу та повідомити Державне бюро розслідувань про вчинення нею кримінального правопорушення, передбаченого статтею 388 Кримінального кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2024 року заяву ОСОБА_2 про відвід колегії суддів Київського апеляційного суду: Слюсар Т. А., Голуб С. А., Таргоній Д. О. залишено без розгляду.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що заявник звернувся із заявою про відвід з пропущенням визначеного частиною третьою статті 39 ЦПК України процесуального строку. Апеляційний суд вказав, що ОСОБА_2 судову повістку про призначення судового засідання на 10 липня 2024 року, копії ухвал про відкриття апеляційного провадження від 30 травня 2024 року за поданими ним апеляційними скаргами на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 лютого 2024 року та додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 14 березня 2024 року отримав особисто в приміщенні суду 11 червня 2024 року. Отримавши ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі 11 червня 2024 року, заяву про відвід колегії судді заявник подав 28 листопада 2024 року, тобто з пропуском передбаченого ЦПК України процесуального строку. Суд урахував, що ОСОБА_2 брав участь у судових засіданнях в суді апеляційної інстанції 10 липня 2024 року та 11 вересня 2024 року, проте сумнівів щодо розгляду справи даним складом суду у нього не виникало, відводів колегії суддів не заявляв та будь-яких заперечень під час розгляду справи він не висловлював. При цьому обставин щодо наявності у заявника перешкод для реалізації права на відвід шляхом своєчасного подання заяви апеляційний суд не встановив, а виняткових обставин, які давали б йому підстави заявити відвід колегії суддів під час судового розгляду справи ОСОБА_2 не вказав.

Отже, суд апеляційної інстанцій, дійшовши висновку про відсутність виняткових обставин, які виправдовують пропущення строку заявлення відводів обґрунтовано залишив заявлені ОСОБА_2 відводи без розгляду і такі дії не суперечать статтям 39, 126 ЦПК України.

Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Колегія суддів зазначає, що строки подачі заяв про відвід, передбачені частиною третьою статті 39 ЦПК України, спрямовані на те, щоб дисциплінувати учасників справи, унеможливити зловживання процесуальними правами та перешкоджання своєчасному розгляду і вирішенню цивільних прав.

Верховний Суд вважає, що вирішення питання про відвід суддів відбулося з дотриманням визначеного процесуальним законом порядку, а тому доводи касаційної скарги заявникапро розгляд і вирішення справи в апеляційному суді неповноважним складом суду не заслуговують на увагу.

Ураховуючи викладене, підстава, передбачена пунктом 1 частини першої статті 411 ЦПК України, відповідно до якого судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду, не підтверджена.

Щодо визнання за ОСОБА_2 права вимоги грошових коштів щодо різниці між ринковою вартістю та встановленою сумою викупу акцій ПАТ «Житомирський маслозавод» та ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго»

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_2 про визнання за ним права вимоги грошових коштів щодо різниці між ринковою вартістю та встановленою сумою викупу акцій ПАТ «Житомирський маслозавод» та ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго», оскільки по суті він не погоджується з вартістю акцій, набутих у власність іншими особами, тобто оспорює дії осіб, які не є учасниками справи, що виключає правові підстави для встановлення обставин їх придбання заявленими особами у межах розгляду цієї справи, предметом спору якої є поділ майна подружжя.

Апеляційний суд правильно зазначив, що ОСОБА_2 не позбавлений можливості вжити заходи щодо захисту своїх майнових прав, пов'язаних з отриманням різниці між ринковою вартістю акцій вказаних товариств та встановленою сумою їх викупу, звернувшись до суду із вимогами безпосередньо до осіб, діями яких, на його думку, було порушено права.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про незабезпечення повного та всебічного розгляду справи судами та неврахування наявних у матеріалах справи доказів, оскільки вважає, що суди встановили обставини справи в достатньому обсязі для правильного її вирішення та ухвалення законних судових рішень по суті спору в цій частині.

Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій у зазначеній частині надали правильну оцінку спірним правовідносинам та правильно застосували до них норми матеріального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вирішення зустрічних вимог ОСОБА_2 про визнання права вимоги грошових коштів щодо різниці між ринковою вартістю та встановленою сумою викупу акцій ПАТ «Житомирський маслозавод» та ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго»- без змін.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційний суд дійшов висновку про передачу справи на розгляд суду першої інстанції, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у судах першої та апеляційної інстанцій, а також у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції немає.

Керуючись статтями 206, 255, 400, 402, 408, 409, 410, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Заяву ОСОБА_2 про відмову від частини позовних вимог задовольнити.

Прийняти відмову ОСОБА_2 від позову в частини позовних вимог до ОСОБА_1 про визнання за ним права приватної власності на коштовності (кільце TIFFANY, дві сережки MIKIMOTO, кольє з чорними перлинами MIKIMOTO, дві сережки MIKIMOTO з чорними перлинами) та в цій частині визнати нечинними рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 лютого 2024 року й постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2025 року.

Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 у цій частині.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2025 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та в частині вирішення зустрічних вимог ОСОБА_2 про визнання права приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 ; автомобіль марки «Porsche», модель «Macan», державний номер НОМЕР_1 ; 200 000 акцій у статутному капіталі Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське», скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2025 року в частині вирішення зустрічних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права вимоги грошових коштів щодо різниці між ринковою вартістю та встановленою сумою викупу акцій Публічного акціонерного товариства «Житомирський маслозавод» та Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Дніпроенерго» залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді:І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк