ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.03.2026Справа № 910/12897/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Білошицької А.В., розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трайс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віваді Україна" про стягнення 545 092,78 грн,
за участю представників:
позивача: Березнякової К.О.;
відповідача: не з'явився;
У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Трайс" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віваді Україна" (далі - Підприємство) про стягнення з останнього 665 311,34 грн, з яких: 320 178,49 грн - основна заборгованість, 92 316,05 грн - пеня, 206 329,49 грн - інфляційні втрати, 46 487,31 грн - три проценти річних. Крім того, позивач просив суд зазначити у рішенні про нарахування пені на суму основного боргу до моменту виконання рішення суду.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем його зобов'язань за укладеним між сторонами договором купівлі-продажу від 18 грудня 2019 року № 431.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі № 910/12897/25, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 20 листопада 2025 року.
13 листопада 2025 року через систему "Електронний суд" від представника Товариства надійшло клопотання від 12 листопада 2025 року про його участь у засіданнях у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яке ухвалою суду від 13 листопада 2025 року задоволено.
У підготовчому засіданні 20 листопада 2025 року суд постановив протокольні ухвали: про відмову в задоволенні усного клопотання представника позивача про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті; про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів; про відкладення підготовчого засідання на 15 січня 2026 року.
14 січня 2026 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог від цієї ж дати, у якій останній просив суд стягнути з відповідача 545 092,78 грн, з яких: 199 959,93 грн - основна заборгованість, 92 316,05 грн - пеня, 206 329,49 грн - інфляційні втрати, 46 487,31 грн - три проценти річних.
У підготовчому засіданні 15 січня 2026 року суд постановив протокольну ухвалу про прийняття до розгляду заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог від 14 січня 2026 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15 січня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 5 лютого 2026 року.
5 лютого 2026 року (до початку призначеного засідання) через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява від 4 лютого 2026 року про відмову від позову в частині позовних вимог про стягнення частини основного боргу, у якій позивач вказував про наявність описки в прохальній частині позовної заяви щодо розміру основної заборгованості. Зокрема, Товариство зазначало, що дійсна сума основного боргу (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) складає, - 199 959,93 грн, а не 545 092,78 грн.
У судовому засіданні цього ж дня суд постановив протокольну ухвалу про відкладення засідання на 5 березня 2026 року.
4 березня 2026 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшли додаткові письмові пояснення по справі від 3 березня 2026 року.
У судовому засіданні 5 березня 2026 року суд постановив протокольну ухвалу про відмову в задоволенні заяви позивача від 4 лютого 2026 року про відмову від частини позовних вимог (оскільки така заява направлена виключно на виправлення арифметичної описки в прохальній частині позову Товариства і наявність цієї описки вже була врахована судом під час підготовчого провадження).
У судовому засіданні цього ж дня представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві та заяві про зменшення розміру позовних вимог, наполягав на їх задоволенні.
Відповідач про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином та в установленому законом порядку, проте явку свого уповноваженого представника в призначене засідання не забезпечив, будь-яких заяв чи клопотань, у тому числі заяв по суті спору, не подав.
Положеннями частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву в установлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Беручи до уваги те, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність достатньої кількості документів для її розгляду по суті, суд дійшов висновку про розгляд цієї справи за наявними матеріалами без участі представника відповідача.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, суд
18 грудня 2019 року між Підприємством і Товариством було укладено договір купівлі-продажу № 431, за умовами якого останнє зобов'язалось передати у власність покупця товар (покриття для підлоги на основі ПВХ) в асортименті, кількості та по цінам, що визначені у видаткових накладних, а Підприємство - прийняти й оплатити вказану продукцію.
Цей правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками.
Відповідно до пунктів 2.1.-2.4. договору його загальна сума складається з сум всіх видаткових документів на фактично поставлений товар. Ціни на товар є договірними й вказуються з урахуванням ПДВ у виставлених рахунках. Оплата поставленого товару здійснюється Підприємством на умовах відстрочки платежу строком 45 днів, згідно з виставленими рахунками, або видатковими накладними продавця, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Товариства.
За умовами пункту 3.2. вказаного правочину прийом товару по кількості та якості здійснюється в момент його передачі покупцю. Датою передачі товару є дата, зазначена у видатковій накладній, підписаній представником покупця.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання й діє до 31 грудня 2020 року, після чого буде автоматично продовжуватись з року в рік, якщо жодна із сторін письмово не заявить про свої наміри припинити його дію за 30 днів до прогнозованого закінчення дії договору.
На виконання умов вказаного правочину в період з 27 січня 2022 року по 1 листопада 2022 року позивач поставив, а відповідач - без жодних заперечень і зауважень прийняв товар на загальну суму 481 417,03 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями підписаних уповноваженими представниками сторін і скріпленими їх печатками видаткових накладних: від 27 січня 2022 року № 22 на суму 100 431,65 грн, від 31 січня 2022 року № 24 на суму 364 312,88 грн, від 1 листопада 2022 року № 153 на суму 16 672,50 грн.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за наведеним договором також свідчить відсутність з боку відповідача претензій і повідомлень про порушення Товариством умов цього правочину.
Однак, відповідач у встановлений договором строк поставлений позивачем товар у повному обсязі не оплатив. З наявної у матеріалах справи копії підписаного уповноваженими представниками обох сторін, а також скріпленого їх печатками акта звірки взаєморозрахунків за період з січня 2020 року по травень 2025 року вбачається, що відповідач визнав наявну в нього суму основної заборгованості перед Товариством, яка станом на 31 травня 2025 року становила 470 178,49 грн.
У зв'язку з цим 27 червня 2025 року позивач направив Підприємству претензію від вказаної дати вих. № б/н, у якій просив сплатити спірну заборгованість, а також нараховані на цю суму штрафні санкції та компенсаційні виплати. Належні докази відправлення вказаної претензії на адресу відповідача засобами поштового зв'язку наявні в матеріалах справи.
З наявної у матеріалах справи копії гарантійного листа Підприємства від 4 липня 2025 року вбачається, що відповідач зобов'язався погасити наявну в нього перед позивачем заборгованість за договором згідно запропонованого у вказаному листі графіку платежів.
Оскільки на час розгляду даного спору (з урахуванням заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог) Підприємство за поставлений товар на загальну суму 199 959,93 грн не розрахувався, Товариство звернулося з цим позовом до суду.
Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин сторін, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Оскільки заявлена до стягнення сума основного боргу за договором (з урахуванням заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог), яка складає 199 959,93 грн, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і Підприємство на момент прийняття рішення не надало документів, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги Товариства до відповідача про стягнення зазначеної суми. Враховуючи викладене, позов у цій частині підлягає задоволенню.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо оплати поставленої продукції, позивач також просив суд стягнути з Підприємства 206 329,49 грн інфляційних втрат та 46 487,31 грн трьох процентів річних, які нараховані: на суму основної заборгованості за видатковою накладною від 27 січня 2022 року № 22 за період прострочення з 14 березня 2022 року по 27 червня 2025 року; на суму основної заборгованості за видатковою накладною від 21 січня 2022 року № 24 за загальний період прострочення з 18 березня 2022 року по 27 червня 2025 року; на суму основної заборгованості за видатковою накладною від 1 листопада 2022 року № 153 за загальний період прострочення з 16 грудня 2022 року по 27 червня 2025 року.
За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Разом із цим, під час перевірки поданого позивачем розрахунку заявлених до стягнення сум трьох процентів річних судом було встановлено, що Товариство помилково включило до періоду прострочення грошового зобов'язання на суму 98 187,45 грн за видатковою накладною від 27 січня 2022 року № 22 - 30 жовтня 2022 року, оскільки цей день було також включено до попереднього періоду нарахування вказаної компенсаційної виплати. У зв'язку з цим судом було здійснено перерахунок заявленої до стягнення з відповідача суми трьох процентів річних та встановлено, що обґрунтований розмір цієї компенсаційної виплати становить 46 479,23 грн. Відтак, ця позовна вимога підлягає задоволенню у визначеному судом розмірі. У задоволенні вимоги про стягнення 8,08 грн трьох процентів річних слід відмовити.
Оскільки заявлений Товариством до стягнення розмір інфляційних втрат є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства й положенням договору, позовна вимога про стягнення з відповідача вказаної суми цієї компенсаційної виплати підлягає задоволенню в повному обсязі.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 92 316,05 пені, нарахованої на відповідні суми основної заборгованості за вищевказаними видатковими накладними окремо за загальний період прострочення з 14 березня 2022 року по 16 червня 2023 року.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Приписами статті 230 ГК України (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин сторін) встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (далі - Закон) передбачено, що цей закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Відповідно до пункту 7.2. договору покупець несе відповідальність за порушення строків оплати товару та сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, що підлягає оплаті, за кожний день затримки оплати.
Разом із цим, під час перевірки поданого позивачем розрахунку заявлених до стягнення з відповідача сум пені судом було встановлено, що обґрунтований розмір цієї штрафної санкцій становить 92 214,48 грн. Відтак, ця позовна вимога підлягає задоволенню у визначеному судом розмірі. У задоволенні вимоги про стягнення 101,57 пені слід відмовити.
Крім того, позивач просив суд зазначити в рішенні про нарахування пені на суму боргу до моменту виконання судового рішення в частині погашення суми основного боргу.
Відповідно до частини 10 статті 238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Слід зазначити, що застосування вищезазначених положень ГПК України є правом, а не обов'язком суду.
Проте, рішення суду не може прийматись на майбутнє, як застереження від будь-яких порушень, не може містити будь-яких умов, за яких воно буде виконуватись.
Відповідно до частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту саме порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Ухвалення рішення на майбутнє, приймаючи за наявність неіснуюче порушення, прямо суперечить завданням судочинства.
Разом із цим, згідно з частиною 6 статті 232 ГК України (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин та напочатку періоду нарахування заявленої до стягнення з Підприємства пені) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Умову договору, якою передбачено нарахування штрафних санкцій за весь час прострочення виконання зобов'язань, не можна визнати такою, що встановлює інший строк нарахування пені, ніж передбачений частиною 6 статті 232 ГК України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20 серпня 2021 року № 910/13575/20.
Як вбачається з наданого Товариством розрахунку пені, останнім здійснено нарахування вказаної штрафної санкції в межах встановленого частиною 6 статті 232 ГК України граничного строку її нарахування. Відтак, правові підстави для нарахування вказаної штрафної санкції понад встановлений зазначеною нормою ГК України строк, зокрема, до моменту фактичного викання рішення в цій справі, у суду відсутні.
Враховуючи вищенаведене, суд не вбачає підстав для застосування вказаної норми ГПК України.
За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, позов Товариства підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" (далі - Закон) сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Згідно з підпунктом 1 пункту 2 статті 4 Закону за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 1 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 3 028,00 грн.
Оскільки ціна даного позову (з урахуванням заяви Товариства про зменшення розміру позовних вимог) становить 545 092,78 грн, позивач на підставі вищезазначеної статті Закону мав сплатити судовий збір у розмірі 8 176,39 грн (545 092,78 грн х 1,5%).
Водночас з наявної в матеріалах справи копії платіжної інструкції від 4 вересня 2025 року № 5715 вбачається, що за подачу даної позовної заяви позивач перерахував до Державного бюджету України судовий збір у загальному розмірі 9 979,68 грн.
Відтак, переплачена Товариством сума судового збору становить 1 803,29 грн.
Разом із тим, за приписами частини 1 статті 7 наведеного Закону сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду лише за клопотанням особи, яка його сплатила.
Зважаючи на відсутність у матеріалах справи клопотання позивача про повернення йому вказаної суми судового збору, суд позбавлений можливості вирішити вказане питання по суті на час прийняття рішення в даній справі.
Відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 8 174,75 грн.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Віваді Україна" (02160, місто Київ, проспект Соборності, будинок 19, офіс 205; ідентифікаційний код 43342091) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Трайс" (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Булата (Люблянська), будинок 12; ідентифікаційний код 37733364) 199 959 (сто дев'яносто дев'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят дев'ять) грн 93 коп. основної заборгованості, 92 214 (дев'яносто дві тисячі двісті чотирнадцять) грн 48 коп. пені, 206 329 (двісті шість тисяч триста двадцять дев'ять) грн 49 коп. інфляційних втрат, 46 479 (сорок шість тисяч чотириста сімдесят дев'ять) грн 23 коп. трьох процентів річних та 8 174 (вісім тисяч сто сімдесят чотири) грн 75 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного тексту рішення 10 березня 2026 року.
Суддя Є.В. Павленко