ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
03.03.2026 м. Івано-ФранківськСправа № 909/1346/25
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Шкіндера П. А., секретар судового засідання Попович Л. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу
за позовом: Калуської міської ради
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "КДК+"
про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки в сумі 2275341,46 грн.
за участю:
від позивача: Бреславська М. М.
від відповідача: Марчак М. П.
встановив, що Калуська міська рада звернулася до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КДК+" про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки в сумі 2275341,46 грн.
Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.
19.11.25 суд постановив ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду, відкриття провадження у справі, розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначення підготовчого засідання на 16.12.25.
Ухвалою від 16.12.25, зазначеною у відповідному протоколі судового засідання, підготовче засідання відкладено за клопотанням позивача на 13.01.26.
09.01.26 за вх.№420 через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшла заява про продовження строку для подання відзиву.
Ухвалою від 13.01.26, зазначеною у відповідному протоколі судового засідання, задоволено клопотання відповідача вх.№420, продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 10.02.26.
02.02.26 через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив вх. №1804/26.
09.02.26 від позивача за вх.№ 2266/26 через підсистему "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив.
10.02.26 підготовче засідання не відбулося у зв'язку з несправністю підсистеми відеоконференцзв'язку, відтак ухвалою від 10.02.26 відкладено підготовче засідання на 17.02.26.
За наслідками підготовчого засідання 17.02.26 судом постановлено ухвалу, зазначену у відповідному протоколі судового засідання, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 03.03.26.
02.03.26 від відповідача надійшли додаткові пояснення за вх.№3623.
Позиція позивача.
В обгрунтування позовних вимог вказує на те, що: 16.10.23 за ТОВ "КДК+" зареєстровано право власності на нерухоме майно; 16.10.24 ТОВ "КДК+" звернулося до Калуської міської ради щодо надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для обслуговування під'їзної залізничної колії; 31.10.2024 Калуською міською радою прийнято рішення №3663 "Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду ТОВ "КДК+"; на підставі зазначеного рішення сформовано земельну ділянку площею 5,8331 га з кадастровим номером 2610400000:07:001:0398, на якій розташована під'їзна залізнична колія ТОВ "КДК+" та нежитлові приміщення за адресою вул. Промислова, 25, м. Калуш та вул. Промислова, 25а, м. Калуш; 04.11.2025 ТОВ "КДК+" звернулося до Калуської міської ради із заявою про надання зазначеної земельної ділянки в оренду; відтак позивачем встановлено, що відповідач використовує зазначену земельну ділянку без правових підстав, у зв'язку з чим позивачем з урахуванням площі земельної ділянки розраховано розмір безпідставно збережених коштів за період з 08.01.2025 по 26.10.2025 року за фактичне використання земельної ділянки комунальної власності з кадастровим номером 2610400000:07:001:0398 у сумі 2 275 341,46 грн; вказана сума розрахована із врахуванням нормативної грошової оцінки земельної ділянки та ставки орендної плати 3,5 % (згідно рішення Калуської міської ради від 29.06.2023 № 2274). Заперечуючи проти доводів відповідача, вказує на те, що 24.06.2021 Калуською міською радою прийнято рішення № 623 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Калуша", яким затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Калуша; при здійсненні розрахунку суми боргу за користування землею позивач керувався витягом із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 12.11.2025 № 2339, який долучено до позовної заяви (пункт 9 переліку документів, що долаються до позовної заяви); витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки від 12.11.2025 є належним доказом на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки за весь період заявлених позовних вимог, а розрахунок суми боргу за користування землею здійснено відповідно до вимог законодавства. При цьому посилається на ст. 18, 23 Закону України "Про оцінку земель", ст. 271, 288 Податкового кодексу України, ст.1212 Цивільного кодексу України, та судову практику, викладену у постановах Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 905 1680/20, від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19.
Позиція відповідача.
Проти позову заперечує. Зокрема, вказує на те, що позивачем, на підставі ст.288 Податкового кодексу України взято за основу нормативну грошову оцінку (80892821,51грн.), яка проведена 07.11.2025р., замість нормативної грошової оцінки земельної ділянки, проведеної до зазначеної дати. При цьому звертає увагу, що у відповідача наявний витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 2610400000:07:001:0398, дата формування витягу 22.10.2025р., номер витягу НВ-7401154052025, з якого вбачається, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 2610400000:07:001:0398, площею 5,8331га становить 58456301,36грн. (дата проведення нормативної грошової оцінки - 07.10.2025р.), а не 80892821,51грн. (дата проведення нормативної грошової оцінки - 07.11.2025р.), як вказує позивач. З огляду на зазначені дані, які міститься у витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 2610400000:07:001:0398, дата формування витягу 22.10.2025р., номер витягу НВ-7401154052025, зазначає, що розрахунок суми заборгованості за користування земельною ділянкою станом на 07.10.2025р. є суттєво меншим від заявленого позивачем станом на 07.11.2025р., а саме: 58 456 301,36грн. * 3,5% = 2 045 970,54 грн. в рік / 365 днів = 5 605,39* 292 дні (заявлений позивачем період з 08.01.2025р. по 26.10.2025р.)= 1 636 773,88грн. При цьому звертає увагу, що вищевказаний розрахунок не є об'єктивним, оскільки здійснений відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку станом на дату формування витягу 22.10.2025р., а періодом заявлених Позивачем позовних вимог є 08.01.2025р. по 26.10.2025р. Зазначає, що оскільки предметом судового розгляду у даній справі є фактично стягнення безпідставно збереженого майна у вигляді орендної плати, нарахування мають здійснюватися саме на підставі технічної документації (витягу з технічної документації) та витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки. Вважає, що за відсутності укладеного договору з причин, незалежних від відповідача, враховуючи поведінку відповідача та його бажання і намір укласти відповідний договір оренди, в діях відповідача відсутні факти безпідставного збереження коштів за використання земельної ділянки. Стверджує, що відповідач не набув чи зберіг грошові кошти у вигляді орендної плати за зазначену земельну ділянку без правової підстави, так як розмір орендної плати встановлюється сторонами у відповідному договорі, а відповідач вчиняв всі залежні від нього дії для укладення відповідного договору оренди земельної ділянки, відтак позивач помилково ототожнює поняття безпідставного набуття майна, як підставу застосування положень статей 1212 - 1214 ЦК України, з неукладенням договору оренди на земельну ділянку з незалежних, в даному випадку від відповідача обставин. При цьому посилається на приписи ст. 15, 18, 23 Закону України "Про оцінку земель", ст. 13 Закону України "Про оренду земель", ст.284, 288 Податкового кодексу України, ст.791 Земельного кодексу України, ст.15 Закону України "Про Державний земельний кадастр".
Фактичні обставини справи, встановлені судом. Оцінка доказів.
16.10.23 за ТОВ "КДК+" зареєстровано право власності на нерухоме майно за адресою вул. Промислова, 25, м. Калуш та вул. Промислова, 25а, м. Калуш, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями витягів з Державного реєстру речових прав.
16.10.24 ТОВ "КДК+" звернулося до Калуської міської ради щодо надання дозволу на розроблення проекту відведення земельних ділянок в оренду для обслуговування під'їзної залізничної колії.
31.10.2024 Калуською міською радою прийнято рішення №3663 "Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду ТОВ "КДК+".
На підставі зазначеного рішення сформовано земельну ділянку площею 5,8331 га з кадастровим номером 2610400000:07:001:0398, на якій розташована під'їзна залізнична колія ТОВ "КДК+" та нежитлові приміщення за адресою вул. Промислова, 25, м. Калуш та вул. Промислова, 25а, м. Калуш. Дата реєстрації земельної ділянки - 08.01.25, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру №НВ-0002265272025.
04.11.2025 ТОВ "КДК+" звернулося до Калуської міської ради із заявою про надання в оренду земельної ділянки площею 5,8331 га з кадастровим номером 2610400000:07:001:0398.
05.11.25 право власності на нерухоме майно за адресою вул. Промислова, 25, м. Калуш зареєстровано за ПП "Некасервіс -ІФ", ТОВ "Рено Командор" та ТОВ "Калуська залізнична компанія", право власності на нерухоме майно за адресою вул. Промислова, 25а, м. Калуш зареєстровано за ТОВ "МК Спецтранс" та ТОВ "КДК+", що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями витягів з Державного реєстру речових прав.
Оскільки позивачем встановлено, що правовстановлюючі документи на право користування відповідачем вказаною земельною ділянкою у період з 08.01.2025 по 26.10.2025 року відсутні, та у зв'язку зі зміною власників вищезазначеного нерухомого майна, Калуською міською радою розраховано розмір безпідставно збережених відповідачем коштів за період з 08.01.2025 по 26.10.2025 року за фактичне використання земельної ділянки комунальної власності з кадастровим номером 2610400000:07:001:0398 у сумі 2275341,46 грн.
Вказана сума розрахована на підставі нормативної грошової оцінки земельної ділянки, зазначеної у витязі з Державного земельного кадастру №НВ-0002265272025 станом на 07.11.25 та витязі із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 12.11.25 №2339 Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області у розмірі 80892821,51 грн та ставки орендної плати 3,5 % (згідно рішення Калуської міської ради від 29.06.2023 № 2274).
Згідно з інформацією фінансового управління Калуської міської ради від 06.11.2025 року від ТОВ "КДК+" до бюджету Калуської міської територіальної громади за період з 01.01.2025 по 31.10.2025 надійшли кошти від сплати орендної плати. Зазначені кошти сплачені на підставі договору оренди землі від 11.12.2023, який було укладено між Калуською міською радою та ТОВ "КДК+" на земельну ділянку з кадастровим номером 2610400000:03:001:0050.
Докази плати відповідачем за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2610400000:07:001:0398 у період з 08.01.25 по 26.10.2025 матеріали справи не містять.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Статтею 14 Конституції України врегульовано, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно із пунктом "б" статті 80 Земельного кодексу України, суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Відповідно до частини 1 статті 122 Земельного кодексу України, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Статтею 206 Земельного Кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу); орендна плата для цілей розділу XII цього Кодексу - обов'язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Отже, чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".
Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного Кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
При цьому згідно з пунктом "д" частини 1 статті 156 Земельного Кодексу України, власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1 статті 1166 Цивільного кодексу України). Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина 2 статті 1166 Цивільного кодексу України).
Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
За змістом вказаних положень Цивільного кодексу України та Земельного Кодексу України, відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.
Натомість, предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України, для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях. Натомість, для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Кондикційні зобов'язання (ст.1212 ЦК України) спрямовані на повернення безпідставно набутого/збереженого майна, де вина набувача не є обов'язковою умовою, а правовим фактом є сама відсутність правової підстави. Це не є заходом відповідальності (завданням збитків), а є способом захисту права власності, що підтверджується позицією Верховного Суду.
До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 28.02.2020 у справі № 913/169/18 та постанові Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19.
Крім того, Верховним Судом неодноразово зазначалося про необхідність застосування статті 79-1 Земельного Кодексу України та положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" при розгляді позову про стягнення безпідставно збережених коштів у виді недоотриманої орендної плати, зокрема, у постановах від 29.01.2019 у справах №922/3780/17 та № 922/536/18, від 11.02.2019 у справі № 922/391/18, від 12.04.2019 у справі № 922/981/18, у яких міститься висновок про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об'єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові. У випадку відсутності сформованості спірної земельної ділянки, як об'єкту цивільних прав вказане свідчить про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.
Так, згідно із частинами 1 - 5, 9 статті 79-1 Земельного Кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Судом встановлено, що на підставі рішення Калуської міської ради від 31.10.2024 №3663 "Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду ТОВ "КДК+" сформовано земельну ділянку площею 5,8331 га з кадастровим номером 2610400000:07:001:0398, на якій розташована під'їзна залізнична колія ТОВ "КДК+" та нежитлові приміщення за адресою вул. Промислова, 25, м. Калуш та вул. Промислова, 25а, м. Калуш; дата реєстрації земельної ділянки - 08.01.25, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру №НВ-0002265272025. Відтак, земельна ділянка з кадастровим номером 2610400000:07:001:0398 є сформованою 08.01.2025.
Судом також встановлено, що відповідачу у період з 08.01.25 по 26.10.25 на праві власності належало нерухоме майно, яке розміщене на земельній ділянці з кадастровим номером 2610400000:07:001:0398 комунальної форми власності. Таким чином, ТОВ "КДК +" як власник нерухомого майна, що розташоване на земельній ділянці комунальної власності, користується вказаною земельною ділянкою, хоча такі речові права відповідно до ст. 125, 126 ЗК України не зареєстровані, плата за користування землею не вносилася, що дає підстави для висновку суду про те, що відповідач без достатньої правової підстави зберіг в себе грошові кошти в обсязі орендної плати.
Відповідно до розрахунку позивача розмір безпідставно збережених коштів за період з 08.01.2025 по 26.10.2025 року за фактичне використання відповідачем земельної ділянки комунальної власності з кадастровим номером 2610400000:07:001:0398 становить 2275341,46грн.
Вказана сума розрахована на підставі нормативної грошової оцінки земельної ділянки, зазначеної у витязі з Державного земельного кадастру №НВ-0002265272025 станом на 07.11.25 та витязі із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 12.11.25 №2339 Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області у розмірі 80892821,51 грн та ставки орендної плати 3,5 % (згідно рішення Калуської міської ради від 29.06.2023 № 2274).
Водночас, як вбачається з витягу з Державного земельного кадастру №НВ-7401154052025 (дата формування витягу 22.10.2025р.) нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 2610400000:07:001:0398, площею 5,8331га становить 58456301,36грн. (дата проведення нормативної грошової оцінки - 07.10.2025р.).
В контексті наведеного, суд висновує про те, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки не була сталою та зазнала змін у вищезазначений період.
Суд виходить з того, що відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель", дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.
Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17).
Так, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц та від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 дійшла висновку, що обов'язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок.
Водночас розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки повинен визначатись не розрахунково, а підтверджуватись доказами. В постанові КГС ВС від 06.11.2024 у справі №915/767/21 (п. 88, 91) вказано, що законодавство не обмежує можливості подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки виключно витягом із Державного земельного кадастру. Належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка із Державного земельного кадастру, витяг із Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до ст. 98 - 103 ГПК України, які містять інформацію щодо предмета спору. Відмічено, що у справі № 905/979/20 Верховний Суд підтвердив раніше висловлені правові висновки про те, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі належних доказів.
Належить зауважити, що в п. 7.19. постанови ВП ВС від 09.11.2021 у справі №905/1680/20 зазначено, що витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.
В контексті наведеного, суд висновує про те, що витяг з Державного земельного кадастру №НВ-0002265272025 (дата проведення нормативної грошової оцінки - 07.11.25) про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 2610400000:07:001:0398 не є належним та допустимим доказом, що підтверджує дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з огляду на те, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки не була сталою та зазнала змін у період 07.10.25 - 07.11.25.
Таким чином, поданий позивачем розрахунок суми боргу не є належним доказом на підтвердження розміру позовних вимог. Інших доказів на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки позивачем суду не подано.
Суд також не має можливості самостійно здійснити перерахунок розміру безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки, оскільки, як зазначалося вище, нормативно-грошова оцінка земельної ділянки не була сталою та зазнала змін у період 07.10.25 - 07.11.25, а відомості щодо нормативно-грошової оцінки земельної ділянки починаючи з 08.01.25 у суду відсутні, позивач такі докази самостійно суду не подав та не клопотав щодо їх витребування.
Суд зазначає, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.76, ч.1 ст.77, ч.ч.1, 2 ст.79 ГПК України).
Згідно з вимогами частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. При цьому суд звертається до правової позиції, наведеної у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі 915/641/18, від 13.01.2020 у справі № 908/510/19.
З огляду на наведене, суд констатує, що позивачем не доведено наявності підстав для стягнення з відповідача 2275341,46 грн. безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки відповідно до статті 1212 ЦК України.
Висновок суду.
За змістом ч. 1, 3 ст. 74 ГК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
При цьому, відповідно до ст. 73 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі ст.77 ГПК допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до ст. 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(п. ст2 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).
В контексті наведеного, оскільки розмір заявлених позовних вимог не підтверджено належними да допустимими доказами, в позові слід відмовити.
Судові витрати.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України передбачено, що судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи той факт, що в позові відмовлено в повному обсязі, судові витрати у справі слід залишити за позивачем.
Керуючись ст. 2, 13, 53, 73, 74, 80, 86, 129, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
відмовити в позові Калуської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "КДК+" про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки в сумі 2275341,46 грн.
Судові витрати у справі залишити за позивачем.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне рішення складено 10.03.2026
Суддя Шкіндер П. А.