09 березня 2026 року
м. Київ
справа № 523/5884/16-ц
провадження № 61-18302св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 09 липня 2021 року у складі судді Малиновського О. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року у складі колегії суддів Таварткіладзе О. М.,Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності правочину.
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності правочину.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилався на те, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 25 грудня 2015 року, ухваленим у справі № 523/15206/15-ц за позовом ОСОБА_2 до нього, визнано недійсним договір позики від 24 квітня 2010 року в частині його укладення між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на суму 50 000 дол. США.
Ураховуючи наведене, позивач просив суд застосувати реституцію та стягнути з ОСОБА_2 на його користь 50 000 дол. США, отриманих нею за недійсною угодою, в національній валюті за курсом Національного банку України на момент ухвалення рішення.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Суворовський районний суд м. Одеси рішенням від 22 липня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив у повному обсязі.
Апеляційний суд Одеської області ухвалою від 14 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Верховний Суд постановою від 15 травня 2019 року рішення суду першої та апеляційної інстанції скасував з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що для вирішення спору по суті та застосування реституції за визнаним недійсним договором позики має значення обсяг зобов'язань позичальника ОСОБА_2 перед позикодавцем ОСОБА_1 . Матеріали справи не містять будь-яких доказів щодо розміру отриманих відповідачем у позивача грошових коштів за цим договором. Зазначені обставини не були предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанцій, такі обставини не встановлені й зазначеними судовими рішеннями, які набрали законної сили.
Суворовський районний суд м. Одеси рішенням від 09 липня 2021 року, яке Одеський апеляційний суд постановою від 14 листопада 2023 року залишив без змін,позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 50 000 дол. США, судовий збір в розмірі 6 890,00 грн.
Визначив стягнення грошових коштів, зазначених в доларах США, проводити в гривневому еквіваленті по відношенню до долара США за курсом Національного банку України на день здійснення платежу.
Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що позовні вимоги є доведеними та обґрунтованими.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 10 січня 2024 року відкрив касаційне провадження у справі, витребував її із Суворовського районного суду м. Одеси.
Верховний Суд ухвалою від 30 січня 2024 року клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання судових рішень задовольнив. Зупинив виконання рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 09 липня 2021 року та постанови Одеського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року до закінчення касаційного провадження.
31 січня 2024 року справу передано колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 519/654/17.
У касаційній скарзі зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій не виконали вказівки Верховного Суду.
Позивач не надав суду докази отримання ОСОБА_2 певної суми грошових коштів.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи
Суд встановив, що 24 квітня 2010 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 позичили у ОСОБА_1 50 000 дол. США для придбання квартири строком на три роки.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 20 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2014 року, ухваленим у справі № 523/6373/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики від 24 квітня 2010 року стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 399 650 грн боргу, що становить еквівалент 50 000 дол. США.
20 червня 2014 року на виконання вказаного рішення апеляційного суду Одеської області від 20 травня 2014 року видано виконавчий лист, а 24 червня 2014 року старший державний виконавець Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції виніс постанову про відкриття виконавчого провадження з його виконання.
Суворовський районний суд м. Одеси рішенням від 25 грудня 2015 року, яке залишив без змін апеляційний суд Одеської області ухвалою від 12 квітня 2016 року, ухваленим у справі № 523/15206/15-ц за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до ОСОБА_1 визнав недійсним договір позики від 24 квітня 2010 року в частині його укладення між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2017 року, постановленою у справі № 523/5248/17 за заявою ОСОБА_2 , виконавчий лист № 523/6373/13-ц, який виданий Суворовським районним судом м. Одеси від 20 червня 2014 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 399 650 грн, визнано таким, що не підлягає виконанню.
Постановою головного державного виконавця Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 04 травня 2017 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 523/6373/13-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів закінчено на підставі пункту 5 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права
і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із частиною першою статті 216 ЦК України в разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яка може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2024 року у справі № 918/1043/21 зазначено: «якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування вартості».
З огляду на наведене для вирішення спору по суті та застосування реституції за недійсним договором позики має значення обсяг зобов'язань позичальника ОСОБА_2 перед позикодавцем ОСОБА_1 .
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 20 травня 2014 року у справі № 523/6373/13-ц, яке набрало чинності, встановлено факт отримання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 від ОСОБА_1 за договором позики від 24 квітня 2010 року грошових коштів у розмірі 50 000 дол. США.
Також, встановлено, що Суворовський районний суд м. Одеси рішенням від 25 грудня 2015 року у справі № 523/15206/15-ц, яке апеляційний суд Одеської області ухвалою від 12 квітня 2016 року залишив без змін, за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до ОСОБА_1 визнав недійсним договір позики від 24 квітня 2010 року в частині його укладення між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Відповідно до вимог частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17 зазначено, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.
Відповідно до вказаного, зазначені судові рішення набрали законної сили та відповідно до статті 82 ЦПК України мають преюдиціальне значення для цієї справи, а встановлені ними обставини не підлягають повторному доказуванню.
Визнання договору позики недійсним з підстав, передбачених статтею 225 ЦК України, не спростовує факту отримання грошових коштів, який встановлений судовим рішенням, що набрало законної сили, та не позбавляє позикодавця права вимагати застосування наслідків недійсності правочину.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 20 травня 2014 року у справі № 523/6373/13-ц, яке набрало законної сили, встановлено факт отримання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від ОСОБА_1 грошових коштів за договором позики від 24 квітня 2010 року у розмірі 50 000 дол. США.
З урахуванням наведеного, у разі визнання правочину недійсним, застосуванню підлягають наслідки, передбачені статтею 216 ЦК України, зокрема обов'язок сторін повернути одне одному все отримане за таким правочином, тобто здійснити двосторонню реституцію, що спрямована на поновлення сторін у первісному майновому стані.
Разом з тим, як правильно зазначено судами першої та апеляційної інстанцій, суд під час розгляду справи зобов'язаний діяти в межах заявлених позовних вимог. Під час розгляду справи № 523/15206/15-ц питання про застосування наслідків недійсності правочину в суді першої інстанції сторони не порушували та, відповідно, суд його не вирішував.
Водночас така процесуальна ситуація не позбавляла ОСОБА_1 права на звернення до суду з окремим позовом про застосування наслідків недійсності правочину, що узгоджується з приписами статей 15, 16 ЦК України та принципом доступу до правосуддя.
Крім того, ухвала апеляційного суду Одеської області від 12 квітня 2016 року у справі № 523/15206/15-ц у частині встановлених судом обставин, правових висновків та мотивів рішення ОСОБА_2 у касаційному порядку не оскаржувала, а отже, відповідні висновки суду є остаточними та обов'язковими для врахування.
За таких обставин визнання під час розгляду справи № 523/15206/15-ц договору позики від 24 квітня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 недійсним з підстав, передбачених статтею 225 ЦК України, не спростовує встановленого судовим рішенням, яке набрало законної сили, факту отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 50 000 дол. США та не усуває права позикодавця на заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину за правилами реституції.
Виконання оскаржуваного рішення суду не призведе до подвійного стягнення, оскільки ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2017 року, постановленою у справі № 523/5248/17 за заявою ОСОБА_2 , виконавчий лист № 523/6373/13-ц, який виданий Суворовським районним судом м. Одеси від 20 червня 2014 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 399 650 грн, визнано таким, що не підлягає виконанню.
З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, які ґрунтуються на належним чином установлених фактичних обставинах справи, відповідають вимогам матеріального та процесуального права та узгоджуються з судовими рішеннями, ухваленими за участю цих самих сторін, що набрали законної сили.
Посилання заявника касаційної скарги на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не виконали вказівки Верховного Суду, є необґрунтованими, оскільки під час нового розгляду справи суд першої інстанції з'ясував обсяг зобов'язань відповідача, встановив факт та розмір отриманих коштів, що відповідало вказівкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року.
Доводи касаційної скарги щодо відсутності доказів отримання ОСОБА_2 грошових коштів фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з установленими судами обставинами, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 519/654/17 є безпідставними, оскільки висновки у цій справі і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Отже, доводи касаційної скарги не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
У частині третій статті 436 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 09 липня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 09 липня 2021 року та постанови Одеського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров