ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.03.2026Справа № 910/15209/25
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, місто Київ, вулиця Єжи Ґедройця, 5, ідентифікаційний код 40075815) в особі філії "УЗ Вагон-сервіс" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (02092, місто Київ, вулиця Алматинська, 74, ідентифікаційний код 45462724)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕПСОЛ Україна" (01042, м. Київ, вул. Івана Кудрі, 37-а, ЛІТЕРА А, нежиле приміщення № 1, ідентифікаційний код 33599171 )
про стягнення 187 508,07 грн,
Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "УЗ Вагон-сервіс" Акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕПСОЛ Україна" про стягнення заборгованості за договором № ПЗ/ВЧДР-7-245366/НЮ від 25.12.2024 на надання послуг з ремонту вантажних вагонів у розмірі 187 508,07 грн, з яких: 162 226,20 грн основного боргу та 25 213,95 грн пені.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 позовну заяву Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "УЗ Вагон-сервіс" Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - 5 днів з дня вручення ухвали суду, у визначений спосіб.
17.12.2025 через відділ діловодства суду на виконання вищевказаної ухвали суду, від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.12.2025 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
11.02.2026 через підсистему «Електронний суд» відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує що задоволення позовних вимог.
12.02.2026 через підсистему «Електронний суд» позивачем подано відповідь на відзив.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
24 грудня 2024 року між Акціонерним товариством «Українська залізниця» (далі - позивач) (регіональної філії «Південно-Західна залізниця») та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЕПСОЛ Україна» (далі - відповідач) було укладено договір №ПЗ/ВЧДР-7-245366/НЮ від 25.12.2024 на надання послуг з ремонту вантажних вагонів (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1. договору виконавець зобов'язується за завданням замовника на підставі та на умовах цього договору виконати деповський ремонт вантажних вагонів власності Замовника ТОВ «ДЕПСОЛ Україна», силами та на базі виробничого підрозділу виконавця, - ремонтного вагонного депо Коростень регіональної філії «Південно-Західна залізниця» AT «Укрзалізниця», а замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги.
Відповідно до пункту 2.1. договору замовник надає вантажні вагони для надання послуг за цим договором на колії залізничної станції Коростень, згідно з графіком подачі вантажних вагонів у ремонт (додаток 1 до цього договору) з обов'язковим узгодженням у виробничим підрозділом листом-заявкою (направляється замовником до початку календарного місяця надання послуг, погоджується виконавцем протягом 1 -го (одного) робочого дня після направлення замовником кількості або номерів вагонів, які одночасно надаються у ремонт, з виробничим підрозділом за допомогою електронного, факсимільного зв'язку або шляхом використання інформації систем AT «Укрзалізниця» АС «Месплан».
Згідно з пунктом 3.12. договору виконавець після виконання ремонту вагонів оформляє та надає замовнику до десятого числа місяця, наступного за звітнім: копію повідомлення форми ВУ-36М, що підтверджує надання послуг, акт приймання-передачі наданих послуг, дефектну відомість форми ВУ-22, листок комплектації вантажного вагону форми ВУ-35Р та ВУ-353-ГО- М, акт зняття деталі/вузла з вагону, фактичну калькуляцію вартості послуг, рахунки на оплату, розрахунок плати за знаходження (простій) вагону замовника на тракційних коліях ВРП та/або станційних коліях загального користування, калькуляцію вартості зберігання давальницьких запасних частин та матеріалів, що знаходяться на відповідальному зберіганні виробничого підрозділу, акт використання давальницьких запасних частин та матеріалів, документи, які підтверджують витрати виконавця, при проведенні маневрових робіт, подачі-збирання вагонів, зважування вагону, документи, які підтверджують нарахування плати за знаходження (простій) вагона на коліях залізничної станції примикання до виробничого підрозділу.
Відповідно до п.5.1. договору замовник здійснює 100% (стовідсоткову) попередню оплату відповідно до наданого виробничим підрозділом рахунку. Рахунок виставляється з огляду на очікувану кількість об'єктів ремонту, мінімальної ціни послуг з ремонту вантажного вагона та планової ціни транспортних послуг за вагон.
Пунктом 5.6. договору погоджено, що при проведенні остаточного розрахунку замовник послуг здійснюється оплата різниці між фактичною ціною послуг з ремонту вантажного вагону та мінімальною ціною послуг з ремонту вантажного вагона, а також різниці між вартістю фактично наданих послуг з подачі/збирання вагонів відповідно до збірника тарифів, яким проводився ремонт, та здійсненою передплатою транспортних послуг. Остаточний розрахунок за послуги здійснюються замовником, після складання ВРП виконавця калькуляції фактичної вартості базового ремонту та фактичної вартості робіт та матеріалів, що не були враховані в мінімальній ціні послуг з ремонту вантажного вагона, але виконані або використані при наданні послуг з ремонту вантажного вагона шляхом складання та підписання сторонами договору акта наданих послуг по кожному вантажному вагоні окремо, а також виставлення та оплати рахунку на доплату вартості послуг з ремонту вантажних вагонів до 15 числа місяця, наступного за місяцем надання послуг.
Відповідно до п. 7.3 договору, за несвоєчасне виконання (порушень) грошового зобов'язання, у тому числі прострочення його виконання, замовнику нараховується пеня від суми простроченого платежу у розмірі подвійної облікової НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Строк дії договору відповідно до пункту 9.1. договору набуває чинності з дати його підписання та діє до 31 грудня 2024 року, але в будь-якому випадку діє до повного виконання сторонами свої зобов'язань.
Керуючись додатком №1 до договору сторони погодили графік подачі вантажного вагона у ремонт на 2024 рік, а саме деповський ремонт, одного напіввагона на грудень 2024 року.
У подальшому сторонами укладено додаткову угоду № 1 ПЗ/ВЧДР-7-245366/НЮ/Д1 від 13.02.2025 року до Договору, де сторони узгодили, викласти пункт 9.1. в наступній редакції: «Договір набуває чинності з дати його підписання та діє до 31 березня 2025 року, але в будь-якому випадку діє до повного виконання сторонами свої зобов'язань». У тому числі, додаток 1 до Договору доповнено графік подачі вантажного вагона у ремонт на 2025 рік, а саме деповський ремонт, п'яти напіввагонів на січень 2025 року.
На підставі витягу з протоколу № А-10/4-24 Ком.т., на засіданні наглядової ради, розглянуто питання реорганізації вертикалі вантажних вагонів, та прийнято рішення утворити відокремлений підрозділ філію «УЗ Вагон-сервіс» AT «Укрзалізниця», у зв'язку з цим виробничий підрозділ «Ремонтне вагонне депо Коростень» перейшов від регіональної філії «Південно-Західна залізниця» до філії «УЗ Вагон-сервіс», тому сторони з метою врегулювання господарської діяльності уклали додаткову угоду № 2 до договору від 14.02.2025 року.
Керуючись пунктом 5.1. договору позивач надав відповідачу рахунки № 7/402 від 24.01.2025 на суму 316 998,53 грн та № 1/402 від 13.01.2025 на суму 92 400,00 грн на попередньою оплату за деповський ремонт напіввагонів.
В свою чергу, відповідач сплатив вищевказані рахунки та виробничий підрозділ отримав повідомлення авізо № 7700 та 4507 про надходження вказаних коштів.
Виробничий підрозділ відповідно до п. 5.6. договору склав акт № 17/402 виконаних робіт по договору від 31.01.2025 та акт № 10/069 виконаних робіт по договору від 28.02.2025, найменування робіт: маневрова робота та подача збирання вагонів згідно переліків та деповський ремонт напіввагонів №№64051410, 64051444, 64051303, 64051345,64051436.
Позивачем після виконання ремонтних робіт на юридичну адресу відповідача було направлено рахунок № 10/069 від 28.02.2025 року щодо проведення остаточного розрахунку.
Також в подальшому позивач направив до відповідачу лист № 208 від 06.05.2025 року про оплату заборгованості.
26.06.2025 позивачем направлено відповідачу вимогу (претензію) № 329 про сплату заборгованості, разом із підтверджуючими документами:
- повідомлення ф. ВУ-36М, листок обліку комплектації вантажного вагона після ремонту, листок обліку комплектації гільмівного обладнання, дефектна відомість ф. ВУ-22, повідомлення ф. ВУ-23М на вагон № 64051410;
- повідомлення ф. ВУ-36М, листок обліку комплектації вантажного вагона після ремонту, листок обліку комплектації гільмівного обладнання, дефектна відомість ф. ВУ-22, повідомлення ф. ВУ-23М на вагон № 64051444;
- повідомлення ф. ВУ-36М, листок обліку комплектації вантажного вагона після ремонту, листок обліку комплектації гільмівного обладнання, дефектна відомість ф. ВУ-22, повідомлення ф. ВУ-23М на вагон № 64051303;
- повідомлення ф. ВУ-36М, листок обліку комплектації вантажного вагона після ремонту, листок обліку комплектації гільмівного обладнання, дефектна відомість ф. ВУ-22, повідомлення ф. ВУ-23М на вагон № 64051345;
- повідомлення ф. ВУ-36М, листок обліку комплектації вантажного вагона після ремонту, листок обліку комплектації гільмівного обладнання, дефектна відомість ф. ВУ-22, повідомлення ф. ВУ-23М на вагон № 64051436;
- акти на списання товарно-матеріальних цінностей;
- калькуляція;
- акти виконаних робіт по договору № 10/069 від 28.02.2025;
- рахунок № 10/069 від 28.02.2025;
- акти виконаних робіт по договору № 66/069 від 31.05.2025;
- рахунок № 66/069 від 31.05.2025;
Докази направлення містяться в матеріалах справи, зокрема, опис вкладень №1151200542209, рекомендоване повідомлення про вручення, фіскальний чек та трекінг.
Також повторно позивачем направлено до відповідача попередній перелік документів, що підтверджується описом вкладень № 1151200553510, накладною, фіскальним чеком та трекінгом.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що у повному обсязі надав відповідачу послуги з ремонту вантажних вагонів відповідно до умов договору, однак відповідач не підписав акти та не надав мотивованої відмови від підписання, у зв'язку з чим утворилася заборгованість у сумі 162 294,12 грн.
З огляду на вищевикладене позивач звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути з відповідача заборгованість за договором № ПЗ/ВЧДР-7-245366/НЮ від 25.12.2024 на надання послуг з ремонту вантажних вагонів у розмірі 162 294,12 грн та 25 213,95 грн пені за прострочення виконання зобов'язань з оплати наданих послуг.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.
Згідно з ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами Договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором оренди.
Згідно з ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як встановлено судом вище, позивач належним чином надав відповідачу послуги, обумовлені договором, а саме, послуги з подачі-забирання вагонів, маневрову роботу та послуги з деповського ремонту в сумі 162 226,20 грн.
З матеріалів справи вбачається, що за надані позивачем послуги відповідач у повному обсязі не розрахувався, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість на зазначені суми.
Відповідно до п.5.1. договору замовник здійснює 100% (стовідсоткову) попередню оплату відповідно до наданого виробничим підрозділом рахунку. Рахунок виставляється з огляду на очікувану кількість об'єктів ремонту, мінімальної ціни послуг з ремонту вантажного вагона та планової ціни транспортних послуг за вагон.
Пунктом 5.6. договору погоджено, що при проведенні остаточного розрахунку замовник послуг здійснюється оплата різниці між фактичною ціною послуг з ремонту вантажного вагону та мінімальною ціною послуг з ремонту вантажного вагона, а також різниці між вартістю фактично наданих послуг з подачі/збирання вагонів відповідно до збірника тарифів, яким проводився ремонт, та здійсненою передплатою транспортних послуг. Остаточний розрахунок за послуги здійснюються замовником, після складання ВРП виконавця калькуляції фактичної вартості базового ремонту та фактичної вартості робіт та матеріалів, що не були враховані в мінімальній ціні послуг з ремонту вантажного вагона, але виконані або використані при наданні послуг з ремонту вантажного вагона шляхом складання та підписання сторонами договору акта наданих послуг по кожному вантажному вагоні окремо, а також виставлення та оплати рахунку на доплату вартості послуг з ремонту вантажних вагонів до 15 числа місяця, наступного за місяцем надання послуг.
З матеріалів справи вбачається, що розрахунки відповідачем, за умовами Договору, в повному обсязі, з позивачем, не проведено.
Отже, суд зазначає, що факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем за договором по оплаті послуг з подачі-забирання вагонів, маневрову роботу та послуги з деповського ремонту в сумі 162 226,20 грн підтверджується матеріалами справи, що відповідачем належними доказами не спростовано.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Як вже зазначалось вище, пунктами договору сторони чітко визначили строки сплати платежів.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Отже, суд зазначає, що відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов договору не здійснив сплату вказаних вище суми, тобто, не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення вартості послуг з подачі-забирання вагонів, маневрову роботу та послуги з деповського ремонту в сумі 162 226,20 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Крім суми основного боргу, позивач також просить суд стягнути з відповідача 25 213,95 грн пені.
Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 902/959/19.
Так, відповідно до п. 7.3 договору, за несвоєчасне виконання (порушень) грошового зобов'язання, у тому числі прострочення його виконання, замовнику нараховується пеня від суми простроченого платежу у розмірі подвійної облікової НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За таких обставин, суд перевіряє обґрунтованість заявленої суми пені, виходячи з зазначеного позивачем періоду, який не суперечить законодавству.
У зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті поставленої продукції відповідач вчасно не виконав, він повинен сплатити позивачу пеню, розмір якої, за розрахунками суду та визначений позивачем період (з 16.03.2025 по 14.09.2025) становить 25 213,95 грн.
Вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 25 213,95 грн обґрунтовані і підлягають задоволенню.
З огляду на викладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.
Що стосується аргументів відповідача на спростування позовних вимог, викладених у відзиві на позов, судом їх розглянуто та відхилено, з огляду на таке.
Так, відповідач стверджує, що обов'язок з остаточного розрахунку не настав у зв'язку з не підписанням актів виконаних робіт.
Однак, суд зазначає, що відсутність підпису замовника на акті виконаних робіт не є безумовною підставою для відмови у стягненні вартості робіт, якщо роботи фактично виконані та відсутні обґрунтовані заперечення.
Неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема не підписання замовником актів приймання робіт/послуг без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (наданим послугам або виконаним роботам). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг/виконання робіт), а не первинні документи, колегія суддів вважає, що визначаючи наявність/відсутність підстав для оплати наданих послуг (виконаних робіт) робіт у випадку не підписання замовником відповідних актів прийняття наданих послуг (виконаних робіт), суд повинен виходити з доведення/недоведення сторонами факту реального надання послуг (виконання робіт). Адже не підписання актів приймання наданих послуг (виконаних робіт) без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання може свідчити про недобросовісність поведінки замовника, який таким чином намагається уникнути оплати цих послуг (робіт), оскільки фактично у всіх договірних відносинах факт оплати ставиться у залежність від підписання актів наданих послуг (виконаних робіт), що має на меті настання узгодження сторонами обсягу та якості робіт та встановлення терміну відліку виникнення зобов'язання з оплати. Ігнорування замовником підписання актів та/або безпідставне ухилення від прийняття наданих послуг (виконаних робіт) не може бути підставою, яка звільняє його від обов'язку оплатити надані послуги (виконані роботи).
Аналогічна правова позиція міститься постанові Верховного Суду від 04 вересня 2023 року у справі №910/5352/21.
Відповідно до ч. 1 ст. 853 ЦК України замовник зобов'язаний прийняти виконану роботу та у разі виявлення недоліків негайно заявити про них підряднику.
Судом встановлено, що відповідачем не було заявлено про виявлення недоліків.
Таким чином, доводи відповідача про ненастання обов'язку з оплати є помилковими.
Крім того, відповідач у відзиві на позовну заяву посилається на те, що фактична вартість ремонту перевищує мінімальну ціну, передбачену договором.
Однак, судом встановлено, що відповідно до умов п. 5.4 договору фактична ціна складається з мінімальної ціни базового ремонту, вартості фактично використаних матеріалів, вартості додаткових робіт, обумовлених технічним станом вагонів. Отже, мінімальна ціна є базовою, а не остаточною.
Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна договору визначається за домовленістю сторін. Сторони погодили механізм формування остаточної вартості ремонту. Позивач діяв у межах погодженого механізму.
Будь-яких доказів того, що розрахунок здійснено з порушенням умов договору, відповідачем суду не подано.
Більше того, відповідач, заявляючи про непогодження матеріалів та додаткових робіт, повинен довести відсутність необхідності виконання відповідних робіт, невідповідність обсягу дефектування фактичному стану вагонів, безпідставність включення матеріалів до розрахунку вартості ремонту.
Відповідачем не було доведено протиправність чи безпідставність включення матеріалів та додаткових робіт до калькуляції.
Отже, доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву не знайшли свого підтвердження.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з?ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов?язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов?язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов?язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов?язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов?язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов?язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об?єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв?язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
Відповідно пункту 3 частини 4 статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/13407/17.
З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕПСОЛ Україна" (01042, м. Київ, вул. Івана Кудрі, 37-а, ЛІТЕРА А, нежиле приміщення № 1, ідентифікаційний код 33599171) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, місто Київ, вулиця Єжи Ґедройця, 5, ідентифікаційний код 40075815) в особі філії "УЗ Вагон-сервіс" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (02092, місто Київ, вулиця Алматинська, 74, ідентифікаційний код 45462724) заборгованість у розмірі 162 226 (сто шістдесят дві тисячі двісті двадцять шість) грн 20 коп., пені у розмірі 25 213 (двадцять п'ять тисяч двісті тринадцять) грн 95 коп. та судовий збір в розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 10.03.2026
Суддя І.О. Андреїшина