09 березня 2026 року
м. Київ
справа № 465/5319/21
провадження № 61-5813св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 квітня 2023 року у складі судді Данилів Є. О., додаткове рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 28 квітня 2023 року у складі судді Данилів Є. О. та постанову Львівського апеляційного суду від 11 березня 2024 року у складі колегії суддів Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності.
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності.
Позов мотивував тим, що у 2013 році сторони зареєстрували шлюб. У 2021 році шлюб між сторонами розірвано. Жодних договорів про поділ майна сторони не укладали і зважаючи на те, що між ними не досягнуто згоди щодо поділу майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, позивач вирішив звернутися до суду.
Вказував, що зазначене майно сторони придбали під час шлюбу, тому позивач вважав за необхідне поділити це майно.
Позивач (з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) просив суд:
- визнати об'єктом права спільної сумісної власності подружжя автомобіль марки Skoda Citigo, 2015 року випуску, VIN: НОМЕР_1 та визнати за ним право власності на автомобіля марки «Skoda Citigo, 2015 року випуску, VIN: НОМЕР_1 ;
- визнати об'єктом права спільної сумісної власності подружжя майнові права в об'єкті незавершеного будівництва в розмірі проінвестованого авансового платежу, сплаченого за попереднім договором купівлі-продажу нерухомого майна від 16 жовтня 2020 року № 6630 з ТОВ «Бізнес Інвест Інтернешнл Україна», що в грошовому еквіваленті становить 848 000,00 грн;
- визнати за позивачем права власності на майнові права в об'єкті незавершеного будівництва в розмірі проінвестованого авансового платежу, сплаченого за попереднім договором купівлі-продажу нерухомого майна від 16 жовтня 2020 року № 6630 з ТОВ «Бізнес Інвест Інтернешнл Україна», що в грошовому еквіваленті становить 848 000,00 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Пустомитівський районний суд Львівської області рішенням від 11 квітня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково.
Визнав об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 автомобіль марки Skoda Citigo, 2015 року випуску, VIN: НОМЕР_1 .
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в іншій частині відмовив.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 053 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний автомобіль є спільною власністю колишнього подружжя, тому є неподільною річчю, поділити її в натурі не є можливим, відтак позивач ОСОБА_1 має право на вартості зазначеної автомашини. Оскільки вимог про стягнення компенсації не було заявлено, тому суд зробив висновок про визнання автомобіля спільним сумісним майном, що дає право позивачу ОСОБА_1 звертатися до ОСОБА_2 про стягнення її вартості.
Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання об'єктом права спільної сумісної власності подружжя майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва в розмірі проінвестованого авансового платежу, сплаченого за попереднім договором купівлі-продажу нерухомого майна від 16 жовтня 2020 року № 6630 є необґрунтованими, оскільки відповідач не є стороною попереднього договору купівлі-продажу від 16 жовтня 2020 року. Такі майнові права належать третій особі ОСОБА_3 . При цьому суд зазначив, що 22 січня 2021 року відступлення прав та обов'язків за попереднім договором купівлі-продажу відбулося за спільної згоди, досягнутої між позивачем та відповідачем в їх спільних сімейних інтересах під час перебування у шлюбі.
Пустомитівський районний суд Львівської області додатковим рішенням від 28 квітня 2023 року у задоволенні заяви про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу відмовив.
Львівський апеляційний суд постановою від 11 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 квітня 2023 року залишив без змін.
Додаткове рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 28 квітня 2023 року скасував.
Ухвалив нове рішення.
Заяву про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу задовольнив частково.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що місцевий суд по суті спору обґрунтовано задовольнив частково позовні вимоги.
Проте, не звернув увагу на те, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково, відповідно витрати на правничу допомогу стягуються пропорційно до розміру задоволених вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2024 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 ,посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції, додаткове рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 01 травня 2024 року відкрив касаційне провадження у справі, витребував її із Пустомитівського районного суду Львівської області.
21 травня 2024 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 158/2229/16-ц, від 13 лютого 2023 року у справі № 161/13240/21 та інших.
У касаційній скарзі зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що відповідач приховала від позивача обставину відчуження на користь ОСОБА_3 (свого батька) майнових прав на об'єкт нерухомого майна - квартиру. Висновок судів про погодження умов договору від 22 січня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суперечить заяві від 16 жовтня 2020 року, оскільки позивач давав дозвіл на укладення договору про набуття прав за договором, проте вказану заяву відповідач використала для укладення договору на користь свого батька безоплатно, тобто вчинила правочин всупереч інтересам сім'ї. Суди оцінюючи договір не дослідили його умови та не перевірили чи набув ОСОБА_3 майнові права на об'єкт нерухомості, що перебуває на стадії будівництва. Суди не досліджували питання отримання коштів відповідачем, разом з тим встановили, що позивач не довів, що кошти, отримані одним з подружжя, не були використані в інтересах сім'ї.
Доводи інших учасників справи
У червні 2024 року ОСОБА_2 надіслала відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи
Суд встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 25 травня 2013 року зареєстрували шлюб.
Франківський районний суд м. Львова рішенням від 08 липня 2021 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвав.
За час спільного проживання у шлюбі сторони набули у власність автомобіль марки Skoda Citigo, 2015 року випуску, VIN: НОМЕР_2 . Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 транспортний засіб зареєстрований 30 травня 2020 року за ОСОБА_2 . Згідно із актом оцінки транспортного засобу від 23 червня 2021 року вартість вказаного автомобіля становить 210 600,00 грн.
16 жовтня 2020 року, будучи у шлюбі, відповідач уклала попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна № 6630 з ТОВ «Бізнес Інвест Інтернешнл Україна» та внесла спільні кошти подружжя в сумі 848 256,00 грн як авансовий платіж за попереднім договором купівлі-продажу нерухомого майна, що підтверджується копією квитанції від 16 жовтня 2020 року № ПН 3418998.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права
і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Тобто, статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц).
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частин першої, п'ятої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
При вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і інші обставини.
Рішення суду повинно містити мотиви та обґрунтування відступу від засади рівності часток подружжя у їхньому спільному майні.
Згідно із частиною четвертою статті 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу відповідно до частин другої та третьої статті 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
У постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 158/2229/16-ц зазначено, що до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб у випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на власний розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її погреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Суди першої та апеляційної інстанції встановили, що автомобіль Skoda Citigo, номерний знак НОМЕР_4 , 2015 року випуску, VIN НОМЕР_5 , набутий сторонами під час перебування у шлюбі, у зв'язку з чим є їхньою спільною сумісною власністю.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання спільною сумісною власністю подружжя майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва в розмірі авансового платежу за попереднім договором купівлі-продажу № 6630 від 16 жовтня 2020 року та визнання за ним частки таких прав, суд зазначає наступне.
22 січня 2021 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ТОВ «Бізнес Інвест Інтернешнл Україна» укладено договір відступлення прав та обов'язків за вказаним попереднім договором, за яким ОСОБА_2 відступила ОСОБА_3 усі права вимоги до забудовника, зокрема право на укладення основного договору купівлі-продажу та право на повернення фактично сплачених грошових коштів.
Таким чином, ОСОБА_3 став новим кредитором за попереднім договором, а ОСОБА_2 вибула з договірних правовідносин.
За таких обставин на момент розгляду справи відповідач не є стороною попереднього договору купівлі-продажу, а отже відсутні підстави для визнання спірних майнових прав об'єктом спільної сумісної власності подружжя та для визнання за позивачем права на них.
Також, слід звернути увагу на те, що 16 жовтня 2020 року ОСОБА_1 надав свою письмову згоду ОСОБА_2 , зокрема на укладення договору про відступлення прав та обов'язків за попереднім договором купівлі-продажу. У зазначеній заяві ОСОБА_1 зазначив, що укладення договору про відступлення прав та обов'язків здійснюється його дружиною в їх спільних сімейних інтересах, на умовах, які були попередньо між ними обговорені та які сторони вважають вигідними для себе. Також позивач підтвердив, що укладення таких договорів відповідає їх вільному волевиявленню (т. 1 а. с. 178).
За таких обставин суди дійшли обґрунтованого висновку, що 22 січня 2021 року відступлення прав та обов'язків за попереднім договором купівлі-продажу було здійснено за спільною згодою позивача та відповідача, досягнутою під час їх перебування у шлюбі та з урахуванням спільних сімейних інтересів.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано 08 липня 2021 року на підставі відповідного судового рішення, тобто вказані правочини відбувалися під час перебування у шлюбі.
У випадку, коли під час розгляду вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
За змістом наведених норм факт використання спільних коштів не в інтересах сім'ї повинен бути доведеним відповідними доказами.
Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд у постановах від 19 червня 2019 року у справі № 761/32404/14 та від 27 січня 2021 року у справі № 501/754/17.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими та не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій, які ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 158/2229/16-ц, від 13 лютого 2023 року у справі № 161/13240/21 та інших є безпідставними, оскільки висновки у цій справі і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Отже, доводи касаційної скарги не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду.
Апеляційний суд скасував додаткове рішення суду першої інстанції, тому Верховний Суд це додаткове рішення не переглядає.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 квітня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров